2017 р. Звід пам’яток України

Валентина Глушко, Валентина Старикова

Ямпільський р-н розташований у поліській зоні, у північній частині Сумської обл. Межує із Шосткинським, Середино-Будським р-нами Сумської обл., Севським р-ном Брянської обл. (Російська Федерація). Загальна площа – 943,5. кв. км. Станом на 2015 населення району – 24,410 тисячі осіб. У районі 61 населений пункт. До них входять м. Дружба, смт Ямпіль, смт Свеса та 58 сільських населених пунктів, які об’єднані в одну міську, 2 селищних та 13 сільських рад.

Районний центр – смт Ямпіль, розташоване за 6,0 км від залізничної станції Ямпіль і за 180 км від обласного центру, на річках Студенок та Івотка (остання – притока річки Десна, басейн Дніпра). Станом на 2015 у Ямполі мешкає 4,7 тис. чоловік.

За часів Київської Русі землі нинішнього району належали Новгород-Сіверському князівству [Сумщина від давнини до сьогодення : Науковий довідник / Упоряд. Л. А. Покидченко; редкол. Л. П. Сапухіна (відп. ред.) та ін. – Суми, 2000. – С. 5.]. У сер. 14 ст. – Великому князівству Литовському. У 1500, після переходу чернігово-сіверських князів на бік Москви і перемоги руських військ у війні з Литвою, ямпільські землі увійшли до складу Російської держави. До сер. 17 ст., внаслідок Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, сформувалась українська держава, що на автономних засадах увійшла до складу Росії. У цей час козацький адміністративно-територіальний устрій з поділом на полки і сотні поширився майже на всю територію Сумщини. Північна частина області увійшла до складу Лівобережної України, або Гетьманщини. Ямпіль (Клин) став ранговим володінням українських гетьманів. З 1648 Янпіль – сотенне містечко Ніжинського полку.

У 17 ст. за адміністративно-територіальним поділом землі Ямпільщини входили до Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства. З 1782 Ямпіль – населений пункт спочатку Глухівського, а потім Шосткинського повітів Новгород-Сіверського намісництва [Полный свод законов Российской империи. Т. XXI. Ст.152229. – СПб., 1890.]. У 1796 Ямпільщина входила до Малоросійської губернії, а у 1802 – до Чернігівської [Городские поселения в Российской империи. Т. 5. Ч. 2. – СПб,1895. – С. 279.]. З 1861 Ямпіль – волосне місто Глухівського повіту Чернігівської губернії [Административно-территориальное деление Украины. – Х.,1923. – С. 41.]. Центром району Ямпіль став у 1923, спочатку – Новгород-Сіверського, пізніше – Глухівського, Конотопського округів. У 30-х рр. Ямпіль – територія Шосткинського р-ну. Протягом лютого – жовтня 1933 селище відносилось до Київської обл., а з жовтня – до Чернігівської. У 1935 – 39 – це районний центр Чернігівської, а з 1939 – Сумської областей. У 1958 Хутір-Михайлівський було віднесено до категорії селищ міського типу. У 1962 його перевели до розряду міст районного підпорядкування і перейменували в місто Дружбу. У 1962 – 66 Ямпіль – селище Середино-Будського та Шосткинського р-нів Сумської обл. З грудня 1966 Ямпіль – районний центр Ямпільського р-ну Сумської обл.

Територію нинішнього району було заселено ще у сиву давнину. Про це свідчать знайдені археологами рештки поселень, посуд, наконечники стріл, якими користувались наші далекі пращури в епоху переходу від каменю до бронзи. Поблизу теперішніх сіл Папірня, Орлівка, а також на території нинішнього Ямполя виявлено поселення доби пізнього неоліту. У с. Антонівка – майстерню по виготовленню крем’яних знарядь праці.

На околиці с. Феофілівка – поселення бронзового віку, села Княжичі – городище, окремі речі часів Київської Русі. Поруч села Радіонівка знайдено залишки слов’янського поселення 7 – 13 ст. [Сумщина від давнини до сьогодення : Науковий довідник / Упоряд. Л. А. Покидченко; редкол. Л. П. Сапухіна (відп. ред.) та ін. – Суми, 2000. – С.5.]

