Історія
Точна дата заснування міста невідома. Близько 1652 (за іншими джерелами – 1657) понад 1000 чоловік переселенців з містечка Ставища, що на Київщині, під проводом отамана Кондратьєва прийшли з дружинами і дітьми до річки Псел. Осіли вони на Суминому городищі. Царський указ про дозвіл оселитися на цьому місці датований 1655.
У зв’язку з постійними нападами на південні кордони Росії кримських татар у Сумах вирішено було спорудити фортецю. Для керівництва будівельними роботами в липні 1656 сюди направили воєводу К.Арсеньєва з 52-ма служилими людьми з Обояні з наказом «на Сумине городище город внову строить» [Російський державний архів давніх актів, ф. 210, Бєлгородський стіл, стовп. 394, арк. 136.]. У наступному, 1658, К. Арсеньєв доповів царю про побудову фортеці з таємним підземним ходом до води [Російський державний архів давніх актів, ф. 210, Бєлгородський стіл, стовп. 389, арк. 22.].
Однак, документи свідчать, що будівельні роботи тривали і у 1658. Саме тоді між річками Псел і Сумка було споруджено перекоп, що захистив підступи до міста з півдня, де не було водних рубежів. Про існування цього укріплення нині нагадує назва Перекопської вулиці. Українцем Я.Стандартним було складено креслення сумської фортеці, які Г.Кондратьєв разом з одним з першопоселенців К. Остаповим відвіз до Москви [ Юркевич В. Еміграція на схід і залюднення Слобожанщини за Б. Хмельницького / В. Юркевич. – К., 1932. – С. 133 – 134.]. Ці креслення згадуються у багатьох документах 2-ї половини 17 ст., але досі не виявлені.
Важливе стратегічне розташування Сум, побудова тут міцної фортеці сприяли швидкому зростанню населення за рахунок нових переселенців, яких запрошував сюди Г.Кондратьєв. У 1660 в місті мешкало 2740 чоловік [Сторожев В. К. К вопросу о колонизации Левобережной Украины / В. К. Сторожев // КС. – 1890. – июнь. – С. 544 – 549.], які займалися землеробством, скотарством, торгівлею, ремеслами і промислами. Назви таких вулиць, як Кузнечна, Гончарна нагадують, що тут жили ремісники відповідних професій. За відомостями 1668 в Сумах двічі на рік збиралися ярмарки, відбувалися базари. За місце торгу правив Миколаївський лужок (нині район вул. Героїв Сталінграду).
У 1659, 1663, 1668 Суми брали в облогу значні сили кримських татар, але взяти місто не спромоглися. 1677 і 1678 сумські козаки билися з турками біля Чигиринських мурів, а 1687 і 1688 у складі російської армії під командуванням В.Голіцина ходили походами до Криму. Сумська фортеця відігравала тоді роль збірного пункту російської армії [Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд.3. – М., 1852. – С. 282.].
Від перших двох століть існування Сум збереглося дуже мало пам’яток. А от описів міста 2-ї пол. 17 ст. маємо декілька, зокрема, за 1671, 1672, 1678, 1686 та інші роки. Вони свідчать, що з напільного боку фортеці було викопано глибокий і широкий рів, насипано високий вал, на гребені якого стояли фортечні мури з вежами, бійницями, маяками – місцями спостереження за навколишньою місцевістю. Залишки західної частини укріплень непогано зберігалися майже до кін. 20 ст. по вул. Козацький Вал та Кооперативна. За описом 1671 Сумська фортеця мала 17 веж, з них 6 з проїжджими воротами, 10 бійниць, 6 вилазів, а протяжність укріплень становила 7400 м [Крестьянская война под предводительством Степана Разина : сборник документов. – М., 1976. – Т. 4. – С. 103.].
Наступного року внаслідок будівничої діяльності Г.Кондратьєва кількість веж збільшилась до 27, довжина міських укріплень сягнула 4157 м [Крестьянская война под предводительством Степана Разина : сборник документов. – М., 1976. – Т. 4. – С. 104.], а у 1678 – 7400 м [Дополнения к актам историческим, собранным и изданным археографическою комиссиею. Прибавление к 9-му тому Дополнений. Т. 9. – СПб., 1875. – С. 296.]. Дерев’яні укріплення швидко руйнувалися, і їх доводилось увесь час лагодити.
Саме цим і пояснюється той факт, що описи фортеці, зроблені через невеликі проміжки часу, досить істотно відрізняються один від одного. Значні ремонтні роботи по відбудові фортеці були здійснені в Сумах у 1686 [Багалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в XVI – XVII ст. Т. 1 / Д. И. Багалей.- Х., 1886. – С. 145 – 146.].
Найбільшою і найукріпленішою частиною фортеці був Город (нині район вулиць Соборної, Воскресенської, Козацький Вал і площа Незалежності), у південно-східній частині якого містився Замок (нині сквер Шевченка), де знаходились полкова канцелярія, порохові погреби, амбари соляні і з амуніцією, зброєю та боєприпасами. З півдня до Города і Замку примикав Перекоп, де мешкало посадське населення [Багалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в XVI – XVII ст. Т. 1 / Д. И. Багалей.- Х., 1886. – С. 145 – 146.]. У всіх описах сумських укріплень за 2-у пол. 17 ст. подаються відомості щодо зброї і боєприпасів у Замку. Зокрема, у 1678 в порохових погребах лежало напоготові 50 пудів пороху, 63 пуди свинцю, 1000 ядер. На озброєнні сумського гарнізону було 13 гармат, понад 200 мушкетів, карабінів, пістолів [Дополнения к актам историческим, собранным и изданным археографическою комиссиею. Прибавление к 9-му тому Дополнений. Т. 9. – СПб., 1875. – С. 236.]. У 80-і рр. 17 ст. у місті було налагоджено відливання гармат [Іванюк Я. Г. Міста-фортеці Охтирка і Суми у XVII – XVIII ст. / Я. Г. Іванюк // Український історичний журнал (далі УІЖ). – 1990. – № 9. – С. 105.]. Суми вважалися однією з найбільших і найукріпленіших фортець на Слобожанщині. Після Північної війни Сумська фортеця втратила оборонне значення, і її укріплення стали поступово руйнуватися.
Під час Північної війни 1708 – 09 Суми були залучені у вир бурхливих подій. З наказу Петра I терміново було поновлено та перебудовано Сумську фортецю. Щоб перевірити, як виконується його наказ про відбудову фортеці, 13 грудня 1708 російський цар приїздив до Сум, а 26 грудня перевів сюди ставку російського головнокомандування [Тарле Е. В. Северная война / Е. В. Тарле. – М., 1958. – С. 294]. Петро І був присутній на новорічній відправі у Спасо-Преображенському соборі.
Першого січня 1709 біля Воскресенської церкви, на площі, яка одержала назву Петровської, (втратила її наприкінці 20 ст.) відбувся військовий парад. У Сумах Петро I у січні 1709 провів військову нараду, 21 січня і 3 лютого видав маніфести, спрямовані проти гетьмана І.Мазепи і Карла XII [Російський державний архів давніх актів. Малоросійські справи, 1709, спр. 14, арк. 1 – 16; Ригельман А. Летописное повествование о Малой России / А. Ригельман. – М., 1847. – Ч. III. – С. 76; Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. 3. – М., 1852. – С. 328.]. За переказами, Петро I зупинявся у будинку по Монастирській вулиці (тепер це вул. Терезова, 2). [Левитский И. И. Историческое прошлое г. Сум, Харьковской губернии / И. И. Левитский // Труды XIII археологического съезда в Екатеринославе. Т. 2. – М., 1908. – С. 107.] Економічне становище Сум у 18 ст. – 1-й пол. 19 ст. характеризується подальшим розвитком ремесел, виникненням промислових підприємств мануфактурного типу. 1710 у Сумах існував скляний завод, у кін. 18 ст. діяли шкіряний завод і селітроварня. 1846 працювали три чоботарських, чотири свічкових заводи, 7 цегелень і миловарня. 1858 стали до ладу механічний чавуноливарний і котельний заводи В.Розенквіста [Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні / О. О. Нестеренко. – К., 1959. – Ч. 1. – С. 437; Список фабрик и заводов Европейской России. – СПб., 1903. – С. 329.]. Місцезнаходження цих підприємств, за винятком останнього заводу, не встановлено.
У 18 ст. у місті відбувалось 4 ярмарки. Дві з них: Збірна – у лютому – березні, Введенська – у листопаді. Тривали по 20 – 30 днів і залучали до себе купців з найвіддаленіших міст України, Росії та з-за кордону [Багалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний в XVI – XVIII ст. / Д. И. Багалей. – Х., 1890. – Т. 2. – С. 232, 388, 413; Аксаков И. Исследование о торговле на украинских ярмарках. – СПб, 1858. – С. 12, 14, 148 – 150.]. З 1-ї пол. 19 ст. ярмаркова торгівля стала поступово занепадати.
Збільшувалась кількість міського населення. З 1732 до 1850 число мешканців зросло з 7 тис. до 10256 осіб [Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. – Х., 1918. – С. 120; Военно-статистическое обозрение Российской империи. – СПб., 1850. – Т. XII. – Ч. 1. – Табл. 3.].
Після скасування кріпацтва в Сумах швидко почала розвиватись промисловість. 1869 став до ладу один з найбільших цукрових заводів країни – Павлівський (тепер ВАТ Сумський рафінадний завод), збудований І.Харитоненком, засновником славної династії українських підприємців, благодійників і меценатів. 1908 завод згорів та вже наступного року був відбудований. Збереглися корпуси заводу, робітнича казарма та інші будинки. У місті зберігся також колишній будинок Сумської контори Всеросійського товариства цукрозаводчиків, якою керував П.Харитоненко. Він був товаришем голови правління цього товариства, одним з керівників цукрового синдикату. Поруч з будинком контори знаходиться садиба Харитоненків. І. та П. Харитоненки та інші члени їхньої родини поховані на Центральному міському кладовищі. У центрі міста на Покровській (колишня Червона) площі стоїть пам’ятник І.Харитоненку (споруджений на народні пожертвування у 1899 О.Опєкушеним, зруйнований у перші роки радянської влади, відновлений у 1996 скульптором А.Івченком).
Потребами промисловості, що розвивалася, було викликане будівництво залізниці Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба. Рух через станцію Суми розпочався у січні 1878 [Верховский М. В. Краткий очерк начала и распространения железных дорог в России по 1897 г. включительно / М. В. Верховский. – СПб., 1898. – С. 272.]. Протягом 1898 – 1901 було прокладено залізницю від Сум до Бєлгорода. На вул. Петропавлівський 56 і 58 збереглися будівлі: колишній будинок головної контори цієї залізниці і будинок, у якому мешкав її будівничий інженер Й.Сумовський (до цього це був житловий будинок і головна контора підприємця і мецената Д.Суханова).
1888 в Сумах діяло 26 фабрик і заводів [Харьковский календарь на 1890 год. Год XVIII. В двух книгах. – Х., 1890. – С. 196.]. Виник ряд чавуноливарних і механічних підприємств: заводи І.Погуляйченка і Т.Гетенко (1891), механічний завод «Вулкан» (1893), машинобудівний завод Бельгійського акціонерного товариства (1896), три корпуси якого достояли до наших днів. Збереглися також будинки колишньої тютюнової фабрики І.Туршу (1884) по Петропавлівській вул., першої у місті електростанції (1903) на лівому березі р. Сумки (недалеко від її гирла). Напередодні Першої світової війни в Сумах налічувалось 38 підприємств [Харьковский календарь на 1914 год. Год сорок второй / Издание губернского статистического комитета. – Х., 1913. – С. 96 – 98; Список фабрик и заводов Европейской России. – СПб., 1903. – С. 328 – 329; Фабрики и заводы всей России. – К., 1913. – С. 149, 170, 273.].
Про сумських підприємців, які часто були благодійниками і меценатами, нагадують їх будинки: І.Асмолова (власник цегельні) по вул. Троїцькій, П.Гриненка (засновник горілчаного заводу) по вул. Покровській (колишня Жовтнева), Л.Чорнобильського по вул. Перекопській, цукрозаводчика М. Ліщинського і засновника електростанції Е.Кайданського по Псельській вул., та інші. На міському(центральному) кладовищі у Сумах поховані П.Гриненко, І.Туршу, представники купецького роду Богатирьових, підприємці-цукрозаводчики Д. та М.Суханови, на кошти яких у 1882 – 92 добудовано Спасо-Преображенський собор та споруджено його дзвіницю.
У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. Суми залишались одним із значних центрів торгівлі у Харківській губернії. Тут щороку відбувалося чотири ярмарки, з яких Введенський тривав п’ятнадцять днів. У цей час базари перемістилися з Миколаївського лужка (нині вул. Героїв Сталінграду) на набережну р. Стрілки (район універмагу «Київ», комплексу «Mc Donald’s»). Розвивалась стаціонарна торгівля. У 1863 у місті було 117 магазинів і крамниць, у 1912 – 79, проте їх товарообіг був у три рази більший ніж у 1863 [Памятная книжка Харьковской губернии на 1865 год. – Х., 1865. – С. 179; Торговля в России. – СПб., 1913. – С. 28.].
Збереглося чимало будівель магазинів, окремі з яких і досі використовуються за призначенням.
Розвиток промисловості і торгівлі відбувався у найтіснішому зв’язку з банківським капіталом. 1868 відкрито міський громадський банк, а напередодні Першої світової війни у місті було два банки (міський громадський та земський сільськогосподарський дрібного кредиту), відділення Державного, Азовсько-Донського комерційного банків, два кредитних товариства, три ощадно-позичкові каси [Харьковский календарь на 1913 год. Год сорок первый / Издание губернского статистического комитета. – Х., 1913. – С. 109, 115, 117; Харьковский календарь на 1914 год. Год сорок второй / Издание губернского статистического комитета. – Х., 1913. – С. 116, 123, 124.]. Збереглося кілька будинків банків по вул. Соборній, Покровській площі. У центрі міста знаходився будинок акціонерного товариства «Провідник».
З розвитком економіки міста помітно зросла кількість його населення. Напередодні Першої світової війни у Сумах мешкало понад 50 тис. чоловік [Харьковский календарь на 1914 год. Год сорок второй / Издание губернского статистического комитета. – Х., 1913. – С. 77.].
У Сумах зберігся ряд пам’яток, пов’язаних з розвитком медицини, освіти, культури. До наших днів зберігся будинок колишньої земської лікарні по Привокзальній вул., дитяча лікарня св. Зінаїди, збудована П.Харитоненком по вул. Троїцькій.
1870 на базі повітового училища створено чоловічу прогімназію і відкрито жіночу прогімназію, які у 1870 перетворилися на гімназії. 1900 почалися заняття у кадетському корпусі. 1907 відкрилися ще одна жіноча та одна чоловіча гімназії, 1913 – комерційне училище, 1916 відкрито приватну жіночу гімназію. 1888 з Охтирки до Сум перевели духовне училище, 1903 відкрито сільськогосподарське училище, 1905 – чотирикласне міське училище, реорганізоване у 1912 на вище початкове.
Напередодні Першої світової війни в Сумах діяло понад 30 середніх і нижчих навчальних закладів. Збереглися будинки всіх гімназій, реального і комерційного училищ, кадетського корпусу, духовного, сільськогосподарського, вищого початкового, Гоголівського училищ та ін. початкових навчальних закладів. І досі стоять будинки створеного з ініціативи Н. Харитоненко дитячого притулку по вул. Троїцькій та Параскевського притулку по вул. Псельській, заснованого 1835 М.Сухановою. У навчальних закладах Сум навчалися відомі вчені, літератори, діячі культури, мистецтва, суспільно-політичного руху, про що розповідається в присвячених цим пам’яткам статтях.
У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. у Сумах виник ряд культурно-освітніх закладів. З 1865 по 1875 діяв театр (будинок не зберігся), зведений у центрі міста сумським торговцем 90заліза М.Бабичем, у якому грали залучені ним аматори [Казимиров О. Український аматорський театр. Дожовтневий період / О. Казимиров. – К., 1965. – С. 70 – 71.]. У кін. 19 ст. в Сумах було два театри, а за статистичними джерелами 1904 існував ще й цирк, що містився на Миколаївському лужку [Петровский И. Театр и зритель провинциальной России. Вторая половина ХХ в. / И. Петровский. – Л., 1979. – С. 135; Города России в 1904 г. – СПб., 1906. – С. 311.].
Майже весь 1899 у місцевому театрі працював статистом відомий російський письменник О.Купрін. У Сумах розгортається дія його оповідання «Как я был актером», прототипами героїв якого були реальні особи.
У 1909 – 12 на замовлення аматора театрального мистецтва купця Д.Корепанова архітектором О.Гінзбургом було збудовано театр по вул. Покровській (двічі відбудований, зберігся до наших днів). На його сцені виступали артисти Міланської опери, уславлені артисти балету М.Петипа і В.Родіна-Петипа, відбувалися концерти Н.Плевицької, виступи товариства малоросійських артистів під управлінням О.Суходольського та ін.
1913 на сумській сцені у «Вечорницях» Ніщинського дебютувала уродженка Сум Ф.Барвінська, згодом народна артистка УРСР. Сумське товариство літератури і мистецтва влаштовувало у будинку громадського зібрання (нині філармонія) по Петропавлівській вул. літературні вечори, концерти. Ставили вистави і влаштовували концерти і члени українського аматорського музично-драматичного гуртка. Будинок на Миколаївському лужку, у якому відбувалися ці дійства, не зберігся.
У місті діяло кілька кінотеатрів. Їх будинки знаходяться, зокрема, по вул. Соборній, Воскресенській, Терезова (колишньому Монастирському провулку).
Місто не стояло осторонь революційного руху. Як і скрізь у країні, тут у 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. наростало незадоволення існуючим ладом, посилювались опозиційні настрої, поширювались революційні ідеї. Є відомості про існування учнівського молодіжного народницького гуртка на чолі з А.Щербаком. Члени петербурзького гуртка М.Брусьнєва – однієї з перших соціал-демократичних груп у Росії – подружжя О. та В.Кареліни – організували робітничий гурток з підготовки пропагандистів [Деятели революционного движения в России : био-библиографический словарь. Вып. 2. – М., 1934. – Т. III. – С. 1128; Казакевич Р. А. Социал-демократические организации Петербурга конца 80-х – начала 90-х годов / Р. А. Казакевич. – Л., 1960. – С. 179.].
