2004 р. Опис замку в Бродах 1689 року

Володимир Александрович (Львів)

Бродівський замок на Львівщині увійшов до історії оборонного будівництва на українських землях не лише як одна зі споруд, зведених за проектом знаного в історії України французького інженера та картографа Ґійома Левассера де Боплана, але й єдина бодай частково збережена з-поміж його українських фортець. Замовником виступав польський коронний гетьман Станіслав Конецпольський, становище й фінансові можливості якого (як і вибір будівничого) визначили почесне місце фортеці серед найважливіших об’єктів оборонної архітектури українських земель XVII ст. Проте в наступному столітті її перебудовано, а в XIX ст. значною мірою розібрано, внаслідок чого від первісного оборонного комплексу частково збереглися лише каземати.

Досі найповніше уявлення про бродівську фортецю давав опис французького мандрівника Франсуа Далерака, який досить докладно зупинився на системі укріплень, військовій амуніції та забезпеченні, навіть окремо відзначив ряд архітектурних деталей [D’Alerac F. Les anecdotes de Pologne. – Amsterdam, 1699. – T. 2. – P. 283. Публікацію оригінального тексту з польським перекладом див.: Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwów, 1865. – S. 65-67 (далі цит. за цим виданням). З найновішої літератури про неї див.: Bania Z. Pojęcie rezydencii w architekturze polskiej XVII i XVIII wieku na przykładzie Podhorzec i Brodów // Sztuka ziem wschodnich Rzeczypospolitej XVI-XVIII w. / Red. Jerzy Lilejko. – Lublin, 2000. – S. 381-390; Krawców S. O układzie przestrzennym miasta Brody w XVI-XVII w. // Kwartalnik architektury i urbanistyki. -Warszawa, 1992. – T. 37. – Zesz. 1. – S. 10-14.]. Назагал, його розповідь у класичних традиціях жанру подорожніх нотаток європейського мандрівника XVII ст. є доволі лаконічною, проте в ряді моментів вона все ж істотно доповнювала можливі уявлення про первісний вигляд фортеці, що складалися на підставі аналізу її збережених елементів. Найважливішою позицією з іконографії є рисунок 1850 р. [Krawców S. O układzie przestrzennym… – S. 6.]

Комплекс конкретних даних про одну з визначних пам’яток оборонного будівництва на українських землях значно розширює укладений 1689 р. інвентар, який досі проходив повз увагу дослідників. Він походить з архіву родини Собеських, у руках яких Броди перебували майже чверть віку, починаючи з 1680 р., коли внук будівничого фортеці – Станіслав Конецполь-ський передав місто королеві Янові III Собеському, записавши ключ маєтків його старшому синові Якубові.

Як видається, інвентар складено не випадково. За свідченням історика міста С. Баронча, 1690 р. король побував у Бродах, й опис, вірогідно, складено перед його планованим приїздом. Принаймні, судячи зі стану на 1689 р., новий господар фортецею до того активніше не займався. Публікований опис вцілів серед родинних паперів Собеських, збережених у складі частини архіву Радзивілів у варшавському Головному архіві давніх актів.

Інвентар виявлено ще на початку 1990-х років. У контексті містобудівельної історії міста до нього звертався Сергій Кравцов, який, однак, використав з нього лише невеликий фрагмент з описом в’їзду до замку [Ibidem. – S. 14]. Проте цей винятково цікавий комплекс відомостей про фортецю, безперечно, заслуговує повного видання.

Публікований опис складено через дев’ять років після того, як місто з фортецею перейшло у власність короля. Як свідчить віднайдений текст, на той час фортеця перебувала в запустінні, рів з водою замулився й заріс очеретом, а чимало приміщень руйнувалися або перебували в різному стані руїни. На це вказує, насамперед, докладний опис актуального становища казематів. За свідченням інвентаря, у них знаходилися приміщення різного призначення, втім також мала кухня (арк. 7) й кухня (арк. 8, 14), дві криниці (арк. 7), одна з яких на час укладення інвентаря була завалена, татарня (арк. 4), стайня (арк. 7). Поодинокі нотатки інвентаризаторів засвідчують також певні моменти “життя” фортеці. До них належить вказівка на “недосипаний” бастіон зі сторони містечка Лешнева (арк. 13), забиті ворота склепів (арк. 4, 6), замурування у в’їзній брамі двох вікон для стріляння “під час навальності” (арк. 5).

Важливий штрих до характеристики актуального стану фортеці дає перелік переховуваної військової амуніції. На багатстві цих запасів наголосив ще Ф. Далерак, підкресливши, що в ньому найповніше виявляється заможність того, хто будував і забезпечував фортецю [D’Alerac F. Les anecdotes… – P. 67]. Серед гармат значиться ряд з гербом Конецпольських (арк. 13, 14, 15), хоч не підлягає сумніву походження саме від них переважної більшості наявного арсеналу. Це стосується, мабуть, й згаданих трьох гармат з гербами Замойських (Єлі-тами) та Корчаками (арк. 15), а також декількох трофейних, двох бранден-бурзьких (арк. 12) та двох парадних московських “для тріумфу” (арк. 16). З речей “московського” походження згадана також “ліхтарня” (арк. 18). Серед військових трофеїв окремо слід відзначити турецькі кулі “з-під Журавна” (арк. 16) – скромну частину здобутого в битві 1676 р. Чимала частина цього спорядження знаходилася у цейхгаузі, сама споруда якого не описана. Перед ним на подвір’ї замку збудовано порохівню – восьмигранну, дерев’яну, накриту ґонтом (арк. 20).

Крім військового спорядження, серед переліку переховуваного майна привертає увагу ще цілий ряд цікавих позицій. Насамперед відзначимо ті з них, що дають декілька штрихів до історії палацу в Підгірцях [Підгорецьку резиденцію найдокладніше розглянув: Bania S. Pałac w Podhorcach // Rocznik historii sztuki. – Wrocław etc, 1981. – T. 13. – S. 97-169.]. Укладачі інвентаря вказали, зокрема, три металеві частини фонтану замкового парку (арк. 15) й четвертий металевий елемент із мідним журавлем (арк. 16). Понад тридцять центнерів олова в широких бляхах (арк. 16), безперечно, належали до первісного покриття підгорецької резиденції. Наведені позиції, насамперед остання з них, правдоподібно засвідчують якісь відновлювальні роботи у Підгорецькому палаці перед 1689 р. На жаль, опис не вказує походження численних металевих частин годинникового механізму, проте не виключено, що його теж привезено з Підгорець. Принаймні, після їх переліку реєстр зразу ж віднотовує ще одну цікаву деталь декоративного оздоблення резиденції, окреслену як “Smok miedziany pozłocisty od pałacu podhoreckiego”(арк. 18). Окремо слід вказати також наступну позицію: “Sieci stus niemały zwierzęcych różnych, wilczych, zaiących, sarnich e[tc], ale pognilych” (арк. 30) – рідкісне джерельне свідчення про тогочасні полювання.

Звичайно, віднайдений інвентар дає значно повніші відомості про стан оборонних укріплень, забезпечення та різні сторони господарства фортеці. Проте особливої уваги заслуговує докладний опис забудови внутрішнього двору, досі відомої лише за лаконічною згадкою Ф. Далерака, за словами якого, “немає у дитинці ніякого будинку, тільки прості дерев’яні приміщення, довгі, будовані на польський спосіб, призначені на резиденцію губернатора” [D’Alerac F. Les anecdotes… – P. 67]. За публікованим описом, останнє твердження не відповідає дійсності під декількома оглядами, хоч вся забудова фортеці справді була дерев’яною. Інвентар містить обширну рубрику під назвою “будинки на дитинці”, яка включає опис не лише житлових приміщень, але й інших будівель, не відзначених у лаконічному свідченні французького мандрівника. Центральне місце серед них посідає розташований праворуч від брами будинок “панських покоїв”, як їх побіжно називають інвентаризатори єдиний раз, уже наприкінці опису (арк. 26). Тут знаходився й головний парадний зал -обширна квадратна в плані “stołowa izba” зі стороною в двадцять один крок та десятьма вікнами (арк. 21). Інше важливе й, мабуть, також більше приміщення – кімната (її розмірів не подано), у якій влаштовано каплицю зі склепінням, мальованим голубою фарбою, й одним великим вікном (арк. 23). Традиційно лаконічний опис не дає докладнішого окреслення планувальної та просторової структури цієї частини забудови.

Крім “панських покоїв”, побіч них описано також окрему будівлю на два поверхи під назвою “жіночих покоїв”. На відміну від попередніх, вони перебували в значно гіршому стані, були накриті зогнилим ґонтовим дахом, їх стіни до половини вікон спорохнявіли. Жіночі покої мали дві влаштовані на різних рівнях “жіночих” скарбниці, лазню, малу кухню, дві пекарні, велику кухню, “паштетничу” кімнату. Наведений перелік засвідчує, що саме при них знаходилися головні службові приміщення, призначені для забезпечення життєдіяльності фортеці та її гарнізону. На подвір’ї стояв також шпихлір, а за ним – возівня.

Показово, що всупереч сучасному твердженню Ф. Далерака, опис ні словом не згадує про якісь спеціальні приміщення для коменданта. Навпаки, як характер “панських будинків”, так і самі розміри дають підстави твердити про їх призначення не лише для гарнізону, а й власників міста, не дивлячись на розташовану неподалік від Бродів парадну резиденцію у Підгірцях. На це прямо вказує у своєму “Щоденнику” Альбрехт Станіслав Радзивіл [Radziwiłł A. S. Pamiętnik o dziejach w Polsce / Przełożył i opracował A. Przyboś, R. Żelewski. – Warszawa, 1980. – T. 2. – S. 217], “резиденцією” гетьмана Конецпольського називає Станіслав Освєнцім [Oświęcim S. Diariusz 1643-1651. – Kraków, 1907. – S. 207]. Гетьман мав би проводити тут більше часу, оскільки саме звідси датована більшість його збереженої й дослідженої кореспонденції відповідного періоду [Bania S. Pałac… – S. 102]. Додатковий доказ на користь такого висновку дає докладний перелік релігійного малярства в каплиці (арк. 23-24). Привертає увагу, насамперед, декілька разів побіжно відзначений добрий фаховий рівень окремих його зразків. Так, під склепінням вівтарної частини каплиці знаходилися чотири “повних” (з постатями на весь зріст?) картини “Воскресіння”, “Вознесіння”, “Зіслання Святого Духа” та “Вознесіння Богородиці”, “вималювані доброю малярською рукою й інвенцією”. Над дверима вміщено “Зустріч Марії та Єлизавети” італійської роботи. Не можна також не згадати присутності образів святих патронів Конецпольських – двох пар зображень святого Станіслава Костки та святої Катерини Сієнської. Прикметною особливістю цієї своєрідної “збірки” є також декілька копій шанованих богородичних ікон -“святої Марії Великої” (відома з численних реплік, втім також в Україні, ранньосередньовічна ікона римської церкви святої Марії Великої), Богородиці з Сокальського монастиря бернардинів, образок із шанованою скульптурою Богородиці костьолу в Ґідлах поблизу Лодзі. Вони засвідчують характерне для тогочасної релігійної традиції побутування копій чудотворних ікон, яке набирало поширення на західноукраїнських землях від середини XVII ст.

[Звід відомостей до історії цього явища за архівними матеріалами львівського походження див.: Александрович В. Образотворчі напрями в діяльності майстрів західноукраїнського малярства XVI-XVII століть // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. – Львів, 1994. – Т. 227: Праці Секції мистецтвознавства. – С. 72-73. Принагідно варто зазначити, що згадана в описі копія Сокальської ікони належить до ранніх з-поміж зафіксованих досі в опрацьованих джерелах українського походження. У збірках львівського міщанства перша відзначена щойно під 1668 р.: Там само. – С. 72. Нещодавно віднайдено також нотатку початку 1670-х років (початок інвентаря не зберігся) про копію ікони в описі майна люблінської міщанської родини: Національний історичний архів Білорусі. – Ф. 1815 (Магістрат міста Любліна). – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 144зв.]

Серед цього малярства, безперечно, знаходилися й роботи майстрів, які працювали для Конецпольських. Одним із них в середині XVII ст. був, зокрема, голландець Ламберт ван Вестерфельд – брат знаного в історії України своїми київськими рисунками 1651 р. Абрагама ван Вестерфельда, який перебував на службі в Станіслава та його сина Олександра Конецпольських, віднотований у бродівських міських актах як маляр останнього восени 1646 р. [Александрович В. Малярський осередок у Бродах // Дзвін. – Львів, 1990. – № 3. – С. 114] Перелік малярського оздоблення каплиці так само дає далеко не гарнізонний її характер і призначення й виказує цілком очевидну присутність волі власника. Крім цієї своєрідної збірки, опис дає ще тільки один суто мистецький акцент зі сфери скульптури, відзначаючи герб Конецпольських у декоративному обрамленні на в’їзній брамі.

Огляд найважливіших відомостей віднайденого тексту вказує, що він зберіг цілий комплекс різноманітного плану даних про бродівську фортецю у її стані перед кінцем XVII ст. І все ж особливу увагу в ньому привертає виключно дерев’яна забудова дитинця. Ф. Далерак, як зазначалося, згадав з неї лише “помешкання для губернатора” [D’Alerac F. Les anecdotes… – Р. 67], проте інвентар вказує на присутність у фортеці цілого комплексу дерев’яної забудови. Для укріплення бастіонного типу, та ще й збудованого за проектом французького військового інженера, таке поєднання неминуче викликає враження несподіваності. Його посилює й те, що в іншому сучасному бастіонному замку, в недалекому Золочеві Собеських, скромнішому, сама резиденція була мурованою [Доволі лаконічний опис Золочівського замку 1695 р., який, однак, дає дуже скромне уявлення про саму споруду, див.: Александрович В. Малярі Золочева та Золочівщини в другій половині XVII століття (у друці)]. Не може підлягати сумніву, що ідея такого поєднання йшла від власника. Звичайно, воно мусило бути цілком звичним і тільки відсутність належного інтересу до дерев’яного оборонного будівництва, зумовлена, насамперед, цілковитою втратою автентичних пам’яток, у поєднанні з традиційним недооцінюванням значення писемних джерел при дослідженні окремих аспектів історії архітектури на українських землях, викликають реакцію певним чином аналогічну тому враженню, яке українське дерев’яне будівництво в середині XVII ст. справило на сирійського мандрівника Павла Алепського та його супутників. Не відзначувані досі в літературі описи західноукраїнських замків засвідчують це з усією очевидністю. Як виявляється, частина забудови на подвір’ї згадуваного Золочівського замку теж була дерев’яною: за даними лаконічного опису з сумаріуша доходів Золочівського ключа 1715 р. при брамі знаходилося два дерев’яних будинки, які надавалися до проживання в них, і дерев’яний шпихлір при криниці [Державний історичний архів Литви. – Ф. 459 (Архів Радзивілів). – Оп. 1. – Спр. 108. – Арк. 2]. Це вже вказує на ширшу тенденцію, яка, природно, потребує окремого вивчення. Попередньо можна ствердити, що присутність дерев’яної забудови в мурованих фортецях мала характер звичного явища [Тут варто нагадати, що навіть князь Василь-Костянтин Острозький жив у дерев’яному палаці на території родового замку в Острозі: Інвентар частини замку в Острозі 1620 р. // Острозька давнина. – Львів, 1995. – Вип. 1. – С. 123], яке все ще не викликало належної уваги з боку дослідників і не зайняло свого власного місця в історії оборонного будівництва на українських землях. Не може підлягати сумніву істотна роль дерев’яної забудови навіть у новітніх фортифікаційних системах мурованих замків європейської традиції на зразок Бродівського та Золочівського. Принаймні, публікований інвентар доводить це з усією очевидністю. Комплекс збережених у ньому відомостей здатний слугувати важливим джерелом для повернення бродівській фортеці її справжнього місця у тогочасному історичному процесі та студій над різними аспектами історії XVII ст.

Текст інвентаря публікується згідно з прийнятими археографічними правилами зі збереженням особливостей тогочасного тексту. Пунктуація, вживання великої літери та спеціальних літер дається відповідно до норм сучасного правопису, скорочення розкрито у квадратних дужках. Кінець сторінок позначено двома рисками (//). їхня нумерація виділена жирним шрифтом і подається в квадратних дужках на початку тексту кожної сторінки.

Опубліковано: Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 544 – 549.