2008 р. Святі Гори

Сестра Юлія

26 листопада 2008

Святогірськ – містечко-курорт в Донецькій області з відомою Свято-Успенською лаврою. Білі крейдяні гори й соснові ліси, маківки церков над водами Сіверського Дінця…

Коли й звідки прийшли ченці в ці землі, достеменно невідомо. Перші історичні відомості про Святогірськ датуються ХVI століттям. За однією легендою, монастир започаткували києво-печерські монахи, «рятуючись від меча татарського». Друга версія: засновниками були монахи з Афону.

Перше ж офіційне свідчення про існування тут чернечого прихистку датується початком ХVII століття. Наприкінці ХVIII ст. Катерина II закрила обитель і віддала «під дачку» своєму фаворитові Потьомкіну. Відновлення монастиря відбулося через півстоліття. За радянської влади, 1922-го року, його знову закрили, а на території організували будинок відпочинку донбаських робітників. Вдруге монастир відкрили за 80 років, влітку 1992-го.

Більшу частину пам’яток архітектури відреставрували. Чотири роки тому свято гірський монастир отримав статус лаври.

Готельний комплекс був сформований у другій половині ХIХ століття. Із шести готельних корпусів збереглося три. Центральна будівля – чотириповерховий готель біля річки. Тут зупинялося багато відомих людей – Чехов, Бунін, Тютчев, Немирович-Данченко, Рєпін, Васильківський. Табличка на будівлі говорить тільки про Чехова. Пожити в «апартаментах» можна й зараз. Безкоштовно з безкоштовним харчуванням – три дні.

Музей лаври

Знаходиться у колишній монастирській хлібопекарні. Невеличкий і досить затишний. Як на мене, найцікавіше – в археологічному залі – експонати з розкопок стоянки давніх людей поблизу Богородичного (за 5 км від Святогірська).

Покровська церква із дзвіницею (1850)

Синій колір бані символізує небо, а восьмигранні зірки -символ народження Христа. «Родзинка» будівлі – 6-титонний дзвін. Сучасний, «рідні» дзвони не збереглись. Колись в барабані церкви був вбудований також оригінальний годинник, сконструйований місцевим умільцем. Годинниковий механізм був майже повністю дерев’яним, не зберігся. Зараз верхня частина храму зяє порожніми отворами.

Успенський собор

Головний храм Святогірської лаври. Побудований 1868 року, храм став центральною спорудою всього архітектурного комплексу. Кажуть, голівки церкви покриті сусальним золотом 990 проби. За радянських часів там крутили кіно для курортників, зовні стіни церкви, колись розписані ликами святих, були заштукатурені і вифарбувані в помаранчеве. Фрагменти фрески вціліли тільки на західній стіні. Ченці вирішили, що то знак, і зробили західний вхід до храму центральним.

Печери

Найбільш давньою пам’яткою монастиря є печери в крейдовій скелі, вирубані руками перших ченців. Складний лабіринт підземних ходів з арковими нішами для ікон, підземними церквами та некрополем простягається на понад кілометр. Для прочан хід через печери тільки один – знизу вгору, від так званого «печерника» до оглядового майданчика на верхівці гори.

Миколаївська церква

На верхівці крейдяної гори біліє Миколаївська церква, пам’ятка архітектури 17 століття. Кажуть, що кілька століть тому вона слугувала твердинею, з вікон-бійниць ченці обстрілювали нападників.

Кирило-Мефодіївські сходи (пам’ятка середини ХIХ століття)

На верхівку гори, до Миколаївського храму, можна піднятись не тільки заплутаними ходами печер, а й схилом, дерев’яними Кирило-Мефодіївськими сходами. Вони мають вигляд критої галереї з невеличкими вежами. Зараз закриті на реконструкцію. Кажуть, що всередині хід розписаний Рєпіним. Після закриття монастиря в 1922 році й аж до початку війни сходами користувалися відпочивальники. За радянських часів тут був курорт.

Всіхсвятський скит

Неподалік Святогірської Лаври, посеред полів, – дерев’яний скит Всіх святих. Століття тому на цьому місці стояв цегляний Всіхсвятський храм, освячений в 1912 році. Поруч із храмом тоді був чернечий цвинтар. У 1940-ві роки радянська влада висадила скит у повітря. Розповідають, що церква піднялася вгору монолітом і так само, цільна й неушкоджена, опустилася на фундамент. Розбивали стіни нібито вручну.

2000 року розпочали відновлення скиту. Зараз там із соснових колод поставлена невелика Всіхсвятська церква, де відспівують померлих ченців. Добудовується ще один великий храм. Маківки більшої церкви західноукраїнські майстри прикрасили різьбленими осиковими «лусочками».

Десятеро монахів, які живуть у скиті, ведуть господарство. На подвір’ї – невеликий тракторець, є також сад, пасіка, город, корівник. Вхід до скиту суворо заборонений. Прочан пускають лише два рази на рік, на найбільші свята.

На вершечку сусідньої гори, над лаврою, нависає 27-ий монумент революціонерові Артему скульптора Кавалерідзе. Зблизька – кубічноголовий дядько з непропорційно широкими штаньми і звірячим виразом обличчя. Пам’ятка історії. Охороняється законом.

Дуб Камишова

Ще один пам’ятник радянської доби. Почорнілий стовбур мертвого дерева і вирізане на ньому обличчя 19-тирічного артилериста, за задумом автора, мали символізувати людське життя, обпалене війною. Та дуб вже кілька разів горів насправді. Не без допомоги відпочивальників.