Пам’ятки та об’єкти історії

Сергій Шпаковський

На сьогоднішній день на державному обліку перебуває 42 об’єкта культурної спадщини за видовою ознакою «історичні». З них: 38 об’єктів є пам’ятками місцевого значення, 4 є щойно виявленими об’єктами культурної спадщини.

Типологічно ці об’єкти представлені:

– будівлями, пов’язаними з історичними подіями, що відбувалися на території міста;

– будівлями, пов’язаними з життям і діяльністю відомих осіб;

– пам’ятниками, пам’ятними знаками, монументами, стелами;

– похованнями відомих осіб, діячів науки і культури, загиблих військовослужбовців і мирних жителів під час військових подій.

Слід зазначити, що перелік пам’яток історії місцевого значення потребує коригування з урахуванням вимог п. 5.1. «Порядку обліку об’єктів культурної спадщини» наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158.

На сьогодні значна частина пам’яток історії місцевого значення увічнює події та постаті, яким притаманне ідеологічне забарвлення; вони виконували пропагандистські і виховні функції у радянський період. Статус історичних пам’яток ці об’єкти отримали здебільшого у 1970-1980-х рр., коли у СРСР святкувались ювілейні дати, пов’язані з подіями встановлення радянської влади у 1917-1921 рр. При цьому більшість з них мають історико-культурне значення, але як архітектурні об’єкти. Враховуючи те, що вирішення зазначеної проблеми знаходиться поза компетенцією авторів даної роботи, запропоновано скоригувати назву, датування, адресу, категорію та вид пам’яток і об’єктів культурної спадщини при внесенні їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (див. Перелік пам’яток та об’єктів культурної спадщини м. Хмельницький).

Нижче надана коротка характеристика пам’яток та об’єктів культурної спадщини м. Хмельницький, які на сьогодні перебувають на державному обліку за видом «історичні».

Неодноразова зміна державної влади супроводжувала життя міста протягом доби Української революції 1917-1921 рр. В пам’ятках історії міста знайшли своє відображення революційні події 1917 р., створення Української народної республіки, Гетьманату, а згодом Директорії, встановлення радянської влади.

В період з 1919-1920 р. Уряд Української народної республіки (УНР) та Директорія тричі перебували в Проскурові (березень та листопад 1919 р., червень 1920 р.). У приміщенні міського театру (нині – міський Будинок культури, вул. Проскурівська, 43), під час проведення засідань, виступали отаман С. Петлюра, командуючий Січовими стрільцями Є. Коновалець, урядовці С. Остапенко, І. Мазепа та ін. На вшанування подій Української революції 1917-1921 рр. та на честь перебування у приміщенні театру Симона Петлюри, біля головного входу в 2018 р. встановлена пам’ятна дошка.

У 2017 р. на приміщенні залізничного вокзалу (вул. Проскурівська, 92) до 100-річчя УНР була встановлена пам’ятна дошка на честь перебування у Проскурові голови Центральної ради УНР М. Грушевського.

10 березня 1917 р. в будинку колишнього реального училища (вул. Гагаріна, 3) з представників від підприємств, військових частин гарнізонів, розташованих в місті, громадських організацій було створено Раду робітничих і солдатських депутатів. Серед 153 депутатів більшість складали меншовики та есери, від військових частин було обрано 47 депутатів, фракція більшовиків складала 3 особи, були представники від єврейських партій. Рада робітничих і солдатських депутатів з 1917 р. до початку 1918 р. та Проскурівський комітет РСДРП (б) з жовтня 1917 р. по лютий 1918 р. розташовувалися в будинку по вул. Проскурівській, 69. У радянські часи цей будинок визнаний пам’яткою історії, у 1971 р. на ньому встановлена пам’ятна дошка, у 2014 р. її демонтовано.

19 вересня 1918 р. в будинку по вул. Пилипчука, 1 підпільно зібраний об’єднаний пленум більшовицьких організацій прийняв рішення про підготовку до збройного повстання проти української влади. Наступного місяця в місті був створений підпільний ревком, який займався підготовкою цього повстання, його штаб з листопада 1918 р. по лютий 1919 р. розташовувався в особняку по пров. Пушкіна, 11. 13 лютого 1919 р. до Проскурова прибула «трійка» губкому для практичного керівництва виступом. Наступного дня відбулася таємна політична нарада, у якій взяли участь місцеві представники більшовиків, Бунду, об’єднаних соціалістів, Поалей Ціону, соціалістичних партій.

Секретар Подільського губернського комітету партії більшовиків О. Снєгов повідомив присутніх про рішення комуністів підняти у місті повстання проти Директорії. Шанси на успіх він бачив у тому, що організаторам вдалося налагодити зв’язок з більшовицьким активом 8-го Подільського полку, який перебував у Проскурові та обіцяв підтримку. Йому заперечив керівник місцевої організації об’єднаних соціалістів Крупник, нагадавши, що подібне повстання може привести до жертв серед євреїв. Представники інших організацій (М. Геліптерман, М. Шварцман, П. Глузман та ін.) висловилися за збройний виступ проти влади. Тут же були мобілізовані єврейські загони самооборони, які від О. Снєгова отримали зброю.

Повстання розпочалося ранком 15 лютого 1919 р. Спочатку все йшло за планом: було захоплено центр міста, піднято частину козаків 8-го Подільського полку, заарештовано військового коменданта міста Ю. Ківерчука, почали наступ на станцію. На військові ешелони, в яких перебували вірні Директорії війська, напали близько 500 повстанців (у т.ч. 200 солдатів Подільського полку). Як з’ясувалося, вони не мали навіть приблизної уяви про кількість противників у вагонах. А там лише 3-й гайдамацький полк мав понад тисячу козаків, а ще була Запорізька бригада – понад 500 осіб, та інші. То ж коли вірні Директорії війська дали потужний опір, повстанці почали безладний відступ. На світанку начальник гарнізону отаман І. Семесенко повів гайдамаків до центру міста. Повстанці, засівши на дахах будинків, почали обстрілювати наступаючих. Тоді військовики застосували гармати.

З цього часу повстання пішло на спад. Запоріжці та гайдамаки швидко придушили локальний опір, а 8-й Подільський полк повністю роззброїли. Організатори повстання, усвідомивши поразку, залишили місто.

Підштовхуючи переважно єврейський за складом пролетаріат Проскурова до збройної боротьби проти УНР, більшовики явно переоцінили свої сили і шанси на успіх. Повстання завдало нищівного удару українсько-єврейським відносинам, його сприйняли як ворожий акт проти УНР, а учасників – як антиукраїнську силу, що представляла більшовицький радикалізм. Проте, повстанці втекли, а постраждалими у цій ситуації виявилося мирне єврейське населення. Адже отаман І. Семесенко того ж дня прийняв рішення – проголосив перед військом антисемітську промову, і повів козаків у єврейські квартали карати їх мешканців. Останні й стали заручниками політичного авантюризму місцевих ліво-радикалів, підтриманого єврейськими соціалістичними партіями. Погром приніс жахливі жертви – кількість вбитих та померлих від ран становила 1063 особи. Директорія та Уряд УНР вжили негайних заходів до припинення погрому, а вже 21 лютого до міста прибув головний отаман С. Петлюра. За його наказом була роззброєна частина І. Семесенко і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому, а постраждалим єврейським родинам згодом виплатили компенсації.

Жертви цього погрому поховані в братській могилі, що знаходиться по вул. Толстого, 7/1. На увічнення їх пам’яті у 1925 р. коштом єврейської общини був встановлений пам’ятник у вигляді пірамідального цегляного обеліска.

У 2000-2001 рр. було проведено реконструкцію пам’ятника та могили. Навколо них встановили невисоку металеву огорожу, територію було викладено тротуарною плиткою з влаштуванням в центральній частині шестикутної зірки.

В нижній частині обеліска з 4-х сторін встановили плити (1,18x2,33 м) з написами на івриті, українській та англійській мовах.

На одній з плит зазначений Климентій Васильович Качуровський (1882-1919) – протодиякон Проскурівського кафедрального собору, який виступив на захист єврейського населення. Дізнавшись про погром, він заховав у підвалі свого будинку єврейських дітей. Сам священик був вбитий на паперті храму, захищаючи прочан, які шукали захисту в стінах храму. Климентій Васильович Качуровський був похований в північно-східній частині православного цвинтаря по вул. Толстого, 1. У 1920 р. на його могилі встановили металевий хрест (висота 1,9 м), який у 2014 р. замінили на гранітний обеліск з зображенням Ісуса Христа, який правою рукою благословляє, а лівою тримає Біблію. Нижче викарбований напис: «Качуровский Климентий Васильевич 1881-15.02.1919». Ліворуч від могили Климентія Васильовича розташоване поховання його дружини – Качуровської Аполлінарії Казимирівни (1883-1927).

Враховуючи стратегічне значення Проскурівського залізничного вузла, командування армії УНР зосередило у місті значні військові сили.

У лютому 1919 р. до міста прибула Запорізька бригада, в складі якої були два піші курені, один кінний і один гарматний. Штаб Запорізького корпусу армії УНР під командуванням видатного воєначальника, полковника армії УНР Петра Болбочана розмістився в будинку по вул. Героїв Майдану, 38. Будинок був споруджений в 1914 р. коштом проскурівського домовласника З. Вуля для потреб міського банку. Проте з початком першої світової війни він був переданий у розпорядження командування Південно-Західного фронту. Саме в цьому будинку 10 червня 1919 р. П. Болбочана було заарештовано за підозрою в намірах заколоту. Скороспілий військово-польовий суд виніс смертний вирок і 28 червня 1919 р. неподалік від Кам’янця-Подільського на станції Балин П. Болбочана розстріляли. На сьогодні ім’я П. Болбочана реабілітовано історією. У 2006 р. на честь одного з найвизначніших воєначальників УНР встановлена інформаційна пам’ятна дошка на будівлі по вул. Героїв Майдану, 38.

У лютому-березні 1919 р. в Проскурові на відпочинку та реорганізації перебували частини Українських Січових стрільців. Зокрема, у міських казармах перебували 1-й та 3-й піхотні полки, артилерія, кулеметники, кіннота, формувався новий 5-й піхотний полк. Саме в Проскурові було проведено головні кадровоорганізаційні зміни частин Січових стрільців.

Передусім, новим начальником штабу Корпусу Січових стрільців став полковник М. Безручко. З полків були сформовані дві дивізії, які об’єднали в Групу Січових стрільців. Командиром групи затверджено Є. Коновальця. У цей час в місті видавалась газета «Стрілецька думка» – друкований орган вояк-січовиків. Пресова квартира та редакція газети розміщувалась в будівлі по вул. Гагаріна, 18. На згадку про цю подію та на честь Є. Коновальця на будинку в 2017 р. встановлена пам’ятна дошка.

На початку квітня 1919 р. навколо Проскурова постійно точилися бої. В ніч з 5 на 6 квітня частини 2-ї Української радянської дивізії оволоділи станцією Богданівці, а вдень увійшли до Проскурова. Знову почав діяти Проскурівський військово-революційний комітет, який з березня по липень 1919 р. розташовувався в конторі чавуноливарного заводу Ашкіназі (вул. Правди, 6/1). З працівників промислових підприємств в місті був сформований Проскурівський робітничий полк, штаб якого в 1919 р. розташовувався по вул. Грушевського, 64. В мікрорайоні Гречани розташована могила молодого бійця – 17-річного Василя Байдаченка, який був смертельно поранений 9 квітня 1919 р. в бою під Ярмолинцями. Первісно на могилі (вул. Вокзальна, 179) встановили обеліск, який в період Другої світової війни був зруйнований. Згодом могилу відновлено, у 1978 р. встановлено пам’ятну дошку, прилеглу територію викладено плиткою.