1898 група революційно налаштованих учнів реального училища одержувала з Москви нелегальну літературу [1905 рік на Сумщині. – Суми, 1930. – С. 29 – 30.]. 1900 в місті виник гурток, члени якого вивчали революційну літературу. Заняття гуртка відбувалися в приміщенні земської лікарні (тепер один з будинків онкологічного диспансеру по Привокзальній вул.). 1901 сформувалася революційна група на металообробному заводі Розенквіста, а восени 1902 було створено загальноміську соціал-демократичну організацію «Факел». Її організаторами були кресляр і репетитор А.Гаврилович, студент Київського політехнічного інституту А.Геттлер, залізничний контролер П.Степанов. Пізніше Гаврилович визначився як меншовик, Геттлер – як більшовик (1933 він був репресований). Члени групи поширювали революційну літературу, влаштовували збори і сходки, що відбувалися на Луці, на Засумському цвинтарі, в Довгому яру. У серпні 1903 організацію було розгромлено [Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВОВУ), ф. 124, оп. 12, спр. 1053, арк. 11; Державний архів Сумської області (далі Державний архів Сумської обл.), ф. Р-2362, оп. 1, спр. 6, арк. 12 – 14.]. Її діяльність відновилась у кін. 1904 – на поч. 1905.
Під час революції 1905 – 07 вулиці і площі міста стали свідками мітингів, сходок і демонстрацій. Першими в Сумах застрайкували 21 лютого 1905 робітники машинобудівного заводу Бельгійського акціонерного товариства і робітники заводу «Вулкан», 22 лютого – робітники заводу С.Погуляйченка, у ніч проти 24 лютого – Павлівського рафінадного заводу [Харьков и Харьковская губерния в первой русской революции 1905 – 1907 годов : сборник документов и материалов. – Х., 1955. – С. 59; Революция 1905 – 1907 гг. на Украине : сборник документов и материалов.- К., 1955. – Т. II. Ч. I. – С. 90; Революція 1905 – 1907 рр. на Україні : Документи і матеріали. – К., 1949. – С. 26]. Захвилювалась і учнівська молодь, зокрема, учні чоловічої Олександрівської гімназії, реального училища. Активну участь в організації страйків, написанні та розповсюдженні прокламацій брав колишній член «Факела», а потім Сумської групи РСДРП В.Переверзєв – згодом відомий літературознавець і критик, який в роки радянської влади зазнав гонінь і переслідувань.
Своєрідним штабом революційного руху в місті 1905 був будинок повітового земства (нині в ньому міститься Сумський обласний краєзнавчий музей). Особливо щедрою на революційні виступи видалася осінь 1905. 18 жовтня на колишній Петропавлівській площі (нині це місце на розі вул. Петропавлівської і 20 років Перемоги) відбувся грандіозний мітинг. Його учасники з прапорами і гаслами рушили через усе місто до в’язниці і визволили політв’язнів. 19, 20, 22 жовтня вулицями Троїцькою, Соборною, Петропавлівською проходили колони демонстрантів, а на площах міста раз у раз виникали мітинги. Діяльним членом бюро по організації мітингів був зісланий до Сумського повіту член Петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» М.Названов. У листопаді 1905 страйки знову охопили підприємства міста. Шостого грудня припинили роботу залізничники [Всероссийская политическая стачка в октябре 1905 г. : Документы и материалы. – М. – Л., 1955. – Ч. 2. – С. 163; Харьков и Харьковская губерния в первой русской революции 1905 – 1907 годов : сборник документов и материалов. – Х., 1955. – С. 244.].
Великим впливом у місті і селах Сумського повіту користувалася Селянська спілка, очолювана А.Щербаком. З’їзд делегатів цієї спілки в листопаді 1905 проголосив царський уряд «поза законом», а Сумський комітет спілки наприкінці 1905 діяв у Сумах і повіті, як орган народної влади [Из деятельности Крестьянского Союза // Крестьянская газета. – 1905. – 14 декабря (№ 1). – С. 1.].
У зв’язку з розмахом революційного руху 23 грудня 1905 в Сумах і повіті було оголошено військовий стан, до міста призначено тимчасово генерал-губернатора [Харьков и Харьковская губерния в первой русской революции 1905 – 1907 годов : сборник документов и материалов. – Х., 1955. – С. 322.].
Однак, боротьба за економічні права тривала. Загальним страйком підприємств міста робітники відзначили 1 травня 1906 [Шморгун П. М. Большевистские организации Украины в годы первой русской революции / П. М. Шморгун. – М., 1955. – С. 204.]. Організовано пройшов страйк, у листопаді 1907, працівників Павлівського рафінадного заводу. У червні 1910 виступили робітники цегельних заводів, у 1912 страйкували друкарі, у 1915 – 16 – робітники Павлівського рафінадного і машинобудівного Бельгійського акціонерного товариства заводів [Державний архів Харківської області, ф. 304, оп. 1, спр. 1646, арк. 59, 201; Маленко Є. Ю. Більшовики Сумщини в період між першою і другою буржуазно-демократичними революціями в Росії / Є. Ю. Маленко. – Суми, 1963. – С. 25.].
Лютнева революція 1917, падіння самодержавства сколихнули місто. У ньому завирувало суспільно-політичне життя. Місцева торгово-промислова буржуазія, землевласники, чиновники, інтелігенція кадетського орієнтування вже 3 березня створили громадський комітет, що того ж дня надіслав Тимчасовому уряду телеграму із заявою про його підтримку. П’ятого березня Тимчасовий уряд призначив у Сумський повіт свого емісара [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 102.]. Восьмого березня відбулися вибори до альтернативного органу влади – Ради робітничих і солдатських депутатів [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 102.]. Її склад остаточно сформувався 11 березня [[Информационное сообщение] // Сумской вестник. – 1917. – 12 марта (№ 57).]. Домінували у Раді есери і меншовики. Вже першим своїм рішенням Рада підтримала громадський комітет. Будинок, у якому містилася перша в Сумах Рада, знесений у 1980-х рр. Десятого березня 1917 у місті відбулася грандіозна демонстрація, а потім, на Покровській площі, – багатолюдний мітинг [Державний архів Сумської обл., ф. Р.-2362, оп. 1, спр. 60, арк. 12 зв.; Трудящиеся Сумщины в борьбе за власть Советов: сборник документов и материалов. – Сумы, 1957. – С. 42, 43.].
