Заснування станції "Faraday/Вернадський"

Іван Парнікоза

Наступним етапом дослідження регіону була робота протягом 1934–1937 рр. британської експедиції по вивченню Землі Греяма (Graham Land) – північної частини Антарктичного півострова (British Graham Land Expedition) поблизу Аргентинських островів. Це був час реалізації британських амбіцій на володіння значною частиною Антарктичного півострова. Перед Першою світовою війною Британія в односторонньому порядку оголошує «залежною територією» (колонією) Фолклендські (Мальвінські) острови (анексовані у Аргентини ще 1833 р.), передавши під управління її адміністрації значні території в Антарктиці (у тому числі Землю Греяма, Південні Оркнейські і Південні Шетландські острови). Для вивчення та освоєння антарктичних територій в Британії створюються Комітет з дослідження та розвідки колонії Фолклендських островів (1919 р.) і океанографічний комітет «Діскавері» 1924 р., які започатковують великомасштабне вивчення регіону. У цей же час організовується Королівське Антарктичне товариство, яке координує наукове вивчення Антарктиди.

Саме за їх завданням у 1934–1937 рр. в районі Аргентинських островів-півострова Київ і працювала вищевказана англійська експедиція, очолювана Джоном Раймілом. Експедиція працювала на риболовецькій шхуні «Penola» водотоннажністю всього 130 тон. Для досліджень територій на схід від острова Олександра I пропонувалася велика програма морських і санних вилазок, підтриманих авіаційною розвідкою. Проте, головною метою експедиції було підтвердження англійської зверхності над островами, на яких виставлялися британські емблеми.

На жаль, експедиційне судно (трищоглова бретонська шхуна з двома гвинтами) виявилося малопристосованим до плавання в льодах. Фундамент дна парової машини був виконаний з молодого непросохлого дерева, яке зазнало деформації під час плавання в тропіках. Це порушило центрування гвинтів і не давало можливості заходити далеко в льоди. Тому на початку 1935 р. було ухвалено рішення про створення проміжної зимової бази для подальшого плавання на південь. З Порт Лакрой 23 січня 1935 р., в район Аргентинських островів, де раніше розвідувальний літак «Fox Moth» виявив незамерзлу воду, була спрямована пошукова партія на моторному баркасі «Stella Polaris». У її завдання входив пошук зручної якірної стоянки для «Penola» і вибір місця майбутньої проміжної бази.

Експедицією було названо протоку між Аргентинськими островами та континентом – протока Пенола (Penola Strait, -65.256268°, -64.185421°).

Баркас виявив протоки між центральними Аргентинськими островами, які отримали назви Мік (Meek Channel) на честь Вільяма Міка – британського морського архітектора і топографа, який допомагав у підготовці плавання «Penola», Стелла-Крік (Stella Creek) на честь самого баркасу та Скуа-Крік (Skua Creek, -65.251850°, -64.259519°), а також зручний плоский кам’янистий берег на щойно відкритому острові Вінтер (Winter, -65.249530°, -64.259258°) названий так експедицією через засніженість, з глибинами, достатніми для підходу «Penola». Саме плавання «Penola» до острова було дуже складним, тому що через забиті льодами протоки довелося пробиватися за допомогою динаміту.

У день Святого Валентина 14 лютого 1935 р., «Penola» підійшла до острова. Саме цей день англійці вважали днем народження своєї першої бази на Аргентинських островах. Її прямими наступниками стали база F (1947–1958 рр.); «Agrentine Islands» (1958–1977 рр.); «Faraday» (1977–1996 рр.), а потім і «Академік Вернадський» (з 1996 р.).

Упродовж трьох тижнів на острові Вінтер були побудовані житловий будинок, два склади та ангар для літака і розпочато систематичні метеорологічні спостереження і дослідження рівня моря. Проводилися регулярні виїзди на баркасі і польоти літака. Перша санна експедиція по льоду стартувала 25 липня. Крім наукових пошуків на острові був організований масовий забій численних пінгвінів (особливо Аделі) і тюленів як корму для їздових собак та резерву продовольства для людей. Тюлені тоді ділилися на три групи: м’ясо яких їли і люди, і собаки (тюлені – крилеїди), м’ясо яких їли тільки собаки (тюлені Ведделла) і м’ясо яких не їли навіть собаки (морські леопарди).

Наприкінці грудня 1935 р. шторм зламав льоди навколо островів і «Penola» змогла піти на північ до острова Десепшен. Однак для цього членам експедиції довелося прорубати в льоду канал довжиною 274 м. Експедиція остаточно залишила острів Вінтер 17 лютого 1936 р. і вирушила на південь. На островах були залишені британські таблички. Тоді ж було складено детальний картографічний опис Аргентинських островів (у тому числі і острова Галіндез). Отримані карти використовуються навіть у наш час.

Найважливішим результатом експедиції Дж. Райміла був доказ того, що Земля Греяма – це Антарктичний півострів, а не архіпелаг островів. Перейти півострів на санях тоді не вдалося. Натомість, такий результат приніс політ літака. Експедицією Дж. Райміла було названо острови Гротто (Grotto Island, -65.242014°, -64.250346°) від грота на схилі сніжного покриву, острови Корнер (Corner Island, -65.246178°, -64.232382°), скеля Корнер (Corner Rock, -65.248361°, -64.238834°), скеля Енвіл (Anvil Rock, -65.238328°, -64.267020°), острів Блек (Black Island, -65.258593°, -64.280625°), протока острова Блек (Black Island Channel, -65.256764°, -64.278949°), острів Скуа (Skua Island, -65.253453°, -64.262456°), Фінгер-Пойнт (Finger Point, -65.255661°, -64.275066°) – півострів острова Скуа у формі пальця, острів Індикатор (Indicator Island, -65.245720°, -64.264416°), назва цього острова походить від панчохи-вказівника вітру закріпленого на жердині, який був встановлений експедицією Дж. Райміла, острів Леопард (Leopard Island, -65.255296°, -64.287994°), острови Бархани (The Barchans, -65.242120°, -64.307025°), острови Троє Поросят (Three Little Pigs, Islands, -65.243270°, -64.271954°), скеля Тамб (Thumb Rock, -65.246659°, -64.259793°), Марина-Пойнт (Marina Point, -65.245653°, -64.255976°) – низький півострів острова Галіндез вперше досліджений в 1935–1936 рр. Дж. Раймілом, названий членами експедиції на честь Принцеси Марини, пізніше герцогині Кентської, яка одружилася в листопаді 1934 р., в той час як корабель «Penola» прямував до Аргентинських островів; Батони – два маленькі скелясті острівці (The Buttons, -65.243133°, -64.265395°); Ченел-Рок (Channel Rock, -65.243592°, -64.259192°) – скеля на вході з північного-заходу до протоки Мік, на якій наразі встановлено вказівник в напрямку станції «Академік Вернадський».

На початку Другої світової війни Британією серед заходів по боротьбі з німецькими рейдерами передбачалося створення в Антарктиці спостережних постів з метою отримання регулярних метеопрогнозів. Це мали бути невеликі (на 5–7 зимівників) бази, які виконували б стандартні метео- та радіоспостереження.

Але на початку 1940-х років відбулися події, що прискорили створення англійських наукових станцій. Користуючись з подій Другої світової війни, вважаючи себе нічим не гіршими за Британію, про свій суверенітет над територіями Антарктики одночасно заявили Аргентина і Чилі (1940 р.). Протягом 1942–1943 рр. Аргентина висилає експедиції, які мають на меті проголосити аргентинський суверенітет над Антарктичним півостровом.

У 1942 р. аргентинська експедиція під керівництвом капітана Альберто Одери (A. J Oddera) на судні «Primero de Mayo» вирушила до Антарктики, щоб заявити територіальні претензії Аргентини на Антарктичний півострів. На островах Мельхіори було встановлено тимчасовий маяк та зроблено гідрографічне дослідження. У цей же час експедиція відвідала Аргентинські острови, де знайшла англійську базу Дж. Райміла. Команда судна урочисто проголосила встановлення аргентинського суверенітету над Аргентинськими островами. На британській хаті прибили бронзову пластину та залишили трубку з актом проголошення суверенітету. Це ж судно встановило перший стаціонарний маяк на острові Лямбда з архіпелагу Мельхіори висотою 25 метрів, що світив на 14 миль.

У 1943 р. до Антарктики вирушила ще одна аргентинська експедиція під керівництвом капітана Сільвано Харіке (Capt. Silvano Harriague) на тому ж кораблі «Primero de Mayo». Корабель вийшов з Ушуайї 18 лютого 1943 р. в напрямку до островів Мельхіора, де закінчив гідрографічні спостереження. Експедиція прослідувала до острова Стонінгтон в затоці Маргарити.

З 1943 р. для повернення британського панування над антарктичними територіями англійським флотом проводилася секретна операція «Tabarine» («Табарін»), яка полягала у створенні спостережних станцій на стратегічно важливих ділянках узбережжя. Протягом 1943–1944 рр. експедиції на мобілізованих дослідницьких суднах «Discovery», «Fitz Roy» і «William Scoresby» побудували бази А (наразі Port Lockroy) та В на островах Венке і Десепшен, відповідно. На них уже в сезон 1944 р. залишені зимівники. У 1945 р. в бухті Хоуп (Hope Bay, Земля Ґреяма) зі звіробійної шхуни «Eagle» була організована ще одна станція – база D.

Після закінчення війни функції Адміралтейства були передані Управлінню колоній, а антарктичні землі отримали назву «Колонії Фолклендських островів». Служба, яка їх обслуговувала (FIDS – Falkland Islands Dependencies Survey), перетворена 1 січня 1962 р. в Британську Антарктичну Службу – British Antarctic Survеy.

Операція по створенню станцій продовжилася. У сезон 1946–1947 рр. експедиційні судна «Trepassey», «Fitz Roy» і «William Scoresby» засновують ще три станції – база С (острів Лорі), база Е (острів Стонінгтон) і база F (острів Вінтер), а в 1948–1949 рр. Великобританія створила в Антарктиці ще три бази (Y, G і Н). І хоча більшість створених в поспіху станцій функціонували лише короткий час, деякі з них, наприклад, база F, перетворилися на стаціонарні наукові центри.

Як постала база F на острові Вінтер? У лютому 1946 р. судно «Trepassey», що обслуговувало вже створені англійські бази, зайшло на Аргентинські острови. Тут на острові Вінтер британці виявили чудово збережені будівлі, створені експедицією Дж. Райміла. Однак, над ними майорів аргентинський прапор, а до дверей була прибита мідна табличка “1/de Mayo, Marina de Guerra, Republicа Argentina, Febrero 1942” (судно «Primero de Mayo», військовий флот, Аргентина, лютий, 1942 р.). Ці атрибути були британцями знищені, а над островом знову піднято Юніон Джек. У будівлі залишили запас продовольства та одягу, а також журнал відвідувачів. На наступний рік було прийнято рішення про створення постійно-діючої англійської бази на Аргентинських островах.

Однак, команда зимівників, яка прибула на «Trepassey» 7 січня 1947 р. виявила, що споруди на острові Вінтер знищені – вцілів лише один човен, що зачепився за металеву антену, вмуровану в бетонну основу. Довгий час вважалося, що будівлю бази знищили аргентинські моряки. Дійсно 1947 р. в описуваний нами район вирушила ще одна аргентинська експедиція під командуванням капітана Луіса Мігеля Гарсія (Capt. Luis Miguel Garcia) з кораблями «King», «Murature», «Ministro Ezcurra», «Don Samuel», «Granmile», «Patagonia», «Chaco» та «Fournier». У січні було закладено базу на островах Мельхіора, де було залишено 8 чоловік. Аргентинці врешті зупинилися тут, а не на Аргентинських островах. Аргентинська експедиція дійсно проходила повз Аргентинські острови до затоки Маргарити. Проте, останнім часом причиною загибелі першої станції на острові Вінтер вважають величезну хвилю, яка виникла тут внаслідок Алеутського землетрусу 1946 р.

На місці старої хати було побудовано нову будівлю, в якій з 1947 по 1954 р. зимували британські експедиції. Ця будівля колишньої бази F на острові Вінтер зберіглася і відома з 1974 р. як будинок Ворді (Wordie House, на честь сера Джеймса Манна Ворді (Sir James Mann Wordie), 1889–1962, шотландського геолога і полярного дослідника, керівника численних експедицій 1921–1937 рр., президента Королівського Географічного Товариства (1951–1954). Будинок Ворді зберігається в даний час як музей, який з 1968 р. щорічно відвідується численними туристами.