На початку червня 1919 р. розпочалася Проскурівська операція армії УНР. Українська армія після проведеного загального наступу на більшовицькому фронті силами Запорізького корпусу під командою В. Сальського здобула Проскурів. Проте, у ході контрнаступу на початку липня 1919 р. Проскурів знову перейшов до більшовиків. На згадку про події цього періоду в радянські часи визнали пам’ятками історії два будинки – по вул. Проскурівській, 47 та по вул. Володимирській, 51. Меморіальна мармурова дошка (67x57 см), встановлена в 1967 р. на будинку по вул. Проскурівській, 47, свідчила, що в цьому будинку в липні 1919 року перебував штаб 1-ї Української радянської дивізії, якою командував М. Щорс. Штаб Богунської бригади цієї ж дивізії в червні 1919 р. містився в будинку по вул. Володимирській, 51. Про це нагадувала встановлена в 1975 р. на фасаді будинку меморіальна дошка із білого мармуру (38x28 см). У 2014 р. обидві дошки демонтовано.

27-29 липня 1919 р. в ході об’єднаного наступу армії УНР та Галицької армії ЗОУНР на Проскурівському напрямку, українські сили знову оволоділи містом. Відзначились війська Запорізької групи (7-а дивізія та кінний дивізіон Чорних Запорожців) та 2-го Галицького корпусу (4-та Галицька бригада), а також Групи Січових стрільців (10-та дивізія). До кінця листопада Проскурів перебував під владою УНР. Столичні функції на той час виконував Кам’янець-Подільський, а Проскурів був важливим опорним пунктом молодої держави. Але, погіршення зовнішньополітичного стану та початок військового наступу на українські землі одразу трьох сил (більшовиків, поляків та Добровольчої армії А. Денікіна) на початку листопада 1919 р. знову змусили українські війська відступати. Проскурів перейшов спочатку під контроль військ А. Денікина, згодом – польських та українських військ.

10 листопада 1919 р. червоноармійські підрозділи перейшли у масований наступ на Проскурівському напрямку. 14-а армія І. Уборевича, кінний корпус Червоного козацтва В. Примакова, окрема кавалерійська бригада Г. Котовського після боїв 16-18 листопада 1919 р. оволоділи містом. Штаб окремої кавалерійської бригади Г. Котовського розмістився в будинку по вул. Проскурівській, 46. Штаб 14-ї армії під командуванням І. Уборевича розташовувався в будинку по вул. Проскурівській, 35. На честь цих подій в радянські часи були встановлені пам’ятні дошки, які 2014 р. демонтовано.

Після встановлення на Поділлі радянської влади в листопаді 1920 р., 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва поступово перебазувалась до м. Проскурів. З кінця 1920 р. її штаб розмістився в особняку по вул. Грушевського, 95. Про це свідчила пам’ятна дошка. Встановлена в радянські часи та демонтована 2014 р. У 1921 р. вона була перейменована в 1-шу Запорізьку кавалерійську дивізію Червоного козацтва. Дивізія перебувала у місті до 1941 р. і була найбільшим військовим підрозділом м. Проскурова у міжвоєнні роки.

Наступні об’єкти пов’язані з першими роками встановлення радянської влади.

У липні 1922 р. до Проскурова прибув агітпоїзд їм. Жовтневої революції на чолі з високопосадовими радянськими партійними діячами М. Калініним і Г. Петровським. Вони виступили на мітингу трудящих міста, який пройшов у міському театрі (нині – міський Будинок культури, вул. Проскурівська, 43). На честь цієї подій будівля колишнього театру в радянські часи була визнана пам’яткою історії.

У 1927 р. діяч французької комуністичної партії і міжнародного комуністичного руху Марсель Кашен відвідав 8-му дивізію Червоного козацтва і виступив на мітингу Червоних козаків, який відбувся в будинку по вул. І. Франка, 30. У 1972 р. цей будинок був визнаний пам’яткою історії. Нині будівля є складовою пам’ятки архітектури – комплексу військового містечка 12-ї артилерійської бригади кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

З 1923 по 1927 р. в будинку по вул. Проскурівській, 81 розміщувався штаб 1-го кінного корпусу Червоного козацтва, яким у 1925- 1930 рр. командував О. Городовиков. У 1983 р. будинок визнали пам’яткою історії та встановили пам’ятну дошку. Проте, як з’ясувалось пізніше, локація штабу була визначена помилково. У 2014 р. дошку демонтовано.

Особняк по вул. Гагаріна, 4 був побудований у 1903 р. як житловий і належав одному з проскурівських лікарів. З початком Першої світової війни він перейшов до військового відомства.

З 19 липня 1914 р. тут розташувався штаб 8-ї армії Південно-Західного фронту, яким командував генерал від кавалерії О. Брусилов. В роки Української революції 1917-1921 рр. приміщення особняку використовувалось різними військовими підрозділами, в період їх перебування у Проскурові: Армії Української народної республіки, Війська Польського, Червоної армії. З 1921 р. особняк перейшов у розпорядження 1-ї дивізії, а згодом до корпусу Червоного козацтва.

В приміщеннях особняка розмістився командний склад червоних козаків – у 1921-1937 рр.: тут жив М. Дьомичев (1885-1937) – командир 1-ї дивізії, з 1928 р. – командир корпусу Червоного козацтва. Низку кімнат відвели для гостей, що прибували до проскурівського гарнізону.

Свого часу в них зупинялися відомі радянські воєначальники С. Будьонний, К. Ворошилов, Й. Якір, В. Примаков. У 1928 р. тут перебував лідер Французької компартії М. Кашен. Після Другої світової війни в будинку розташувалася міська дитяча лікарня, для потреб якої у 1970-х рр. із західного боку прибудували двоповерховий корпус. З 2001 р., після капітального ремонту, будинок використовується як Палац урочистих подій.

Найбільш значну групу становлять пам’ятки, що відносяться до подій Другої світової війни.

Вони представлені будівлями, пам’ятниками, пам’ятними знаками, монументами, стелами, похованнями військовослужбовців, що загинули при визволенні міста та прилеглих сіл, які на сьогодні входять до меж міста, а також мирних жителів, загиблих під час окупації міста, яка тривала з 8 липня 1941 р. по 25 березня 1944 р.

