Повернення України в Антарктику – станція «Академік Вернадський»
Іван Парнікоза
Після розпаду СРСР в Україні залишився великий риболовний флот, який можна було б використати в Антарктиці, але вилов риби й інших ресурсів там могли здійснювати лише країни Антарктичного договору. Тому найвагомішим аргументом на користь доступу України в Антарктику став саме лов риби та інших морських ресурсів у цьому регіоні, зокрема крилю.
Утім, «матінка Росія» залишила усі радянські станції собі, хоч і не- спроможна була їх обслуговувати, вважаючи за краще законсервувати їх, аніж передати сусідам. Водночас загальне ослаблення позицій Росії в Антарктичному договорі призвело до того, що низка країн стали активніше домагатись розділу антарктичних територій. Не таємниця, що багато країн Антарктичного договору вже мають готові схеми такого поділу, що може спричинити численні конфлікти.
Однак в Україні були ті, хто мріяв про повернення країни до Антарктики. Один із них — авіаінженер Конструкторського бюро (КБ) «Завод Антонова» Юрій Борисович Оскрет у січні 1992 р. написав відкритого листа Президенту України Леоніду Кравчуку, де виклав ідею створення власної української антарктичної станції. Юрій Борисович 22 роки працював на Авіаційному науково-технічному комплексі (АНТК) імені О.К. Антонова і конструював конвертовані лижно-колісні шасі для літаків, які випробовували в Антарктиці. Копії свого листа Ю. Оскрет надіслав академіку НАН України Ігорю Юхновському, голові Комітету Верховної Ради України з науки та техніки Сергію Рябченку, президенту Національної академії наук (НАН) України Борису Патону і голові Географічного товариства України Олександру Мариничу. Ці листи активно підтримали С. Рябченко та О. Маринич і останній особисто написав про важливість проблеми Б. Патону.
У лютому Ю. Оскрет зробив доповідь про Антарктику на засіданні Географічного товариства, а потім спільно з О. Мариничем виступив на засіданні Відділення наук про Землю НАН України під головуванням академіка Віталія Старостенка. У квітні вже Б. Патон звернувся до Л. Кравчука з листом «Про участь України у вивченні Антарктиди». Так розширювалось коло ініціативних людей, які пізніше зіграли головні ролі у поверненні України до Антарктики.
У березні Юрій Оскрет зустрівся з Петром Гожиком, тоді заступником директора з наукової діяльності Інституту геологічних наук НАН України, який також працював в Антарктиці і зацікавився проблемою. 3 липня того ж року з’явилось розпорядження Президента України Леоніда Кравчука про участь України в дослідженні Антарктики, згідно з яким МЗС України мало внести пропозиції щодо участі України у Договорі про Антарктику 1959 р., організувати з Росією консультації щодо передання під юрисдикцію України визначеної кількості науково-дослідних станцій в Антарктиді, а НАН України мала розробити «Програму досліджень Антарктиди». Для цього у серпні було створено Комісію НАН України з розробки проєкту Національної програми досліджень України в Антарктиці на чолі з В. Старостенком та його заступником П. Гожиком. До Комісії увійшли О. Маринич, Ю. Оскрет та ще 13 осіб. Дев’ятого серпня Верховна Рада ратифікувала Договір про Антарктику. У Венеції на 17-й Консультативній нараді держав-учасниць цього Договору Україна отримала статус країни, що приєдналась.
На початку 1993 р. відбулись переговори з Інститутом Арктики та Антарктики Росії (ААНДІ) у Санкт-Петербурзі щодо передання однієї з колишніх антарктичних станцій СРСР Україні. На жаль, МЗС Росії від- мовило, посилаючись на “усталену інфраструктуру”. Натомість було запропоновано оренду однієї з важкодоступних законсервованих (фактично втрачених) радянських станцій: «Ленинградской» чи «Русской».
У червні 1993 р. на засіданні Президії НАН України ухвалено рішен- ня про створення Центру антарктичних досліджень (ЦАД) при Академії. Центр «формалізувався» 26 жовтня того ж року, директором став П. Го- жик. З 1996 р. організацію передали до системи Міністерства освіти та науки, зараз вона має назву Державна установа Національний антарктичний науковий центр. Петро Гожик згодом став першим директором Національного антарктичного центру (1993—1999), а його заступником був Юрій Оскрет. Вони розробили програму Першої української експедиції з облаштуванням української бази у затоці Прюдс (Prydz Bay) на континенті.
Повідомлення про те, що Британська антарктична служба (БАС) ви- рішила закрити станцію Faraday або передати її якійсь країні, лягло на стіл посла України у Великій Британії Сергія Комісаренка восени 1993 р. Причини для такого рішення були фінансовими — за 360 км на південь від цієї станції британці побудували нову наукову станцію Rothera вже з аеродромом довжиною близько 1 км і причалом, до якого могли під- ходити судна будь-якого тоннажу. Британія не бачила сенсу в тому, щоб мати дві станції практично поруч, тим більше що в районі Faraday панува- ли складні льодові умови. Водночас було б набагато дорожче демонтувати станцію, як вимагає Антарктичний договір, ніж передати її іншій країні. Україні ж було вигідно з мінімальними витратами стати антарктичною державою і активно долучитись до міжнародних проєктів з дослідження Льодового континенту.
Тим часом С. Комісаренко працював із британським Міністерством закордонних справ, щоб умови продажу були якомога лояльнішими для України. 1994 року для відвідування станції була запрошена делегація з України, тож у березні Юрій Оскрет та Андрій Чебуркін за рахунок виді- лених Кабміном України коштів прибули до БАС (м. Кембридж) для зна- йомства з організацією антарктичних досліджень. З Кембриджу А. Чебур- кін вирушив на станцію Faraday і провів там один тиждень — до 4 квітня. Тоді вперше тут майорів український прапор.
Британські колеги також цікавились «антарктичним» науковим по- тенціалом України та її вчених, щоб знати, в які руки віддаватимуть стан- цію. Для такого знайомства у червні 1994 р. в Україну приїхали керівни- ки БАС: директор Девід Дрюрі, його заступник із забезпечення антарк- тичних станцій Франк Каррі, представник британського Міністерства закордонних справ Майк Річардсон. У Києві та Харкові вони відвідали інститути АН України, Київський університет імені Тараса Шевченка, На- ціональне космічне агентство і дійшли висновку, що Україні можна смі- ливо передавати станцію Faraday. Проте для успішного передання станції з погляду безпеки та якісного продовження наукових програм британці поставили дві умови: до БАС, а потім на станцію Faraday повинні приїха- ти на довгий час чотири фахівці ЦАД для докладного вивчення систем за- безпечення станції, наукових робіт і апаратури, дизельного господарства, систем зв’язку і передавання даних; два з них — дизеліст і радист, повинні перезимувати разом з англійською командою, щоб мати досвід робіт на станції узимку. Для здійснення програми такої поїздки ЦАД потрібно було близько 20 тисяч доларів. Від’їзд мав відбутись не пізніше 15 листопада 1994 р.
Тоді було зроблено ще один крок до Антарктиди — у вересні за активної під- тримки Великої Британії Україна увійшла до складу міжнародного Наукового комі- тету з Антарктичних досліджень (Scientifi c Committee on Antarctic Research, SCAR) під час його 23-ї сесії, де нашу державу пред- ставляли В. Старостенко, П. Гожик та Ю. Оскрет.
Завдяки безпосередньому втручанню Богдана Гаврилишина 21 лис- топада 1994 р. Міжнародний фонд «Відродження» виділив 12 000 доларів на проєкт «Україна повертається в Антарктиду». На станцію Faraday 5 грудня (за іншими даними 17) 1994 р. прибули четверо українських фа- хівців — Юрій Оскрет (забезпечення станції), Геннадій Міліневський (на- укові програми), Олександр Люшнівський (зв’язок) і Володимир Гергієв (дизельне господарство), які працювали там до 15 лютого 1995 р. Вони ознайомились із науковим обладнанням і системами життєзабезпечення станції, традиціями і життям британських полярників.
У Лондоні 20 лип- ня 1995 р. посол України у Великій Британії Сергій Комісаренко і міністр закордонних справ Великої Британії Девід Девіс обмінялись диплома- тичними нотами про передання Україні антарктичної станції Faraday, а директор Центру антарктичних досліджень Петро Гожик і очільник Бри- танської антарктичної служби Беррі Хейвуд того ж дня підписали відпо- відний Меморандум про взаєморозуміння. Відповідно до Меморандуму, антарктична станція Faraday мала бути передана Україні не пізніше 31 березня 1996 р. безкоштовно. За це Україна зобов’язалася продовжувати наукові спостереження, які виконували британці, щонайменше протя- гом 10 років, передавати отримані дані британцям і проводити регулярні морські експедиції. Британці залишали станцію і необхідне обладнання у робочому стані. За деяке обладнання Україна ще мала заплатити. Відтак почалась підготовка команди зимівників першої Української антарктич- ної експедиції.
До Лондона 8 листопада 1995 р. вилетіли Роман Братчик, Володимир Бахмутов та Геннадій Міліневський, а 15 листопада Віктор Ситов та Ан- дрій Сидорівський, щоб повернутись в Україну тільки через півтора року. Зауважимо, що В. Ситову довелось повернутись уже за чотири місяці, оскільки виникла підозра про незадовільний стан його здоров’я. Перша. четвірка українських зи- мівників 28 листопада 1995 р. прибула на стан- цію Faraday, де знову було піднято два прапори. Друга четвірка, яка брала участь у переданні станції, прибула 30 січня 1996 р.
Аргентинські острови. Панорама. Автор Ю. Шепета, 2021 р.
Акт передання станції був підписаний 31 січня 1996 р. З британського боку його підписали Д. Хейг, останній начальник станції Faraday, а з укра- їнського — Г. Міліневський, перший начальник станції «Академік Вер- надський». Під звуки боцманських дудок 6 лютого 1996 р. британський прапор було урочисто спущено, натомість піднято Державний Прапор України. Українську станцію назвали на честь видатного вченого, засно- вника вчення про біосферу та ноосферу, першого президента Академії наук України (1918) Володимира Вернадського.
Церемонія передачі станції увічнена на цих світлинах. Архів ДУ НАНЦ
Так Україна стала антарктичною державою. 7 лютого 1996 р. британці назавжди залишили свою станцію. Тоді третя четвірка українських зимів- ників прибула на станцію й українська команда почала зимувати повним складом, відкриваючи нову антарктичну українську історію.
Перша Українська антарктична експедиція зібралась уже в Антарктиді. Архів ДУ НАНЦ
1998 року Указом Президента України троє перших зимівників — учас- ників першої Української антарктичної експедиції за особисту мужність і ви- сокий професіоналізм були нагороджені орденом «За заслуги» III ступеня.
Подальші українські експедиції досягали станції «Академік Вернад- ський» на українських суднах «Эрнст Кренкель» та «Горизонт». Учасни- ки другої Української антарктичної експедиції вирушили 18 січня 1997 р. в далеку подорож з Одеси на науковому судні «Эрнст Кренкель». Кошти на цю експедицію збирали з миру по нитці. У цей час було створено За- хідне відділення Українського антарктичного центру, яке очолив Мирон Колодко — еколог, океанограф, кандидат географічних наук, учасник 24-ї радянської антарктичної експедиції зі Львова. Завдяки його зусил- лям вдалося зібрати ресурси для здійснення першої морської експедиції безпосередньо на підприємствах та в організаціях Львівщини. Судно діс- талось Монтевідео 21 лютого 1997 р., а 28 лютого — і кінцевого пункту, станції «Академік Вернадський». Вже 17 березня судно вирушило додому, рівно за місяць — 17 квітня, завітало до Ріо-де-Жанейро, а в Одесу по- вернулось 15 травня.
«Эрнст Кренкель» доставив на станцію «Академік Вернадський» і третю Українську антарктичну експедицію. 27 січня 1998 р. — відбут- тя з Одеси, 7 березня — прибуття в Монтевідео, 15 березня — 5 квітня 1998 р. — перебування сезонників на станції (зимівники, звичайно, зали- шились), а замість Ріо-де-Жанейро судно зайшло на зворотному шляху в Монтевідео. До Одеси «Эрнст Кренкель» прибув 31 травня. Судно назва- но на честь радянського полярника Ернста Кренкеля, ім’я якого носять вулиці у Донецьку, Одесі, Маріуполі, Первомайську.
Геннадій Міліневський, перебуваючи на посаді заступника директора з науки Українського антарктичного центру, в третій УАЕ 1998—1999 рр. залучив до складу зимівників біолога. Першим зимівником-біологом став орнітолог Олександр Пекло.
Група зимівників і науковий сезонний загін п’ятої УАЕ здійснили мор- ську подорож на судні «Горизонт», розпочавши її у Севастополі в грудні 2001 р. На станцію судно прибуло в січні 2002 р., а в травні повернулося в Севастополь.
