Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

Біла Підляська м

Біла (Біла-Підляська – назва має українське походження) — центр українського етнографічного регіону Південного Підляшшя, що включає територію навколо Білої до річки Буг на півночі та сході (райони Кодня, Парчева) на південь по р. Влодавку на якій стоїть Володава. На заході межує з Седлецькою землею, яку хоч і включають в склад Південного Підляшшя, але вона має інший етнографічний елемент – поляків-мазовшан, територія яких починається на захід від річки Лівець. Центром Північного Підляшшя – між Бугом та Нарвою був Дорогичин. На північ від Нарви починаються білоруські етнографічні землі, на яких знаходиться сучасна столиця Підляського воєводства — Білосток.

В історичних документах вперше Біла Підляська з’явилася в 1345 р. Її володарем був руський шляхетський рід Великого князівства Литовського Іллінчі. Засновником міста вважається Петро Янович на прізвисько „Білий” – трокський воєвода, гетьман Великого князівства Литовського. В цей час Біла заходилася в складі Берестейського воєводства Великого князівства Литовського. XVI ст., протягом 40 років, місцевий католицький костел (суч. св. Анни) було перетворено на протестантський храм – аріанський збір. Перша церква (православна) в Білій збудована у 1582 р., згоріла у 1646 р. На її місці була збудована нова дерев’яна церква. В грамоті Катерини Радзивіл на заснування монастиря (кляштора василіянів) у 1690 р. сказано, що “церква здавности збудована”.

В другій половині XVI ст. місто перейшло у володіння роду Радзивілів. Це відбулося у 1569 р., як свідчить записів земських книгах. Період їх володарювання, що тривав два з половиною століття призвів до швидкого розвитку міста, яке довгий час називалося Білою Князівською чи Білою Радзивілів. В 1622 р. Олександр Людвік Радзивіл збудував фортецю та замок. Дякуючи фундації Христофора Цибровича Вільського, в 1628 р. закладено Більську академію, яка з 1633 р. існувала як філія Краківської академії (наразі загальноосвітній ліцей імені І. Крашевського).

В 1655–1660 рр. місто було знищене шведами, військами Ракочі, вояками Хованського. Однак завдяки Михайлу Радзивілу і його дружині Катерині з Собеських (полонізований руський рід) швидко відновилося після занепаду. В 1670 р. Михайло Казимир Радзивіл  надав місту магдебурзьке право та герб на якому зображений архангел Михаїл на драконі.

В XVII ст. Місто було знане як місце продукції сукна та фаянсу, пізінше також з переробки дерева.

В 1720 р. Анна Радзивіл з Сангушків  розпочала будову вежі та в’їздної брами (наразі це найцікавіші частини замку). Місто і палацовий ансамбль XVIII ст. неодноразово знищувався (в часи шведських воєн та переслідування греко-католиків під кінець ХІХ ст.) i відбудовувався. Останній наслідник Домінік Радзивіл, полковник польського війська вмер у Франції 11 листопада 1813. Палац як руїну розібрано в 1883 р.

При церкві Різдва Пр. Богородиці Більського монастиря у 1744 р. Фома Мушинський написав нотолінійний Ірмолой (тепер зберігається в Москві в Державному Історичному Музеї).  У 1747-1749 рр. для василиянського монастиря збудовано нову церкву, ймовірно, за проектом Павла Фонтани на кошти Михайла Казимира Радивила. В цій церкві перебували мощі св. Йосафата Кунцевича (тепер у Римі).  У 1826 р. на сучасному православному цвинтарі була збудована греко-католицька церква.

Більський деканат холмської дієцезії УГКЦ налічував 14 парафій. 1874 року російський уряд заборонив УГКЦ, а церкви віддав Російській православній церкві, що зумовило прийняття частиною українського населення римо-католицького віросповідання і виникнення групи латинників. Тож у 1878 році з 59 274 мешканців Більського повіту було 36120 православних (українців), 13319 юдеїв, 9434 римокатоликів (разом з латинниками-українцями), 233 протестанти і 108 мусульман.

