Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Берегсас – місто палаців

Олег Супруненко

2009 р. Берегсас – місто палаців

Розмір зображення: 600:390 піксел

Дата: 02.12.2009

Від монастиря – до ПТУ та музею

Від найбільшого палацу міста через стародавній, півторасторічний міст, перейдемо до палацу найстарішого. Це графський двір Габора Бетлена, або, як деколи можна прочитати у довідниках чи на туристичних сайтах, Палац Бетлена. Він побудований на місці монастиря домініканців, який в ході релігійних воєн у 1573 році був зруйнований реформаторами. На фасаді будівлі вибита дата „1629” – вочевидь, тоді угорський граф Габор Бетлен добудував у Берегсасі свою літню резиденцію.

То був час, коли місто належало до Трансільванського князівства, яким граф Бетлен керував з 1613 до 1629 року, до самої смерті. Вочевидь, пожити у новозведеній резиденції першому господарю не судилося. У скромному палаці відбулося чимало важливих подій. У 1686 році, під час повстання угорців під проводом Імре Текелі, він згорів, а відбудований був Ференцем Ракоці ІІ-м. З цього замку бунтівний князь закликав городян Берегсасу приєднуватися до антигабсбургського повстання.

Програв Ракоці повстання – втратив чимало майна, в тому числі й палац, який дістався лояльному графу Карлу Шернборну-Бухгайму. Той і перейменував палац на графський двір, та влаштував в ньому мисливський будинок (регіон Берег, із невирубаними дубравами та неосушеними болотами, в ті часи кішив дичиною). В часи „Весни народів” (низки національних повстань 1848 року) у дворі-палаці розміщався сформований з місцевих мешканців загін угорської національної гвардії.

Втім, сьогодні туриста, який очікує побачити звичний йому куртуазний палац 17-го століття на кшталт вишуканих будівель з історичних фільмів про мушкетерів, чекатиме розчарування. Графський двір має скромний вигляд, і тільки знайомий із історією та азами архітектури оцінить його одразу. Колись червона будівля навпроти стародавнього католицького собору була більш презентабельною – вищою (потім її візуально „зменшили”, насипавши поруч палацу дорогу) і з типовими для палаців опорами-контрфорсами, які знесли за радянських часів, аби не заважали проходу тротуаром. Знесення могутніх кам’яних опор одразу позначилось на стані будівлі – окрім втрати „середньовічного” образу, вона почала тріскатися.

Не надто презентабельний вигляд графського двору компенсовує його наповнення. В частині будівлі у 2002 році розмістився Музей Берегівщини (до того вона цілком належала міському професійно-технічному училищу, і зараз на значній частині графських споруд міститься ліцей сфери послуг). Ті, хто вирішить не пошкодувати годину з мандрівки містом, не пошкодують. Директор музею Іван Шепа до справи ставиться із душею, тому берегівський музей вигідно відрізняється від багатьох своїх побратимів. Тут змінюються та поповнюються експозиції, а самі екскурсії у виконанні директора відрізняються неформальним підходом до справи.

Дивне сусідство, коли половина палацу віддана під музей, а інша залишається під ліцеєм (сиріч, ПТУ) на користь історичній споруді не йде. Було б логічно й корисно для міста, аби весь комплекс споруд графського двору працював у одному напрямку – збереження та популяризації історії. В допоміжних приміщеннях (колишнє зерносховище та каретний двір) могли б розташуватись виставки класичного та сучасного мистецтва, тематичні експозиції тощо.

Та про це можна лише мріяти – освітяни не бажають переселятися з графських покоїв, а керівництво міста не може їх у цьому „простимулювати”. Гірше того, кілька років тому на задньому дворі історичної будівлі, всупереч логіці, але за згоди тодішньої міськради, була зведена споруда дому „Свідків Ієгови”. Палац не має центрального опалення (може, це й найкраще – опалювати печами більш автентично?), тільки зараз зусиллями директору музею облаштовується туалет та проведений власний водогін.

Тече дах, на його заміну потрібні 60.000 штук черепиці, і бажано – старовинної, аби не зіпсувати вигляд. Про відновлення знесених контрфорсів можна лише мріяти. Цьогоріч музей отримав в оренду частину давніх підвалів, які залишилися ще з часів знесенего монастиря. У планах Івана Шепи влаштувати в занедбаних підвалах Музей вина та виноробства. Щоправда, без дегустацій вина – бо це ж таки Музей.

Джерело: “Закарпаття online”

Адреса оригіналу статті: