Аналіз архітектурно-містобудівної ситуації м. Хмельницький
Людмила Томілович
Аналіз існуючої планувальної структури м. Хмельницький
Місто Хмельницький – адміністративний центр Хмельницької області і Хмельницького району. За чисельністю населення (понад 250 тис.) Хмельницький відноситься до групи крупних міст.
Просторовий і візуальний аналіз ландшафту та аналіз етапів містобудівного розвитку дозволяють визначити характер і спрямованість розвитку планувальної структури міста, обумовленого не лише соціально-економічними, історико-культурними, а й індивідуальними особливостями самого архітектурного ландшафту.
За типологією міст Хмельницький є адміністративним центром, тому історично склалося, що заради прискорення темпів його розвитку тут засновувались державні установи, релігійні осередки, учбові заклади, пізніше – промислові підприємства. Основою його економічного зростання в різні часи ставали ремесло, внутрішня торгівля, пізніше – приміське сільське господарство.
Функціональну типологію слід доповнити характеристиками географічного положення і особливостями його зв’язків з навколишньою територією.
Місто первинно розвивалося як ремісничо-торгівельне поселення (принаймні з XVІ ст.), розташовується на березі невеликої річки Плоска, неподалік від її впадіння в ріку Південний Буг, на перетині історичних торгівельних шляхів, поруч з переправою.
В силу вдалого географічного розташування, місту часто надавалися функції адміністративного центру під час різних новоутворень політично-адміністративного характеру. В певні періоди місто ставало перспективним за темпами розвитку в силу гармонійного розвитку окремих типологічних факторів, тому іноді стиралася домінуюча типологічна особливість і, в решті решт, місто отримувало універсальний профіль.
На першому етапі розвитку міста основний вплив на формування його структури відігравала природна підоснова. Вона визначила розміщення історичних поселень на теренах майбутнього міста.
Визначальними природними чинниками у цьому процесі стали русла річок Південний Буг, Плоска та природний рельєф місцевості, що протягом тривалого часу впливали на розташування не лише окремих районів, а й на розвиток міста у цілому. Існувала чітка залежність між трасуванням вулиць, розміщенням кварталів та напрямами форм, елементів чи граней рельєфу. Наприклад, головна вулиця міста – Проскурівська фіксує межу першої надзаплавної тераси і уступ другої надзаплавної тераси (до вулиці Героїв Майдану).
Найбільш підвищені частини, що досягають абсолютних висот у 300 м, знаходяться у південній частині міста на пагористих підвищеннях, що плавно пускаються на добре виражену річкову терасу, завширшки 800 м, абсолютні позначки висот якої не перевищують 280 м. Тут розташовується більша частина міста – історичний центр та нові райони.
По природних вододілах проходять головні транспортні магістралі – проспект Миру, Вінницьке шосе, вулиця Тернопільська. У перпендикулярному до них напрямках – вулиці Кам’янецька, Західна Окружна, Старокостянтинівське шосе. Доволі часто вулиці повторюють обриси ярів, балок, особливо це характерне для планування сіл, приєднаних до міста у процесі його територіального зростання.
Найбільш раннє поселення, від якого вів свій безперервний історичний та містобудівний розвиток Проскурів, розташовувалось або на острові (був утворений р. Плоскою та її рукавом неподалік від впадіння до Південного Бугу), або на правому березі р. Плоска при впадінні її в Південний Буг, оскільки з початку свого існування мало призначення забезпечувати та контролювати переправу через Південний Буг.
Трохи пізніше (у сер. XVI – XVIII ст.) на острові існував замок, а на правому березі Плоскої – укріплене місто, поєднані один з одним мостом.
Про стан і вигляд замку на сьогодні точна інформація відсутня, існують лише гіпотетичні припущення з приводу його розмірів та системи укріплень (писемні та картографічні джерела з цього приводу нечисленні). Зрозумілим є принцип розміщення його на острові, у низині за відсутності виразних узвиш на цій території. Невелике місто, що до нього прилягало, розташовувалось в межах першої надзаплавної тераси.
Серед антропогенних чинників, що вплинули на формування вуличної мережі, головним було розташування міста на перетині двох поштових шляхів на Кам’янець та Летичів (стародавніх історичних шляхів). В межах міста відрізки цих шляхів, поступово забудовувалися з обох боків, виконуючи функції наскрізних міських магістралей, що з’єднували між собою окремі його частини, а згодом перебрали на себе функції центральних вулиць (сучасні вулиці Кам’янецька та Проскурівська). Згодом, на перетині цих шляхів сформувався головний містобудівний вузол – Соборна площа, яка перебрала на себе функції громадського, адміністративного та торгового центру міста. На площі та у прилеглих кварталах, розташовувались православна церква, синагога, торгові ряди, в’язниця, казначейство, поштова станція.
Найдавніша, збережена до сьогодні вулична мережа історичного ядра міста (обмежена сучасними вулицями Кам’янецькою, Гагаріна, Європейською та Свободи), сформована протягом другої чверті ХІХ ст., відповідно до генерального плану забудови повітового міста Проскурова 1824 р., за принципом прямокутно-променевої системи планування.
Територія тогочасного Проскурова зводилась до правильної геометричної фігури – прямокутника, межі якого визначав вал з ровом. Планування мало чіткий поділ на вулиці, вся міська територія була розбита на 31 квартал та 403 садибні ділянки.
Згідно цього плану 1824 р. були прокладені всі основні вулиці центральної частини міста, збережені до сьогодні. Основними планувальними вісями, навколо яких відбувалася організація забудови, залишалися поштові шляхи на Кам’янець та Летичів, які у межах міста перетворилися на центральні вулиці – Олександрівську та Кам’янецьку. Саме вони обумовлювали розширення території міста на схід та на південь – на плані її межа була окреслена півкільцем бульвару, який проходив по сучасним вулицям Свободи – Європейській – Гагаріна.
Генеральним планом забудови, було також передбачено прокладання сучасної вулиці Грушевського, що простягнулася від єврейських кварталів (нині – квартал продовольчого ринку) на підвищену частину міста, де відвели ділянки для садиб місцевого дворянства і купецтва. Нова вулиця одержала назву Комерційна.
Значний вплив на архітектурно-планувальний розвиток міста мали будівництво у 1870 р. залізничної колії Волочиськ – Жмеринка та залізничної станції, розташованої за 2 км на схід від межі тогочасного міста. Це визначило напрямок подальшого територіального розвитку – на схід, вздовж залізниці та згодом перетворило компактну міську планувальну структуру на лінійну. В подальшому це призвело до зростання загальної площі міської забудови. Залізнична колія поділила місто на дві частини: нижню – «Старе місто», що знаходилося у долині річок Південний Буг і Плоска та верхню, розташовану на схилах плато.
Значним поштовхом для подальшого містобудівного розвитку Проскурова стала наявність в місті військових гарнізонів, які стали постійно дислокувалися тут з 1870-х рр. Наприкінці ХІХ ст. у місті почали активно будувати об’єкти військової інфраструктури. Зокрема, у 1890 р. у передмісті Дубове завершене спорудження першої черги військового містечка для 35-го Бєлгородського полку, у 1892-1894 рр. – комплексу міських казарм, де розквартирувався 46-й Дніпровський піхотний полк, у 1895-1903 рр. – військового містечка для 12-ї артилерійської бригади. Ближче до середини ХХ ст. були розширені існуючі та збудовані нові військові містечка. Для військових містечок та гарнізонних казарм відводили цілі квартали, у деяких випадках – окремі райони чи передмістя (Кавказ, Дубове, Ракове, Новий план), що суттєво змінювало загальне розпланування міста.
Остаточне завершення формування планувальної структури історичного центру відбувається у другій половині ХХ ст. У 1952 р. Харківською філею інституту «Діпромісто» розроблено проект планування Проскурова, на основі якого у 1962 р. розробляється проект Генерального плану розвитку міста.
Адміністративний центр міста зміщується на південь у бік нової головної площі міста, що почала формуватися у середині 1950-х рр. (сучасний Майдан Незалежності). Архітектурних перетворень зазнає центральне перехрестя – вулиць Проскурівської, Подільської та Соборної. Була впорядкована трикутна площа з невеличким сквером, у 1950-х рр. завершене спорудження пожежного депо та чотириповерхового універмагу (за типовим проектом). На колишній Кінній площі, на перетині вул. Гагаріна і Кам’янецької, у 1960 р. зводиться споруда театру (нині – філармонія).