У 1864 р. ліквідовано василіанський монастир , а у 1875 р. у вже православній церкві єпископ Модест 2 лютого офіційно прийняв православ’я, хоча велика частина греко-католиків не прийняло цього і залишилась католиками.  Найсильнішу прив’язаність до греко-католицької церкви мали саме українці Підляшшя. Опір греко-католиків тут був найбільш запеклим. Він викликав гострі репресії російської влади. Найголосніші були криваві пацифікації в Парчеві (1873 р.), Дрелові і Пратулині (січень 1874 р.) під час яких були вбиті і поранені. В сумі біля 260 осіб. Репресії стосувалися також греко-католицьких священиків. Толераційний указ 1905 р. викликав перехід в католицизм понад 170 тис. греко-католиків Східної Люблінщини. Саме в цей час на надбужанських теренах католики почали переважати над православними. Ті ж православні які залишилися в східній вірі (небагато-чисельні) – «були відданими вірними, і жодні польсько-католицькі впливи на них не діяли».  

1890 р. проведено перебудову церкви Різдва Богородиці з наданням їй ззовні рис російського православ’я за проектом академіка Віктора Сичугова. У 1868 р. в закритому царським урядом костелі св. Антонія у Білій, збудованому у 1671-1688 рр. для реформатського монастиря, влаштовано православну церкву св. Кирила і Мефодія, освячену у 1875 р. після ремонту. В 1907 р. на місці попередньої греко-католицької церкви на цвинтарі збудована нова православна церква, що була філією церкви Різдва Пр. Богородиці (колишньої василиянської). Ця церква згадується у документах 1914 р.

В Білій ходив до гімназії польський письменник сильно пов’язаний з Україною - Юзеф Ігнатій Крашевський. Сьогодні його іменем названо цю гімназію.

Біла була включена в ареал Перших Визвольних змагань. Місцеве українство намагалося включити її до Української Народної Республіки. Союз визволення України приступив до створення першого полку Синьожупанніків і 17 січня 1917 року до Білої відправлено 27 козаків і старшин на чолі з Миколою Шаповалом і двома підстаршинами. 16 квітня 1917 року ще одна група з 25 вояків прибула до міста, a 1 травня того ж року прибуло ще 250 козаків. У Білій організовано «Українську Громаду», яка як громадська установа що приймала політичні рішення в разі потреби. 26 лютого 1917 року відбулося пленарне засідання «Української Громади» де прийнято ряд резолюцій. Українським шкільництвом керувала Шкільна рада, яка складалася з місцевих і наддніпрянських вчителів.

23 червня 1917 року в Білій побачив світ Український часопис «Рідне Слово». Редактором часопису був М. Соловій, а керівником друкарських справ — Степан Кордуба.

За умовами Берестейсього миру 1918 Підляшшя з Білою мало відійти до Української Народної Республіки, але на початку листопада 1918 польські збройні сили захопили територію Підляшшя і Холмщини, зайняту німецькими військами. 

У 1918 р. церква Різдва Богородиці перетворена на костел і реставрована з поверненням первісного вигляду у 1924 р. під наглядом і за проектом А. Шишко-Боґуша.  1 квітня 1928 р. передані місту Білій Підляській частини територій з гмін Ситник (фільварок Старий Славатинок з ділянками казарм піхоти і артилерії, шпиталем св. Карля Боромеуша і територією Радивилівського замку, урочища Колихава і Клин) і Сидорки (ділянки Софіїн ліс і Відпадки).

Після першої світової війни православна церква на цвинтарі була зачинена і знищена у 1928 р. під час акції нищення церков. У 1929 р. православними мешканцями міста, у яких в післявоєнній відродженій Польщі не залишилося ні одного храму, для задоволення своїх духовних потреб збудували будинок молитви. У 1938 р. польська влада знищила і його.

У міжвоєнний період у місті діяли Курси українознавства під керівництвом отця Дмитра Павелка, де поширювалися українські книги і преса.

