2017 р. Звід пам’яток України
Валерій Бєлашов, Олена Бєлашова
Розташований у поліській зоні у північно-східній частині області. На півночі і сході межує з Брянською та Курською обл. (Російська Федерація), на північному сході – з Ямпільським, на заході – з Шосткинським та Кролевецьким, на півдні – з Путивльським рми Сумської обл. Районний центр – м. Глухів. Розташований на березі р. Есмань – правій притоці р. Клевень. Відстань до обласного центру – 146 км. З 1979 – районний центр обласного підпорядкування. Населення Глухова, (станом на 01.01.2012) – 34,826 тис. осіб.
Через місто проходить залізнична колія Південно-Західної залізниці.
Район створено у 1930 [История городов и сёл Украинской ССР: Сумская область. – К., 1980. – С. 234.]. Площа – 1700 тис. кв. км. (без Глухова) [Поточний архів Глухівської районної держадміністрації. – Глухів, 2004.].
Населення району (станом на 01.01.2015) – 23,309 тис. осіб. До району входить 87 населених пунктів, які об’єднані в одну районну, дві селищних і 31 сільську Ради.
До нашестя монголо-татар м. Глухів – центр княжого уділу-волості, з 1246 – центр удільного князівства під владою Золотої Орди, з 2-ї пол. 14 ст. – у складі ЛитовськоРуської держави [Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедеміновичів у ХІІ – XVI ст. / Л. Войтович. – Л., 1996. – С. 169; Домонтович М. Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния / М. Домонтович. – Спб., 1865. – С. 7; Городские поселения в Российской империи. – Спб., 1865. – Т. 5. – Ч. 2. – С. 281; Дорошенко Д. Нарис історії України / Д. Дорошенко. – К,. 1991. – Т. 1. – С. 103.]. З 1503 – у складі Московської держави, з 1618 – Польської держави, з 1639 – центр округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства, з 1648 – сотенне місто Ніжинського полку в державі гетьмана Б.Хмельницького [Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / І. П. Крип’якевич. – К., 1994. – С. 139.].
У 1708 Глухів і Глухівщина опиняються у центрі найважливіших історичних подій, пов’язаних з Північною війною (1700 – 21), а також з гетьманом І.Мазепою [Російська національна бібліотека (С.-Петербург, Російська Федерація). Рукописний відділ. Рубан В. Краткая малороссийская летопись. Список XVIII в. или Краткое описание о Малой России / В. Рубан . – арк. 169; F IV – 56, № 463; Описание Малороссии. Список ХІХ в. – арк. 48; F IV – 55, № 4636; Бантыш-Каменский Д. История Малой России / Д. Бантыш-Каменский. – К., 1993. – С. 401; Костомаров Н. И. Мазепа / Н. И. Костомаров. – М., 1992. – С. 260.]. 6 листопада 1708 місто стало столицею гетьманської України, резиденцією гетьманів І.Скоропадського (1708 – 22), Д.Апостола (1727 – 34), К.Розумовського (1750 – 64). З 1722 по 1727 і з 1764 по 1782 тут перебували перша і друга Малоросійські колегії – адміністративно-територіальні центри управління ЛівобережноюУкраїною. З 1734 по 1750 Глухів був центром правління «Гетьманського уряду».
З 1782 Глухів – повітове місто Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 – Малоросійської і з 1802 – Чернігівської губернії [Полное собрание законов Российской империи. Первое издание. – Спб., 1830. – Т. 26. – № 17634. – Т. 27. – № 20162; Городские поселения в Российской ипмерии. – Т. 5. – Ч 2. – С. 280.].
З 1925 Глухів – центр Глухівського округу, з 1930 – центр Глухівського р-ну з підпорядкуванням центральним органам УРСР, у лютому 1932 – місто і район увійшли до Київської обл., з жовтня того ж року – до Чернігівської, з січня 1939 – до Сумської обл. [История городов и сёл Украинской ССР: Сумская область. – К., 1980. – С. 234.] До складу Глухівського р-ну у 1959 і 1962 увійшли Шалигинський і Червонянський р-ни [История городов и сёл Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 256, 248.].
