Церква Вознесіння
Розмір зображення: 775:800 піксел
Хуст Хустський район
Церква Вознесіння Господнього. 1799, 1855. (УГКЦ)
Найбільше місто Марамороша існувало як укріплення вже в X – XI ст. Стародавній хустський замок (XI – XII ст.), витримавши монголо-татарську навалу в 1241 p., напад орди хана Гірея в 1594 р. та турецької армії в 1660 p., зазнавши злетів та падінь, дійшов до нас лише поруйнованими залишками і згадками в народних казках та легендах.
У XX ст. місто прийшло до найвидатнішої події у своїй історії та історії всього краю – проголошення в Хусті 15 березня 1939 р. самостійної Української держави – Карпатської України, очоленої президентом Августином Волошином.
У 1751 р. в Хусті була церква “деревяна, с красною вежою, шинґлями покрита. Всіми образами красними украшена, благословенна от Еппа Дософея Волховійского. Книги церковні всі. Посвященна Вознесінню Г. Н. І. Христа. Звони два не знати от кого поблагословенні, дакотрі кажут, что от Еппа Чумальовського. Доходки ниякі. Кладбище плотом огороженно”. За переказом, муровану церкву почали будувати в 1747 р.
У документах 1801 р. згадують велику церкву, збудовану в 1789 р. (в шематизмі 1915 р. вказано 1799 р.) з каменю накладом Його Величності, турня була дерев’яна на мурованому фундаменті. Церква потребувала нових риз вартістю 150 ринських. Новий іконостас вирізав Франціск Тек, який робив іконостас і для ужгородської катедральної церкви. За різьбярську роботу він отримав 600 ринських, але громаді потрібно було ще 1400 ринських, щоб помалювати, позолотити і закінчити іконостас.
Очевидно, дві муровані вежі було споруджено в 1855 р. Величний храм збудовано на кошти міщан. Найбільший внесок зробили родини Куртяків, Штефуців, Панців, куратор Михайло Гінцяк.
Як згадує Марія Сідярто 1919 р. н. на хресті старого іконостаса було написано прізвище – М. Панцо, який, очевидно, брав участь у виготовленні іконостаса або фундував роботу. Розповідають, що з нагоди посвячення храму на подвір’ї влаштували бенкет, на якому пекли м’ясо одного з чотирьох волів, що возили матеріали для церкви. Подарував вола громаді М. Гінцяк.
Для оздоблення стін церкви зібрали від населення тисячі яєць, а стіни було декоровано жовто-блакитними смугами. Образ “Св. Василій Великий” намальовано в 1895 р. на пожертви Федора Кутока та його дружини. Того ж року намальовано образ “Св. Григорій Богослов” коштом Йосипа Ороса з дружиною.
Біля церкви був будинок священика та менший будинок для помічників священика – капланів.
Зі священиків, що служили в церкві, запам’яталися о. Іван Бокшай, який заснував Національний хор, замовив виготовлення нових лав для храму, а також: престолу най-святішого Серця Ісуса та домовився про встановлення престолу Пречистої Діви Марії роботи Ю. Віраґа, про що повідомляла газета “Свобода” в 1930 р. Його наступник Микола Русинко не повернувся з радянських концтаборів. Було також ув’язнено з 1949 до 1956 р. вчителя місцевої гімназії о. Дмитра Поповича, “виною” якого був український патріотизм. Високоосвічений о. Густі прослужив у Хусті 26 років. Найбільше церківників походило з родини Штефуців, а олію для лампад привозили із святих місць представники родини Тимчиків.
У 1968 – 1969 роках за церківника Миколи Шманя провели великий ремонт храму, в 1968 р. Іван Андрішко виконав розписи в інтер’єрі. У кінці 1980-х стіни поштукатурили мармуровою дрібкою. У 1991 р. церкву повернуто греко-католикам.
Наріжний камінь під спорудження нової хустської греко-католицької церкви св. Степана освятили 18 жовтня 1998 p., a 27 серпня 1995р. освячено камінь під майбутню греко-католицьку церкву в мікрорайоні Чертежне.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 412 – 414.