У 1948–1949 рр. проведено експедицію, організовану Falkland Islands Dependencies під керівництвом Вів’єна Ернеста Фукса (Vivian Ernest Fuchs) на суднах «John Biscoe», «Snipe» та «Fitzroy», що займалася розбудовою системи баз. Зокрема, база F на Аргентинських островах була обладнана на чотири особи, які продовжили програму спостережень за погодою, розведення собак та накопичення м’яса тюленів для інших баз. Наступну експедицію Falkland Islands Dependencies Survey під керівництвом того ж В. Е. Фукса проведено на суднах «John Biscoe», «Sparrow», «Snipe» та «Burghead Bay» у 1949–1953 рр.

У 1953–1954 рр. станцію перенесли на кілька сотень метрів з острова Вінтер на місце її сучасного розташування – мис Марина острова Галіндез в точку з координатами -65.245641°, -64.257252°, а 1958 р. і перейменовали на «Argentine Islands» (Аргентинські острови). До речі, на сучасній станції «Академік Вернадський» зберігся штемпель «Argentine Islands».

До періоду 1950–1960-тих рр. належить ще низка назв у регіоні Аргентинських островів-півострова Київ, які їм присвоїв Британський комітет з антарктичних назв (далі – БКАН): острів Локатор (Locator Island, -65.179098°, -64.491881°), названий у 1956–1957 рр. так, бо дозволяє локалізувати свою позицію при проході протоки Френч; протока Корніс (Cornice Channel, -65.252541°, -64.250060°) названа БКАН у 1954 р. через карниз, який нависає тут з боку льодовика острова Галіндез; острови Фордж (Forge Island, -65.234175°, -64.282978°) відкриті та названі острови Хорсшу (Horseshoe Islands) Британською експедицією з вивчення Землі Греяма під керівництвом Дж. Райміла, 1934–1937 рр., англійською «horseshoe» – підкова. Назва була змінена БКАН у 1959 році, щоб уникнути плутанини з островом Хорсшу в затоці Маргарити (Marguerite Bay), англійською «forge» – кузня (нова назва була навіяна розташованою поблизу скелею Енвіл (Anvill Rock), англійською «anvil» – ковадло).

Спочатку вони входили до інших груп Аргентинських островів. Після того як було оформлено групи Крулс та Фордж, решта островів між ними були названі БКАН як Анаграми. У тому ж році отримали свої назви: пагорб Вузл-Гіл (Woozle Hill, -65.249155°, -64.246661°) на честь вигаданої істоти Вузла, з твору А. А. Мілна «Вінні-Пух», яка лишала на снігу стрічкоподібні сліди; протока Блур (Bloor Passage, -65.241511°, -64.237479°) – протока на північ від островів Корнер та захід від острова Уругвай, названа на честь матроса Вінсента Томаса Блура (Able Sea man Vincent T. Bloor), члена групи Британської військово-морської гідрографічної служби в цьому районі у 1957–1958 рр.; гора Вог (Waugh Mount, -65.518742°, -64.093523°), яка була названа на честь В. А. Вога (W.A. Waugh), американського біохіміка, який разом із Чарльзом Г. Кінгом (Charles Glen King) у 1932 році вперше виділив аскорбінову кислоту з лимонного соку, що зробило можливим виробництво синтетичного вітаміну С для запобігання цинги; острів Стерна, від латинської родової назви антарктичних крячків (Sterna Island, –65.383795°, -64.225333°), на північ від острова Дарбу був відкритий ще Дж. Раймілом, проте отримав свою назву від комітету у 1959 р. завдяки гніздуванню антарктичних крячків (Sterna vittata); затока Колінз (Collins Bay, -65.330488°, -64.074069°) названа на честь адмірала К. С. Колінза (Kenneth St. B. Collins), гідрографа Військово-морського флоту (ВМФ) Великої Британії. У 1961 році БКАН було названо: острів Маранга (Maranga Island, -65.186342°, -64.363265°) («маранга» – це анаграм від назви островів Анаграм); острів Смут «гладкий» (Smooth Island, -65.227522°, -64.265313°); острів Фанфари (Fanfare Island, -65.215878°, -64.189644°) названий по асоціації з рифом Герольда (Herald Reef, -65.189690°, -64.187782°), який названий цим же комітетом в 1959 р., тому що цей риф віщує наближення до протоки Френч зі сходу; острів Ноб (Nob Island, -65.204880°, -64.317989°) – найбільший острів з групи Анаграм, бо він має чорну ручку (knob) зі скелі, яка вільна від снігу та зручна при навігації протокою Френч (ноб – це вимова слова knob).