Заселення району розпочалося з часів пізнього (верхнього) палеоліту (приблизно 13 тис. р. до н. е.). Підтвердження цьому знайдено у с. Велика Бобилівка [Милованова Н. А. О заселении территории Сумской области в палеолите / Н. А. Милованова // Питання археології Сумщини. – Суми, 1990. – С. 34 – 35; Милованова Н. А. Новые памятники каменного века на севере Сумской области / Н. А. Милованова // Тезисы докладов и сообщений первой Сумской областной научной историкокраеведческой конференции. 5 – 6 апреля 1990 года. – Сумы, 1990. – С. 12.]. Серед пам’яток археології району 1 стоянка пізнього (верхнього палеоліту), 7 неолітичних стоянок, 2 поселення, 1 група курганних могильників і 1 курган епохи бронзи, 2 скіфських городища, 6 ранньослов’янських поселень, 16 городищ і 1 курган Давньої Русі, Глухівська фортеця 2-ї пол. 17 – 18 ст. [Козловская В. Неолитические и трипольские находки на Черниговщине // Чернигов и северное Левобережье. Обзоры, разведки / Под ред. М. Грушевского / В. Козловская. – К., 1928. – С. 43; Таранишин А. В. Археологические памятники Глуховщины и их изучение / А. В. Таранишин // Тезисы докладов и сообщений первой Сумской обласной научной историко-краеведческой конференции. 5 – 6 апреля 1990 г. – С. 41 – 42; Обломський А. М. Розвідки ранньослов’янських і давньоруських пам’яток р. Клевень і р. Есмань / А. М. Обломський, В. В. Приймак // Історико-культурна спадщина Глухівщини. Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 1000- літтю м. Глухова (27 – 28 жовтня 1992 р.). – Глухів, 1992. – С. 64; Матеріали історико педагогічного музею Глухівського державного педагогічного університету // Мальченко B. А. Давняя Русь наша гордость (до Татарского ига) / В. А. Мальченко. – Глухів. – С. 13 – 14; Приймак В. В. Літописне місто Глухів (до 850 – річчя першої літописної згадки) / В. В. Приймак // Збереження історико культурних надбань Глухівщини. Матеріали другої науково-практичної конференції (17 квітня 2003 р.) – Глухів, 2003. – С. 22 – 23; Приймак В. В. Крупные городища округи древнерусского Глухова / В. В. Приймак // Межславянские связи и взаимодействия в Восточной Европе: история, проблемы, переспективы. Тезисы докладов межгосударственной научной конференции. Брянск, 13 – 14 мая 2003 г. – Брянск, 2003. – С. 44 – 46, 54; Основные археологические памятники на территории Сумской области // История городов и сёл Украинской ССР: Сумская область. – С. 12; Матеріали Глухівського міського краєзнавчого музею. Перелік пам’яток історії, архітектури та монументального мистецтва. – Глухів, 2004.]
Більша частина з них знаходиться поблизу річок Есмань, Клевень. Майже всі поселенння, городища і стоянки містяться на крутих берегах річок, надпойменних терасах і в заплавах.
Серед виявлених і повторно обстежених ранньослов’янських поселень переважають пам’ятки зарубинецької (2 ст. до н. е. – 1 ст. н. е.), київської (2-ї – 3-ї чв. 1 тис. до н. е.), колочинської (6 – 7 ст.) культур [Обломський А. М. Розвідки ранньослов’янських і давньоруських пам’яток р. Клевень і р. Есмань / А. М. Обломський, В. В. Приймак // Історико-культурна спадщина Глухівщини. Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 1000- літтю м. Глухова (27- 28 жовтня 1992 р.). – С. 64 – 66.]. Із давньоруських городищ на території району відомі городища, розташовані по обидва боки автомагістралі Київ – Москва, між селами Товстодубове і Бачевськ (12 – 13 ст.), городище біля с. Будищи (12 – 13 ст.), городище біля с. Ємадикине (кін. 11 – 12 ст.) [Приймак В. В. Крупнейшие городища округи древнерусского Глухова / B. В. Приймак // Межславянские связи и взаимодействия в Восточной Европе: история, проблемы, перспективы. Тезисы докладов межгосударственной научной конференции. Брянск, 13 – 14 мая 2003 г. – С. 44 – 46, 54; Приймак В. В. Городище біля с. Ємадикіне у Посейм’ї / В. В. Приймак // Археологічний літопис Лівобережної України. – 2002. – № 1. – C. 90.].
У 1991 – 2000 за результатами археологічних досліджень В.Приймаком було локалізовано місце знаходження дитинця та посаду літописного міста Глухів кін. 10 – 13 ст. та виявлено випадкові поховання давньоруського часу, що є залишками курганного могильника [Архів Інституту історії матеріальної культури РОАН (м. С.-Петербург, Російська Федерація), ф. 1, 1907, № 94, арк. 19 – 22, ф. 3, 1907, № 414, арк 8, Ф. П 4, 1872, № 331, арк 7; Бєлашов В. І. Глухівські кургани / В. І. Бєлашов // Археологічний літопис Лівобережної України. – 2001. – № 1. – С. 114.]. Недалеко від дитинця до 1000-ліття міста встановлено тимчасовий пам’ятний знак.
В історичній літературі Глухів згадується під 992 роком [Картины церковной жизни Черниговской епархии из ІХ – вековой её истории. – К., 1911. – С. 37; Нариси історії Чернігівської епархії. До 1000-ліття часу заснування // КС. – 1992. – № 3. – С. 111.], в Іпатіїївському і інших літописах – під 1152 [ Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – М., 1962. – Т. 2. – С. 455; Летопись по Воскресенскому списку // Полное собрание русских летописей. – Спб., 1856. – Т. 7. – С. 58.]. Після того Глухів ще двічі згадується в давніх літописах – під 1167 та 1239. Точна дата заснування Глухова не з’ясована. Видатний археолог та історик Д.Самоквасов вважав, що виникнення протоміських поселень у басейнах річок Десни і Сейму пов’язано з обороною сіверян від експансії Хозарського каганату, що посилилася у 8 ст.
Кількість міст і фортець у цьому регіоні різко зросла у кін. 10 ст., коли великий князь київський Володимир Святославович почав масово будувати міста по річках Десні, Остру, Рубежу, Сулі, Стугні. Літописна стаття про цю грандіозну містобудівну акцію вміщена під 988, проте вона дає узагальнену оцінку тривалої будівничої діяльності князя. Саме цим часом датують заснування міст у цьому регіоні – Новгорода-Сіверського, Путивля, Ромен, Лубен та інших. Отже і заснування Глухова можна б приурочити до містобудівної діяльності князя Володимира Святославина 990-х рр. Цьому висновку не суперечать результати новітніх археологічних досліджень.
