2008 р. Руйнування і пограбування палацу Лянцкоронських

Тетяна Костенко

Дата: 17.05.2008

Палац графів Лянцкоронських у Роздолі, один з найбільших в Галичині, є цінною пам’яткою архітектури ХVІІІ-ХІХ ст. Оточений він давнім парком зі старими дубами та соснами, що належить до найцінніших галицьких пам’яток садово-паркового мистецтва. Восени минулого року я вперше відвідала розташовану на мальовничому пагорбі роздольську садибу. Колись розкішний палац вразив занедбаністю, обдертими стінами та сміттям. Захаращений парк.

Біля парадного під’їзду на ланцюгу злючий собака, що може зірватися будь-якої хвилини. Про оглядини палацу всередині і ззовні, з парадного боку, не могло бути й мови. При вході до садиби – таблички, які повідомляють, що пам’ятка архітектури – палац і давній парк – є приватною власністю.

У квітні цього року я знову побувала в роздольській садибі. Все ті ж таблички, все той же собака і все та ж руйнація будівлі. У парку, трохи прибраному, на землі замість осіннього листя килим весняних квітів. Цього разу зустрілася з охороною садиби, яка, звичайно, нічого не хоче розповідати. Місцеві жителі теж нічого не знають про те, хто придбав палац і яка доля його чекає.

«Продано!..»

За інформацією я звернулася в Управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації. Начальник управління Василь Івановський розповів, що палац продали в березні 2004 року київській фірмі ТзОВ “Мережа відпочинку” за смішну на теперішній час ціну – 467 285 грн. У палаці містився санаторій, тому продавцем було ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів “Укрпрофоздоровниця”. Продаж здійснили без відома обласних органів охорони культурної спадщини – без дотримання чинного пам’яткоохоронного законодавства.

Під час проведення попередніх робіт знято декор інтер’єрів палацу, який має велику мистецьку цінність, що викликало гостру реакцію громадськості. Проти власників порушили кримінальну справу, після чого мармурові барельєфи було передано на депозит до Центрального державного архіву, а демонтовані гіпсові копії зберігаються в ящиках у палаці. Щодо майбутньої його долі, то Василь Івановський порадив звернутися телефоном до представника фірми-власника Олександра Доктора.

Скористалася такою можливістю і отримала відповідь, що остаточно ще не визначено, як буде використано палац: можливо, під картинну галерею або музей, а окремо має бути збудовано готель. Ремонтно-реставраційні роботи в палаці мають початися ще цього року, затримка – за розробкою проектної документації.

А був маєток з усіма перевагами цивілізації. Роздол – давнє містечко за 45 км від Львова. 1571 року його заснував серед королівських лісів Матей Черняйовський. За його донькою Анною, як віно, воно перейшло до Жевуських, які ним володіли впродовж п’яти поколінь. І, коли вимерла чоловіча лінія цього роду, Роздол отримав граф Антоній Лянцкоронський як придане за Людвікою Жевуською. Цій родині належало містечко до 1939 року.

Лянцкоронські – рід українсько-польських феодалів, які мали великі земельні маєтки на Галичині протягом століть. Вони були великими достойниками цісарського двору, відігравали чималу роль в економічному та суспільно-політичному житті шляхетської Польщі.

Роздольська садиба Лянцкоронських на початку ХХ ст. – добротний панський маєток з електрикою, водогоном, телефоном. Один з найвидатніших мистецьких осередків у Галичині. 60 кімнат палацу було облаштовано з великим художнім смаком.

Господар маєтку, доктор права Кароль Лянцкоронський (1848-1933), був меценатом, великим прихильником художників, знавцем італійського мистецтва, колекціонером мистецьких творів, сам теж малював, любив подорожувати. В архіві збереглися листи, які граф писав до своєї матері, перебуваючи в Індії, на Цейлоні. У 1884-1885 роках Кароль Лянцкоронський разом зі своїм багаторічним приятелем художником Яцеком Мальчевським відвідав Грецію і Малу Азію.

