2018 р. Звід пам’яток України

Будинок митрополита (іст., архіт.) 1723 р.

Перша згадка про Миколаївський монастир відноситься до 1227 р., коли це місце відвідав Данило Галицький. Монастир був одним з найважливіших релігійних осередків України, спочатку православний, а з початку XVII ст. – греко-католицький.

Сам Будинок митрополита був побудований у 1723 р., разом з іншими важливими частинами монастирського комплексу. Подекуди він був резиденцією не тільки настоятеля, але й архієпископів. На першому поверсі знаходилася консисторія, на другому – покої єпископів. Під час Другої світової війни Будинок митрополита було переобладнано в притулок для сиріт, що перевели з м. Київ. З 1947 р. приміщення використовували в освітніх цілях. У 1990 р. приміщення було передано православній громаді. Наразі воно є частиною чоловічого монастиря УПЦ КП.

В різний час тут проживали такі відомі релігійні діячі:

Іосиф Левицький – архімандрит Миколаївського монастиря в 1719–1730 рр., луцький єпископ греко-католицької церкви в 1711–1713 рр. Він увійшов в історію монастиря як ініціатор побудови кількох споруд на території монастиря, в тому числі Будинку митрополита, семінарії, келії та ін.

Яків Мартушевич – доктор богослов’я та канонічного права, луцький і полоцький адміністратор в 1821–1833 рр., у 1832–1833 рр. – полоцький архієпископ.

Іван Красовський – луцький єпископ у 1826–1827 рр.

ІосифСємашко – відомий релігійний діяч першої половини ХІХ ст. Він народився 1798 р. в Київській губернії в сім’ї уніатського священика. У 1816 р. закінчив немирівську гімназію з відзнакою. У 1820 р. після завершення навчання в духовну семінарію при Віленському університеті отримав ступінь магістра богослов’я. У тому ж році рукоположений у диякони в Жидичині, 1821 р. – у священники. У 1828 р., з його ініціативи, з Римо-католицької консисторії було виділено окрему Греко-католицьку, членом якої він став від самого початку. 1829 р. прийняв постриг і став мстиславським єпископом. У 1833 р. І.

Сємашко зайняв посаду литовського єпископа. Він був одним з ініціаторів приєднання греко-католицької церкви до православної. Це повністю відповідало інтересам російської влади, що проводила політику уніфікації на новоприєднаних землях Правобережної України та Білорусі, тому І. Сємашко мав підтримку з її боку. За ініціативою І. Сємашка, у 1839 р. греко-католицька церква була приєднана до православної. Наступного року І. Сємашко став архієпископом (з 1852 р. – митрополитом) литовським і віленським. Цю посаду він займав до своєї смерті в 1868 р.

Будинок представляє собою нескладну в плануванні двохповерхову будівлю прямокутної форми з чотирьохсхилим дахом. По двох довших сторонах знаходяться лоджії. Центральна лоджія оформлена по боках тонкими напівколонами на пілонах. Вікна першого поверху перекриті променистими перемичками, другого – мають прямокутну форму.

Джерела та література:

Антонюк Я. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. ХХ століття: історико-краєзнавчий довідник / Я. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.;

Атлас історії культури Волинської області / Відп. ред. Ф. Зузук. – Луцьк : РВВ «Вежа», 2008. – С. 17;

Літопис руський: за Іпатським списком / Перекл. Л. Махновця – К. : Дніпро, 1989. – 326 с.;

Майданець І. Жидичин. Краєзнавчий нарис. – Луцьк, 1998. – 68 с.;

Майданець І. Постаті Жидичинськоїархімандрії / І. Майданець, Г. Марчук. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 60 с.;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. В 4 т. / Гл. редкол. Жариков Н. Л.(гл. ред.) [и др.]. Т. 2. – К. : Будівельник, 1985. – 336 с. ;

Рожко В. Печерні монастирі Волині і Полісся. – Луцьк : Волинська книга, 2008. – 253 с.;

Рожко В. Православні святині історичної Волині : [іст.-краєзн. нарис] / В. Рожко. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. – 558 с.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 222 – 224.