На сьогодні можна відзначати добру збереженість історичної архітектурно-планувальної структури історичного ядра міста, проте кількість об’єктів культурної спадщини та історичної забудови є невеликою. Головним чином ці об’єкти є складовою забудови вул. Проскурівської, Подільської, Грушевського, Проскурівського Підпілля, Володимирської, Гагаріна, Європейської. Також висока концентрація об’єктів культурної спадщини та історичної забудови спостерігається в районах колишньої дислокації військових частин (військових містечок) – Дубове (вул. Гастелло, Козацька), Кавказ (вул. Льва Толстого, Івана Франка) Ракове (вул. Чорновола) та вул. Проскурівській.
Серед об’єктів культурної спадщини значний відсоток займають пам’ятки історії місцевого значення – поховання відомих осіб. Проте специфіка їх розташування (головним чином на території кладовищ), обумовлює їх незначний вплив на загальну містобудівну ситуацію.
Протягом останніх десятиліть, внаслідок забудови багатоповерховими будинками та ущільнення центральної частини міста, значна кількість історичної забудови втратила свою роль основного складового елемента архітектурнопросторової структури міста або була знищена. Це призвело до порушення композиційної єдності та гармонійності міського простору.
Збережена на сьогодні історична забудова, яка у минулі роки визначала архітектурнопросторову організацію міста, у наш час має у переважній більшості другорядне значення, Протягом століть роль архітектурних домінант відігравали головні культові споруди міста. Внаслідок периметральної забудови кварталів багатоповерховими будинками, храми, що знаходилися у внутрішньоквартальному просторі, втратили роль містобудівних домінант.
На підставі проведених історико-бібліографічних та натурних досліджень можна визначити основні типи сучасного міського середовища Хмельницького: – історичний центр міста, що склався наприкінці XVIII – поч. ХХ ст.; – окремі цілісні фрагменти історичного середовища ХІХ – середини ХХ ст. за межами історичного центру – комплекси військових містечок Дубове, Кавказ, Ракове, військового містечка танкової бригади в районі залізничного вокзалу; комплекс споруд залізничної станції Гречани; виробничі комплекси колишніх підприємств (пивзаводу, хлібозаводу та ін.); – райони комплексної житлової забудови з локальними громадськими центрами 1960- 1990-х рр. на правому і лівому берегах Південного Бугу, що зводилися з використанням типових серій для масового будівництва; – промислові райони, комплексне вирішення яких є втіленням архітектурних принципів 1950-х-1990-х рр.
Архітектурно-просторова композиція та пейзажно-видова структура історичного центру міста
Своєрідна архітектурно-просторова композиція Хмельницького формувалася в процесі тривалого містобудівного розвитку. Розташування міста на правому березі Південного Бугу, обумовило значну роль річкової долини у рельєфній ситуації з XV до середини ХХ ст., коли почався інтенсивний розвиток міста і, відповідно, освоєння нових територій не тільки на схилах долини, але й за вододілами. Природний ландшафт також відігравав провідну роль у формуванні планувальної структури і архітектурнопросторової композиції. Руслом ріки Південний Буг територія сучасного міста розділяється на дві частини. Ширина річкової долини в межах міста сягає 800-1000 м. Це забезпечує оптимальні умови зорового сприйняття міських панорам зі значних відстаней з протилежного берегу. Долини ріки Південний Буг та її притоків, лінії вододілів пагорбів залишаються основними природними композиційними вісями. Внаслідок перетину руслами струмків та річок, балок, а також залізничною колією планувальна схема міста отримала розчленовану структуру.
Історичне середмістя з цінним розплануванням і забудовою розміщується на відносно пласких територіях рельєфу, зручних для будівництва.
На ділянках з виразним рельєфом в більшості розташовувалась малоповерхова розосереджена садибна забудова, яка формувала шар антропогенного ландшафту, що підкреслював форми природного рельєфу. На тлі масової рядової забудови виразно виділялися більш високі споруди соборів, костелів, церков, пожежні вежі, водонапірні башти, які слугували основними орієнтирами у просторовій композиції населеного пункту.
В межах історичного центру поєднуються ознаки направлено розкритого та замкненого типу міського простору, на сьогодні об’єкти культурної спадщини втратили активне значення в перспективах вулиць та в панорамах міста.