Судно «Горизонт» доставляло на станцію і сьому УАЕ. Воно відбуло 22 лютого 2002 р. із Севастополя і прибуло до Ушуаї 28 січня 2003 р. Від 4 лютого до 20 березня науковий сезонний загін працював на станції. Ще за три дні, 23 березня, судно взяло курс на Ушуаю і 7 травня кинуло якір біля Севастополя.
2007 року на станції змонтовано новий резервуар типу РВС-200 для пального, влаштовано вантажний кран на причалі. Обладнання, приміщен- ня та все господарство станції зимівники підтримують у зразковому стані.
2009 року в Києві вперше відбулась Консультативна нарада країн Ан- тарктичного договору, в організації якої активну участь взяв С. Коміса- ренко, а за рік він відвідав станцію «Академік Вернадський».
2012 року на станцію було організовано доставку православної ка- плиці, названої на честь Святого князя Володимира. У побудові каплиці взяли участь Микола Іванович Маковій і відомий футбольний комента- тор Валентин Васильович Щербачов. Тут розмістили й ікону святого Ми- колая криворізької іконописної школи. Нині капличку з цікавістю огля- дають закордонні туристи, разом із іншими об’єктами станції вона зна- йомить їх з українською культурою.
Для підготовки зимівників використовували тренувальні бази в с. Мартовій біля Харкова, а потім у с. Макарів поблизу Києва.
2021 року станції «Академік Вернадський» виповнилось 25 років. З цієї нагоди низка українських полярників отримали нагороди з рук Президента України. Напередодні 30-річчя Незалежності — 19 серпня 2021 р. — Укра- їна придбала британське науково-дослідне судно James Clark Ross (Джеймс Кларк Росс), названий на честь легендарного англійського моряка і поляр- ного дослідника. Корабель був спущений на воду 1990 р.
До цього майже 20 років наша країна не мала наукового судна для полярних досліджень. Тепер завдяки власному науково-дослідному кри- голаму стало можливим повернутись до досліджень Світового океану, покращити логістику і розширити завдання УАЕ, створити наукові та ло- гістичні консорціуми з іншими країнами та здійснювати дослідження не тільки в Антарктиді, а й в Арктиці та інших регіонах планети.
30 серпня 2021 р. на судні було піднято синьо-жовтий прапор, а 5 жовтня воно прибуло з міста Фредеріксгавн (Данія) в Одесу, де 29 жов- тня 2021 р. відбулось урочисте перейменування судна. В Україні криголам отримав назву «Ноосфера» — цей термін походить із праць Володимира Вернадського, на честь якого названо українську антарктичну станцію, та означає сферу взаємодії суспільства та природи. Тож назви криголама і станції логічно доповнюють одна одну.
Тепер судно «Ноосфера» є флагманом українського науково-дослід- ницького флоту. Довжина судна — трохи більше 99 м, ширина — майже 19 м, водотоннажність — 5732 т. На його борту є декілька лабораторій і системи лебідок, щоб вивчати морське дно на глибині до 8 км. Окрім екі- пажу з 27 осіб на криголамі може перебувати до 50 науковців. Автоном- ність плавання судна до двох місяців забезпечує можливість досліджень у будь-якій точці Світового океану.
28 січня 2022 р. «Ноосфера» вирушила в перший рейс з Одеси до Ан- тарктики. Екіпаж криголаму складався з 26 українських і іноземних фа- хівців, зокрема тих, які раніше працювали на БАС. Очолив команду укра- їнський капітан Павло Панасюк. На жаль, через повномасштабне збройне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р. повернення судна до порту приписки, в Одесу, зараз не планується. Між рейсами до Антарктики судно перебуває в порту Кейп- тауна (Південно-Африканська Республіка). Проте «Ноосфера» успішно виконує ротацію українських полярників на станції «Академік Вернад- ський», а також ротацію польських антарктичних експедицій і є базою для виконання низки міжнародних наукових досліджень.
Але повернемося до української антарктичної станції. Наразі вона станція нараховує 10 будівель: двоповерховий житловий буди- нок із кают-компанією (баром), бібліотекою, їдальнею, робочими офіса- ми; два магнітних павільйони; ДНЧ-лабораторія (для вивчення верхніх шарів атмосфери); аварійна база, склади, дизельна та ін. Ознайомитися зі станцією можна завдяки 3-d туру, знятому полярником Ю. Шепетою, що розміщений на сайті Національного антарктичного наукового центру.
Упродовж 2021—2023 рр. відбувалася поступова реконструкція стан- ції: виконано роботи зі встановлення нового опріснювача води, заміни водогонної мережі, електрики, системи опалення, встановлено нові кот- ли опалення Vitoplex 200 SX2A 90 і новий потужніший кран-маніпулятор Palfi nger PK 34002 SH. Реконструйовано та перебудовано причали, триває розбудова на старих майданчиках приміщень для зберігання вантажів. Але однією з наважливіших подій була заміна старих британських дизе- лів на нові Volvo Penta D7A-T, потужніші на 20 %. Тому запуск крана (а це майже 40 кВт) на роботі сучасного двигуна не позначається, та й нові двигуни менше шумлять і споживають менше дизельного палива, а пері- од між регламентним обслуговуванням становить 500 год., а не 400. Ви- робник Volvo Penta попросив повернути старі двигуни для свого музею. За традицією двигуни на станції мають жіночі імена: старі називались Лаура, Клер та Лупе, а нові названі Марічка, Софія і Амелія. Закуплено нові снігоходи, гумові та пластиковий човни. Сучасний флот станції дає дослідникам змогу досягати віддалених до 20 км точок досліджуваного регіону практично за будь-якої погоди. Здійснено також переобладнання біологічної лабораторії: встановле- но морозильник для глибокого заморожування біологічних зразків, витяжну шафу для роботи з хімічними реагентами, обладнання для виді- лення ДНК, спектрофотометри тощо. Суттєво доповнено й обладанння кабінету лікаря. Реалізовано на станції і мистецькі проєкти, зокрема до 160-річчя з дня народження Володимира Вернадського вперше з’яви лася масштабна артінсталяція «Дім. Спогади», що є «творчим переосмисленням» першого британського резервуару 1950-х рр., навколо якого з металу створені об- риси рідного нам українського дому.
Такий неймовірний проєкт ще до повномасштабної війни розроби- ли архітектори майстерні архітектурного дизайну інтер’єру Balbek Bureau, а виконали фахівці дослідно-кон- структорського бюро «Майстерня Чудес» (встановлювали об’єкт архі- тектор С. Балбек та конструктор М. Зінов’єв) за підтримки мережі супермаркетів «Сільпо». Навколо будиночка розміщені інформацій- ні дошки з цікавими фактами про Україну та навіть артефакти в епок- сидній смолі: вугілля з Донбасу, ви- тинанка, лялька-мотанка, гілочка смереки тощо. Інсталяція створена для кращого представлення України відвідувачам із найрізноманітніших куточків планети, адже до повно- масштабної війни багато іноземців дізнавалися про існування нашої кра- їни саме під час відвідин станції «Академік Вернадський».
2007 р. на станції змонтовано новий резервуар типу РВС-200 для пального, влаштовано вантажний кран на причалі. Обладнання, приміщення та усе господарство станції підтримується зимівниками в зразковому стані.
Головне приміщення станції (2016 р.)
На початок 2023 р. загалом кількість українських полярників, які зимували в Антарктиді, становила 338 осіб.
Новий резервуар РВС-200 для пального з сучасною візитівкою станції «Академік Вернадський»
На початку 2023 р. загальна кількість українських полярників, які зимували в Антарктиді, становила 338 осіб. Щороку зростає й кількість дослідників, які виконують роботи під час літнього сезону. Серед них і вчені з інших країн. Українські дослідники продовжують весь комплекс розпочатих британцями спостережень, додавши багато нових. Тривають дослідження іоносфери, магнітного поля, започатковано моніторингові дослідження впливу змін клімату на морські та наземні екосистеми регіо- ну. Результати досліджень українських вчених можна знайти в передових фахових журналах.
Станція «Академік Вернадський», 2013/14 рр.
Найближчим часом планується створити музей Антарктики, адже на самій станції зберігається багато цікавих артефактів, пов’язаних із історією її функціонування. Окрему музейну експозицію необхідно створити у Києві.
Нині ж пам’ятками нашої антарктичної діяльності є лише згадані вище пам’ятники Антонові Омельченку та Іванові Хмарі, а також па м’ят- ний знак полярникам з Рівного, який встановлено 2017 р. у міському пар- ку ім. Тараса Шевченка у цьому місті.
Важливим питанням є й увічнення українського антарктичного ми- нулого в топоніміці району Аргентинських островів, адже українська то- поніміка тут абсолютно нерозвинена, тоді як Польща та Болгарія мають понад 1000 своїх назв у Антарктиці.
Науковці ДУ НАНЦ висловили пропозиції щодо найменування об’єктів на честь українських вчених і діячів, які зробили вагомий внесок у дослідження Антарктики, світовий науковий прогрес, життя української діаспори в найближчих до Антарктиди країнах (Додаток 3). Наприклад, необхідно увічнити Степана Рудницького та українців, які досліджували Антарктику й Арктику в радянський період, це І. Хмара, В. Бондарчук, Л. Мітін, О. Вялов, А. Калмиков, В. Фединський, К. Федченко, Х. Греку, О. Маринич, А. Янцелевич та ін.
Необхідно назвати мікро-топонімічні об’єкти в досліджуваному районі й на честь українців, які досліджували Антарктику в радянський період: І. Хмари, В. Бондарчука, Л. Мітина, О. Вялова, А. Калмикова, В. Фединського, К. Федченко, Х. Греку, О. Маринича, А. Янцелевича та ін.
Важливо увічнити пам’ять О. Довженка — кінорежисера, авто- ра першого сценарію фільму «Відкриття Антарктиди»; М. Данилиши- на — одного із головних фундаторів української громади в Аргентині; Ю. Полянського — українського геолога, який працював в Аргентині; Х. Конвенца, який запропонував ідею заповідної Антарктиди і відсто- ював екологічну необхідність охорони її природи як суворо охороню- ваного природного заповідника; В. Станчинського, який започаткував екологічний моніторинг в Україні; М. Шарлеманя, українського еколога і природоохоронця; О. Кожевникова, який заснував і пропагував сувору охорону природи в Україні; Ф. Добжанського, видатного генетика, який народився в Україні, та ін.
Також необхідно відзначити в назвах у регіоні імена С. Комісаренка, Б. Гаврилишина, В. Вернігорова, П. Гожика, Ю. Оскрета, М. Колодко, Л. Говорухи, О. Міхо та інших, хто закладав підвалини української антарктичної діяльності. Також, мають з’явитися на карті нашого регіону імена українських вчених сучасного періоду: Г. Міленевського, І. Козерецької, А. Залізовського, С. Краковської, В. Придатко-Доліна, а також низки інших назв пов’язаних з діяльністю членів зимівель та сезонних експедицій.Має знайтись місце на карті Антарктики і для тих членів антарк- тичної спільноти, які боронять Україну від збройної агресії РФ.
Необхідно згадати й судна, які сприяли матеріально-технічному за- безпеченню чи неодноразово допомагали українським експедиціям: «Эрнст Кренкель», «Горизонт», американський криголам LMG (Laurence M. Gould), польська яхта Selma. Деяким островам і скелям ми пропонуємо дати імена, пов’язані з Україною (Кий, Щек і Хорив, Славутич, Дніпро і т. д.) і назвами міст, рідних для українських полярників (Харків, Одеса, Черкаси, Рівне та ін.). Деякі могли б бути названі на честь Св. Миколая, покровителя усіх моряків, або найулюбленіших в Україні християнських свят (Різдво, Великдень і Покрова Пресвятої Богородиці). Мають знайти тут місце також імена Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, іме- на людей і міст-героїв.
Існує ідея назвати Україною найбільший серед островів Берселот, який нині не має назви, з метою визнання заслуг України та українців у вивченні Антарктики.
Сьогодні своєю гостинністю, відповідальністю та професійністю українські зимівники заслужили собі добру славу в регіоні, тож рідко яке туристичне чи дослідницьке судно оминає наше найвіддаленіше антарк- тичне «посольство».
Висловлюю подяку В. Придатко-Доліну, Б. Олексюку, В. Загоруйку та О. Пньовській за цінну критику та інформацію, яка допомогла підготувати цю статтю, Національному антарктичному науковому центру МОН України, Національній науковій фундації США, І. Козерецькій, В. Папіташвілі, В. Кунаху, колективу 18, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 та 28-ї Українських антарктичних експедицій.
Джерела:
В 20-ту Антарктичну експедицію відправився правнук першого українського полярника
Історія станції «Академік Вернадський»
Пам’ятний знак полярникам з Рівного
Пам’ятник Антону Омельченко у с. Батьки
Парнікоза І. Історія української Антарктики. Частина 4. Українці в Антарктиці
Роман із Антарктидою. Леонід Говоруха про сувору землю та мужніх людей
Спогади про повернення України в Антарктику
Сходження на вершини району Аргентинських островів
Українська оаза в Антарктиді (1994 р.)