4 березня 1944 р. розпочалася Проскурівсько-Чернівецька операція – наступальна операція військ Першого Українського фронту зі звільнення Правобережної України. Проскурів був важливим стратегічним пунктом для німецьких військ. Через місто проходила залізнична колія, яка забезпечувала технікою та провіантом всі південні армійські підрозділи німецької армії, на складах зберігалася значна кількість провіанту, пального та амуніції. В місті дислокувалися штаби групи гітлерівських армій «Південь» та 1-ї танкової армії. Навколо міста було створено розгалужену систему мінних полів, сконцентровано понад 500 танків, значну кількість артилерії, вкопано в землю танки для стрільби прямою наводкою.

Два тижні радянські війська у важких боях намагались зламати німецькі оборонні рубежі на північних підступах до Проскурова. 24 березня 1944 р., в ході запеклих боїв місто було оточене, шляхи відступу ворогу відрізані: 304-а стрілецька дивізія оволоділа Лезневим, частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітряно-десантної дивізії з боєм увірвалися в Ружичну. В ніч на 25 березня 1944 р. місто було атаковано одночасно з різних напрямків: підрозділи 107-го корпусу захопили залізничну станцію, аеродром, обласну та міську лікарні.

Через кам’янецький і фельштинський переїзди воїни 2-ї повітряно-десантної дивізії прорвались до центру міста, інші військові з’єднання вийшли на Заріччя і форсували Південний Буг. Вранці 25 березня 1944 р. Проскурів був звільнений. За звільнення міста 31 частині та з’єднанню присвоєне почесне найменування «Проскурівських», 14 полків і дивізій були нагороджені орденами. У звільненні брали участь: 60-а армія (командуючий генерал-полковник І. Черняховський), 1-а гвардійська армія (командуючий генерал-полковник А. Гречко), 38-а армія (командуючий генерал-полковник К. Москаленко), 3-я гвардійська танкова армія (командуючий генерал-полковник П. Рибалко), 18-а армія (командуючий генерал-лейтенант Е. Журавльов), 4-а танкова армія (командуючий генерал-лейтенант Д. Лелюшенко), 2-а повітряна армія (командуючий генерал-полковник авіації С. Красовський). 25 березня ввечері у Москві на честь визволення міста Проскурова було дано 20 залпів із 224-х артилерійських гармат.

По пр. Миру, 105 розташований Монумент вічної слави, відкритий 7 травня 1983 р. на честь військових з’єднань, партизанів, підпільників, які звільняли м. Хмельницький і область від нацистських загарбників. Центральним ядром меморіального комплексу є композиція, що складається із чотирьох бронзових семиметрових скульптур з трьох солдат і партизана, що підняли автомати, салютуючи дню Перемоги, 30-и метрового обеліска та Вічного вогню у вигляді зірки. Постамент виконаний з граніту (10,85x5,80x1,32м). Автори монументу: скульптор В. Зноба, архітектори В. Громихін, Е. Перехрест.

З правої сторони від пам’ятника встановлено чотири стели (4x1,77x1,18 м). На першій стелі зроблено напис: «Немеркнущей памятью, вечным символом славы живет в наших сердцах великий подвиг советского народа»; на другій представлені ордена, медалі, якими були нагороджені дивізії, корпуси, бригади за мужність, виявлену в боях при визволенні Хмельницької області; на третій надано перелік з’єднань, частин, які відзначились в боях за звільнення міст Шепетівки, Старокостянтинова, Ізяслава і населених пунктів Ямполя і Острополя, накази Верховного Головнокомандуючого про присвоєння найменування; на четвертій – перелік злочинів, які вчинили німецькі загарбники в період окупації Хмельницької області.

З лівої сторони від пам’ятника встановлено три стели. На першій стелі надано перелік армій і прізвища командуючих арміями і начальників штабів, які в січні-березні 1944 р. звільняли Хмельницьку область від німецьких загарбників. На другій викарбувані назви з’єднань, частин, які відзначилися в боях за звільнення міст Проскурова і Кам’янця-Подільського, накази Верховного Головнокомандуючого про присвоєння найменування. На третій – перелік підпільних обкомів, райкомів, танкових колон, партизанських з’єднань, окремих груп, ескадрилей, які воювали на території області.

Територія навколо пам’ятника викладена бруківкою, до нього влаштовано сходи. Територія комплексу засіяна травою, висаджені декоративні кущі та дерева, влаштовано пішохідні доріжки.

У квітні 1964 р. по вул. Генерала Карбишева, 6 був відкритий пам’ятний знак на честь 112 воїнів-односельчан, які загинули на фронтах війни. Залізобетонна скульптура скорботного радянського воїна (висота 2 м) з вінком в правій руці та каскою в лівій встановлена на триступінчатому постаменті (3x2x2 м) та триступінчатому цоколі.

У 1967 р., на честь переможних боїв за звільнення міста, на перехресті вулиць 25-го Жовтня та Дзержинського (нині – Проскурівська та Свободи) був споруджений пам’ятник, наприкінці 1980-х рр. перенесений на вул. Кам’янецьку.

Пам’ятник являє собою танк Т-34, встановлений на постаменті, облицьованому гранітними плитами сірого кольору. На постаменті викарбований напис:

«Хмельничани безмежно вдячні військовим частинам, що в березні 1944 р. звільнили місто від фашистських загарбників і названі Проскурівськими: 69-а мехбригада, 70-а мехбригада, 71-а мехбригада, 68-а гв. стрілецька дивізія, 2-а гв. повітряно-десантна дивізія…».

Значну групу пам’яток становлять братські могили радянських воїнів, загиблих в ході боїв з оборони та за звільнення м. Проскурова під час Другої світової війни. Вони знаходяться в різних частинах міста.

По вул. В. Зеньковського, 1 розташоване військове кладовище, де поховано 29 воїнів, які приймали участь у визвольних боях за місто у 1944 р. У 1956 р. в пам’ять радянських воїнів, що померли від ран в евакуаційних шпиталях у 1944-1945 рр., був встановлений пам’ятник у вигляді обеліска (цегляний, потинькований та пофарбований, висота 4,7 м), увінчаного п’ятикутною зіркою. На обеліску встановлено металеву плиту (0,9x0,6 м) з написом «Слава воинам освободителям павшим в боях за нашу Родину 1941-1945» та прізвищами 14 воїнів.

Перед обеліском влаштовано ще одну меморіальну плиту з написом «Вечная слава воинам Советской Армии, погибшим за освобождение нашей Родины в 1944 году» і прізвищами воїнів. Праворуч і ліворуч від обеліска розташовано 2 могили, за обеліском – ще 20 поховань. Комплекс огороджений металевими гратами.

Ще 7 одиночних могил (1,58x0,38 м) та окремий обеліск розташовані праворуч від комплексу. На 28 надгробках радянських воїнів зроблено напис «Воину Советской Армии», на одному обеліску: «Байдуш Иван Акумович. Родился – 1921 г. – погиб 1944 г.» .

Ще одне військове кладовище розташоване по вул. Кам’янецькій, 96. Пам’ятник увічнює радянських воїнів, які померли від ран у 1944-1945 рр., партизан і підпільників (1943 р.), воїнів, які загинули в ході визвольних боїв за місто у 1944 р.

Комплекс військового кладовища складається з 4-х братських могил радянських воїнів; 3-х братських могил підпільників; братської могили підпільників і партизан; 790 одиночних могил радянських воїнів; 9-ти одиночних могил підпільників; могили командира Радянської Армії, учасника першої світової війни Є. Горячева; братської могили жертв політичних репресій. Ліворуч від центрального входу розташовані поховання воїнів 1950-1960-х рр.

Від центрального входу влаштовано пішохідну доріжку, обсаджену блакитними ялинками, в кінці якої встановлено пам’ятник у вигляді двох стел трикутної форми на прямокутному постаменті, облицьованих плитами червоного полірованого граніту. Одна (висота 5,5 м) з орденом Вітчизняної війни та датами «1941-1945», інша (висота 4,8 м) встановлена перпендикулярно першій.

Перед пам’ятником влаштовано композицію – в центральній частині заглиблення неправильної форми, яке облицьоване червоною та чорною плиткою, розташована скульптура лежачого пораненого воїна з кованої міді (довжина 7 м).

Праворуч від пам’ятника встановлено трикутну стелу, на одній з граней якої влаштовано 20 меморіальних плит з прізвищами воїнів-визволителів (17 плит) та членів підпільно-партизанської організації міста (3 плити).

На поодиноких могилах встановлені невисокі трикутні обеліски з меморіальними дошками. Ділянки між могилами засіяні травою, пішохідні доріжки викладені тротуарною плиткою.

На території військової частини по вул. Чорновола розташована братська могила воїнів Червоної Армії. На початку липня 1941 р. в ході оборонних боїв за місто загинули 7 радянських воїнів, останки яких були знайдені і перепоховані у 1960 р. У 1975 р. на братській могилі (на сьогодні межі чітко не визначені) солдати військової частини виготовили та встановили пам’ятник у вигляді двох стел – горизонтальної (2,2x9 м) з зображенням прапорів червоного кольору та вертикальної (висота 3,1 м), де в верхній частині влаштовано червону зірку з лавровими вінками, нижче розташований напис:

«На цьому місці знайдені залишки сімох бійців, які загинули при обороні міста Проскурова / невідомий / рядовий Димовський Степан Аввакумович / невідомий/ рядовий Золоторучко Яків Кузьмич / невідомий / невідомий».

Нижня частина стели прикрашена факелом. Перед пам’ятником влаштовано вічний вогонь, з обох боків посаджені ялинки. Територія перед пам’ятником викладена плитами.

На території цієї же військової частини розташована ще одна Братська могила радянських військовополонених.

Під час окупації міста з 8 липня 1941 р. по 25 березня 1945 р. на території військового містечка (колишнє передмістя Ракове, на сьогодні входить до меж міста) був створений табір для радянських військовополонених. При ліквідації табору майже всі в’язні були страчені. Загалом в концтаборі загинуло понад 65 000 осіб. У 1958 р. серед поховань встановили пам’ятник.

Комплекс складається зі скульптури радянського воїна, встановленого в центральній частині, та братських могил (загалом 12 могил розміром 15x3,5 м), розташованих в два ряди по три в кожному з обох боків від пам’ятника.

Залізобетонна скульптура радянського воїна (висота 2,4 м) встановлена на постаменті з написом «Вечная слава советским воинам павшим за свободу и независимость нашей Родины 1941-1945 гг.». У правій витягнутій руці солдата – лавровий вінок, ліва рука з солдатською пілоткою притиснута до грудей. На плечі накинута плащ-палатка. У 1982 р. постамент замінили на труби з нержавіючої сталі (2x0,75x0,75м). Територія навколо пам’ятника вимощена плитами, навколо могил влаштовано бордюри.

На захід від цього комплексу в одиночній могилі поховано військового лікаря Савицького А.М. (18.04.1904-18.01.1943), закатованого за сприяння в’язням. На його могилі встановлено мармурову дошку (1,53x2,7 м) з написом «капитан-в/врач Савицкий Александр Матвеевич 19-IX-04-19-VI-43 г. Зверски замучен фашистами за содействие заключенным концлагеря».

По вул. Кам’янецькій, 172 розташований пам’ятний знак на честь воїнів-односельців (на фронтах Другої світової війни загинуло 184 воїнів-односельчан с. Ружична, що нині входить до меж міста) та Братська могила радянських воїнів. У братській могилі поховано 28 радянських воїнів, які загинули у 1944 р. в ході визвольних боїв за місто. У 1967 р. на могилі встановили пам’ятник. На триступінчатому цоколі та триступінчатому постаменті (висота 1,25 м) встановлено залізобетонну фігуру радянського воїна (висота 2,2 м) на повний зріст із злегка похиленою головою, який лівою рукою тримає каску, в його правій руці – автомат. Плащ-палатка, накинута на його плечі, пофарбована в зелений колір. Могила огороджена бордюром та вимощена бетонними плитами. В 1989 р. встановлено надмогильну гранітну плиту (1,26x0,73 м) з написом

«Вічна слава героям Великої Вітчизняної війни, які полягли в боях за свободу та незалежність нашої Батьківщини. Тут похоронені гв. майор Василюк Лука Миколайович, рядовий Біткін Євген Платонович. Прізвища 21 воїна невідомі».

Ще одна братська могила радянських воїнів розташована по вул. Профспілковій, 39 (територія ЗОШ № 13). Тут поховані воїни 809-го стрілецького полку 304-ї стрілецької дивізії 107-го стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, 113- го запасного артилерійського полку фронтового підпорядкування, 209-го батальйону окремої 420-ї винищувальної бригади спеціального призначення фронтового підпорядкування, що загинули та померли від ран при визволенні села Лезневе на підступах до міста Проскурова 24 березня 1944 р., а також члени екіпажу бомбардувальника 19/177 з 797-го бомбардувального авіаційного полку 202-ї бомбардувальної авіадивізії, збитого в районі села Лезневе 13 березня 1944 р.

У 1956 р. на могилі встановили пам’ятник. На постаменті, обкладеному нешліфованими плитами зі світло-сірого граніту (2,1x1,45x1,45 м), встановлена залізобетонна скульптура радянського воїна на повний зріст в солдатській шинелі (висота 2,3 м). В зігнутій лівій руці він тримає каску, в його правій руці – вінок. Пам’ятник пофарбований у бронзовий колір. На постаменті встановлено меморіальну дошку з чорного граніту (0,5x0,58 м), де викарбовано «Братська могила захоронених воїнів» та прізвища загиблих.

З обох боків від пам’ятника влаштовано меморіальні прямокутні плити з чорного гранітну з прізвищами загиблих воїнів. До пам’ятника ведуть сходи, перед ним влаштовано майданчик, викладений плитами, навколо розбиті газони, де зростають дерева та декоративні кущі.

В 1,5 км на південь від траси Хмельницький – Чорний Острів, біля п.п. «Агропродукт» розташована братська могила радянських воїнів, де поховані воїни 15-го стрілецького полку 147-ї стрілецької дивізії 17-го гвардійського стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, що загинули при визволенні станції Гречани на підступах до міста Проскурова 12, 14-16 березня 1944 р. У 1944 р. чотири офіцери булі поховані в одиночних могилах, 35 рядових та сержантів в 3-х братських могилах. У 1946 р. утворено єдину братську могилу та встановлено пам’ятник.

У 2005 р. здійснено реконструкцію пам’ятника – на майданчику з бетонних плит встановлено обеліск з рожевого граніту (1,94x1 м) з зіркою та написом «Вечная слава героям Великой Отечественной войны павшим в боях за свободу нашей Родины в марте 1944» та меморіальна плита з чорного граніту (1,62x0,68 м) з прізвищами загиблих воїнів. Могила обнесена огорожею з металевих стовпчиків, з’єднаних ланцюгами. В ході проведення натурних досліджень та картографування об’єкту, з’ясовано, що дана пам’ятка розташовується поза адміністративними межами м.Хмельницького.

На кладовищі мікрорайону Заріччя по пр. Миру, 53/1 поховані воїни 69-ї, 71-ї механізованих бригад 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської танкової армії; 549-го, 555-го стрілецьких, 1034-го артилерійського полків 127-ї стрілецької дивізії 107-го стрілецького корпусу, 640-го стрілецького полку, 224-ї окремої роти зв’язку 147-ї стрілецької дивізії 17-го гвардійського стрілецького корпусу, 3-ї артилерійської дивізії прориву 7-го артилерійського корпусу прориву 1-ї гвардійської армії, які загинули в боях за станцію Гречани на підступах до м. Проскурова 11-15, 19 березня 1944 р., при визволенні с. Заріччя (тепер мікрорайон міста) 23-25 березня 1944 р. та 26-ої окремої зенітно-артилерійської дивізії 8-го корпусу протиповітряної оборони, які загинули при бомбардуванні станції Гречани 3, 10-11 травня 1944 р.

У 1955 р. відкрили пам’ятник у вигляді залізобетонної скульптури уклінного радянського воїна (висота 1,5 м), який лівою тримає каску, правою – автомат, встановлену на цегляному двоступінчастому постаменті (1,58x2,49x2,05 м). Фігура солдата пофарбована у бронзовий колір.

У верхній частині постаменту, облицьованого гранітною шліфованою плиткою світло-сірого кольору, встановлено 4 меморіальні плити (0,25x1,6 м) з прізвищами воїнів. Територія викладена тротуарною плиткою. Навколо пам’ятника влаштовано газони з квітами.

По вул. Проскурівській, 60/1 на території скверу в братській могилі поховано 17 воїнів – радянських льотчиків, які загинули в 1944 р. в ході визвольних боїв за м. Проскурів. У 1974 р., під час проведення реконструкції скверу, був виготовлений новий пам’ятник – на гранітному постаменті (висота 3,1 м) встановлено бронзову скульптуру пораненого воїна-прапороносця (висота 3,5 м). За скульптурою влаштовано дві гранітні стели (1,95x3,85 м, 1,95x8,15 м). На одній з них розміщено вірші Р. Рождественського: «Люди! Покуда сердца стучат, помните, Какою ценой завоевано счастье…». Між стелами встановлено металеву меморіальну плиту (0,91x0,83 м) з прізвищами 17 похованих у могилі воїнів. Перед пам’ятником влаштовано Вічний Вогонь. Автори пам’ятника: скульптори М. Грицюк, Ю. Сінкевич, архітектор А. Сніцарьов.

У різних частинах міста розташовані поодинокі поховання радянських воїнів, які загинули в період Другої світової війни.