Внаслідок активного впровадження сучасної багатоповерхової забудови в історичному центрі на сьогодні у силуеті міста переважають крупномасштабні споруди.
На підставі аналізу візуального сприйняття архітектурно-просторової містобудівної композиції можна виділити основні зони формування видів та зони видимості – широкі смуги вздовж схилів плато, які охоплюють й долини річок.
Найбільш цінні видові зони розташовані вздовж вулиць, які проходять по пругах рельєфу та з мостів через Південний Буг, звідки розкриваються міські панорами та силуети.
На сьогодні роль історичних архітектурних домінант, акцентів, ансамблів та комплексів у формуванні силуетів, панорам, перспектив та інших картин населеного пункту є незначною. Визначальну роль у формуванні архітектурно-просторової композиції міста відіграє сучасна багатоповерхова забудова. Внаслідок значної перебудови і спотворення первісної архітектурної форми силует і панорами міста маловиразні, історичні архітектурні домінанти втратили провідне значення.
Об’єкти, що протягом багатьох років відігравали роль архітектурних домінант, зокрема – культові споруди, на сьогодні зруйновані або екрановані сучасною багатоповерховою забудовою. Зокрема, собор Різдва Богородиці та будівля колишньої міської пожежної станції на розі вулиць Соборної та Подільської, які тривалий час були основними домінантами у забудові центрального ядра міста, на сьогодні втратили ці функції та виконують роль локальних домінант. У панорамі міста з найбільш показових видових точок та у створах вулиць вони екрануються або перекриваються іншими більш масштабними сучасними спорудами.
До втрати спадкоємності в силуетах та панорамах міста призвело також знищення важливих історичних архітектурних домінант, які утримували містобудівний простір, зокрема костелу Св. Анни та великої хоральної синагоги, розташованих в районі сучасної вул. Староміської.
Нове будівництво багатоповерхових будинків в історичному центрі призвело до посилення негативних впливів дисгармонійних будівель та споруд в міському середовищі та при формуванні видів, що призводить до поступової деградації внутрішньої архітектурно-композиційної єдності історичного міського середовища.
До нашого часу місто не зберегло цілісність архітектурно-композиційної єдності забудови з точки зору зовнішнього сприйняття: збереглися окремі фрагменти історичного середовища, які містять соціокультурні нашарування та визначають неповторність і своєрідність міста. Житлове середовище, створене в 1970-1980-х рр., пов’язане з масовим великопанельним будівництвом, на сьогодні домінує в міській структурі і своїм крупним масштабом та спрощеними формами нівелює історичний образ центральної частини міста. Ряд таких об’єктів, що розташовані безпосередньо в історичному центрі міста (ТРЦ «Либідь плаза», ТРЦ «Квартал» по вул. Кам’янецькій, житловий будинок по вул. Подільській, 25 та вул. Проскурівській, 16), на кресленні історико-архітектурного опорного плану позначені як дисгармонійні споруди.
Джерела та література:
1. Історико-архітектурний опорний план, організація зон охорони і концепція врегулювання забудови центру м. Хмельницького, виконаний та затверджений Державним інститутом теорії і історії архітектури і містобудування (НДІТІАМ) Міністерства інвестицій і будівництва України, К., 1992. – 191 с.
2. Історико-архітектурний опорний план м. Хмельницького з визначенням меж і режимів використання зон охорони памяток та історичних ареалів / ген. директор А.І. Звіряка, наук. керівник Л.В. Томілович, гол. арх. проекту Л.О. Апостолова-Сосса. – ПОГ «Інститут культурної спадщини», К., 2016. – 177 с., іл.
3. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. – К., 1971. – С.65-92.
4. Єсюнін С.М. Вулиці міста Хмельницького. Історико-довідкове видання. Видання друге. – Тернопіль: вид-во Андріїшин В.П.,2018. – 160 с.
5. Єсюнін С.М. Місто Хмельницький: історія, події, факти. – Хмельницький, 2008. – 126 с.
6. Єсюнін С.М. Плоскирів: давня історія. – Хмельницький, 2015. – 62 с.
7. Єсюнін С.М. Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси. – Хмельницький,2008.– 160 с.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Хмельницька область. . – Хмельницький: 2019 р., с. 42 – 46.