Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Харитоненки

Нові господарі Качанівки – Харитоненки стояли поряд з такими відомими промисловцями, як Терещенки, Демидови, Морозови, Ситіни. Вони були не тільки багаті люди, цукрозаводчики, землевласники, а й колекціонери, філантропи! Величезні статки, передусім на цукровому виробництві, надбав Іван Харитоненко (1820 – 1891). Його єдиний син Павло (1852 – 1914) продовжив батькову справу. Витрати Харитоненків, зокрема на колекціонерську й доброчинну діяльність були дуже великі, але прибутки вони діставали ще більші. Мільйон карбованців П.Харитонепко заплатив за Качанівку без особливих зусиль. Звичайно, було престижно стати власником відомої садиби, заснованої знаменитим П.Рум’яіщевим-Задунайським. Безперечно, привабила “короля цукру” й недалеко розміщена Парафіївська цукроварня. Качанівку знав і, цілком імовірно, свого часу в ній побував батько Павла Харитоненка. У відомому родинному альбомі Тарновських, що зберігається в Чернігівському історичному музеї, прочитується підпис “Іван Харитоненко”. Цей автограф можна датувати 40-ми роками. Бувши конторником, Іван Харитоненко роз’їжджав тоді по ярмарках і міг відвідати й славетну Качанівку.

Купча на Качанівку була затверджена 29 квітня 1897 року. А втім, колишні власники Тарновські ще лишалися у своєму родовому гнізді до осені наступного року. Незважаючи на це, П.Харитоненко одразу після оформлення купівлі розгорнув грандіозні роботи в Качанівці, а також у Парафіївці на цукроварні й довкола неї. Скажімо, з п’ятнадцяти споруд у центральній частині садиби, що збереглися до нашого часу, щонайменше половину збудовано за Харитоненків, а решту перебудовано й відремонтовано. Значних змін зазнав головний будинок: повністю переклали флігелі, перебудували центральний барабан, по всьому палацу замінили підлогу, наново оздобили зали, палац і служби перерустували. У садибу провели електрику й телефон, обладнали водогін [але водонапірна башта при палаці збудована за В.В.Тарновського. Невже він не знав, для чого він її будував ?] і каналізацію, розширили і впорядкували парк. Постали й нові будівлі, які згодом, за радянських часів були втрачені. Серед них пташник, збудований у 1912 році за проектом відомого архітекта А.Білогруда, а також телятник, повітка при будинку садівника, китайська альтанка, кегельбан тощо.

Всього за Харитоненків на території садиби збудовано щонайменше 12 споруд різного призначення. Потреба в них пояснювалася передусім постійним зростанням господарства в садибі. Будівельними роботами в Качанівці керував архітект Ґустав Шольц. Він виконував і проекти на замовлення П.Харитоненка. Про масштаби будівельних і перебудовчих робіт у садибі можна робити висновки з того, що тільки архітектові на 1 березня 1903 року було виплачено 112 159 крб. 43 коп. винагороди. Скульптор Лапін одержав 16 022 крб. 75 коп. Для живописних робіт у палаці було запрошено модного московського художника-декоратора Августа Томашка, який брав підряди на оздоблювання інтер’єрів. Відомо, що для виконання своїх підрядів він наймав молодих талановитих художників, яких жорстоко експлуатував. Зокрема, в нього протягом семи років працював театральний художник Олександр Ґоловін (1863 – 1930). Під керівництвом А.Томашка були виконані мальовання в парадній їдальні, вітальні, лицарській та інших залах палацу. Очевидно, він оздобив і плафон альтанки М.Глинки й розетки по фасаду будівлі. А.Томашку за роботу було виплачено 7 450 крб.

Основні будівельні роботи в Качанівці виконані за життя Павла Харитоненка. Після нього переважно провадились лише ремонт і перепристосування окремих приміщень. Загалом можна ствердити, що того вигляду, який садиба має нині, їй надали більше Харитопенки, ніж Тарновські, дарма що володіли нею понад 70 років. Звичайно, меншою мірою це стосується парку, бо ж він в основному створювався за Рум’янцева-Задунайського, Почеків і Тарновських.

П.Харитоненко був насамперед діловою людиною, підприємцем, а потім уже колекціонером, меценатом, доброчинцем. Найбільше уваги він надавав, звісно, цукроварні в Парафіївці, яка стала називатись Оленівською (за ім’ям його дочки). Цей завод повністю реконструювали, розширили. Поруч звели нові й перебудували старі службові, житлові та господарські будівлі, які в непоганому стані почасти збереглися дотепер. Майже не змінився відтоді й сам завод над ставом.

У Качанівці Павло Харитоненко бував рідко. Надовго затримувався в Москві, Петербурзі, Сумах. Улюбленим місцем відпочинку був інший його маєток – Наталівка, який він перетворив на мистецький осередок. Влітку в Наталівці збиралася вся родина. А втім, і в Качанівському палаці Павло Іванович мав постійні апартаменти. На першому поверсі для нього було опоряджено приймальню, кабінет, спальню й убиральню.

Як розповідали старожили, більше часу проводила в Качанівці старша донька П.Харитоненка Олена. 1901 року вона вийшла заміж за князя Миколу Урусова. Після розлучення з ним у 1907 році стала дружиною камер-юнкера Михайла Оліва. Відомо, що Оліви також не цуралися меценатства, захоплювалися колекціонуванням мистецьких творів. Помер П.Харитоненко вночі проти 13 червня 1914 року в Наталівці. Похований з надзвичайними почестями в Сумах поряд зі своїми батьками. По смерті П.Харитоненка величезний Парафіївський маєток разом з Качанівкою й іншими господарствами (Михайлівкою, Березиною, Андріївкою, Терешихою, Западнею, Ковтунівкою, Софіївкою, Верескунами, Боярщиною, Іваницею, Бовду-нами, Няженським і самою Парафіївкою) перейшло до його дочки Олени. На 1 березня 1915 року Харитоненкам належало тут 6503 десятини землі, крім того, 1793 десятини вони орендували.

Управляв маєтком, очевидно, чоловік Олени Михайло Олів. Він приїздив до Качанівки взимку, на першому поверсі службового флігеля для нього були відведені спеціальні кімнати – кабінет, спальня, їдальня, ванна. Влітку господарі займали кімнати на другому поверсі в правому крилі. Олена Павлівна – три кімнати за великою вітальнею. Навпроти, на стороні, що виходила на парадний двір, були кімнати Михайла Сергійовича.

Подружжя й далі підтримувало зв’язки з мистецькою елітою. Особливо тісні взаємини склалися в них з К.Сомовим, В.Сєровим, К.Петровим-Водкіним і М.Добужинським. Відомі портрети Олени Харитоненко роботи К.Сомова й В.Сєрова.

У червні 1915 року К.Петров-Водкін і М.Добужинський кілька днів провели в Качанівці. Перший з цих мистців так передавав тоді в листі до дружини свої враження:

“Шлю тобі цілунок з цієї розкішної місцини, де я тепер перебуваю. Уяви собі добре впорядкований парк на 700 десятин з величезними ставами й віковічними деревами. Дуби, тополі, каштани, вивірки, що стрибають з гілки на гілку, стави з буслами, лебедями й лебедятами. А в центрі всього цього замок на 76 кімнат, переповнений рідкісними меблями й мистецькими творами. Приїхавши в цей замок о четвертій годині ранку, я пройшов по всьому будинку, як уві сні, гублячись у всіх цих закутках, залах і сходах. Я почувався там сам-самісінький і від цього все здавалося мені ще казковішим. Удень я гуляв, захоплюючись грандіозним виглядом велетенських лісів…”

У захваті лишився гість і від качанівського господарства. У тому ж листі він писав:

“…Ми пішли в робочий куток, де в Олівів зібрано величезні скарби: не рахуючи палацу для курей… подивилася б ти на цих чистокровних коней, цих породистих корів, свиней і овець, і кінець кінцем казна-чого тут тільки немає…”

На початку 1919 року Оленівським заводом та й, певно, всім Парафіївським маєтком офіційно володіла Олена Павлівна. 1 березня того ж року маєток і завод були націоналізовані. Вартість 7024 десятин землі Парафіївського маєтку становила на той час 1 646 315 крб. 35 коп., власних будівель (без орендованих) – 1 282 428 крб. 73 коп. Загальна вартість, включаючи рухоме майно, – близько 4 мільйонів карбованців. А всього націоналізованого тоді чистого капіталу було 28 020 838 крб. 61 коп. Все це оголошено “народним капіталом”. Невдовзі почалось його марнування.

Олівам же вдалося емігрувати за кордон. Нині їхні нащадки живуть у Франції й Швейцарії. Кілька років тому вони відвідали Качанівку.

Примітки

Про Харитоненків та їхню колекціонерську й філантропічну діяльність докладніше див.: Акуленко В. Творці мистецького добра; Скибицька Т. Харитоненки // Пам’ятки України. – 1992. – Ч. 2-3. – С.38-40, 117-118.

Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф. 356. – Оп. І. – Спр. 60. – Арк. 22 – 30 зв.; Спр. 3. – Арк. 2.

Попервах невелике господарство Качанівки мало радше декоративний характер: у садибі були білі й сірі племінні китайські гуси (86 голів), дві пари лебедів, двоє павичів і дві пави. Потім з’явились фазани, племінні корови симентальської та інших порід, племінні коні, свині. На 1 березня 1905 року тут уже було 12 жеребців, 32 кобилиці, 10 меринів, 6 коней для полювання. На 1 березня 1918 року господарство налічувало 32 корови, 43 телят, бугая, 116 свиней, 37 коней (Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 110 – 111); Спр. 2. – Арк. 98; Ф.355. – Оп.1. – Спр. 19. – Арк. 9 зв.; Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 47. – Арк. 5; Спр. 60. – Арк. 95 – 96.

Петров-Водкин К.С. Письма. Статьи. Выступления. Документы. – Москва, 1991. – С.283.

Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф. 355. – Оп. 1. – Спр. 134. – Арк. 100 зв. – 120.