Місто входило до Новгород-Сіверського князівства Чернігівської землі й не було зруйноване монголо-татарами 1239. Давній Глухів загинув і городище спустошилося пізніше, 1352, коли в Сіверщину з Західної Європи була занесена чума. Тоді в Глухові не залишилося жодної людини. Останній глухівський князь переселився в належний йому Новосиль, а Глухів перестав існувати як місто на 280 років.
Відродження Глухова пов’язане з геополітичною ситуацією, що витворилася після Деулінського перемир’я, а особливо – після Поляновського «вічного миру» 1634, укладеного між Московським царством і Польсько-Литовською Річчю Посполитою. Тоді східна частина Сіверщини стала польсько-московським пограниччям, де уряд Речі Посполитої засновував нові міста Конотоп, Кролевець і відроджував запустілі. Глухів під назвою «містечко Новий Острог» було відновлено на стародревньому городищі старостою Новгород-Сіверським О.Пісочинським. Близько 1635 Глухів став дуже потужною стратегічною фортецею.
Глухівська сотня займала сучасну територію Глухівського р-ну (обидва береги річки Есмані), частину Шосткинського (у верхів’ях річки Шостки), частину Ямпільського (у верхів’ях річок Свеси, Івоті), частину Кролевецького (невелику частину правого берега річки Сейму) р-нів та правий берег річки Клевень. Її жителі брали активну участь у подіях визвольної війни 1648 – 76. У кін. січня 1663 – лютому 1664 козаки Глухівської сотні на чолі з Ф.Уманцем, разом з козаками Ніжинського, Чернігівського, Стародубського полків і мешканцями м. Глухова, витримали п’ятитижневу облогу польського війська, яке очолював король Ян ІІ Казимир [Літопис Самовидця. – К., 1971. – С. 34; Лизогубовская летопись // Сборник летописей относящихся к истории Южной и Западной Руси. – К., 1888. – С. 22; Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. Лазаревский. – К., 1893. – Т. ІІ. – С. 428 – 429; Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1873. – Кн. 7. – С. 273.].
Мужність і героїзм українського козацтва підірвали сили поляків, які відступили від міста і невдовзі зазнали нищівної поразки. На Глухівській раді 3 – 6 березня 1669 гетьман Д.Многогрішний підписав з представниками російського уряду «Глухівські статті» з 27 пунктів [Величко С. Літопис / С. Величко. – К., 1991. – Т. 2. – С. 95 – 107; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – Спб., 1869. – Т. 6. – С. 257; Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII – XVIII віках. Глухівский договір гетьмана Д. Многогрішного р. 1669 / А. Яковлів // Український історичний журнал. – 1994. – № 2 – 3. – С. 135; Соловьёв С. М. История России с древнейших времен / С. М. Соловьёв. – М., 1991. – Кн. 6. – Т. 12. – С. 374.]. Цим україно-російським договором обмежувалось свавілля і зменшувалось число російських воєвод в українських містах, відновлювалось повновладдя функцій козацького правління, поверталась правова сила Україні у взаємовідносинах з Росією.
Статус міста вплинув на розвиток продуктивних сил і торгівлі на прилеглій до нього території. Глухівська сотня була однією з найбільших і найзаможніших. У 1781 до її складу входить 1 місто, 75 сіл і 136 хуторів [Маркевич Н. История Малороссии / Н. Маркевич. – М., 1843. – Т.5. – С. 117 – 122.]. Головну частину населення міста і повіту складали міщани, козаки, ремісники і селяни. Жителі займались ремеслами, торгівлею і сільським господарством.
Глухівщина була й культурно-мистецьким осередком. Тут у 18 ст. мешкали і працювали генеральний підскарбій Я.Маркович; генеральний хорунжий М.Ханенко; канцеляристи Генеральної військової канцелярії П.Борзаківський і П.Ладинський, які залишили після себе в українській історіографії відомі діаріуші – щоденники; перекладач Генеральної військової канцелярії поет-філософ С.Дівович; член другої Малоросійської колегії, філософ Я.Козельський [Ткаченко В. К. Глухів / В. К. Ткаченко. – Х., 1968. – С. 34 – 35; Шевчук В. Малі українські хронікі, літописи та діаріуші / В. Шевчук // КС. – 1993. – № 6. – С. 1-20; Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / За ред. Кудрицького А. В. – К., 1990. – С. 834; Шевчук В. Про «Журнал» чи Діаріуш Пилипа Борзаківського / В. Шевчук // Київська старовина. – 1994. – № 3. – С. 10 – 16.].
Ігуменом Глухівсько-Петропавлівського монастиря у 1694 – 97 був поборник просвіти, церковний і культурний діяч, літописець, письменник Д.Туптало (митрополит Дм. Ростовський). Настоятелем цього монастиря у кін. 18 – поч. 19 ст. був наставник гайдамацького руху на Правобережній Україні Мельхиседек Значко Яворський. Тут його і поховано. У с. Полошки народився Ф.Миславський – ректор Київської академії, автор «Латинської граматики» і київський митрополит; у с. Шутівка (Соснівка) народився А.Павловський, автор «Граматики малоросійскього говору» (1818) і «Словника малоросійського говору» (букви А – Б) [Рибалко І. К. Історія України / І. К. Рибалко. – Х., 1997. – Ч. 2. – С. 61; Куриленко В. М. Из наблюдений над реестром «Словаря Малороссийского наречия» А. П. Павловского / В. М. Куриленко // Древнерусский город Путивль. Тезисы докл. и собщ. обл. науч. конференции, посв. 1000- летию г. Путивля. – Путивль, 1986. – С. 63.].
