Спогади Зиновії Мільчак щодо українців та українських слідів у Ельблонгу

Зиновія Мільчак народилася 22.01.1939 р. у під Перемишлем. Її чоловік Василь Мільчак народився 26.12.1928 р. з . Села того немає все заросло. Василь відвідував те місце. Родину Василя виселили на Радянську Україну. Він був в УПА. З 4 повстанцями пробував пробратися через Чехословаччину до Баварії. Донесли люди у яких вони зупинилися, тож будинок оточило чеське військо, а заарештованих віддали полякам. Сидів 9 років. Зокрема, в Барчеві під Ольштином. Далеких рідних мав у Вільчентах під Пасленком. Тут закінчував середню школу, а потім вчився в технікумі в Пасленку

Василь дуже тягнувся до всього українського, тож потрапив до УСКТ.

Зиновію з батьками в рамках акції «Вісла» привезли до .

Поселили три родини в . Була страшна тіснява.

, де ховали українців з Новаково, Кемпна, Кшевська та ін. місцевостей парафії в Озері (Jezioro).

Після цього мешкали в Ельблонгу

А потім , де мешкав брат Роман. Потім на . Коли пані Зиновія залишилася сама то помінялася на

Мали двох дітей Христину, яка живе в Комарово та на строму місті. Останній має ресторан. Ольга Лясківська вчила дітей Мільчаків української мови. Вона викладала російську мову в Ельблонгу, а поза тим вчила української.

В’язниця підірвала здоров’я Василя Мільчака і він рано помер.

Зиновія Мільчак згадала про інших членів української спільноти:

Гутовська-Божик Марія – вчителька – живе в Журавці, відвідує церкву.

Андрій Наконечний – інженер з Замеху досі живе в Ельблонгу.

Ірена Харко переїхала до США.

Діти Лева Горака Юрек та Галина поїхали до США. Лев Горак був арештований, але швидко випустили. Певно був пов’язаний з повстанцями. Лев Горак був кравцем та працював в фірімі «Зрив». (Odzieżowa Spółdzielnia Pracy «Zryw» w Elblągu. В місті станом на 1975 р. було шість пунктів обслуги клієнта – на вул. Gwiezdnej (павільйон), Traugutta 89, Hetmańskiej 8, na ulicy 1-go Maja, на ulicy 1000-lecia i на вул. Płk. Dąbka. 18., див. . За спогадами Марії Божик-Гутовської Лев Горак працював у відділенні на вул. Гетьманська).

Дацько Іван – отець Зиновії сидів за Україну хоча в УПА не був. Мірек Дацько- був радним в Бартошицях. Тут і похований.

Степан Зячківський та Анна Заячківська з-під Перемишля – с. Кулковичі.

Роман Жолондек – був молодою людино, яку пам’ятає Зиновія з українських імпрез.

Коваль – українська родина з Толькміцька. У Толькмицьку мешкали також Михалишини. Але потім повиїзжали до США. Це може пояснювати брак цих прізвищ на цвинтарі в Толькмицьку (Але Степан Михалишин похований на кладовищі в Толкмицьку – І. Парнікоза).

Станіслав Шмигельський був з того ж села Молодовичі, їх виселили до Кшевська.

Володимир Пержило та Богдан Фолюсевич, імовірно, теж походили з Кшевська.

Мирослав Притула – сучасний член ОУП в Ельблонгу.

Володимир Пержило був партизаном УПА, похований на цвинтарі в Дембиці.

Виписування "Українського слова" коштувало, тож це був вчинок його виписувати.

Українці в Ельблонгу і околицях мають фірми, тож можуть підтримувати свою церкву. Наявні також українці заробітчани, що приходять до церкви.

В селі Новотки вчителював Євген Наконечний.

Фолюсевичі біли викладачами російської мови – він у Гурові, вона в Ельблонгу.

Домівка організації на Театральній була на першому поверсі, двері направо. Маленька кімнатка з кухнею і туалетом.

Люди по "Віслі" нічого не отримали щоб облаштуватися на новому місці, жили з тим, що привезли. Як і німці сиділи тихо. В разі чого поляки ображали. Людей початково привозили в околиці Ельблонга до Ceplicy та Nowotki. Велика повінь на Жулявах в ніч з 1 на 2 березня 1949 р.

Записав Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця», 07.2020 р.