2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Є.В.Тиманович

Палац Вишневецьких

Палац був складовою частиною великого маєтку, початок якому було покладено будівництвом у 1395 р. земляних укріплень сином литовського князя Ольгерда, новгород-сіверським князем Дмитром Корибутом (з кінця XIV – початку XV ст. рід почав іменуватися Корибут-Вишневецькими).

У 1640 р. замок був перебудований воєводою Ієремією Вишневецьким, який першим з роду став католиком, чим і пояснюється спорудження ним поряд із замком у 1645 р. костелу св.Михайла (зруйнований у 1960-х роках). У 1648 р. замок був зруйнований козаками, а в 1672 – 1675 рр. – турками й татарами.

По смерті Ієремії литовський гетьман та віденський воєвода Михайло Вишневецький (1680 – 1744 рр.) побудував у 1720 – 1744 рр. палац, що існує досі. На цей час земляні укріплення втратили своє значення, їх частково знесли або перепланували, а маєток по жіночій лінії перейшов до магнатського роду Мнішеків, за яких він перетворився в один з найважливіших центрів культурного життя краю.

Єжи Мнішек (1748 – 1806 рр.) значно реконструював інтер’єри палацу. За припущенням, це виконав архітектор П’єр Ришар Тірегальє, який багато працював для Мнішеків у Варшаві. У палаці в різні часи гостювали російський цесаревич Павло І, польський король Станіслав Август, французький письменник Оноре де Бальзак.

За часів Єжи Мнішека в палаці накопичено колекції великої історичної, художньої та наукової цінності, серед яких прославилася картинна галерея, де були представлені основні європейські художні школи (частина зібрання історичного та портретного живопису, пов’язана з історією України та Росії, згодом перейшла до музеїв Києва та Москви). Зали палацу були заповнені цінними меблями й речами XVII та 2-ї половини XVIII ст., зокрема колекціями зброї, художньої мініатюри, старовинних французьких годинників, стильних меблів тощо. Величезну бібліотеку доповнював значної історичної цінності родинний архів, починаючи з Корибутів. У возовні маєтку зберігалася колекція старовинних карет, серед яких був і візок Марини Мнішек.

Але онуки Єжи Мнішека не цінували історичної спадщини предків, мешкали переважно у Франції, куди вивезли найцінніші мистецькі та наукові зібрання, й у 1852 р. продали маєток грузинській княжні Абамелек. Розпочався тривалий період постійних перепродажів маєтку та розпорошення його цінностей. Лише власники В.Плятер і П.Демидов намагалися не тільки зберегти те, що вціліло, але й примножити його. Під час Першої світової війни палац було вщент пограбовано. У цей час завалилися склепіння сходів та колонні портики фасаду. У 1920 р. споруду відновлено за участю архітектора В.Городецького, але в 1924 р. палац був знищений пожежею. У 1960-х роках його знову відновили, проте без урахування архітектурно-художньої цінності.

Незважаючи на великі втрати, які значною мірою ще можуть бути відновлені, вишневецький ансамбль залишається одним з найцінніших у нашій архітектурній спадщині.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 233 – 234.