2018 р. Звід пам’яток України
Церква Св. Луки (дер.) 17 ст., розташована в північній частині села, при трасі.
У доповненнях до зводу пам’яток України церква називається Лукинською, тоді як згідно із логвинівським чотиритомником вона присвячена святому архидиякону та першомученику Стефану. У селі її так само величають Стефанівською.
Церква стоїть в оточенні старих дерев на пагорбі біля траси Луцьк-Володимир-Волинський, віддалена від села і виглядає якось самотньо. Але перекази розповідають, що колись церква стояла в історичному центрі невеличкого, всього на 25 дворів, села, про яке у своєму краєзнавчому словнику оповідає декількома реченями Олександр Цинкаловський.
Архітектурно храм цілком звичайний і звичний для Волині − приземкуватий, зворушливий і затишний. Вівтар церкви орієнтований до півдня.
Храм дерев’яний, одноглавий, тризрубний. Зруби рівновисокі, прямокутні в плані, витягнуті по осі споруди. Неф перекритий зімкнутим зрубним склепінням на низькому світловому (два вікна) восьмерике, зашитий зверху плафоном. Внутрішній простір об’єднано в інтер’єрі високими арочними прорізами, гармонійно поєднуються з плавними лініями вітрил і медальйонами розписів. Хори утворюють другий ярус західного зрубу, висвітлюються високо прорізаними вікнами. Поставлено на кам’яний фундамент, обшита вертикально дошками з нащельниками. Є характерним пам’ятником волинської народної архітектури. Завдяки тому, що церква була віддалена від великих міст і селищ – це дозволило їй зберегти свою автентичність і врятувало від знищення.
За незалежності святиня має дві прибудови: з заходу до вівтаря прилягає ризниця, з півночі до бабинця добудували велику ценгляну двоярусну дзвіницю, до якої вхід з західної сторони. Також можна побачити, що під церкву підвели новий бетонний фундамент. Майже всі вікна в стінах святині тепер пластикові. В інтер’єрі сучасний іконостас.
Головною святинею була овальна за формою ікона Різдва Христового, яка знаходиться зараз у Музеї волинської ікони в Луцьку.
Розташування хаму, при дорозі й далі від села, стало причиною того, що вже кілька разів навідувалися сюди посеред ночі грабіжники. На щастя, найцінніші церковні святині все ж залишилися у її стінах.
У Другу світову в церкву влучили два снаряди (один, пробивши купол, впав біля вівтаря), але жоден не розірвався. У 1943-му «червона партизанка» також не обминула храму при дорозі. Збили замки, позабирали облачення, інші цінні речі. Потім вишиту церковну скатертину міняли в селі на самогон.
Джерела та література:
Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – К. : Вид-во Акад. наук УРСР, 1970. – 746 с.;
Клим’юк О. Церква святого Стефана / О. Клим’юк // Слава праці. – 1990. – 27 жовт;
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог). В 4-х т. – К. : Будівельник, 1983 – Т. 2;
Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзн. словник – від найдавніш. часі до 1914 р.). Т. 2. – Вінніпег, 1986. – 578 с.;
Шістдесят років на одній парафії: Свято-Стефанівська церква в с. Усичі Луцького району // Штинько В. С. Волинь: храми і люди: крає знав. нарис / В. С. Штинько, Є. Ковальчук. – Луцьк : Терен, 2010. – С. 119–124;
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 317 – 319.