1966 р. Історія українського мистецтва

У XII столітті різьблений орнамент плетінки широко застосовували в мистецтві Чернігівської землі, але тут він набув своєрідних рис – особливої легкості й майстерності в трактуванні і техніці виконання стрічки плетінки, а також більшої рельєфності (іл. 187). Аналогії формам скульптурної орнаментації чернігівських рельєфів знаходимо вже не стільки у візантійському, скільки в романському мистецтві. У XII – XIII століттях великого поширення набувають зображення різноманітних птахів, тварин та фантастичних звірів. Це, безумовно, є продовженням традицій ранньослов’янського мистецтва. В XII столітті ці образи стають окрасами предметів побуту феодалів, іноді перетворюючись на геральдичні зображення.

Серед скульптурних пам’яток Придніпров’я, Волині та Галича XI – XIII століть відомі лише різьблені архітектурні деталі споруд Чернігівської і Галицької земель та дрібна пластика – різьблені іконки тощо. Особливий інтерес викликають дві різьблені капітелі й наріжний камінь порталу, знайдені під час розкопок чернігівського Борисоглібського собору [Н. Холостенко. Неизвестные памятники монументальной скульптуры древней Руси. – «Искусство», М., 1951, № 3, стор. 84 – 88]. Їх зроблено з білого вапняку (поклади його є в районі Новгорода-Сіверського), з якого виконано архітектурні різьблені деталі й інших чернігівських храмів. Це є ще одним доказом місцевого походження їх. Обидві капітелі майже однакових розмірів (заввишки близько 60 см, завширшки 70 см). Вони мають форму зрізаних пірамід із заокругленими боковими кутами. Півкругла заглибина на зворотному боці капітелей свідчить про те, що вони прикрашали півколони або пілястри. На лицьовому боці однієї з капітелей зображено двох сидячих звірів, повернутих головами до центра. Весь простір навколо них заповнено плетінкою, що закінчується зверху звіриними голівками. На другій капітелі, на її заокруглених кутах, також зображено двох оповитих плетінкою звірів. Але подано їх в інших’позах. Голови звірів не збереглися (їл. 189). Зображення фантастичних звірів, повернутих один до одного і оповитих плетінкою, зустрічаємо й на пам’ятках X століття – оправах турячих рогів з Чорної Могили в Чернігові. Це одні з найраніших зразків давньоруського звіриного стилю.

Ще цікавіше різьблення на наріжному камені з Борисоглібського собору – прямокутній брилі завдовжки 64 см, завширшки 53 см. На довшому боці її зображено фантастичного звіра з головою собаки, довгими крилами птаха і тілом змія, вкритим лускою. Навколо потвори в’ється виноградна лоза. На коротшому боці каменя вирізьблено птаха з великою головою, дзьобом і довгим звіриним хвостом, закрученим догори; поруч з птахом – дерево з широким листям (іл. 188). Очевидно, на цьому камені було зображено не просто якогось звіра чи птаха (як це гадали раніше – – вовка, барса, сокола, орла), а поганського бога Сімаргла, якого відтворювали у вигляді фантастичного собако-птаха, що мав охороняти дерево, на якому росли зерна всіх рослин (тому в нього і гострі кігті, і міцні зуби, і великі крила).

Подібне зображення собако-птаха зустрічається на багатьох пам’ятках давньоруського образотворчого мистецтва: на керамічній тарілці з Гніздовського могильника з-під Смоленська, на білокам’яній плиті з Георгіївського собору в Юр’єві-Польському, на фресці з собору в Старій Ладозі, на київських браслетах XII століття, на іконах XII – XIV століть і, нарешті, на мініатюрах, зокрема в Радзівіллівському літописі [В.А.Богусевич. Зображення Сімаргла в древньоруському мистецтві. – «Археологія», т. XII, К., 1961, стор. 76 – 91]. Цей, запозичений, очевидно, зі Сходу культ собако-птаха Сенмурва здавна був поширений в Ірані, Малій Азії та на Кавказі. Є підстави вважати, що Сімаргл, який згадується в літописі і якого досить часто зображували в Київській Русі, за своїм походженням – це Сенмурв ірано-кавказького мистецтва [К.В.Тревер. Собака-птица: Сэнмурв и Паскудж. – У кн.: Из истории докапиталистических формаций. Сборник статей к 45-летию научной деятельности Н. Я. Марра, М. – Л., 1933, стор. 293 – 328].

Всі борисоглібські рельєфи майстерно виконані. У техніці різьблення їх спостерігаються деякі риси, властиві як для об’ємної скульптури (наприклад, заокругленість стебел лози на наріжному камені), так і для плоского різьблення (трактування плетінки на капітелях і тварин). Останнє, очевидно, є імітацією дерев’яного різьблення, що вказує на місцевий характер виконання цих пам’яток. Датуються вони другою половиною XII століття, коли різьблення на камені набувало поширення в Галицькій та Владимиро-Суздальській землях.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 239 – 242.