2005 р. Страчене місто Стратин

Сучасна Галичина займає 8,2 відсотка площі України. Але це тільки фізичний рельєф. В історичному просторі Галичина займає стільки місця, як заглибоко сягають її міфологічні запліччя.

“Маємо руїни замків, святинь, фабрик, мостів, обсерваторій, цвинтарів, – писав Юрій Андрухович. – Маємо цитати – втрачених мов, письмен, діалектів, спалених рукописів, уривки віршів – фрагменти втраченої цілості. У цій частині світу міфологія компенсує історію, родинні перекази тут важливіші й достовірніші від підручників”.

Колишня слава і велич стародавнього міста Стратина за чотири століття скришилася на пісок. Чи не той це пісок, який цілодобово возять тепер вщерть заповнені вантажівки зі стратинського піщаного кар’єру? Пісок, з якого згодом будуватимуть нові будинки в нових, сучасних містах. Його добувають на околиці теперішнього села і везуть тією ж дорогою, якою зі Стратина колись розходилися світом “Требник” та “Служебник” – книги, що були видані Памвою Бериндою на одній з перших в Україні друкарень, заснованої тут на початку 17-го століття єпископом Гедеоном Балабаном.

Місце, де стояла колись “папірня”, тутешні селяни покажуть охоче. Щоправда, окрім старої назви, від найдавнішої друкарні не залишилося нічого. Тепер тут тільки селянські городи. Тож навіть пам’ятний знак на честь 400-річчя заснування друкарні довелося встановити у центрі села – колишньому стратинському середмісті.

Село, покинуте лелеками

Центральна частина Стратина типова для теперішніх галицьких сіл: сільська рада, школа, церква, клуб, пам’ятник Шевченкові та полеглим воякам УПА. Тут же, на електроопорі – порожнє лелече гніздо, з якого птахи чи то вже полетіли у вирій, чи то так і не повернулися до нього ще навесні.

Лелекам у Стратині робити нічого. Смертність у селі вдесятеро перевищує народжуваність. Школа з кожним роком все більше порожніє. Так само пусткою стоять поруйновані сільські хати, господарі яких або виїхали з села, або повмирали. Ледь не після кожного похорону в Стратині з’являються одразу дві могили: одна – на цвинтарі, а в іншу перетворюється старенька хата, яка не надовго переживає свого помешканця.

Демографiчну катастрофу в Стратинi намагалися пояснити згубним впливом на здоров’я селян довколишнiх пiщаних кар’єрiв. Сюди навiть приїжджали вимiрювати радiацiйний фон якісь iноземнi експерти. Але експертам досить було б “виміряти” середній вік тутешніх мешканців, який коливається в межах 50-70 років. Причина скрутної демографічної ситуацiї в Стратині, очевидно, значно прозаїчнiша. Село вимирає, бо тут майже не залишилося молодi.

Топографічні прояви міста

І все ж відчуття цілковитого занепаду тут немає. Якась міська ґоноровість не дозволяє Стратинові щезнути без сліду. Прояви колишнього міста відчуваєш топографічно. Ось – земляні вали колишньої фортеці, під якою в 1675 році здобув перемогу над татарами військовий загін під проводом Атанеуса Мячинського. Синагога у передмісті. Костел біля колишнього панського фільварку, який тутешні мешканці досі називають не інакше, як замком.

Синагогу, щоправда, відбудували лише десять років тому, на місці старої, змурованої 1818 року та знищеної в роки Другої світової війни. Так само під час тієї війни був повністю поруйнований “замок” місцевого пана (тепер на тому місці тракторна бригада місцевої селянської спілки) та частково костел. У будівлі, яка залишилася від костелу, донедавна був склад отрутохімікатів.

Голова сiльської ради Станiслав Дiдух пригадував, що якось на мiсце, де стояв панський замок, приїжджали проводити розкопки… правоохоронцi. Шукали, кажуть, арсенал бандерiвцiв, який тi нiбито ховали у пiдвалах замку. Коли ж нiякої зброї не знайшли, iсторичне мiсце знову зрiвняли iз землею.

Урядові будинки у центрі села розступилися, давши місце старій ринковій площі, місце якої тепер зайняв доглянутий центральний майдан – невеличкий скверик з бюстом Шевченкові та пам’ятним хрестом на честь Балабанової друкарні. Вечорами на цьому місці могла б збиратися молодь, якби вона була у селі. Раніше ж тут стояла ратуша, в якій, окрім залів для засідань громадської ради, був готель для гостей міста, які приїжджали на місцеву торговицю чи просто у справах. Перед Першою світовою війною в готелі встановили один з перших на Східній Галичині музичних автоматів. У 1914 році під час наступу російських військ стратинська ратуша була повністю зруйнована.