Варто зазначити, що територію Ямпільщини археологами досліджено недостатньо. Тому не виключено, що у майбутньому пам’ятки археології краю можуть поповнитися новими цікавими знахідками.

За часів Київської Русі Ямпільщину оточували давньоруські міста Путивль, Новгород-Сіверський, Рильськ, Глухів. Вони пов’язували між собою шляхи спілкування мешканців краю. Є припущення, що одними із перших із нині існуючих на території району виникли поселення Шатрище та Княжичі. Руські воїни в походах проти половців у 12 ст. ставили намети, або «шатри», що згодом обростали поселеннями селян.

У 14 ст. територія нинішньої Ямпільщини являла собою суцільну рівнину, тому найдавніші поселення виникали між ріками та болотами, що слугували захистом для поселенців. Саме в цей час в лісах будуються перші «буди» і «гути», де місцеві жителі виготовляли дьоготь, поташ та скляні вироби. І сьогодні на карті області є населений пункт Марчихина Буда.

Ямпіль існував уже у 1-ій пол. 17 ст., бо за матеріалами статистичного перепису Ніжинського полку (1654) показаний з церквою. Тоді він називався Клином. Пізніше (1688) за переліком «Глухівської волості», на річці Студенок, існували маєтності Старий Клин, Слобідка Клинська, Кояковичі. Вони належали Ростопчам, і були пожалувані їм Владиславом 4 [Хутір Шостка та інші поселення краю в історичних документах від 1551 року. – Шостка, 2003. – С. 9.]. До цього, за Деулінським перемир’ям 1618, маєтності були у власності польського магната Пісочинського. Назва Клин у Ямполі збереглася до цього часу. Так жителі селища у розмовній мові називають одну з вулиць райцентру, що має офіційну назву – вулиця Коцюбинського.

Існує дві версії щодо походження назви Янпіль (пізніше Ямпіль). Перша базується на припущенні, що назва пішла від імені господаря містечка і земель Яна Сердюцького (17 ст.) – Янове поле. Друга – походить від тюркського «ям» – поселення, де приїжджі могли поміняти коней, та з грецької «поліс» – місто [Янко М. П. Топонімічний словник – довідник Української РСР / М. П. Янко. – К., 1973. – С. 169.].

Першим сотником Ямполя був Василь Журавський. У 1674 гетьман І.Самойлович передав сотенне містечко полковнику Іванії (Ян Сердюцький) [Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. Лазаревский. – СПб, 1908. – С. 500.]. Через деякий час гетьман відібрав Ямпіль у Іванії і знову зробив його своїм ранговим володінням. Після усунення І.Самойловича Ямпіль перейшов до Івана Мазепи, який приєднав до нього прилеглі хутори та три села, побудував кілька млинів. У лісах з’явились буди.

На той час населення Ямполя складалося з козаків та посполитих селян. Останні виконували різні повинності, платили грошові та натуральні податки. При наявності коня, селянин платив 2 золотих на рік [Лазаревский А. Малороссийские посполитые крестьяне (1648 – 1783) / A. Лазаревский. – К., 1908. – С. 49.]. Крім того, по золотому сплачувалося за винокурню і по три копи грошей за солодовню. Ямпіль приносив гетьману прибутку до 15 тисяч золотих на рік.

У 1695 козаки сотні були приписані до гетьманської булави. Після засудження Івана Мазепи Петро І віддав Ямпіль Олександру Меншикову, а Катерина ІІ, скасувавши гетьманську владу на Україні, пожалувала його дійсному таємному раднику Івану Неплюєву, який володів у Глухівському повіті 25 тисячами десятин землі [Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. Лазаревский. – СПб, 1908. – С. 336.]. З них 19 тисяч займав Ямпільській маєток [Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. / Под ред. B. П. Семенова. – СПб., 1893. – С. 504.].

З сер. 17 ст. виникли нові села. Найбільш вірогідною датою заснування селища Свеса є 1650. Перша згадка про поселення датується 2-ою пол. 17 ст., коли гетьман І.Самойлович подарував його своєму зятеві Юрію Четвертинському. Завдяки вигідному розташуванню, природним багатством лісового краю цей хутір перетворився на військово-стратегічну тилову сировинну базу, практично недоступну для Польщі. Тут вироблялось деревне вугілля для мідного литва, дьоготь для побутових потреб, поташ для миловаріння та інше.

У 2-ій пол. 17 ст. виникло село Дорошівка, засноване воронезьким козаком Григорієм Дорошенком, пізніше хутір Дорошенків – родове гніздо гетьманів України Михайла та Петра Дорошенків. Село Марчихина Буда (перша датована згадка про нього належить до 1660) одержало назву від імені дружини литовського дворянина Марчихи, яка займалась виваркою поташу, а будами звались поташні кустарні підприємства. З 1720 у Марчихиній Буді поселились розкольники.

З 17 ст. також беруть свій початок села Орлівка, Паліївка, Усок, Юрасівка [Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Полк ніжинський / А. Лазаревский. – СПб, 1908. – С. 504.].

У 17 – 18 ст. набувають розквіту ремесла та промисли. Споконвіку Шатрище славилось своїми гончарними виробами. Майже в кожному дворі під навісом був гончарний круг. Горщики, глечики, миски, полумиски продавалися на ярмарках Чернігова, Орла, Севська, Глухова та інших міст і містечок України. Загальновідомо, що готуючись до битви під Полтавою у 1708 – 09, артилеристи Петра І використовували для зберігання пороху шатрищенські макітри та глеки.

На поч. 18 ст. поблизу Ямполя був побудований невеликий фаянсовий завод по виготовленню глиняного посуду, почали діяти перші винокурні. Робочу силу винокурень, млинів і цукроварень складали селяни. Були розвинуті будний промисел і виробництво цегли.

У сер. 18 ст. у Ямполі була розквартирована козацька сотня Ніжинського полку. До неї належали одне містечко і 58 сіл та хуторів, у тому числі Орлівка, Свеса, Грем’ячка, Імшана, Усок, Паліївка, Білиця. Згідно ревізії 1764 у Ямпільській сотні мешкало 9057 душ [Шафонський А. Топографическое описание Черниговского наместничества с кратким историческим и географическим описанием Малыя России / А. Шафонский. – К., 1851. – С. 76.].

19 ст. – це період бурхливого розвитку капіталістичних відносин. На Ямпільщині він характеризувався економічним і соціальним розвитком. Іван Неплюєв побудував у 1836 на річці Івотка паперову фабрику на 78 робочих місць. Папір, що виготовлявся на ній, був хорошої якості, з водяними знаками, відомий за межами Глухівського повіту. Біля фабрики селилися селяни. Населений пункт назвали Папірнею. Він існує до сьогоднішнього часу [Домонтович М. Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния / М. Домонтович. – СПб, 1865. – С. 350.].

У 1835 біля заснованого у 2-ій пол. 17 ст. населеного пункту Юрасівка, таємним радником Глухівського повіту Чернігівської губернії мільйонером М. Терещенком будується цукровий завод, майстерні. Поряд із заводом, на місці Юрасівки, виросло робітниче селище, яке М.Терещенко назвав іменем свого сина Михайла. У кін. 60-х рр. 19 ст. до заводу було прокладено вузькоколійку від залізничної колії Вороніж – Зернове. Так Хутір-Михайлівський став залізничною станцією з початковою назвою – Юрасівка [Сумщина від давнини до сьогодення : Науковий довідник / Упоряд. Л. А. Покидченко; редкол. Л. П. Сапухіна (відп. ред.) та ін. – Суми, 2000. – С. 135.]. На її базі стали зводитись мости, залізничні депо. Згодом станція стала вузловою.

Успішно працювали млини, винокурні, цукроварні. Майже кожна винокурня за рік виготовляла 650 тисяч літрів спирту. У цей час подальшого розвитку набули лісові буди по виварці поташу, лужної солі, смоли, дьогтю. Набула розвитку торгівля. На ярмарках продавали і купували дари лісів: ягоди, гриби, дичину; товари натурального господарства, вироби ремісників: глиняний посуд, бочки, полотно.

У 30-х рр. 19 ст. у Ямполі діяли дві церковно-парафіяльні школи, у 1866 було відкрито земське сільське училище, а в 1885 при училищі запрацювала бібліотека. У містечку був невеликий медпункт, в якому працювали лікар, акушерка, кілька фельдшерів.

Напередодні реформи 1861 в Ямпільському поміщицькому маєтку нараховувалося 1500 кріпосних. Серед них були землероби і ремісники, каретники, муляри та інші. З 456 селянських господарств 265 мали тягло. В середньому на ревізьку душу припадало по 2,5 десятин землі (в т.ч. орної, під сінокоси і присадибні ділянки) [Приложение к трудам редакционных комиссий для составления положения о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. Сведения о помещичьих имениях. Т. 6. – СПб, 1860. – С. 6-7.].

Після проведеної земельної реформи, Ямпільську економію охопили селянські заворушення, які виникли і у маєтку Міклашевських – спадкоємців І.Неплюєва [Крестьянское движение в России в 1857 – мае 1861 гг. : Сборник документов. – М., 1963. – С. 695.].

Незадоволення селян було викликане несправедливим розподілом орних земель. У 1873 на Ямпільщині, за ініціативою жителів села Імшана і за підтримки ямпільчан відбувся масовий виступ селян проти поміщиків і місцевої поліції, яка намагалася продати селянське майно за недоїмку. За наказом Чернігівського губернатора у селі було розквартировано дві піхотні роти для наведення порядку [Крестьянское движение в России в 1870 – 1880 гг. : Сборник документов. – М., 1968. – С. 495.].

Влітку 1892 Ямпіль охопила велика пожежа, повністю згоріли базарна площа, склади з товарами, центральний житловий масив. Ця подія зумовила утворення добровільного пожежного товариства [Верховец Я. Д. В наши дни / Я. Д. Верховец. – Петроград, 1915. – С. 17-19.].

На межі 19 – 20 ст. у Ямполі було створено сільськогосподарську школу першого розряду, а потім у селі Воздвиженське – православне Хрестовоздвиженське Трудове Братство. Їх засновником був уродженець Ямполя М.Неплюєв (1851 – 1908) – богослов, громадський діяч, педагог і мислитель. Він був суспільним діячем європейського масштабу, членом англо-російської літературної спілки, Міжнародної Молитовної спілки, головним організатором проведення Конгресу єдиного людства (Париж 1900), основною ідеєю якого було єднання усіх християнських конфесій і демілітаризація держав [Журналы Глуховского уездного земского собрания. – Глухов, 1886.].

Братство Неплюєва уособлювало живу модель вільного людського братерства бідних і багатих християн. З організаційно-православної точки зору воно являло собою кооперативне товариство виробництва і споживання з колективною формою власності на засоби виробництва. 29 грудня 1901 М.Неплюєв здійснив безпрецедентний в історії Росії вчинок – передає все майно, загальною вартістю 2 мільйони 750 тисяч карбованців, у повну власність Братства. У 1919 Братство перетворилось на радянську комуну «Трудове Братство», яку у 1924 було зруйновано радянською владою.

Перша російська революція 1905 – 07 сколихнула трудящих краю. Селянські заворушення у січні – лютому 1905 охопили і Чернігівську губернію. Найбільш рішучим був виступ Глухівського і Новгород-Сіверського повітів, що закінчився повним знищенням у лютому 1905 цукрового заводу українського промисловця і землевласника М.Терещенка. Особливо активними учасниками заворушень були мешканці сіл Чуйківка, Ломленка, Радіонівка, Журавка, Юрасівка, Свеса [Революційна боротьба трудящих України в 1905 – 1907 рр. – К., 1980. – С. 87.]. Трудящі Ямполя вимагали виводу поліції з населеного пункту [ЦДІАУ, ф. 1439, оп. 1, спр. 390, арк. 81.]. Для покарання революційно налаштованої громадськості до Хутора-Михайлівського з каральним загоном прибув начальник Чернігівського жандармського управління [Дроздов И. Г. Аграрные волнения и карательные экспедиции в Черниговской губернии в годы первой революции 1905 – 1907 гг. / И. Г. Дроздов. – С.174. Хроника революционного рабочего движения на Украине (1900 – 1917) – К., 1987. – С. 197, 183.].

Але робітничі та селянські виступи не припинялись. Так, влітку 1906 і на початку 1907 у Ямполі, Хуторі-Михайлівському та Свесі відбувалися мітинги і страйки робітників та селян [ЦДІАУ, ф. 1439, оп. 1, спр. 1482, арк. 27.]. У травні 1913 селянська біднота категорично заявила про небажання заселятись на хутори [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 42.]. До нашого часу на схід від селища Свеса збереглося урочище під назвою «Синя криниця», де у 1905 – 17 революційно налаштовані робітники проводили мітинги та маївки.

Після Лютневої буржуазної революції 1917 населення району по різному сприйняло інформацію щодо утворення Центральної Ради, Генерального Секретаріату – Уряду України, проголошення автономії України та утворення у листопаді 1917 Української Народної Республіки. Ямпільщина стала частиною УНР. Близькість російського кордону спонукала місцеве населення вступати до новостворених частин Української армії.

У 1917 революційну боротьбу у Ямполі очолив Т.Красняк, а 1 січня 1918 у селищі було встановлено радянську владу. Першими її представниками були брати М. і К.Мазури. 19 листопада 1918 радянську владу було встановлено у Хуторі-Михайлівському. Її перші кроки почалися з примусових реквізицій. Вже у листопаді 1918 зі станцій Хутір-Михайлівський та Конотоп було відправлено до Москви та Петрограду 140 тисяч пудів цукру [Іванущенко Г. М. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. М. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 13, 14.].

У 1918 – 20 на Ямпільщині відбувалась жорстока класова боротьба, внаслідок чого влада на території району змінювалась кілька разів.

Українські війська на Лівобережжі протистояли двом російським арміям: з Харкова на Київ наступали війська Муравйова, а з Гомеля на Чернігів і Бахмач – армійська група Берзіна. Їм на допомогу з Брянська, через усю Сумщину, рухався Московський загін особливого призначення під керівництвом О.Знаменського [Там само. – С. 7.]. У самому районі діяли партизанські загони радянського спрямування, якими керував уповноважений народного секретаріату України В.Боженко. У радянські часи жителі Ямполя увіковічили пам’ять про В.Боженка, назвавши його ім’ям центральну вулицю селища, а в с. Степне – встановивши меморіальну дошку на будинку, де розміщувався штаб. Нині в частині цього приміщення розміщується сільська бібліотека.

Після підписання у Бресті мирного договору УНР з Німеччиною розпочався спільний наступ на більшовицьку армію. Наприкінці березня 1918 від більшовиків було визволено Глухівський повіт.

Особливе значення у цей період мали залізничні вузли. Станції були під постійною охороною. Залізниця Київ – Москва на дільниці Конотоп – Хутір-Михайлівський охоронялась полком ім. М.Дорошенка (один з перших в Армії УНР) під командуванняи Пелещука та першою козацькою пішою дивізією («сірожупанники»). ЇЇ було утворено після укладання Брестського миру. Командував дивізією підполковник І.Перлик. 28 серпня 1917 це формування було передано Українській державі і з першого вересня 1917, після параду у Києві перед гетьманом Г.Скоропадським, несло службу по охороні кордону від річки Суземка (Російська Федерація) до Ямполя [4156].

У травні 1918 було встановлено так звану «нейтральну зону» між Україною і РРСФР. Вона проходила і по території району, відсікаючи від України землі Серединобудщини. У цій зоні утворювалися більшовицькі, анархістські загони, які здійснювали спроби заволодіти територією, що належала Українській республіці.

Процес встановлення нової влади на Ямпільщині проходив складно і неоднозначно, тому завершився тільки у 1919. Та навіть після остаточного її встановлення, ще до кінця 1923 тут діяли селянські загони антирадянського спрямування. Загін під керівництвом Галако налічував 150 чоловік. Крім нього на території повіту було ще два малочисельні об’єднання під проводом Дебельського, Герасимця і Чертая. Загони перешкоджали вивезенню лісу, нищили документацію сільрад. У селі Ломленка бійці одного з таких загонів обстріляли загін Московського полку [Державний архів Сумської обл., ф. 1705, оп. 2, спр. 1, арк. 20.].

З історичних пам’яток тих буремних років до нашого часу збереглася будівля, у якій 7 листопада 1922 відбувся 5-й з’їзд рад Ямпільської волості. Про цю подію можна дізнатися з меморіальної дошки, яку встановлено на будинку. Нині там розміщується районний Будинок культури.

Після встановлення Радянської влади почалися післявоєнні відновлювальні роботи. Місцеве керівництво велику увагу приділяло роботі Хутір-Михайлівського залізничного вузла і рафінадного заводу, який було запущено у дію 2 січня 1923. У 1925 – 26 завод реконструйовано з встановленням нового обладнання для основного виробництва. У 1920 у Свесі став до ладу механічний завод. На початку 1920-х запрацював другий лісозавод.

Стала розвиватись соціальна сфера. У 1926 у районному центрі Ямполі налічувалось 922 господарства, мешкало 4326 жителів. У початковій та семирічній школах 17 вчителів навчали 848 учнів, працювали: лікарня, клуб і читальня [Там само, ф. 221, оп. 1, спр. 181, арк. 32.]. На поч. 20-х рр. у селищі було відкрито дитбудинок, клуб, хату читальню, працювала бібліотека з книжковим фондом 2500 примірників.

У 1930 – 31 в Ямполі було створено 5 колгоспів. У 1932 побудовані коноплезавод та маслозавод. Працювали два лісозаводи, електростанція і кіноустановка.

Не обійшли жителів району і жахливі події, які мали місце в житті українського народу: голодомор 1932 – 33 та сталінські репресії. У роки репресій було заарештовано майже півтисячі ямпільчан. Більше вісімдесяти мешканців краю було засуджено до вищої міри покарання і страчено [Там само, ф. 7641, оп. 1, спр. 370, 371.]. У районі не увічнено пам’ять жертв голодомору та сталінських репресій.

Напередодні Другої світової війни, у Ямполі працювало 4 школи. Культурно-масову роботу проводили працівники районного Будинку культури, Будинку піонерів та бібліотеки.

Грізні роки війни стали важким випробуванням для нашого народу. З 28 вересня по 2 жовтня 1941 точилися жорстокі оборонні бої за Ямпіль. У них брали участь 143-я, 298-а стрілецькі; 21-а, 52-а, 55-а кавалерійські дивізії; 141-а танкова бригада 13-ї армії Брянського фронту. Повністю район було окуповано нацистськими військами 2 жовтня 1941.

На території Ямполя діяли німецька комендатура і гестапо. Гітлерівці грабували і вбивали непокірне населення. За два роки окупації ними було вбито 580 мирних жителів і 300 насильно відправлені на каторжні роботи до Німеччини [Клопов В. Народна боротьба на Україні в роки Другої світової війни / .В. Клопов, І. Кулик – К., 1957. – С. 114.]. У жовтні 1941 на території Хутір-Михайлівського цукрорафінадного заводу нацистами було створено табір для військовополонених, на території якого було страчено 18729 військових, 2460 мирних жителя. 762 мешканці краю було відправлено у фашистське рабство [Сумская область в период Великой Отечественной войны. – Х., 1963. – С. 253.].

Загиблі і розстріляні у концтаборі у період з 1941 – 43 військовополонені поховані у сквері цукрорафінадного заводу у шістьох братських та двох одиночних могилах.

На території району велась підпільна боротьба з німецько-фашистськими загарбниками. Серед організаторів цієї боротьби були командир партизанського загону «За Родину!» С.Гнибіда, начальник штабу Г.Макаренко, комісар загону – Д.Красняк [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 619.].

Для лікування поранених радянських воїнів, залишених військами в райцентрі, лікар М.Костогаров організував роботу підпільного шпиталю. Підпільний шпиталь був і в с. Окіп у садибі батьків підпільника М.Дарики, повішеного гітлерівцями. Після проходження лікування всіх бійців було переправлено до партизанських загонів для подальшої боротьби з ворогом.

З 29 серпня по 5 вересня 1943 населені пункти району були визволені від гітлерівців воїнами 6-ї і 75-ї Гвардійських стрілецьких дивізій 60-ї армії; 69-ю, 149-ю, 193-ю, 354-ю стрілецькими дивізіями та 115-ю стрілецькою бригадою 65-ї армії Центрального фронту генерала Батова.

Жителі Ямпільщини зробили вагомий внесок у всенародну боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками. 1820 ямпільчан воювали на фронтах, 1345 воїнів були нагороджені бойовими орденами і медалями, серед них – 50 партизанів ямпільського партизанського загону. Уродженцю села Паліївка Я.Головачу за героїзм, проявлений в боях за річку Одер, посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він похований у м. Домено (республіка Польща). Ім’я героя носить Паліївська ЗОШ і вулиця рідного села [Гриченко И. Т. Подвиг : Документальные очерки о Героях Советского Союза / И. Т. Гриченко, Н. М. Головин. – Х., 1975. – С. 97-98.]. У лютому 1945 звання Героя радянського Союзу присвоєно княжичанину П.Сагайдачному, нині почесному громадянину Ямполя. Колишнього головного лікаря Свеської лікарні Д.Журавльова нагороджено орденами Слави трьох ступенів.

На фронтах Великої Вітчизняної війни, а також у боротьбі проти ворога в тилу й підпіллі загинули 550 жителів району. Мешканці Ямполя бережуть пам’ять про тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини. У центрі селища – братська могила, у якій поховано 814 радянських воїнів. У 1961 в сквері на вулиці імені В.Боженка встановлено пам’ятник керівникам підпілля та організаторам партизанського загону «За Родину!» Д.Красняку, С.Гнибіді та Г.Макаренку.

На будинку районної ради встановлено меморіальну дошку на честь підпільного райкому партії. Встановлено пам’ятний знак на честь 75-ї Гвардійської Бахмацької стрілецької дивізії, яка визволяла Ямпіль від фашистських загарбників у вересні 1943 [Зелен-край. Ямпільщина: нариси і портрети. – Суми, 2001. – С. 33-35.]. На вулиці ім. Щорса відкрито пам’ятник учителям і учням школи № 1, які загинули в роки війни. На самій будівлі школи – меморіальна дошка на честь випускника школи С.Ошомка, який загинув в Афганістані і посмертно нагороджений орденом Леніна. Всього для увічнення пам’яті земляків на території району встановлено 65 пам’ятників та обелісків.

Ямпільщина багата і щедра на видатних людей, які своїми талантами і невтомною працею зробили значний внесок у розвиток науки і культури. Це О.Богомазов – всесвітньо відомий художник, «український Пікассо»; С.Набоко – доктор геолого-мінералогічних наук, професор; Л.Пахомова – кандидат технічних наук, заслужений винахідник УРСР; С.Черненко – селекціонер-садівник, академік АН СРСР, професор, Герой Соціалістичної Праці (1966); І.Швець – доктор технічних наук, академік, колишній ректор Київського університету ім. Т.Шевченка; Г.Гришило – кандидат біологічних наук, професор; Н.Солодовник – генерал-лейтенант, колишній військовий аташе Радянського посольства у Німеччині, випускник Кембриджського університету; В.Образ – генерал-лейтенант; А.Рябуха, О.Бублик, А.Галушко – генерал-майори; В.Остапенко, В.Медведко, М.Алексенко – кавалери орденів Леніна, голови колгоспів-мільйонерів; В.Булана, С.Дзюба – Герої Соціалістичної Праці.

Сучасний Ямпіль – красиве і впорядковане селище міського типу. Капітальними спорудами, що формують його центр, є будинки районної ради, комерційних банків, вузла поштового і електронного зв’язку, торгівельного комплексу, центральної районної лікарні, прокуратури, школи № 2, дитячого садка «Малюк», аптеки, ВАТ «Ямпільський механічний завод», багатоповерхового житла. У східній частині селища розташовані ДП «Ямпільський агролісгосп», залізнична платформа «Івотка», пожежна частина № 25; у північній – школа № 1, льонозавод, очисні споруди. На заході – особлива прикраса і гордість селища – районна станція юних натуралістів.

На Ямпільщині діють чотири промислові підприємства, 13 сільськогосподарських об’єднань, 17 фермерських господарств. Важлива ланка сучасного господарства району представлена Хутір-Михайлівською дистанцією колії, трьома залізничними станціями, митним постом і двома прикордонними загонами.

Район має великі культурні та освітні традиції. У Ямполі та на території району працюють 24 загальноосвітні школи, 6 дитячих садків. Населення обслуговують 20 медичних закладів, 13 будинків культури, 7 клубів, 22 бібліотеки. Працюють 2 дитячі музичні школи, діють 19 релігійних громад.

На сьогодні у районі зареєстровано 82 об’єкти культурної спадщини місцевого значення. Із них: 65 пам’яток воєнної історії, одна пам’ятка археології, 10 пам’яток монументального мистецтва, 6 пам’яток архітектури.

Стале архітектурне та містобудівне середовище почало формуватися із заснуванням Ямполя. У 1740 Ямпіль мав такий вигляд:

«Ограда в нем деревянная, ветхая и во многих местах обвалилась, а с северной стороны и стен не имеется, о шести проездах; в том числе три недостроены верхов, с проездами, без ворот» [Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Полк Ніжинський / А. Лазаревский. – СПб, 1908. – С. 503.].

У Ямполі на той час було чотири церкви: Покрова Богородиці, Преображіння Господня, з теплою при ній Благовіщення і четверта – святого великомученика Георгія. Жодна з них до нашого часу не збереглася 1338Історичною пам’яткою часів гетьманщини на території району є будівля діючої церкви Успіння Богородиці у с. Чуйківка. Дерев’яна одноверха церква стоїть у рівнинній місцевості на пагорбі край села над річкою Гибин (правий доплив р. Івотка, басейн Десни). Збудована церква у 1730, коли Чуйківка перебувала у володінні державного канцлера графа Гаврила Головкіна. Церква кілька разів перебудовувалась – у 1753, на початку та у сер. 19 ст. У 1930 церкву закрили, зруйнували верхній ярус дзвіниці і перетворили на сільський клуб. З 1943 будівля знову почала використовуватися за прямим призначенням. Успенська церква у Чуйківці є безцінною пам’яткою народної дерев’яної архітектури, найдавнішою на Сумщині, що зберегла свої первісні форми. За монументальністю образу, масштабністю й композиційною довершеністю їй немає рівних серед уцілілих тридільних одноверхих дерев’яних храмів Лівобережної України [Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В Вечерський. – К., 2005. – С. 561-562.].

У 30-х рр. 19 ст. на території Ямполя діяло три православні храми: СпасоПреображенський, Свято-Георгіївський та церква Покрова Богородиці. Навколо них було зосереджене духовне життя тогочасних мешканців містечка. До нашого часу жоден з них не зберігся. Спасо-Преображенський храм (1796) у роки громадянської війни, під час бойових дій, зазнав нищівної пожежі. Була розгромлена також усипальниця родини Неплюєвих, що доповнювала ансамбль храму. Свято-Георгіївський храм, побудований у 1826 старанням І.Неплюєва, було зруйновано на поч. 30-х рр. 20 ст. Особливе місце в містечку займала церква Покрова Богородиці. Її реліквіями були Володимирська ікона Божої Матері, сім примірників Євангелія (1677, 1698 та 1709 видання), всі прикрашені сріблом. Церква згоріла у 1754, була відбудована і знову згоріла у 1834.

Із власності родини Неплюєвих до наших часів у Ямполі збереглися стіни колишнього торгового ряду, будівля школи, флігель для вчителів, головна контора маєтку (все на сучасній вулиці Леніна). У с. Воздвиженське сьогодні можна побачити будівлі, що належали Трудовому Братству. Це гуртожитки братських сімей, лікарня, братське кладовище з могилою засновника Братства, липова алея, паркова зона, Хом’якова гірка, залишки спиртового заводу, його складу, чоловічої школи.

У с. Воздвиженське також зберігся будинок, у якому мешкав Іваненко Микола Миколайович – праведник Калузького монастиря, похований у 1812 на братському кладовищі. Для збереження спадщини М.Неплюєва у Воздвиженському створено історико – меморіальний музей «Трудове Братство М.Неплюєва» (2000). 22 травня 1996 на честь М. М.Неплюєва встановлено пам’ятний знак. У 2005 у Ямполі, біля Спасо-Преображенського храму, було встановлено другий пам’ятний знак на честь видатного земляка.

19 серпня 2001 до 10-ї річниці Незалежності України у селищі було побудовано Спасо – Преображенський храм. Окрасою храму є ікони Спасителя й Матері Божої, а також ікона Архістратига Михаїла.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К.: 2017 р., с. 1332 – 1339.