По вул. Вокзальній, 154 розташована могила Героя Радянського Союзу Івана Івановича Філіпова (19.05.1912-12.03.1944). Народився в с. Ганнівка Катеринославського повіту (тепер Томаківський район Дніпропетровської обл.), в сім’ї селянина. Працював слюсарем на тепловозоремонтному заводі імені Орджонікідзе в Подольському. В 1934 р. призваний на строкову військову службу. В 1939 р. брав участь в боях на річці Халхин-Гол в Монголії та у лютому-березні 1940 р. в штурмі «лінії Маннергейма» в період радянсько-фінської війни. У травні 1940 р. І. Філіппов демобілізувався. В 1941 р. знову був призваний до Червоної армії. В листопаді 1941 р. закінчив курси молодших лейтенантів.

Воював на Калінінському, Воронезькому, 1-му Українському фронтах. Командував мінометною ротою 71-ї механізованої бригади 9-го механізованого корпусу, 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту. 6 листопада 1943 р. в бою за село Хотів Києво-Святошинського району він, опинившись в оточенні на передовому НП, викликав вогонь всієї мінометної роти на себе. За це був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В першій декаді березня 1944 р. частини 71-ї механізованої бригади вийшли на західні рубежі м. Проскурова, де розгорнулися запеклі бої.

Загинув в бою 12 березня 1944 р. Похований недалеко від села Шаровечка, а після визволення м. Проскурова перепохований на станції Гречани. У 1953 р. на могилі встановили пам’ятник – бюст І. Філіпова зі світло-сірої мармурової крихти (висота – 1 м) на прямокутному постаменті (1,5x0,8x0,55 м), облицьованому чорними гранітними плитами з написом:

«Вічна слава Герою Радянського Союзу старшому лейтенанту Філіппову Івану Івановичу, який загинув у Великій Вітчизняній війні за честь, свободу і незалежність нашої Батьківщини. 14.1.1912-12.03.1944».

Територія навколо могили викладена плиткою, до пам’ятника влаштовано сходи. Навколо могили розташовано газон, засіяний травою та засаджений квітами.

В будинку по вул. Правди, 6/1 в 1941-1944 рр. під час німецької окупації діяли дві підпільно-диверсійні групи Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації, на честь чого на будинку встановлена мармурова меморіальна дошка.

Під час Другої світової війни у 1941 р. в приміському селі Гречани була створена підпільна антинацистська група, до складу якої входили Л. Пірковський, X. Саварчук, В. Ручковська та інші. Члени групи проводили диверсійні операції: виводили з ладу техніку, зривали рух потягів та ін. На честь діяльності у 1941-1944 рр. диверсійної групи на ст. Гречани був встановлений пам’ятний знак (під час проведення інвентаризації виявлено, що будинку по вул. Вокзальній, 154 та пам’ятного знака не існує).

На цвинтарі мікрорайону Гречани по вул. Західно-Окружній розташована могила зенітниці, яка загинула при визволенні міста у 1944 р. Дані про місце та рік народження, військову частину, в якій служила, – невідомі. На могилі (1,63x0,5 м) встановлено залізобетонну надмогильну плиту та надгробок (0,6 х 0,4 м). На плиті напис: «Имя Ваше неизвестно, подвиг Ваш бессмертен. 1941- 1945. Память школы № 20» . Могила обнесена металевими стовпчиками, з’єднаними металевими ланцюгами.

Після захоплення Проскурова німецькими військами у липні 1941 р. тут незабаром починають виникати підпільні антинацистські організації: на станції Гречани, цукрозаводі та ін. У вересні 1941 р. колишній секретар Чернівецького райкому партії М. Храновський об’єднав дев’ять підпільних організацій і груп Проскурова. Був створений підпільний комітет, до складу якого увійшли П. Вітанов, Ф. Назаров, П. Семенюк, І. Селіванов. Засідання комітету Проскурівської підпільної антинацистської організації проходили в будинку по вул. Шевченка, 3/1, в якому мешкала родина П. Вітанова. Тут також знаходилась підпільна друкарня. У 1995 р. в будинку був відкритий музей історії Проскурівського підпілля.

На території старого православного кладовища по вул. Толстого, 1 розташовані могили членів Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації – П.М. Семенюка, М.М. Ченаша, М.І. Трембовецької, С.К. Мальчикової і Г.Н. Василевського.

Могила П.М. Семенюка розташована в північно-східній частині кладовища. Семенюк Петро Миколайович народився в м.Проскурові. Керівник групи Проскурівської підпільно-партизанської організації. Організатор підпільних груп у Раківському таборі військовополонених, охоронному батальйоні. За його участю було здійснено 12 втеч військовополонених та низку бойових операцій. Загинув при переході через річку Південний Буг у нерівному бою 15 квітня 1943 р. Був похований на місці загибелі. Після війни перепохований на міському кладовищі.

У 1948 р. на могилі встановлено обеліск у вигляді прапору, пофарбованого у червоний колір (висота 3 м) з лавровим вінком та барельєфним зображенням підпільника. На постаменті викарбовано напис: «Герою Отечественной войны подпольщику Семенюку Петру Николаевичу. Родился 16.2.1923 г. Погиб 14.4.1943 г.» .

Могила М.М. Ченаша розташована в північно-західній частині кладовища. Ченаш Микола Миколайович (1920-1944) народився в м. Проскурові. Мобілізований у 1941 р. Згодом став помічником командира взводу. В 1943 р. був поранений в бою біля Харкова, попав у полон. У підпіллі з травня 1943 р. по 16 січня 1944 р. – керівник групи Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації. 16 січня під час бою в районі Янковецького лісу Михайлівського району попав у полон. При спробі втечі був застрелений. Після визволення міста був перепохований в м. Проскурів. У 1954 р. на його могилі встановили обеліск у вигляді дерева (висота 1,63 м). На надгробку влаштовано напис «Ченаш Николай Николаевич. Род. 1920 г. Погиб в 1944 г.».