Художник робив замальовки й карикатури. Митець неодноразово бував у Роздолі, де в садибі для нього збудували майстерню. У 1905 році він написав портрет графів Кароля і Малґожати Лянцкоронських, який 1978 року придбала Львівська галерея мистецтв. Мабуть, з Греції Лянцкоронський привіз давні римські скульптури, які встановив у своїй садибі.

Унікальна бібліотека і мистецькі збірки Лянцкоронських

Палац Лянцкоронських славився книгозбірнею, галереєю портретів, яка налічувала кількасот полотен, багатющою збіркою фотознімків і великим родинним архівом.

На нижньому поверсі палацу в шести кімнатах розташовувалася бібліотека, в якій нараховували, за одними даними, 20 000 книг, за іншими – 30 000. У ній були рукописи, унікальні видання ХVІ-ХVІІ ст., багато літератури ХVІІІ ст. Заснував бібліотеку Казимир Лянцкоронський із дружиною Людвікою, однією з найосвіченіших особистостей того часу. Австрійська імператриця Марія-Терезія нагородила графиню Людвіку Лянцкоронську 1805 року орденом “Зірка-хрест” і призначила придворною дамою.

Граф Кароль Лянцкоронський зібрав одну з найбільших у світі колекцію фотознімків, яка налічувала… 120 000 одиниць. Знімки мали розмір 18х24 см, добре виконані, наклеєні на картон, розкладені в папках за спеціальною системою. Тематика рідкісної колекції – найцінніші мистецькі твори, здебільшого з епохи Ренесансу, зібрані з музеїв і приватних колекцій всього світу.

Величезний родинний архів розміщувався в чотирьох кімнатах окремого приміщення. Документи, в тому числі на пергаментах, сягали 1370 року. У палаці зберігалося багато карт і атласів зі старими гравюрами, порцеляна з колекції збірок Жевуських, ікони, різьблені речі, стара зброя, килими, знахідки з археологічних розкопок…

У роки Першої світової війни палац зазнав значного знищення, і у міжвоєнний період рештки бібліотеки й частину полотен Лянцкоронські вивезли до Львова і Відня, де мали розкішну резиденцію з мистецькими творами світового значення.

У 1939-1940 роках частина картин із роздольської колекції Лянцкоронських ще прикрашала палац, перетворений на будинок відпочинку. Предмети мистецтва частково були знищені й розграбовані. Коли після війни палац передали моршинському санаторію, мистецькі цінності було вивезено до Дрогобицького краєзнавчого музею, Ермітажу та Одеського археологічного музею.

Однак пізніше, у 2001 році, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький “відкрив” у садибі ще кілька цінних скульптур: бронзову фігурку путті на фонтані, мармурову паркову фігуру римського воїна і дві скульптури з ніш на фасаді. Їх виставлено в експозиції музею. Уцілілі рештки бібліотеки донька останнього власника Роздола професор Кароліна Лянцкоронська 1968 року передала Польській бібліотеці у Лондоні.

У цих документах – «життя, і сльози, і любов». Родинний архів Лянцкоронських потрапив до Львівського державного історичного архіву. Він налічує 9700 справ, номерний перелік яких розміщено в чотирьох грубих томах. Це документи, листування родини Лянцкоронських зі спорідненими з ними Даниловичами, Жевуськими, Потоцькими, Цетнерами, численні матеріали про фінансово-господарську діяльність, будівництво доріг, заводів, шкіл, церков, залізниць… Безперечно, для дослідників історії та економіки нашого краю архів є цінним джерелом інформації.

Я переглядала перелік документів і замовила собі для ознайомлення дипломи, грамоти про заслуги і нагороди родини Лянцкоронських. Була подивована, коли серед графських документів знайшла особову справу службовця маєтків у Роздолі Леона Майєра, з яким я була особисто знайома.

Минуло двадцять років з часу нашої зустрічі з ним у Кракові. Левко Майєр, тоді вже поважного віку – за 80 років, добре пам’ятав і садибу, і родину Лянцкоронських, а з донькою графа Кароля, професором, автором багатотомної історії мистецтв Кароліною Лянцкоронською листувався. Він багато розповідав про художників, які гостювали в Роздолі на запрошення господаря, особливо виділяв Яцека Мальчевського. Наголошував, що це була зразково доглянута садиба…

Джерело: “Високий Замок”