Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

2000 р. Пам’ятки архітектури та…

Розмір зображення: 1306:1042 піксел

Парк “Олександрія”

Парк “Олександрія” засновано 1797 р. як складову частину спочатку літньої, а пізніше – основної резиденції графів Браницьких у Білій Церкві. Назву паркові дали за ім’ям його власниці й засновниці графині Олександри Браницької. Парк створювався на основі природної діброви згідно з планом і під керівництвом архітектора-паркобудівника Моффо за участю архітектора Д.Ботані та садівника А.Станге (Штунге). Пізніше роботами керували садівники Бартецький і Вітт, а в 1815-1865 рр. – садівник А.Енс.

Початковим ядром садиби став ансамбль “Дідинця”, що складався з палацу і флігелів обабіч курдонера, танцювального та інших павільйонів (не збереглися). На захід від житлового комплексу було закладено регулярний сад і квітники, а також зимовий фруктовий сад, обнесений муром. Основні паркові споруди, збережені донині, збудовані на зламі 18 – 19 ст. 1829 р. на честь взяття російськими військами турецької фортеці Варни й на відзнаку російсько-болгарської дружби на схід від “Дідинця” створено комплекс споруд і скульптур під назвою “Варна”. Тоді ж біля річки споруджено Турецький будинок та арковий міст. У 1860-х роках західну частину парку, що являла собою лісовий масив, розплановано й пристосовано до полювання. Тут розчистили поляни, влаштували звіринець і фазанник, спорудили мисливський павільйон.

У кінці 1880-х років біля північної межі парку влаштовано захисні зелені насадження.

У 1918-1920 рр. палацово-парковий ансамбль зазнав значних руйнувань, зокрема знищено споруди “Дідинця”. У 1922 р. парк оголошено заповідником, а в 1946 р. передано в підпорядкування АН УРСР. У 1947 р. розпочалася реставрація парку. Його обнесено огорожею, проведено розчищення та насадження дерев. Протягом 1958-1967 рр. за проектами архітектора Д.Криворучка реставровано більшість паркових архітектурних споруд.

Парк загальною площею 201,8 га розташований на південно-західній околиці міста на лівому березі р.Рось. З півночі його обмежує дорога на Сквиру. Рельєф парку утворюють три глибокі балки, які проходять майже рівнобіжне, розділяючи схил, що полого спускається до річки. Оскільки в балках були численні джерела, то на цій основі створено систему з 20 ставків загальною площею 12 га. Багато ділянок парку прикрашають виходи на поверхню граніту. Його ефектно використано в комбінації з водними протоками, що утворюють каскади й водоспади, та в оформленні джерел.

Ландшафтною домінантою території є Палієва гора з рештками земляних укріплень початку XVIII ст., що розташована на березі річки в південно-західному куті парку.

“Дідинець”, Велика й Мала поляни з прилеглими та орієнтованими на них алеями є планувальним ядром парку. Парк вирішено в англійському пейзажному стилі і для його розпланування характерні криволінійне трасування доріг та алей і відсутність строгих осьових перспектив. Нинішні прямолінійні дороги й алеї прокладено в 2-й половині XIX – у XX ст. Загалом розпланувальна мережа не є самодостатньою, а повністю підпорядкована ландшафту, організовуючи зв’язок між оглядовими місцями й архітектурними спорудами, розташування яких теж підпорядковане природним умовам. Основою рослинності є місцеві породи – дуб, клен, сосна, тополя, черемха, доповнені 600 видами екзотів – дерев і чагарників.

До найвизначніших гідрологічних об’єктів парку належать ставки – Холодний, Лазневий і Дзеркальний – та водоспад “Черепаха”. Найвизначніші серед уцілілих архітектурних споруд – колонада “Відлуння”, павільйон “Ротонда”, арковий і китайський мости, “Руїни”, фортеця “Варна”, а також малі архітектурні форми – Колона смутку, джерело “Лев”.

Незважаючи на перебудови та втрати, білоцерківський парк “Олександрія” – один з найкращих і найдавніших ландшафтних парків України, побудованих у стилі класицизму.

В.В.Вечерський

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 128 – 129.