Могила М.І. Трембовецької розташована в північно-західній частині кладовища. Марія Іванівна Трембовецька (1923-1943) – народилася в м. Проскурові. Член підпільної групи з серпня 1941 р., зв’язкова між комітетом і трьома групами. За завданням працювала в німецькій типографії і протягом 4-х місяців виносила з типографії шрифт, папір, типографську фарбу для набору листівок. Набирала і розповсюджувала листівки, надавала притулок підпільникам, пораненим червоноармійцям. У квітні 1943 р. за доносом була заарештована та страчена. У 1948 р. на її могилі був встановлений мармуровий пам’ятник (висота 2 м) з написом:

«Маня Трембовецкая. 20 июня 1923 – 15 мая 1943. Замучили тебя, но капли крови твоей горячей, // как искры были во мраке ночи. // И в песне смелых и сильных духом // всегда ты будешь живым примером // призывом гордым к свободе к свету».

Братська могила С.К. Мальчикової і Г.Н. Василевського розташована в північно-східній частині кладовища. Софія Казимирівна Мальчикова (1890-1944) народилася в м. Проскурові. До війни працювала в міськвиконкомі. Її квартира по вул. Заводській, 1 була місцем конспіративних зустрічей підпільників. Розстріляна 18 лютого 1944 р. Поруч похований її родич Г.Н. Василевський. У 1944 р. на могилі встановлений обеліск (висота 1,65 м) на постаменті (0,25x0,55x0,42 м) з лавровим вінком та меморіальною дошкою: «Г.Н. Василевський. С.К. Мальчикова».

В різних частинах міста розташовані братські могили мирних жителів, розстріляних у період окупації міста 1941-1944 рр.

На території міста та прилеглих сіл вже на початку періоду окупації були створені єврейські гетто. 14 грудня 1941 року єврейське гетто було створено в м. Проскурові. Його територія охоплювала єврейські райони міста: від Південного Бугу по вул. Кам’янецькій до вул. Подільської, далі вздовж вул. Подільської до вул. Проскурівського підпілля і до Південного Бугу. Під гетто, в якому перебувало одночасно до 3 тис. євреїв, були відведені квартали в районі сучасного центрального продуктового ринку і прилеглої до нього території, канатна фабрика, артіль «Батьківщина». Частина ув’язнених щодня працювала на будівництві шосейної дороги у Вінницькому напрямку.

У 1941 р. ще одно гетто було створено на території села Лезневе (нині мікрорайон м. Хмельницького). В’язні утримувалися в приміщенні стайні.

Вже восени 1941 р. почалися масові розстріли.

По вул. Степана Разіна, 1 в яру за військовим кладовищем поховано біля 5300 мирних жителів, розстріляних у період 1941-1943 рр. Це місто розстрілу потребує подальших досліджень.

У 1970 р. на одній з ділянок масового розстрілу було встановлено пам’ятник у вигляді прямокутної стели, облицьованої колотою гранітною плиткою сірого кольору (висота 2,3 м). В нижній частині стели розташована прямокутна горизонтальна дошка з сірого граніту з написом: «Жертвам фашизму», в верхній частині – прямокутна горизонтальна дошка з чорного граніту з написом: «Тут покоїться прах євреїв, загинувших від рук німецьких фашистів у 1942 р. Вічна пам’ять!». Територія братської могили засіяна травою, огороджена металевим парканом.

Ще одна братська могила розташована по вул. Сільськогосподарській, 5/1, в північносхідній частині дендропарку. Тут в балці, що розташована між Вінницьким та Старокостянтинівським шосе, протягом 1942 р. проводились масові розстріли, переважно мешканців міста єврейського походження. Загалом тут поховано біля 8200 мирних жителів.

У 1967 р. на місці розстрілів встановили пам’ятник у вигляді двох стел – вертикальної (висота 5,2 м) та горизонтальної (1,45x2,9 м) з металевою меморіальною плитою (0,3x0,4 м) з написом: «Жертвам фашизму». В 2001 р. встановили меморіальну плиту (0,4x0,78 м) з текстами українською та єврейською мовами: «Тут лежать євреї – жертви фашистського геноциду. Трагедія сталася восени 1942 року…Ви завжди в пам’яті нашій…».

У 2014-2015 рр. було проведено реконструкцію пам’ятника та прилеглої території зі створенням Меморіалу жертвам голокосту Хмельницької області. Комплекс меморіалу складається з вхідної арки і меморіальної плити з написом:

«Меморіал жертвам Голокосту // 30 листопада 1942 року на цьому місці було розстріляно 8200 євреїв, дітей, жінок, старців із Проскурова та навколишніх сіл // І сказано: «Бо Господь стягує за кров і пам’ятає про неї, не забуває стогону страждальців // Тегілім (псалми) 9 : 13»,

5 братських могил, стели – «книжки», 11 меморіальних плит з текстами українською, англійською, єврейською мовами, 2 металевих конструкцій, скрижалей.

По Вінницькому шосе, 4 розташована братська могила, де поховано біля 400 громадян єврейської національності, розстріляних у період окупації міста. У 1955 р. на братській могилі (7x3 м) встановлено пам’ятник – стелу з мармуру (1,56x0,62 м), де викарбовано: «Жертвам фашизму, розстріляним 1942-1944». Територія перед пам’ятником викладена бетонними плитами.

За результатами проведеної інвентаризації не був виявлений об’єкт культурної спадщини, що перебуває на державному обліку, як пам’ятка історії місцевого значення: Пам’ятний знак на честь діяльності диверсійної групи на ст. Гречани (відсутній будинок і пам’ятний знак), вул. Вокзальна, 154, внаслідок чого об’єкт пропонується до зняття з державного обліку.

Всі зазначені в огляді об’єкти культурної спадщини м. Хмельницький, які перебувають на державному обліку як пам’ятки та щойно виявлені об’єкти культурної спадщини, а також ті, що пропонуються до взяття на державний облік (Див. Перелік пам’яток та об’єктів культурної спадщини м. Хмельницький, що пропонуються до взяття на державний облік), потребують виготовлення облікової документації та проходження відповідних експертних процедур для вирішення питання про занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Хмельницька область. . – Хмельницький: 2019 р., с. 162 – 175.