У Глухові народились і навчались у Глухівській музично-співацькій школі всесвітньо відомі композитори, засновники духовного співу М.Березовський і Д.Бортнянський (будинки не збереглись), російський композитор Ю.Шапорін.
В учительському інституті навчались російський письменник С. Сергєєв-Ценський, український письменник С.Васильченко (Панасенко), український кінорежисер і письменник О.Довженко. У Глухівській чоловічій прогімназії та гімназії навчались відомі в Україні особистості: академік і другий президент Української академії наук, історик права, уродженець с. Есмань М.Василенко; уродженці с. Нарбутівки український художник-графік Г.Нарбут і його брат поет-акмеїст В.Нарбут; уродженці м. Глухова мистецтвознавець Ф.Ернст і вчений-історик В.Романовський [Вечерський В. Глухів. Малі історичні міста України / В. Вечерський, В. Бєлашов. – К., 2003. – С. 101 – 107.].
Події першої російської революції 1905 – 07 захопили Глухівський, Новгород-Сіверський і сусідні південні російські повіти. 22 – 23 лютого 1905 відбувся перший масовий селянський виступ на підтримку революції. У ньому взяло участь більш 3-х тис. селян. Вони розгромили економію і цукровий завод Терещенків у Хуторі-Михайлівському (зараз Ямпільський район) [Революция 1905 – 1907 гг. на Украине. Сборник документов и материалов. В 2-х т. – К., 1965. – Т.П. Ч.1. – С.125.]. У вересні 1905 у Глухові, у будинку дворянських зборів, було проведено судовий процес над 167 заарештованими учасниками заворушень, які в умовах наростання революційної боротьби були виправдані [Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 318, оп. 1, спр. 358, арк. 178 – 181.]. Усього ж у Глухівському повіті було розгромлено 17 поміщицьких хуторів і маєтків [Дроздов И. Т. Аграрные волнения Черниговской губернии в годы первой революции / И. Т. Дроздов. – М.; Л., 1925. – С. 22.].
Під впливом массового селянського руху, студенти Глухівського учительського інституту у вересні – жовтні 1905 провели інститутський страйк. Потім вони, разом з залізничниками і працівниками пошти, взяли участь у загальному жовтневому страйку, котрий відбувся після повідомлення про царський «Маніфест» від 17 жовтня [Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 707, оп. 227, спр. 110, арк. 6, оп. 156, спр. 61, арк. 31, 33 – 37; Карпов М. Грізний рік / М. Карпов. – Х., 1973. – С. 95, 101.].
У 1906 хвилювання селян продовжились у Полковничій Слободі (зараз с. Вільна Слобода), Уздиці, Студенку, Слоуті, Хотьминівці, Грем’ячці та інших селах [Російський державний історичний архів (м. С. – Петербург), ф. 1405, оп. 108, спр. 6951, арк. 2 – 2 зв.; Дроздов И. Т. Аграрные волнения Черниговской губернии в годы первой революции 1905 – 1906 г. / И. Т. Дроздов. – М., 1925. – С. 175 – 176; Революция 1905 – 1907 гг. на Украине. Сборник документов и материалов. В 2 т. Т. 2, ч. 2 : Революционная борьба на Украине в период первой русской революции. 1906 – 1907 / Сост. П. П. Быстренко, Н. А. Ачкасова, Б. С. Ватуля, С. К. Гнедаш, С. П. Майборода, В. С. Скорина. – К., 1955.- С. 199.].
Проблему малоземелля і безземелля селян у Глухівському повіті в значній мірі вирішила Столипінська аграрна реформа (1906 – 10). У процесі її здійснення з більш ніж 60 відсотків общиннних земель (до 1915), селяни повіту викупили близько 6228 десятин, що склало 40 відсотків викупної землі, з правом виходу на хутори або відруби [Хоптяр Ю. А. До питання про проведення аграрної реформи П.А. Столипіна в Глухівському повіті Чернігівської губернії / Ю. А. Хоптяр // Історико-культурна спадщина Глухівщини. Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 1000-літтю м. Глухова (27 – 28 жовтня 1992 р.). – С. 35 – 36.]. За весь час здійснення реформи у приватну власність перейшли майже всі землі у повіті.
Переселенський рух в малозаселені райони теж дав значні позитивні результати. До Глухівського повіту повернулось 1065 або 7,5 відсотків переселенців, що виїхали з нього [Там само. – С. 37.].
У період Української революції і громадянської війни (1917 – 21) у м. Глухові, починаючи з березня 1917, десять разів змінювалась влада різних урядів. Лише в середині листопада 1919 більшовикам вдалося остаточно встановити радянську владу. У місті і районі збереглося досить багато історичних пам’яток, що нагадують про події тих часів: будинки, де знаходились керівні органи Тимчасового уряду, Центральної Ради УНР, Української Держави гетьмана П.Скоропадського; будинки, де в січні 1918 відбулися 1-й і 2-й повітові з’їзди Рад Глухівщини. Про жертви, якими супроводжувалось встановлення нової влади, свідчать братські могили: червоногвардійців, загиблих у 1918 у боях з австронімецькими військами і похованих у м. Глухові; розстріляних денікінцями комсомольців і співчуваючій їм молоді; братські могили у селах Полошки, Семенівка, Уздиця, у яких поховані розстріляні австро-німецькими окупантами та гетьманцями у травні і серпні 1918 мешканці цих сіл.
В умовах жорсткої класової і національно-визвольної боротьби Глухівщина була одним із районів активного опору більшовицькій владі. Після зайняття повіту червоногвардійськими загонами у січні 1918, на території району діяли 56 партизанських загонів, котрі закликали до захисту Центральної Ради [Хвостенко Г. Згадаймо їхні імена / Г. Хвостенко // Сумщина. – 1992. – 22 серп.; Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 33.]. Населення, особливо сільське, чинило періодичний спротив політиці «воєнного комунізму». У січні 1920 на території Глухівського повіту виникла повстанська республіка під назвою «Глухівська Січ» [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С.88 – 89.]. Ставка повстанців знаходилась в районі с. Тулиголове (зараз Кролевецький рн).
Керівники республіки здійснювали оперативне командування в районі сіл Слоут, Суходол, Уланове, Крупець,Чорториги (зараз Шевченкове), Землянка, Каплиця та ін. [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 88.] Загони самооборони контролювали майже весь повіт, окрім двох волостей і загрожували захопленням Глухову. У липні – серпні 1920 регулярні частини Червоної Армії і спецзагін по боротьбі з бандитизмом жорстоко розправились з повстанцями. Частина з них загинула у боях, інші були розстріляні або опинилась у концтаборі м. Глухів. Вціліла частина «Глухівської Січі» продовжила боротьбу.
Заспокоєння в основну масу міського і селянського середовища внесла введена у 1921 нова економічна політика, що відновила приватновласницьку ініціативу й дозволила розпоряджатися значною часткою результатів своєї праці.
У 20 – 30-х рр. 20 ст. у Глухові і районі реконструювалися і створювалися нові промислові підприємства, МТС, сільські споживчі і сільськогосподарські товариства. Розпочали роботу Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель, сільськогосподарський інститут, технікум механізації сільського господарства, медичний технікум, розвивалось житлово-побутове будівництво і сфера соціально-побутових послуг. У селах відкрилися школи, будинки культури, бібліотеки.
Але здійснювані радянською владою зміни відбувались в умовах продовження класової боротьби, одним із проявів якої була насильницька колективізація і, як її наслідок, страшний політичний злочин – голодомор 1932 – 33. У 1929 – 31 на території сучасного Глухівського р-ну було створено 55 колгоспів і 1 ТОЗ (товариство обробітку землі) [Районний архів Глухівської райдержадміністрації Сумської області // Перелік колгоспів Глухівського району. – Арк. 1 – 14.]. Масове вилучення зерна з цих колективних господарств і в одноосібних селян призвело до штучного голодомору 1932 – 33 [Чернякова Л. Л. Голод 33-го року в Глухові / Л. Л. Чернякова // 33-й: голод: Народна Книга Меморіал / Упор. Коваленко П. Б., Маняк В. А. – К., 1991. – С. 557. ]. На відміну від південних районів Сумської обл., масового вимирання у селах Глухівського р-ну не відбувалось [Голодомор на Сумщині. 1932 – 1933. – Суми, 1993. – С. 30, 93, 102, 114 – 115, 120, 139.]. За свідченнями очевидців, випадки голодних смертей були у селах Студенок, Клочківка, Есмань (смт Червоне), Береза, Шалигине, Ходине [Районний архів Глухівської райдержадміністрації Сумської області. Зі спогадів очевидця подій голодомору на Глухівщині, жителя с. Студенок Циганка Савелія Івановича, 1918 р. н. – 2003. – С. 1; Фесенко Н. Слово очевидцям сумних подій / Н. Фесенко // Глухівщина. – 2004. – 24 лист. (№ 88). Районний архів Глухівської райдержадміністрації Сумської області. Зі спогадів жительки села Клочківка Шпак Ганни Яківни (1922 р.н.). – С. 1. Районний архів Глухівської райдержадміністрації Сумської області. Спогади Кириленко Анастасії Никифорівни, жительки смт. Червоне про голод 1933 р. – С. 1 – 2. Районний архів Глухівської райдержадміністрації Сумської області. Спогади жителів села Береза про голодомор 32 – 33 рр. – С. 3. Районний архів Глухівської райдержадміністрації Сумської області. Говорять свідки голодомору, мешканці с. Шалигине. – С. 1 – 2. Районний архів Глухівської райдержадміністрації Сумської області. Зі спогадів Золотіної Серафими Сергіївни. Жительки с. Ходине. – С. 1.].
У 20-х – 30-х рр. всі верстви населення відчули на собі жорстокість сталінської репресивної системи. За дослідженням колективу редакційної колегії «Реабілітовані історією. Сумська область», перелік постраждалих та загиблих від репресій уродженців і жителів м. Глухова і Глухівського р-ну налічує 1007 осіб [Реабілітовані історією. Сумська область. – Суми, 2005. – Кн. 1. – С. 495 – 548.]. Особливим цинізмом виділяється сфабрикована Чернігівським управлінням НКВС у лютому – квітні 1938 справа проти двох викладачів Глухівського учительського інституту, дев’яти вчителів та вісімнадцяти мешканців м. Глухова і Глухівського р-ну. За вироками у цій справі, 9 квітня 1938 були розстріляні вчителі – С.Зайковський, Д.Зайковський, І.Мантур. 9 травня того ж року страчені викладачі Л.Іваненко, І.Кулак, К.Кулак і М.Табак [Марочка В. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929 – 1941) / В. Марочка, Х. Готц. – К., 2003. – С. 271.].
У роки Другої світової війни підрозділи Червоної Армії вели запеклі бої при обороні і визволенні міста і району. Про це свідчать братські могили радянських воїнів і партизанів. У вересні – на початку жовтня 1941 у боях за Глухів і прилеглі до нього села і хутори великі втрати понесли 2-а гвардійська, 160-а і 283-я стрілецькі дивізії [Книга Пам’яті України. Сумська область.У 14 т. – Суми, 1995. – Т. 4. – С. 36.]. У цих боях під с. Чернєво загинув комісар 395-го полку М.Пивоваров.
До захоплення нацистами Глухова, в ньому було створено партизанський загін під командуванням П.Кульбаки. У лютому 1942 загін став бойовою одиницею партизанського з’єднання С.Ковпака. З січня 1943 у районі діяв другий Глухівський партизанський загін, спочатку під командуванням І.Чайки, а після його загибелі – І.Чубуна [Наумов М. Степной рейд / М. Наумов. – К., 1990. – С. 342 – 343; Голуб А. П. Пам’ять дитячого серця / А. П. Голуб. – Суми, 2003. – Вид. 2. – С. 91 – 92.]. Окрім двох Глухівських загонів, на сучасній території району були сформовані і діяли 1-й і 2-й Шалигинський, 1-й і 2-й Червонянський загони. Від рук окупантів у Глухові загинуло майже 13 тис. військовополонених і мирних жителів [Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза (1941 – 1945 гг.). Сборник документов и материалов. – Х., 1963. – С. 253; Белашов В. И. Глухов – забытая столица гетманской Украины / В. И. Белашов – К., 1992. – С. 104 – 105.].
До середини квітня 1943 у місті успішно діяла підпільна патріотична група. 26 квітня 1943 17 членів групи були заарештовані і після жорстоких тортур розстріляні. За допомогу партизанам у березні 1942 нацисти спалили с. Гуту Глухівського р-ну, розстіряли 273-х її мешканців, спопелили хутори Каплицю, Теребень і Язвин. У хуторі Барському в одному із сараїв спалили 33-х мирних жителів, серед яких були жінки, діти і люди похилого віку [Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза (1991 – 1945 гг.). Сборник документов и материалов. – Х., 1963. – С. 200.]. У січні 1943 у с. Студенок розстріляли і спалили 65 мирних жителів [Сумская область в период Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг. Сборник документов и материалов. – Изд. 2-е. – К., 1988. – С. 175.].
30 серпня 1943, в результаті успішного розвитку Глухівської операції, місто було визволено військами 60-ї армії генерал-лейтенанта І.Черняховського. Через день після визволення помер від смертельної рани командир 9-го танкового корпусу генерал-майор Г.Рудченко. Наприкінці серпня – початку вересня 1943 від німецько-нацистських загарбників були визволені всі села і хутори Глухівського р-ну. При їх визволенні загинуло багато воїнів із підрозділів 70-ї гвардійської і 226-ї стрілецьких дивізій.
Пам’ять про полеглих у роки Другої світової війни вшанована глухівчанами у братських та одиночних могилах воїнів, партизанів, підпільників, односельців – жертв нацистського терору. На їх честь встановлені пам’ятники, обеліски та стели. Пам’ятними знаками позначені місця формування партизанських загонів [Памятники истории и культуры Украинской ССР : каталог-справочник. – К., 1987. – С. 460 – 461; Поточний архів Глухівсько-Ямпільського об’єднаного міського військового комісаріату. Облікові картки воїнських поховань. Глухів, 2004. № 501 – 508; 510 – 588.].
У 1943 – 50 повоєнних роках промислові підприємства, комунальне господарство, будинки, лікарні, навчальні заклади, школи, культурно-просвітницькі установи в Глухові і районі були в основному відбудовані. Шалигинський цукровий завод, інші підприємства збільшили промислову і сільськогоподарську потужність. На поч. 1960-х – у сер. 1970-х рр. у місті з’явились нові підприємства важкої, легкої, перероблюючої промисловості. У районі набула розвитку харчова промисловість. З’явилися нові галузі: електротехнічна, машинобудівна, електронна та ін. За трудові досягнення багато працівників промисловості і сільського господарства, охорони здоров’я, науки і культури були відзначені нагородами. Пам’яткою трудової діяльності цього періоду є автомобіль ГАЗ-ММ.
Досить цікавою є містобудівна ситуація і архітектура м. Глухова. Архітектурний ансамбль центральної частини м. Глухова складали збережена донині Миколаївська церква, споруджена «государевим майстром кам’яної справи» М.Єфимовим у 1686 (за іншими даними – у 1693) з дзвіницею (1871), мурована Михайлівська церква, поставлена тим же майстром у 1692 (не збереглась), дерев’яний (з 1805 – мурований) Троїцкий собор (не зберігся), мурована церква св.Анастасії (не збереглась), Варваринська церква (не збереглась), ринкова церква св. пророка Іллі (не збереглась), мурована однокупольна Спасо-Преображенська церква (пам’ятка національного значення) (1765 р.), укріпленний кам’яним стінами Дівочий монастир з мурованим собором Успіння (не зберігся), будинок міської ратуші (не зберігся) [Логвин Г. Н. Памятники искусства Советского союза. Украина и Молдавия / Г. Н. Логвин. – М., 1982. – С. 362; Белашов В. И. Глухов – забытая столица гетманской Украины / В. И. Белашов – К., 1992. – С. 21; Вечерський В. Глухів. Малі історичні міста України / В. Вечерський, В. Бєлашов. – К., 2003. – С. 23 – 26.]. Гостей міста приваблювали кам’яна Московська фортечна брама (не збереглась) і Київська фортечна брама (пам’ятка національного значення), нині відома більш як Тріумфальна арка.
Після пожежі 1748, за указом Сенату від 28 червня 1748, місто вперше в Україні почало забудовуватись за розробленим архітекторами І.Мергасовим і А.Квасовим єдиним регулярним планом. Головні міські вулиці були розширені до 8 сажнів, виправлені і замощені камнем замість дерев’яних колод [Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 51, оп. 3, спр. 9883, арк. 1, спр. 1175, арк. 12; Городские поселения в Российской империи. – Спб., 1865. – Т. 5. – Ч. 2. – С. 285.].
У 1768 розпочалося будівництво другої Малоросійської колегії [Путешествие в Малороссию академика Гильденштедта и князя Долгорукова И. М. // КС. – 1893. – № 13. – С. 414.]. Завдяки вдалому поєднанню архітектури класицизму і барокко, будинок палацового типу справляв приголомшуюче враження і його називали восьмим чудом світу. До головних споруд міста належали будинки гетьманів І.Скоропадського, Д.Апостола, К.Розумовського, будинки Генеральної військової канцелярії, спеціального канцелярського «куреня», де готувалась верства військових канцеляристів, першої Малоросійської колегії, садовопаркова резиденція президента другої Малоросійської колегії, генерал-губернатора Малоросії П.Рум’янцева, міністерський будинок для російських знатних чиновників, будинки української старшини і купців. У 1784 потужна пожежа знищила майже половину міста [Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 193, оп. 1, спр. 272, арк. 13, ф. 54, оп. 1, спр. 3251, арк. 9 – 26, ф. 206, оп. 1, спр. 1306, арк. 2.]. Нічого не залишилось від будинків гетьманів, садиб старшини і жіночого монастиря [Цапенко М. По равнинам Десны и Сейма / М. Цапенко. – М., 1970. – С. 56.].
Храмові споруди та монастирі будувались не тільки у м. Глухові. У 28-ми км на південь від міста функціонував чоловічий Глухівсько-Петропавлівський монастир, що містився на підвищенні р. Клевень, біля с. Будищи. Головне місце в ньому займав чудовий мурований триверхий собор Петра і Павла [Вечерський В. Глухів. Малі історичні міста України / В. Вечерський, В. Бєлашов. – К., 2003. – С. 138; Ткаченко В. Православна Глухівщина / В. Ткаченко. – К., 2001. – С. 132.]. За 36 км на північний захід від Глухова з 1713 містився родовий жіночий монастир сім’ї гетьмана І.Скоропадського, з 1733 – чоловічий. У 1794 монастир згорів майже дотла, його було закрито і лише у 1827 відновлено як жіночий. Домінуючою спорудою в ньому був монументальний мурований собор Різдва Богородиці [Вечерський В. Глухів. Малі історичні міста України / В. Вечерський, В. Бєлашов. – К., 2003. – С. 133 – 134; Ткаченко В. Православна Глухівщина / В. Ткаченко. – К., 2001. – С. 199 – 200.].
За 18 км на південь від Глухова, на правому схилі р. Обести, у російському прикордонні, з 1557 діяв чоловічий монастир Глинської Різдва Богородиці пустині. З 1715 по жовтень 1731 він належав Київській митрополії. Головним соборним храмом у ньому був храм Різдва Пресвятої Богородиці [Російський державний історичний архів, м. С.-Петербург, Російська Федерація (РДІА), ф. 835, оп. 2, спр. 278, арк. 244.]. У 2-й пол. 18 ст. муровані церкви були зведені у селах Сваркове, Годунівка, Полошки, Сопич, Старикове [Ткаченко В. Православна Глухівщина / В. Ткаченко. – К., 2001. – (Фото збудованих у др. пол. XVIII ст. церков). ].
У 1-й пол. 19 ст. інтенсивного будівництва у Глухові не велось. Відродженню міста сприяла лібералізація суспільного життя, економічних і торговельних відносин. Головний внесок у цю благородну справу здійснила сім’я українських цукрозаводчиків, меценатів Терещенків, зокрема Микола Терещенко [Бєлашов В. І. Глухів – столиця Гетьманської і Лівобережної України / В. І. Бєлашов. – Глухів, 1996. – С. 89; Ковалинский В. Семья Терещенко / В. Ковалинский. – К., 2003. – С. 42 – 43.]. Завдяки реалізації його благодійницької програми, Глухів відновлювався як культурний центр, з багатьма навчальними закладами, що дали Україні відомих вчених, письменників, діячів культури.
Сучасні вулиці і площі міста відповідають плануванню кін. 17 – 1-ї пол. 19 ст. Зберегли первісне планування будинки 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст., зокрема будинки міської думи і земства (на місці другої Малоросійської колегії), міського банку, дворянських зборів, учительського інституту, безкоштовної лікарні св. Єфросинії; будинки притулку для бідних дітей-сиріт, чоловічої і жіночої гімназій; будинки «Федорівського» трикласного міського училища і ремісничого вищого типу ім. М.Терещенка.
Великий інтерес викликає збудований у 1893 мурований Анастасіївський собор (пам’ятка національного значення). За задумом його створювачів він повинен був змагатися своєю красою з Володимирським собором у Києві. Серед пам’яток, що не збереглися, монументальними формами виділявся підірваний у 1962 Троїцький собор [Державний архів Сумської обл., ф. 3343, оп. 1, спр. 150, арк. 24.]. У його будівництві, що тривало майже сто років, втілились і перехрестились різні стилі архітекторів І.Мергасова, А.Квасова, Ф.Савича, М.Мостіпанова.
У кін. 19 – поч. 20 ст. муровані храми прикрашали села Янівку (Первомайське), Дунаєць, Есмань (смт. Червоне), Некрасове, Білокопитове, смт. Шалигине, с. Ходине та ін. У місті Глухові діяло 9 храмів, на території району – 37 [Ткаченко В. Православна Глухівщина / В. Ткаченко. – К., 2001. – С. 83 – 86.]. У 20-30-х рр. 20 ст. місцевою владою у місті були зруйновані чотири правосланих церкви і три єврейських синагоги, велика кількість церков у селах району.
Не зважаючи на значні втрати, певна кількість вцілілих пам’яток нині вимагає особливого ставлення у питанні їх збереження.
За часів незалежної української держави у м. Глухові і Глухівському р-ні відбулися суттєві зрушення у пам’яткознавчій роботі. Завдяки діяльності, створеного у 1990 місцевого товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка у 1991, край старого Києво-Московського шляху у м. Глухові, облаштовано пам’ятний знак на честь 130-річчя перепоховання тіла Т.Шевченка у Каневі. У 1993, до 285-річчя страти керівників захисту гетьманської столиці Батурина, навпроти будівлі колишньої в’язниці встановлено пам’ятний хрест «Всім жертвам всіх терорів» [Бєлашов В. І. Глухів – столиця Гетманщини (До «Глухівського періоду» історії України (1708 – 1782 рр.)) / В. І. Бєлашов. – Глухів, 2005. – С. 135.].
Кабінет Міністрів України 8 лютого 1994 прийняв важливу постанову про створення державного історико-культурного заповідника у м. Глухові, З 2 жовтня 1998 заповідник передано з власності територіальної громади міста у державну власність з віднесенням до сфери управління Держбуду України [Вечерський В. Глухів. Малі історичні міста України / В. Вечерський, В. Бєлашов. – К., 2003. – С. 124.]. Все це надало можливість здійснити практичні заходи щодо створення нових пам’ятників і пам’яток.
У 1995 у м. Глухові встановлено перший в Україні парний пам’ятник композиторам М.Березовському і Д.Бортнянському. У 2002 біля місця будинку, де народився композитор Д.Бортнянський, встановлено пам’ятний знак з барельєфним зображенням композитора.
Не забуті жертви афганської війни 1979 – 89. На головній (Києво-Московській вулиці) м. Глухова встановлено пам’ятник воїнам-землякам, загиблим в Афганістані (2000). Пам’ятники над могилами загиблих воїнів-інтернаціоналістів встановлені на кладовищах міста і району.
На території міста і району нараховується 198 пам’яток історії та культури. У їх числі 38 пам’яток археології, 21 – архітектури, 139 – історії, з них: 1 пам’ятка державного устрою і суспільного життя, 5 – історії виробництва і техніки, 9 – науки та культури, 124 – воєнної історії. Встановлено пам’ятник Батьківщині-матері біля братських могил учасників громадянської війни і воїнів-визволителів (1991), створено меморіальний комплекс для загиблого цивільного населення, розстріляних, померлих та перезахоронених військовополонених і загиблих воїнів (1994), пам’ятний знак жертвам Чорнобиля (2001).
У 2003 розроблено й затверджено Генеральний план розвитку заповідника у м. Глухові [Вечерський В. В. Культурна спадщина Глухова як ресурс розвитку туризму. Збірник наукових праць / В. В. Вечерський // Матеріали шостої науково-практичної конференції (17 – 18 травня 2007 р.). – Суми, 2007. – С. 10.]. На часі створення комплексного проекту регенерації історичного центру Глухова, музеєфікації його пам’яток, особливо тих, які пов’язані з добою Гетьманщини і 300-літтям проголошення м. Глухова гетьманською столицею.
В умовах функціонування незалежної Української держави, робота по створенню нових, впорядкуванню і охороні існуючих пам’яток та розвитку туризму в місті і селах району є одними із найважливіших засобів збереження історичної пам’яті, свідомого відношення до історико-національних традицій і їх розвитку.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 355 – 362.