1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

З Прилук понад долиною Удаю, серед кучугур піску, іде дорога в Густинь, у відомий монастир, заснований в першій половині XVII ст.; в ньому написано відомий Густинський літопис. Назву «Густинь» він дістав від густих дубових лісів. Первісні споруди монастиря були з дерева. В 1670 – 1690 рр. замість дерев’яних оборонних стін були збудовані кам’яні. Насамперед спорудили північну і західну дільниці оборонних мурів з надбрам-ними церквами Катерини та Миколая. Потім, у 1672 – 1676 рр., – Троїцький головний храм, а згодом східну та південну дільниці мурів з надбрамною церквою Петра і Павла і, нарешті, трапезну.

У своїй повісті «Музыкант» Т. Шевченко радив читачам відвідати «полуразрушенный монастырь Густыню».

«Могу вас уверить, – писав він, – что раскаиваться не будете. Это настоящее Сенклерское аббатство. Тут все есть: и канал глубокий и широкий, когда-то наполнявшийся водою из тихого Удая, и вал, и на валу высокая каменная зубчатая стена со внутренними ходами й бойницами, и бесконечные склепы или подземелья, и надгробные плиты, вросшие в землю, между огромными суховерхими дубами, быть может, самим ктитором насажденными».

Цим ктитором був гетьман Самойлович.

Огляд густинського ансамблю слід почати з оборонних укріплень з брамами і церквами. Головна брама з північного боку являє собою складний комплекс споруд, з проїздом у першому ярусі й церквою на другому. її оточувала галерея, хід на яку влаштований у невеличкій гранчастій башті. Друга брама розташована з заходу. Квадратний нижній ярус поділений на три частини з проїздом у середній; у бічних – по три приміщення із сходами в церкву на другому ярусі. Це був невеликий чотиристовповий однобанний храм, який нагадував Троїцьку надбрамну церкву Києво-Печерської лаври. На другому ярусі східної брами є хрещата п’ятиверха церква лаконічних форм, з важкуватим силуетом. Пропорціями вона близька до Прилуцького собору, але набагато менша.

Найбільшу увагу привертає блискучий утвір української архітектури XVII ст. – Троїцька церква. Центричність і пірамідальність композиції мас витримані з великою послідовністю. Вона дев’ятидільна, хрещата, з п’ятьма банями. Головні рамена хреста гранчасті, а східне і західне трохи довші, причому західне рамено в свою чергу довше від східного. Без цього в масах була б деяка сухість і одноманітність. Пірамідальність і злитність силуету підкреслюються не тільки тим, що приміщення в міжрукав’ях далеко нижчі від бань, але й тим, що в них другий ярус на рівні хорів не квадратний у плані, а гранчастий.

В Густинському соборі так само головним мотивом є контраст, зіставлення численних горизонтальних і вертикальних членувань. Вони утворюють живу гру площин, архітектурних мас і деталей, але іншими засобами, ніж це ми бачили в Миколаївській церкві в Путивлі. Горизонтальний ритм створюють вікна й ніші, розташовані в два яруси і об’єднані на лобових гранях чотирма колонками, немов рамою. Боротьба вертикалей і горизонталей вирішується в гармонійному злитті, при деякій перевазі масивів бань, завершених стрункими двохярусними барочними верхами.

Інтер’єр за простотою задуму і майстерним архітектурно-конструктивним вирішенням належить до шедеврів. Такі споруди виникають тільки тоді, коли художник оволодіває вершинами професійної майстерності, а мистецька думка суспільства досягає зеніту.

Зайдемо всередину і станьмо в центрі храму. З безлічі вікон падають снопи яскравого світла. Погляд спокійно стежить за повільним рухом мас вгору. Вертикальні грані споруди м’яко переходять за допомогою кривих ліній арок і парусів у бані з сферичним завершенням. Якщо в зімкнутих склепіннях, в перетинах площин і ліній у заломах відчувалися драматичне напруження, динаміка, то тут все пройняте нешвидким величавим рухом. Спокійно і гордо підносяться і панують над простором широкі, з напівсфе-ричним завершенням п’ять бань.

А тепер поглянемо на західну частину, на бабинець, звідки ми зайшли. Велику естетичну насолоду відчуваєш, розглядаючи інтер’єр бабинця, в трьох гранях якого врізані величезні широкі відкриті арки, розташовані в три яруси. Ярус за ярусом піднімаються вони одна над одною, немов акорди в симфонії. Цього ефекту майстер добивається виключно мистецькими засобами – ритмічним повторенням окремих елементів, добре знайденим масштабом розмірів бані як у цілому, так і в окремих деталях. Важко повірити, що цього емоційного впливу на глядача будівничий досягає в інтер’єрі споруди, ширина якої в плані дорівнює лише 6,5 метра. Отже, бані близькі до їх середніх розмірів в українських дерев’яних церквах.

На жаль, ні розписи, ні іконостас храму не збереглися. Розписи вкривали всі стіни, аж до зеніту бань, а величезний іконостас займав усю ширину храму з бічними раменами. Він був гідний подиву як неперевершений твір декоративного мистецтва.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 135 – 138.