Вздовж дивовижно тісних вуличок (не доріг чи стежок, а саме вулиць), серед глиняних мазанок і цегляних чвораків, будованих, напевно, ще за “колгоспних” часів, трапляються справжні міські кам’яниці та химерні невеличкі господарські споруди, складені з тесаних брил пісковику, якими, мабуть, раніше були викладені стіни та вежі Стратинської фортеці. Кажуть, оборонних веж у місті колись було п’ять. Мiсцева мешканка Ганна Федiрко розповiдала, що пiд час Другої свiтової вiйни, закликаючи юнакiв до служби в дивiзiї “Галичина”, приїжджий агiтатор вказував на залишки оборонної вежi як на символ непоступливості і нещадної боротьби з ворогом. Але за останнi десятилiття вiд тих давнiх веж не залишилося й камiнця.

Минуле, якого нема

Як стверджують історичні джерела, перша письмова згадка про Стратин з’явилася у 1464 році. Але давній укріплений город існував тут, очевидно, набагато давніше, а засновником його був котрийсь із княжих слуг Данила Галицького на ім’я Стрята. До речі, саме Стрятином у довоєнний час називалося це галицьке містечко. Із князівський часів у селі живе дивна леґенда про полювання у цих краях короля Данила. Кажуть, був колись тут Данило Галицький на ловах та й корону свою загубив. Відтоді одне з ближніх зі Стратином сіл називається Данильче.

Впродовж двох з половиною століть Стрятин був містом. У 1671 році король Міхал Корибут Вишневецький надав містечку Маґдебурзьке право та привілей на три ярмарки в рік і два торги на тиждень (проводилися у понеділок та середу). На початку 18-го століття Стрятин став визначним центром гебрейського хасидизиму. Рабин Єгуда Зві Гірш Брандвейн навіть заснував Стратинську хасидську династію рабинів.

Перед Першою світовою війною у Стратині були цегельня, піч для випалювання вапна, водяні млини на Студеному потоці, дві мазарні, чотири крамниці, що належали кооперативу “Злагода”, п’ятикласна школа, де вчилося 286 дiтей. Загалом у 1900 роцi у Стрятині мешкало близько 700 людей, а разом iз мешканцями передмість – до двох тисяч. Але значна віддаленість містечка від залізниці призвела до того, що у 30-х роках минулого століття воно почало занепадати. 1932 року польське міністерство внутрішніх справ позбавило Стратин міських прав.

Стратин і тепер лежить в сторонi вiд основних автомагiстралей. Двiчi на день з Рогатина сюди ходить рейсовий автобус. Якщо ж не поталанить з автобусом, то, щоб дiстатися сюди, треба пройти з десяток кiлометрiв пiшки вiд найближчого по трасi села Пукова. Мiсцевi селяни при потребi часто користають з попутніх вантажiвок, якi їздять до тутешнiх пiщаних кар’єрiв та лiсозаготiвель.

Місце для страти?

До передвоєнних років поруч під однією назвою існували два населених пункти – місто та село. Такого поділу давно вже немає, але місцеві люди й дотепер за звичкою живуть так: одні в мiстi, а інші – у селi. Найприкметнiше у цьому вiдношеннi проходять святкування стратинських празникiв. Стратин-місто, як i в давнi часи, святкує у церквi святої Покрови, а село аж через три тижні після міста – у церквi святого Дмитрiя. Окрiм того, на iснування давнього мiста вказують його старi назви. Попри усі давнiші й теперішні перейменування сiльських вулиць, мiсцевi мешканцi не вживають нi колишнiх радянських, нi вже сучасних їхніх назв. Вони говорять, як i сто рокiв тому: “Пiд мiсто”, “У фiртку”, “На папiрню”, “На Хуновку”.

Назву вулицi “Хуновка” (або “Хановка”) мiсцева леґенда пояснює тим, що саме на цьому мiсцi пiд час завойовницького походу стояв табором хан Батий. Поряд, за переказами, татари проводили масовi страти, вiд чого нiбито й з’явилася у Стратина така його зловiсна назва. А тiла страчених, каже та ж леґенда, завойовники хоронили неподалiк. Так, буцiмто, отримав назву сусiднiй хутiр Погребисько.

…Дорога, яка впирається тепер у Стратин, за Погребиськом обривається та розтікається мереживом польових доріг та стежок в лісах сусідньої Тернопільщини та Львівщини. Молодші та дужчі стратинці, пішовши в ліс по гриби, часом роблять фантастичну трансобласну мандрівку. Так склалося, що в околицях Стратина проходить тепер кордон трьох галицьких областей. Саме ж село розташоване практично на однаковiй вiдстанi вiд Львова, Iвано-Франкiвська та Тернополя – у серці Східної Галичини та в глухому куті межидоріжжя.

Богдан Скаврон, Галицький кореспондент

06-10-2005 10:32

Джерело: