Поклоніння волхвів. Ікона сер. 16 ст.
Велика храмова ікона «Собор богородиці», або, точніше, «Поклоніння волхвів» з Бусовиська біля Старого Самбора, разом з «Різдвом Христовим» з Трушевич належить до найбільш видатних творів перемишльської школи середини XVI століття.
Сюжет ікони дуже рідкісний. В українському станковому живопису це унікальний зразок, можливо, перейнятий з настінних лаврівських розписів, імовірно початку XVI століття, де цю сцену зображено у своєрідному триптиху з приїжджаючими і від’їжджаючими вершниками. Деякі аналогії відчуваються і в живописних прийомах: в легкому і вільному начерку ліній та в струнких пропорціях постатей і архітектурних форм, що виступають у поєднанні з високим скелястим поземом. Вони свідчать про живий зв’язок станкового малярства з монументальним.
В іконі «Поклоніння волхвів» уже з’являється декоративне пластично тиснене золоте тло з хрещиками в ромбах. Композиція розгортається у трьох горизонтальних поясах. Лінія рисунка впевнена й легка, висвітлювання білилом чітке й контрастне, а не тональне й м’яке, як це можна було спостерігати в деяких місцях в іконі з Трушевич. Кольори – насичений багряний і блакитний в одязі Марії, червоний, рожевий, соковито-синій та зелений на одязі інших персонажів – виразно контрастують з вохристо-сіруватим тоном архітектурних форм та скелястого пейзажу.
Композиція хоч і поділена на зони, але справляє враження цілісної завдяки вдалому розміщенню всіх компонентів, зокрема кольорових площин. Стрункість пропорцій постатей та архітектурного стафажу з підкреслено видовженими чорними прорізами для дверей і вікон підсилює загальний вертикальний ритм композиції. При загальній статичності постатей незначним поворотом голови досягається враження руху, особливо в зображенні коней (с. 250 – 252).
Поклоніння волхвів. Ікона з Бусовиська. Середина XVI ст. Львівський музей українського мистецтва.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 251.
Іконописні зразки з афонських, охрідських та інших південнобалканських центрів ще часом розглядались як взірець православного письма. Разом з тим ці балканські центри були джерелами проникнення на Україну окремих композиційних, сюжетних та декоративних мотивів, розроблених в італійському мистецтві. Про це свідчать композиції ікони «Поклоніння волхвів» з села Бусовиська (середина XVI ст.) та ікони «Господь у труні» з Старого Самбору (друга половина XVI ст.) [серед ранніх італійських творів спільні композиційні елементи з українською іконою можна бачити у «Поклонінні волхвів», виконаному в 60 – 80-х рр. XVII століття Гвідо да Сієна. Композиція «Господь у труні» була популярною в Сієні ще в першій половині XIV століття, а також у Венеції]. В центрах сербського іконопису такі композиції стають відомі в XIV – XV століттях (вогнищами італійських впливів у цей час були в Сербії міста Дубровник та Спліт) [Nikolas Okunеv. Monumenta Artis Serbicae. Вип. І, Praga, 1930, табл. II та вип. II, 1931, табл. III; H.Л.Окунев. Сербская средневековая стенопись. Прага, 1923, стор. 9 і ін.; G.Millet. La peinture du moyen age Jougoslavie. Paris, вип. І, 1954, аркуш 51], а в Молдаво-Валахії – в XV – XVI століттях [Władysław Podlacha. Malowidła ścienne w cerkwiach Bukowiny. Lwów, 1912, стор. 162 – 186, 194; Andre Grabar. Painted churches of Moldavia. Unesco World Art series Rumania. Published by the New York Graphic sociely, 1962. Див. аркуш з «Поклонінням волхвів». Розпис монастиря Гомора (1530 – 1535 рр.)]. На Балканах ці композиції, про що свідчить і трактування згаданих українських ікон, зазнавали в XVI столітті значної стилістичної переробки у відповідності з панівними архаїзуючими течіями.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 277 – 278.