До речі, з огляду на відносно м’які умови британці прозвали західне узбережжя Антарктичного півострова банановими широтами (banana belt).

На місці однієї з британських баз – N на острові Анверс на північ від бухти Артура (названа в 1956 р. на честь О. Р. Артура, губернатора Фолклендських островів) виникла і перша в описуваному регіоні американська станція – так званий «Old Palmer». А згодом на прилеглому півострові Гамадж (Gamage Point) з іншого боку бухти Артура в 1968 р. закінчено зведення сучасної станції «Palmer», яка наразі є єдиним сусідом станції «Академік Вернадський» (50 км) і не один раз приходила на допомогу нашим зимівникам.

Цікаво, що американська станція «Palmer» знаходиться на тій же широті, що і американське місто Фербанкс на Алясці, де панує тайга. Це наочно демонструє вплив ізоляції на природні умови Антарктики.

Сучасна станція «Palmer» – це наукова лабораторія, де протягом сезону працює біля 100 дослідників. Зимувати ж залишається лише частина з них та обслуга. При цьому зимівля на відміну від нашої станції триває півроку.

Але повернемося до історії бази F. Від самого початку вона функціонувала як метеорологічна обсерваторія. Саме тому з 1947 р. у цьому районі Антарктики проводяться безперервні метео-спостереження, які є найтривалішими в Антарктиці і є найціннішим рядом наукових даних. З середини 1950-х років станція стає головною геофізичної обсерваторією з вивчення клімату і фізики верхньої атмосфери. З 1955 р. тут проводилися цілорічні геомагнітні, сейсмологічні, метеорологічні спостереження, вимірювання припливів, дослідження іоносфери. Тут отримували перші дані про стан озонового шару над Антарктикою.

1977 р. база «Argentine Islands» була перейменована на базу «Faraday» на честь британського фізика Майкла Фарадея.

Саме безперервні спостереження за станом озонового шару над британськими станціями «Faraday» (колишня база F) і «Halley» (колишня база H), розпочаті ще в 1957 р., призвели у 1985 р. до відкриття «озонової діри» над Антарктидою, зробленого Джо Фарманом (Joe Farman), Брайаном Гардінером (Brian Gardiner) та Джонатаном Шанкліном (Jonathan Shanklin) – співробітниками Британської антарктичної служби. Завдяки наявності цілорічної бази, британськими екологами зібрано чимало ботанічних колекцій під час експедицій, проведених Британською антарктичною службою. Велика кількість статей та доповідей була наслідком проведених польових робіт.

Станція розбудовувалася в кілька етапів. Перші споруди зведено в 1950-ті рр. У цей час було збудовано робочу частину сучасного головного комплексу станції – будинок Коронації (Coronation House), дизельну станцію – сучасну столярну майстерню, павільйон аерології (Ballon Shed, зберігся), приміщення для зберігання метеорологічних зондів – сучасну аварійну базу.

Паливо на станцію поставлялося в бочках, які зберігалися на березі в районі сучасного причалу – сліпу. Тоді ж введено в дію павільйон для магнітометричних досліджень та низку щогл для спеціального вимірювального обладнання. У павільйоні аерології зберігалися сани Нансена для собачих упряжок. Адже до введення в дію Мадридського протоколу британці утримували на станції собак–хаскі.

Зауважимо, що в сезон 1954–1955 р. у бази F з’явився сусід – аргентинська сезонна станція на острові Пітерман. Спочатку вона називалася «Hipólito Bouchard». Згодом її назвали на честь Пауля Грусака (Paul Groussac, 1848–1929), французького письменника, який оселився в Аргентині і був автором тексту претензії Аргентини на Мальвінські острови та підготував біографії провідних аргентинських діячів.

Була збудована дерев’яна хата зі складом, який дозволяв складувати провізію для трьох осіб протягом 3 місяців. Вона використовувалася впродовж трьох літніх сезонів 1954-1955, 1956-1957 та 1957-1958 рр., в рамках проведення міжнародного Геофізичного року тут проводилися метеорологічні спостереження та спостереження за змінами рівня моря.

В 1960 р. було збудовано перший збірний паливний резервуар з окремих металевих плит, що з’єднувалися заклепками. Його внутрішній об’єм було облицьовано спеціальною гумою. Наразі цей резервуар виведено з експлуатації та перетворено на склад. В 1969 р. збудовано також т.з. плексигласовий павільйон для магнітометричних вимірювань.

15 серпня 1977 р. станція "Argentine Islands" була перемйенована на честь відомого англійського фізика Майкла Фарадея (1791-1867) – "Faraday".

А в 1979–1980 рр. станція була суттєво перебудована. Зокрема до будинку Коронації (Coronation House) було прибудовано новий двоповерховий комплекс зі спальними приміщеннями на першому поверсі та їдальнею і кухнею на другому. Нове крило отримало назву будинок Аделі (Adelie House). Про це нагадує зображення цього пінгвіна з парасолькою на балконі над входом, а також профіль пінгвіна на одній з вхідних дверей станції.

В цей же час було зведено нову дизельну, паливний резервуар (з корозійно-стійкої сталі, який справний і нині), компакторну (приміщення для пресування сміття), систему з бетонних доріжок, комплекс з двох пристаней – Сліп (для витягування гумових човнів – зодіаків) та Джеті (для прив’язування зодіаків).

Британська станція на Галіндезі має свою увічнену на фотографіях та в матеріальних предметах історію, з якою можна ознайомитися в приміщеннях сучасної станції «Академік Вернадський». Тут, зокрема, можна побачити колективні фото усіх британських зимівель, починаючи з 1961 року. Бракує тільки фото експедиції 1976 р., під час якої з походу в гори не повернулися троє британських зимівників.

Зараз фотографії з цікавістю оглядають численні туристи, які відвідують станцію. Проте, найбільше туристів цікавить оригінальний бар виконаний в англійських традиціях на станції ще за британських часів. Його спорудив британський зимівник К. Ларат, без дозволу використавши для цього деревину, закуплену для господарських потреб, за що отримав різку критику від керівництва.

Тим не менше його дітище прийшлося до смаку британським, а потім і українським зимівникам, а також численним туристам. Цікаво, що різьблена барна стійка прикрашена зображеннями качурки Вільсона, тюленя та пінгвіна.

Ще однією цікавинкою сучасної української станції є старий якір, який був піднятий з дна Стелла-Крік. Імовірно, цей якір є свідком експедиції Дж. Райміла з вивчення тутешніх островів.

Зауважимо також, що Британія тримає в повному порядку свої історичні бази, що засвідчують її давню присутність тут. А якщо ви відвідаєте туристичну поштову станцію та музей бази Port Lockroy то з легкістю придбаєте британську марку з написом «Британські антарктичні території». Стратегічним положенням відносно Антарктики і родовищами нафти на шельфі пояснюються і цінність Фолклендських/Мальвінських островів.

Висловлюю подяку В. Придатко-Доліну, Б. Олексюку, В. Загоруйку та О. Пньовській за цінну критику та інформацію, яка допомогла підготувати цю статтю, Національному антарктичному науковому центру МОН України, Національній науковій фундації США, І. Козерецькій, В. Папіташвілі, В. Кунаху, колективу 18-ї, 20, 21, 22, 23, 24 та 25-ї українських антарктичних експедицій.

Джерела:

Airey L. On Antarctica. A Luna Books Publication, 2001 – 260 s.

Geographic names of Antarctica with a foreword by Meredith F. Burrill and a list of expeditions by Kenneth J. Bertrand and F. G. Alberts revised edition t official standard names approved by the united states board on geographic names prepared in the office of geography, department of the interior Washington, D. C, January 1956 gazetteer no. 14.

Walton K., Atkinson R. Of dogs and men. Fifty years in the Antarctic. The illustrated Story of the Dogs of the British Antarctic Survey. 1944-1994. – 2008. – 190 p.