Впливовим органом народної влади в Україні стала Українська Центральна Рада. По вул. Петропавлівській зберігся будинок, у якому містилося її представництво. Членом Центральної Ради був уродженець міста П. Зайцев, згодом відомий вченийшевченкознавець і емігрант. Українська Центральна Рада планувала перетворити Суми на губернський центр для Північно-Західної Слобожанщини [Верстюк В. Діячі української Центральної Ради : біографічний довідник / B. Верстюк, Т. Осташко. – К., 1998. – С. 94; Сумцов М. Географія України / М. Сумцов, Д. Сумцов. – Х., 1921. – С. 90.].
У серпні 1917 сформувався міський комітет РСДРП(б), засідання якого відбувалися у будинку № 56 по Петропавлівській вул., про що нагадує меморіальна дошка на його фасаді [Державний архів Сумської обл., ф. Р-2362, оп. 1, спр. 60, арк. 12 зв.].
На ІІ Всеросійському з’їзді Рад, що проголосив встановлення Радянської влади в Росії, Суми представляв голова Ради робітничих і солдатських депутатів есер В.Павлюченко [Державний архів Сумської обл., ф. Р-2362, оп. 1, спр. 60, арк. 12 зв.]. Тридцятого жовтня (12 листопада) у Сумах на Привокзальній площі відбувся мітинг солдатів, учасники якого у своїй резолюції підтримали створений ІІ Всеросійським з’їздом Рад уряд. Через два дні аналогічну резолюцію ухвалили і робітники Бельгійського машинобудівного заводу [Не впізнати тебе, Сумщино. – Х., 1967. – С. 144.]. Однак, Сумська Рада селянських депутатів на чолі з А.Щербаком та Сумські повітові земські збори надзвичайної сесії у листопаді 1917 визнали владу Центральної Ради і оголосили про її підтримку, а голова земських зборів Ф.Тесленко був обраний делегатом до Центральної Ради [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю : Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – C. 5.].
11 – 12 (24 – 25) грудня 1917 у Харкові більшовики з однодумцями з числа лівих есерів, українських соціал-демократів і бундівців, залишивши Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому вони становили меншість, провели з’їзд, який назвали І Всеукраїнським, і проголосили на ньому встановлення радянської влади в Україні. У Сумах в цей час було створено штаб Червоної гвардії, що розмістився у тому ж будинку, де і комітет РСДРП (б).
Закріпившись у Харкові, більшовицькі війська розгорнули військові дії проти Центральної Ради. 6 – 7 січня 1918 до Сум прибули загін червоногвардійців революційного полку під командуванням М.Руднєва з Харкова та створений з ініціативи 92В.Леніна Перший Московський загін особливого призначення під командуванням А.Знаменського. Це зумовило встановлення 9 січня 1918 радянської влади в Сумах [Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні.- К., 1967. – Т. 2. – С. 98; Жовтень на Сумщині : Спогади учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. – Суми, 1958. – С. 25, 26.].
Навесні 1918 з наближенням до Сум німецьких військ у місті стали формуватися підрозділи Червоної гвардії, партизанські загони. Було проведено мобілізацію чоловіків [Гражданская война на Украине (1918 – 1920) : сборник документов и материалов. В 3-х т., 4-х кн. – К., 1967. – Т. 1. Кн. 1. – С. 66.]. 23 березня в місті відбувся виступ проти більшовиків, але успіху він не мав [Гражданская война на Украине (1918 – 1920) : сборник документов и материалов. В 3-х т., 4-х кн. – К., 1967. – Т. 1. Кн. 1. – С. 76.].
1 квітня 1918 Суми були окуповані військами німецького блоку [Державний архів Сумської обл., ф. Р-2362, оп. 1, спр. 2, арк. 3.]. Проти них діяли підпільники, партизанські загони. У липні – серпні 1918 сумські залізничники брали участь у всеукраїнському страйку робітників залізниць. Високою організованістю відзначався страйк робітників суконної фабрики.
У кін. 1918 владу в Сумах захопили представники уряду Директорії. У грудні того ж року партизанський загін під командуванням І. Бочкіна (згодом командував 7-м Сумським радянським полком) здійснив напад на тюрму і звільнив політв’язнів. Могила І.Бочкіна знаходиться на Міському (центральному) кладовищі. 5 січня 1919 частини Червоної Армії, до яких приєднався партизанський загін під командуванням П.Багацького (згодом командував 9-м Сумським полком), звільнили Суми від військ Директорії. Могила П.Багацького також на Міському кладовищі.
У червні 1919 до Сум, де зосередились відступаючі під натиском Добровольчої армії А.Денікіна частини Червоної Армії, перебазувалися Харківський губком більшовицької партії і губвиконком на чолі з Артемом (Ф.Сергєєвим). У липні було створено групу військ Сумського напрямку, до складу якої увійшло чимало сумчан. Однак, сили були нерівними, і 14 серпня 1919 місто захопили денікінці, які встановили тут грабіжницький терористичний режим. Про ці події нагадує братська могила борців за радянську владу на Міському кладовищі, на якій встановлено скульптурний пам’ятник.
29 листопада 1919 41-а стрілецька дивізія під командуванням Р.Ейдемана, що входила до складу 14-ї армії, витіснила з Сум білогвардійців [Державний архів Сумської обл., ф. Р-2362, оп. 1, спр. 2, арк. 3.]. До міста втретє, і тепер уже на багато десятиріч, прийшла радянська влада. Про події громадянської війни нагадують встановлений у сквері по вул. Петропавлівській бюст уродженця Сумщини командарма 1-го рангу І.Федька та погруддя радянського полководця М.Фрунзе біля Палацу культури ВАТ СМНВО ім. М.В.Фрунзе та військового ліцею.
