Холм та Холмщина. Краєзнавчий цикл
150-й річниці з дня народження М. Грушевського присвячується
«Навряд чи можна відшукати і історіографії давньої Русі проблему більш дискусійну, ніж проблема «градов Червенських». Навколо кількох гранично лаконічних згадок про них у Повісті временних літ» уже біля ста років тривають дискусії, створена велика література»
М.Ф. Котляр
Часи у Європі були лихі. Зі сходу насунула татарська згуба. Тож, Данило Романович, потребував міст укріплених, неприступних. Для цього як ніщо інше надавався крейдяна гора над р. Угеркою. Саме тут він створив місто, про яке мріяв – свою нову столицю. Висунутий на самий західний рубіж Русі, Холм ніби тягнувся до досвіду тогочасної Європи. Чи може він просто намагався віддалитися від монгольської згуби? Кам’яні мури та палац, могутні кам’яні оборонні башти – все це було так незвично для традиційно «дерев’яної» Русі. Данило створив небаченої краси архітектурний шедевр. Сподівання князя повністю справдилися. На сторінках літописів Холм гордо красується як місто, яке жодного разу так і не взяли монголи. Холм – місто, яке на відміну від зрадливого боярського Галича, не відчиняло брами іноземним загарбникам. Місто, якому судилося пережити віки, щоб стати в історичній пам’яті українців потужним дороговказом і нагадуванням про історичне значення земель за Бугом. Саме Холмщина стала одним з центрів відродження українського народу. Данилова гірка та храм Різдва Богородиці, в якому спочив Данило міцно вкарбовані до української національної пам’яті. Холм, який був старшим братом Львова. Лише завдяки могутній пожежі Холма тоді ще невеличкий Львів вперше з’явився на сторінках літопису. В цьому циклі статей розповідь про Холм, якого ми не знаємо. Міста, якого не варто шукати на мапі сучасної України, адже воно увійшло до складу сусідньої Польщі, як Хелм. Міста на посідання якого жоден серйозний українець не претендує, але водночас міста, яке кожен серйозний українець має знати і любити. Міста, в якому в рамках демократичної і багатокультурної Польщі, має бути написана нова українська сторінка.
Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця»