2007 р. Прапор над Качанівкою

Наталка Іванченко

Дата: 14.06.2007

На землях Чернігівської губернії залишився невеликий архітектурний шматочок царської Росії – родинний палац Тарновських. В Качанівці, на березі річки Смош, за проектом російського архітектора Карла Бланка та українського зодчого Максима Масцепановим у ХVIII столітті було збудовано палац романтичного стилю.

Замовив цей райський куточок полководець, російський граф П.О.Румянцев-Задунайський у 1772 році, як свою літню резиденцію із величним парком. Але найбільшого розквіту та слави Качанівка досягла саме при сім’ї Тарновських – українських колекціонерів та меценатів. Палац набув риси російського класицизму, піднялися нові будівлі, закладається пейзажний парк, площею понад 600 га.

Качанівка стає культурно-мистецьким центром, де збирається творча інтелігенція. Зачаровуючись місцевою красою, М.Глинка в Качанівці пише пісні, романси і свій шедевр – оперу «Руслан і Людмила». На честь Григорія Яковича була написана кантата «Гімн господарю», а розчулені Тарновські збудували альтанку, яку назвали ім’ям композитора.

Російський художник Павло Федотов знайшов у Качанівці свою радість і своє горе: до безтями закохався у племінницю Григорія Яковича Тарновського Юлію, але благословіння так і не одержав. З горя попав до лікарні, де й пробув майже все своє життя промовляючи «Юлія, Юлія, Юлія»…

У парку залишилися імена великих гостей Качанівки: дуб М.Гоголя, альтанка М.Глинки, галявина Т.Шевченка. Тарас Шевченко вперше попав до Качанівки, коли Тарновські виписали до себе «на канікули» художника із Петербурга. У Тараса Григоровича з господарями склалися добрі стосунку. Сюди він приїздив у гостини, сюди відправив свою найкращу картину «Катерина», тут поховано його друга Григорія Честахівського. Останній передав у Качанівку особисті речі Кобзаря, його художні твори та рукописи, які стали часткою колекції Василя Тарновського.

Василь Васильович – молодший любив колекціонувати. Основу його зібрання склали національні раритети: козацькі регалії та безцінна шевченкіана. Тільки остання нараховувала понад 700 одиниць. Козацька добірка – одна із найкращих колекцій того часу. Василь Тарновський кохався козацьким минулим, вишукував найцікавіше, найцінніше, викладав шаленні гроші, купуючи раритетні речі, якими була наповненна Чернігівська земля.

Саме у його колекції була шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, гетьманські універсали, козацькі портрети… Ці унікальні речі та самі господарі маєтку надихнули Іллю Рєпіна у написанні картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». В Качанівці художник провів майже все літо, змальовуючи козацькі реліквії, пейзажі, господарів садиби.

Пристрасть колекціонування та гостинність привели до межі розоріння родину Тарновських. Маєток було продано цукровому магнату Павлу Харитоненку, а унікальну колекцію – заповідано до Чернігівського губернського земства для створення музейної експозиції…

Боляче було віддавати Тарновському своє гніздо. Гнітили важкі думки. Розривалося серце. Подейкують, що й досі бродить душа Василя по маєтку, тужачи за минулим, вболіваючи за сучасне.

Після революції доля палацу особливо трагічна. Скарби розкрадені та знищені. В розкішному палаці квартирувалися і державні установи, і будинок для безпритульних дітей, й лікувальні заклади. Лісгосп, рибгосп, колгосп – чого тільки не побачили та не витримали стіни цього палацу. І лише у 1981 році радянська влада нарешті звернула увагу на перлину Чернігівщини – надали статус Державного історико-культурного заповідника «Качанівка». Надала – і забула. А реальне відродження почалося лише з 2001 року, коли заповідник став Національним.

В останні роки палац успішно реставрують. Для відвідувачів відкрито ліву сторону палацу, де були бібліотека, лицарський (бальний) зал, велика їдальня, кімната-ліхтарик та житлові кімнати господарів. У будинку, колишньої псарні, експонується колекція меблів ХVІІІ-ХІХ століття. Серед них зустрічаються й автентичні речі Качанівки. Більшість палацових речей розтягнуто по сільським маєткам. Там музейники знаходять свої «перлини», але викупити не можуть – все впирається в кошти.

На поповнення фондів музею держава виділяє аж 50000 грн. на рік. В тому році про ці кошти якось забули. Експонати ж треба закуповувати в антикварних салонах та в приватних колекціях. Зараз кількість предметів музейного фонду складає майже 4000 одиниць. В будинку понад 50 кімнат. Без належного фінансування в залах палацу ще довго буде чути гучну луну.

Директор заповідника Володимир Борисович Буренко на моє запитання про інвесторів скептично посміхнувся: «Наша країна ще не готова до меценатства». Хоча колектив заповідника сподівається й на свої сили – проводять фестиваль „Качанівські музи”.

Для туристів відкрито два готеля-гуртожитка на 100 місць, скоро відкриється кафе та ресторан. Упорядковується припалацова територія, парк.

Чернігівська обласна рада обіцяє облаштувати дорогу до Качанівки. Можливо зусиллями держави та ентузіастів Качанівка знову стане творчим центром півночі України, як це було у далекому ХІХ столітті, і поділить туристичну славу Уманської «Софіївки».

Одне тішить – над палацем знову замайорів прапор. Саме так, при Тарновських, сповіщали селян: до маєтку повернулися господарі.

Джерело: “Музеї України”