В міжвоєнному часі місто швидко розвивалося в цей час була створена фабрика Рабе, міська електростанція, а в 1923‒1939 рр. існувала Підляська фабрика літаків. Вона виробляла військові літаки, як за ліцензією (Potez XXV), так і власної конструкції (винищувач PWS-1, шкільний літак PWS-26, шкільно-розвідувальний літак RWD-8). Матеріальна база цієї фабрики була пограбована совітами після окупації білої 17 вересня 1939 р.

Місто однак було передано Німеччині, що зумовило можливість українського культурно-економічного відродження. У часі Другої світової війни в Білий працювала філія Українського центрального комітету під керівництвом колишнього сенатора Івана Пастернака. Початки організованої кооперації припали на часи німецької окупації. В Білій союз носив назву — Підляського Союзу Українських Кооперативів, тому що охоплював не тільки кооперативі Підляського, але й Радинського повітів. У 1939-1940 рр. в місті діяла українська неоунійна парафія св. Йосафата, але невідомо, якою церквою вона користувалася. У 1941 році в місті діяла українська торговельна школа і курси вчительок дитячих садочків. 28 травня 1943 р. в лікарні в Білій помер застрілений польськими підпільниками Іван Пастернак. Похоронна процесія протягнулася через місто до православного кладовища, де вні був похований. Могила збереглася (координати 52°2.4740 Пн, 23°6.8260 С).

В 1944 р. Біла була здобута Червоною армією за допомоги Армії Крайової. Проте, місто не було включено до складу України, а передано Польщі. У місті до 1940-х рр. мешкала відчутна частка українців, яких у ті роки масово виселено звідси. У 1948 р., вже після виселення українців під час акції “Вісла” у 1947 р., в Білій відновлено православну парафію Різдва Пр. Богородиці. На початку 1950-х рр. стараннями о. Олександра Біронта 4 перенесено і встановлено на цвинтарі дерев’яну церкву з с. Сичин (?) з Холмщини. 5 У 1994 р. її перенесли в с. Добратичі.

В 1975 р. Біла стала столицею воєводства, що викликало дворазове збільшення кількості її мешканців протягом 20 років.

У 1985 р. Митрополит Варшавський і всієї Польщі Василій освятив наріжний камінь під будову нового православного мурованого храму на православному цвинатрі. 24 вересня 1989 р. єпископом Авелем освячено нововибудувану на цвинтарі муровану церкву св. Кирила і Методія. Збудована стараннями і коштом Никифора Кузьмицького при сприянні отця В. Пугацевича. Її архітектурне вирішення нав’язує до давньоруських храмів, правда, з модерним вирішенням елементів. Будівничий Дмитро Гвесюк. Його ж роботи іконостас. Стінопис пензля Славомира Полов’яка.

Після адміністративної реформи 1999 р. має статус міста -центру повіту. Станом на 1 січня 2009 площа міста становить 49,4 км² і є найбільшою серед міст Південного Підляшшя.

Джерела:

Гаврилюк Ю. Холмщина і Підляшшя в вогні великої війни (1914-1918)// Наше слово, 2014 р.

Біла Підляська

Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 97.

Kolasa A. Ukraincy w powiecie Biala Podlaska w latach 1918-1948

Lomaz В. Neounia w Diecezji Siedleckiej. // Chrześcijański wschód a kultura Polska. – Lublin, 1989. – S. 55-76; ЦДІА, фонд 309, опис 1, справа 1064].

Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2013 r.. „Powierzchnia i Ludność w Przekroju Terytorialnym”, 2013-07-26. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. ISSN 1505-5507.

Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 21 stycznia 1928 r. o rozszerzeniu granic miasta Białej Podlaskiej w powiecie bialskim, województwie lubelskiem. (пол.)

Zieba J. Dzieje Jednego obrazu. Opowiesc o Cudownej Ikone matki Boskej Chelmskej. – Polychimia/ – Lublin. – 2008. – 142.

Українське суспільне жіння у селі Янівка, повіт Біля Підляська. Джерело: Краківські Вісти. Краків. 1940 рік.

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця"

Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike.

Список літератури – на сайті «Знання про Україну».