Громадянська війна викликала голод, розруху, призвела до руйнації міського господарства. Після її закінчення розпочалась робота по налагодженню мирного життя, відбудові економіки, розвитку культури. В останньому напрямку було зроблено чи не найбільше. Трудові школи першого і другого ступенів охопили навчанням більшу частину дітей шкільного віку. Працювали два театри, кінотеатри, робітничі клуби. 1920 було створено художньо-історичний музей, одним з фундаторів і першим директором якого був художник і поет Н.Онацький. У Сумах по вул. Антонова, 4 і Соборній, 36 збереглися будинки, в яких він мешкав у 1913 – 18 і 1920 – 32.
Усі діти шкільного віку отримували освіту. У місті будувались школи, з’явився перший вищий навчальний заклад – педагогічний інститут, що одержав цей статус у 1934 після 10-ти років реорганізацій. Діяли машинобудівний (з 1917), шляхово-будівельний (1920), хіміко-технологічний (1928) технікуми, фельдшерсько-акушерська школа (1930).
Перед населенням міста відчинили двері десятки бібліотек, будинки культури, клуби. У 1927 – 29 в споруджено клуб Червонозоряного рафінадного заводу. Помітну роль в культурному житті міста відігравала створена на поч. 1920-х рр. літературно-драматична студія, якою керував відомий письменник, поет, драматург, театрознавець і педагог Я. Мамонтов. З 1939 у місті почав діяти стаціонарний театр ім. М.Щепкіна. Популярністю користувалися філармонія, ляльковий театр. У місцевій газеті «Плуг и молот» з 1920-х рр. працював український письменник, уродженець міста В.Алешко, у газетах «Комуна» і «Червона зірка» співробітничав Й. Лікстанов, згодом популярний дитячий письменник, лауреат Державної премії.
Після закінчення громадянської війни розпочалась відбудова промислових підприємств, міського господарства, що відбувалась в умовах нової економічної політики – НЕПу. Її запровадження дало відчутні економічні наслідки. У кін. 1925 діяло 32 підприємства, на яких працювало 5,5 тис. робітників [Державний архів Сумської обл., ф. 5, оп. 2, спр. 2360, арк. 93; Міські селища УРСР : збірник статистично-економічних відомостей. Рік перший. – Х., 1929. – С. 18.].
Великі зрушення в економіці Сум відбулися в період з сер. 1920-х до поч. 1940-х рр., коли в країні форсованими темпами здійснювалась індустріалізація. Сумський машинобудівний завод перетворився на одне з провідних підприємств хімічного машинобудування УРСР. Тут виросли споруджені в стилі конструктивізму корпуси насосно-компресорного, ливарного, інструментального та інших цехів, що використовуються по сьогоднішній день. 1939 на заводі було виготовлено потужний азотно-водневий компресор, що забезпечував тиск до 850 атмосфер. На той час це було неабияким досягненням. Високою якістю продукції славився рафінадний завод (з 1923 – Червонозоряний). Сумський цукор користувався широким попитом не лише в країні, а й за кордоном. 1937 підприємство «Головсільелектро» (колишня фабрика віялок Вараксіна, з 1919 – імені Комінтерна) першим в країні розпочало випуск електродоїльних апаратів.
Значно зросли потужності суконної фабрики. На підприємствах міста збільшилась кількість працюючих робітників. 1939 їх налічувалось понад 15 тис. [Промисловість Радянської України за 40 років (1917 – 1957). – К., 1957. – С. 243.].
Будівництво соціалістичного суспільства, проведення в країні колективізації і індустріалізації супроводжувалось формуванням жорсткої адміністративно-командної системи управління, що, зрештою, призвело до встановлення тоталітарно-репресивного комуністичного режиму з культом особи Й.Сталіна. Жертвами репресій у Сумах, як і скрізь, стали представники усіх прошарків населення. Так, репресій зазнали перший директор художньо-історичного музею, уповноважений у справах охорони та дослідження пам’яток культури по Сумському повіту Н.Онацький, уродженець Сум етнограф і музейний працівник К.Мощенко, учитель Сумської школи № 3 М. Полницький, священик Воскресенської церкви В.Підгорний, вантажник рафінадного заводу з дипломом Паризького університету Г.Рігед, майстер цього заводу Л.Заритецький, кравець артілі «Сумиодяг» А.Кочмала, безліч інших [Державний архів Сумської обл., ф. Р-7641, оп. 5, спр. 69, арк. 180 -194; оп. 11, спр. 807, арк. 137; оп. 5, спр. 69, арк. 97 – 98; оп. 1, спр. 347, арк. 24; Граб В. І. Шлях у безсмертя (Н. Х.Онацький) / В. І. Граб // Репресоване краєзнавство (20-і, 30-і роки). – К., 1991. – С. 251 – 254; Нестуля О. О. Служив натхненно і щедро (К. В. Мощенко) / О. О. Нестуля // Репресоване краєзнавство (20-і, 30-і роки). – К., 1991. – С. 64 – 72.]. У Сумах був розстріляний один з організаторів товариства «Просвіта» в Лебедині М.Грищенко.
Внаслідок Першої світової і громадянської війн та викликаної ними розрухи населення Сум 1920 зменшилось до 37,2 тис. чоловік. 1926 воно становило 44,2 тис., за переписом 1939 – 63,9 тис. чол. [Довідник Сумської округи. 1928 р. – Суми, 1929. – С. 14; Матеріали до опису округ УСРР. Сумська округа. – Х., 1926. – С. 7; Сумы : краткая справочная книга. – Х., 1979. – С. 31.].
Друга світова війна принесла багато лиха місту і його мешканцям. Саме з нею пов’язана більшість взятих на облік історичних пам’яток. З початком війни у стислі строки було проведено мобілізацію, сформовано дивізію народного ополчення у складі трьох полків, у яких налічувалось понад 6 тис. чол. [Книга Пам’яті України. Сумська область. У 14 т. – Суми, 1994.- Т. 1. – С. 33.]. У липні – серпні 1941, переважно з сумчан, була сформована 293-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора П.Лагутіна. Штаб дивізії містився у будинку № 79 по вул. Чехова, про що розповідає меморіальна дошка на стіні будинку. 1973 на будинку головного корпусу теперішнього військового ліцею було встановлено меморіальну дошку. Вона нагадує про те, що у серпні 1941 з курсантів Сумського артилерійського і Харківських військових училищ було сформовано зведений загін Харківського військового округу під командуванням генерал-майора О.Чеснова, який мужньо боровся з наступаючими німецько-нацистськими військами.
У місті шанують пам’ять уславленого льотчика, двічі Героя Радянського Союзу С.Супруна, який розпочав свою трудову діяльність на Сумському машинобудівному заводі. Його бронзове погруддя встановлено на початку вул. Троїцької.
Восени 1941 на сумському напрямку оборону тримала 40-а армія під командуванням генерал-майора К.Подласа. 10 жовтня 1941 після запеклих боїв її частини залишили Суми.
У місті почався період гітлерівської окупації. Нацисти перетворили на в’язниці приміщення клубу рафінадного заводу, міського овочесховища, а в гуртожитку рафінадного заводу і школи № 5 влаштували концентраційні табори для військовополонених, в’язнями яких були і цивільні особи. За період тимчасової окупації нацисти знищили понад 5 тис. мирних жителів, із них – 1 тис. євреїв, а також 3 600 військовополонених радянських воїнів [Книга Скорботи України. Сумська область. У 2-х т. – Суми, 2003. – Т. 1. – С. 27 – 30.].
Понад 5 тис. сумчан, переважно молоді, було вивезено до Німеччини.
Військовополоненим сумчанам, які перебували у нацистських концтаборах за кордоном, запам’ятався польський священик Максиміліан Кольбе, який завжди приходив іншим на допомогу, а потім, рятуючи життя одного з в’язнів, пішов на смерть в Освенцимі. Образ канонізованого римсько-католицькою церквою о. Максиміліана Кольбе втілено у спорудженому на народні пожертви і благодійні кошти пам’ятнику на честь мучеників концтаборів по вул. Кірова.
На Лучанському кладовищі є скорботні меморіальні ділянки, на яких поховані закатовані гітлерівцями мирні громадяни і військовополонені. Біля братських могил встановлені стели. На одній з них зображено моряків Азовської флотилії, чия горда і мужня поведінка у таборі й під час розстрілу справила велике враження на мешканців міста. На цьому ж кладовищі знаходиться ділянка з 75-ма могилами воїнівугорців, учасників Другої світової війни. На Міському кладовищі знаходяться могили розстріляних мешканців єврейської національності. Тут та на території теперішнього військового ліцею, де колись було спалено 150 військовополонених, нині встановлено обеліски. Більшість місць страти мирних жителів і військовополонених відома, але не всі вони позначені пам’ятними знаками чи обелісками.
Незважаючи на терор, населення боролося з окупантами. Діяли підпільні, а на околицях міста – партизанські групи. У грудні 1941 на Червоній (нині Покровській) площі німецькі нацисти повісили групу народних месників (І.Писаненка, Д.Дьякова, К.Стародуба та ін.), а також керівника партійної підпільної групи С.Тихончук. У тому ж місяці були розстріляні партизанки М.Рахманова, М.Бадаєва, В.Степанова [Книга Пам’яті України. Сумська область. У 14 т. – Суми, 1994. – Т. 1. – С. 35.]. На могилах відважних, похованих на Лучанському кладовищі, встановлено обеліски. Ім’я М.Бадаєвої присвоєно школі № 4, у якій вона навчалася. На її честь по вул. Петропавлівській встановлено пам’ятний знак.
У місті діяла також підпільна молодіжна організація «Прапор» на чолі з Д.Косаренком. 22 квітня 1943 гітлерівці стратили його і трьох його мужніх товаришів [История городов и сёл Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 115; Корогод Б. Л. Сумська область у роки Великої Вітчизняної війни / Б. Л. Корогод, Г. І. Корогод, М. І. Логвиненко. – Суми, 2003. – С. 153; Тронько П. Подвиг твоїх батьків / П. Тронько. – К., 1968. – С. 226.]. Вони поховані у братській могилі на Лучанському кладовищі, а на території ВАТ «Сумське НВО ім. Фрунзе», на місці, де колись були розстріляні підпільники, встановлено пам’ятний знак. На будинку, у якому мешкав Д.Косаренко, встановлено меморіальну дошку, його ім’я присвоєно школі № 2, яку він закінчив.
Діяло в Сумах і українське націоналістичне підпілля на чолі з керівником Сумського осередку ОУН, головою «Просвіти» і директором приватної української гімназії С.Сапуном. Збори членів осередку відбувалися у будинку по Покровській площі (зберігся до наших днів), де під виглядом школи перекладачів діяв провід ОУН, та у театрі ім. М.Щепкіна, режисер якого Я.Шовкун-Дунайський, був членом ОУН. Зберігся також будинок оунівської явочної квартири по вул. Воскресенській. У жовтні 1942 С.Сапун та інші керівники осередку ОУН були заарештовані і страчені. Наприкінці 1942 – на поч. 1943 був заарештований ще один член ОУН – заступник сумського бургомістра Седененко [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю: Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – C. 110, 118, 119.].
Навесні – влітку 1943, коли почалось визволення України від німецько-нацистських загарбників, на Сумському напрямку вела бої 38-а армія під командуванням генераллейтенанта Н.Чибісова, що входила до складу Воронезького фронту. 2 вересня 1943 о пів на восьму ранку частини 50-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора С.Мартиросяна визволили Суми від ворога. У боях за місто особливо відзначилися 167-а, 232-а, 340-а стрілецькі дивізії, яким було присвоєно почесне найменування «Сумських».
1973 на вул. Червоногвардійській у сквері встановлено пам’ятний знак на честь Сумських дивізій. О 10-й ранку 2 вересня на Червоній (нині Покровській) площі відбувся мітинг з нагоди визволення Сум. Серед його учасників був український письменник А.Головко, який у нарисі «Місто Суми», опублікованому 8 вересня 1943 у газеті «Радянська Україна», відтворив хвилюючі обставини того незабутнього для сумчан дня.
У березні – червні 1944 в Сумах формувалися частини Війська Польського. До міста у військовий шпиталь прибували поранені польські воїни. Не всім їм судилося одужати від ран. На братській могилі полеглих у боротьбі з нацизмом польських воїнів у 1972 встановлено скульптуру.
В роки Другої світової війни на всіх її фронтах, у підпіллі і партизанських загонах близько 11 тис. сумчан боролися з ворогом, понад 4 тис. з них відзначені нагородами, а п’яти уродженцям міста – Б.Берестовському, О.Бутку, М.Нестеровському, Є.Терезову, Д.Турбіну присвоєні звання Героїв Радянського Союзу [Книга Пам’яті України. Сумська область. У 14 т. – Суми, 1994. – Т. 1. – С. 38; Гриченко И. Т. Подвиг : Документальные очерки о Героях Советского Союза. – изд. 3-е / И. Т. Гриченко, Н. М. Головин. – Х., 1983. – С. 66, 83, 86, 321 – 322, 347 – 348, 451 – 453, 465 – 467.]. Рядовий І.Нагорний і старшина М.Пархоменко стали повними кавалерами ордена Слави.
На міських кладовищах поховані воїни – визволителі Сум. На їх братській могилі по вул. 20 років Перемоги встановлено скульптуру скорботної Матері-Вітчизни. Пам’ятники на братських і поодиноких могилах радянських воїнів, які віддали своє життя, визволяючи місто над Пслом, споруджено на Засумському, Лучанському, Старому Баранівському, Пришибському кладовищах. На міських кладовищах знаходяться могили сумчан, полеглих у роки Другої світової війни, пам’ятні знаки на честь воїнів-визволителів, які померли в шпиталях. Збереглися і поодинокі могили польських воїнів.
На честь Героїв Радянського Союзу, які у післявоєнні роки мешкали, трудилися в Сумах і померли тут, по вул. Героїв Сталінграду облаштовано алею Героїв Радянського Союзу.
5,8 тис. сумчан загнули, боронячи свободу і незалежність Батьківщини [Книга Пам’яті України. Сумська область. У 14 т. – Суми, 1994. – Т. 1. – С. 38.]. На увічнення пам’яті про них в Сумах по вул. Кірова споруджено меморіал Вічної Слави. На території ряду підприємств міста встановлено пам’ятники трудівникам, які загинули в роки Другої світової війни.
В роки Другої світової війни Сумська область стала колискою могутнього партизанського руху. На увічнення партизанських подвигів, мужності і стійкості населення краю у боротьбі з німецько-нацистськими загарбниками, а також успіхів у розвитку народного господарства, на Привокзальній площі міста встановлено монумент «Героям Сумщини». На вул. Курській встановлено пам’ятник командиру Сумського партизанського з’єднання, двічі Герою Радянського Союзу С.Ковпаку. Його ім’ям названо одну з вулиць, про що повідомляє меморіальна дошка на будинку.
Господарювання окупантів завдало великих збитків місту. Відродження Сум розпочалося відразу ж після визволення. Розгорнулась реконструкція машинобудівного заводу ім. М.В.Фрунзе, 1949 став до ладу насосний завод, почалося будівництво суперфосфатного заводу. У 1948 за проектом архітекторів Є.Лимаря і В.Сиромятникова збудовано новий залізничний вокзал.
У 2-й пол. 1950-х – на поч. 1960-х рр. сталися значні зміни в культурному і суспільнополітичному житті країни і Сумщини зокрема. У 1960-х – 70-х рр. прискореними темпами нарощувались виробничі потужності, розширювались і технічно переозброювались старі підприємства, будувались нові – суперфосфатний завод (1954) – попередник ВАТ «Сумихімпром», унікальний завод електронних мікроскопів і електроавтоматики (1959) (нині – ВАТ «Селмі»), фарфоровий завод (1964), заводи важкого компресоробудування, «Центролит» (1966) (нині ВАТ «Центролит») та ін. Кращим робітникам промисловості і будівництва М.Кривич, Г.Кириченку, І.Коваленку, С.Скриннику, В.Смирнову, О.Чернишу, М.Ісаєву, О.Ковальову, О.Нефьодову та ін. присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Промисловість міста спеціалізувалась по випуску потужних компресорів, центрифуг, газоперекачувальних агрегатів, комплексних технологічних ліній для підприємств з виробництва мінеральних добрив, насосів для теплових і атомних електростанцій, магістральних нафтопроводів і зрошувальних систем, будматеріалів, сірчаної кислоти, амофосу, електронних мікроскопів, сукна, меблів, цукру та багатьох інших продовольчих товарів. Великий крок вперед було зроблено в розвитку міського транспорту. У 1967 в місті започатковано тролейбусний рух.
Великі зміни відбулись у сфері науки і культури. Відкрито нові середні спеціальні і вищі навчальні заклади: у 1960 – музичне училище, у 1965 – кооперативний технікум, у 1966 – училище з підготовки культосвітніх працівників, у 1969 – технікум радянської 96торгівлі, у 1977 – Сумський філіал Харківського сільськогосподарського інституту ім. Докучаєва.
У 1980-і рр. продовжувався розвиток міста як промислового центру області. Проте, зростаюча монополізація промисловості гальмувала розвиток продуктивних сил. Це призвело до зниження темпів виробництва та до застою в деяких галузях промисловості.
Соціально-побутова структура міста стала незадовільною. Примітивним і неякісним було житлове будівництво. З’явились черги на отримання житла, на необхідні для існування людини товари. Протиріччя в соціально-економічній сфері загострювались.
Чорнобильська катастрофа, війна в Афганістані та багато інших факторів спричинили громадянську активність українців і прагнення жити в незалежній країні.
З утворенням незалежної Української держави в місті почав здійснюватись процес демократизації і переходу до ринкових форм господарювання.
Історичний шлях розвитку Сум нерозривно пов’язаний з історієюУкраїни. Він залишив немало пам’яток: споруд, будинків, поховань видатних людей. Реальні події і персоналії увічнено в пам’ятниках монументального мистецтва, пам’ятних знаках та меморіальних дошках.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 88 – 97.