Церква св.Іллі
Розмір зображення: 632:800 піксел
Росішка. Церква св. пр. Іллі, 1932 р. Світлина 1992 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 735.
Дерев’яна церква св.іллі 1931 р. [Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель. – Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т. 4, с. 88].
Росішка
Церква св. пр. Іллі. 1932. (УПЦ)
Дерев’яна церква, споруджена від 1930 до 1932р., є цікавим поєднанням гуцульської (центричної) та базилічної архітектурних традицій.
З боку вівтаря церква виглядає як хрещата гуцульська церква з більшою баштою над перехрестям та з ліхтариками, увінчаними главками над раменами перехрестя.
Західне рамено видовжене у формі базиліки й увінчане нижчою баштою-дзвіницею з цибулястою банею. Довжина споруди становить 16 м, ширина – 12 м, висота стін – 7 м, висота вежі – 10 м.
Активістом православної громади став Микола Дмитрович Попадич, пізніше закатований у радянських концтаборах. Палкий український патріот, він вважав, що українці повинні сповідувати київську віру. Головним майстром був Павлюк з Великого Бич-кова. З ним працювали вже згаданий Микола Попадич, Іван Ігнатюк, Олекса Гриджук, Микола Грицак – всі росіщани. Кошти зібрали місцеві ґазди. Дехто продавав воли чи корови, щоб зібрати гроші на церкву.
Федір Ільчишин купив великий дзвін, Іван Ігнатюк – два малі. Дзвони відлив майстер Дулов в Ужгороді. Земельну ділянку, що зветься Середня Кривуля, дав для церкви Дмитро Грицак.
Старшим куратором тоді був Іван Оленчук, куратором – Іван Щербан, церківником та заступником церківника – Юрій Гриджук та Микола Янюк, а першим священиком став о. Носа. Іконостас привезли з Устє-Рік аж у 1960 р.
Під час великого ремонту в 1997 р. іконостас замінили і доповнили новими іконами. Тоді ж брати Ворохти перемалювали настінне малювання, а дахи вкрили новою бляхою.
За спогадами церківника Юрія Юрійовича Гриджука (1926 р. н.), найбільше запам’яталися священики Василь Несух, монах Іван Жукан та о. Вербіцький.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 734 – 735.