1996 р. Андріївська церква у Києві: знахідки реставраторів
В.Корнеева
1973 р. було заплановано поточні ремонтні роботи в Андріївській церкві. Думали відремонтувати ушкоджену частину металевого покриття бань, дерев’яних конструкцій дахів рамен, замінити деформоване покриття цоколів бань, укріпити або перекласти частину поверхні мурування колон та цоколів малих бань, поновити тиньк, пофарбувати фасади. Тобто здійснити звичайні роботи поточного ремонту пам’ятки.
Для уточнення об’ємів робіт зі встановленого риштування зробили обстеження і з’ясували, що металевий каркас конструкцій завершень бань значно пошкоджений. Металеві кружала центральної бані, які не мали внутрішніх поперечних перев’язів, під впливом сили вітру по всій висоті викривились по спіралі, в результаті чого було розхитано частину клепаних вузлів конструкцій. Внаслідок нерівномірності скручування баня нахилилася. Конструкції усіх люкарен, виконаних з дошок, прогнили і щохвилини могли впасти, їх декор – вибивання з цинку – частково втрачений, частково зруйнований корозією. Пофарбовані „під позолоту” чавунні деталі фасадів почорніли, силікатна фарба фасадів зблякла.
Об’єм ремонтних робіт за такого стану пам’ятки повинен був бути значно більшим, ніж передбачалось, і вимагав більших матеріальних та виробничих витрат.
На цей час із Віденського музею „Альбертина” у власність Софійського заповідника надійшли фотокопії креслеників (план та фасад) Андріївської церкви. Ці кресленики хоч і не мають напису та підпису, але на зворотному боці французькою мовою написано, що це є кресленики Андріївської церкви, виконані у 1752 р.
Завершення бань церкви на цих креслениках мали розкішний бароковий декор, який суперечив існуючим уявленням про пам’ятку як про будівлю, автор якої Ф.-Б.Растреллі зрадив своїй творчій манері, оскільки усі інші його витвори характеризуються багатством та насиченістю декору, особливо на завершеннях. Дослідження фотокопій дозволили встановити, що при будівництві завершення бань дійсно набули багатого золоченого декору. Отже, вигляд пам’ятки в натурі не відповідав первісному вигляду.
Тоді дирекція заповідника запропонувала з’ясувати можливість відновлення первісного вигляду пам’ятки на основі існуючих металевих конструкцій, які замінили дерев’яні первісні конструкції у 1895 – 1900 рр. Перед реставраторами постала низка завдань, зокрема, довести, що кресленики, які зберігаються у музеї „Альбертина”, – це дійсно проект збудованої споруди, що первісний вигляд будівлі можна повернути, відремонтувавши існуючі металеві конструкції. Виконання досліджень було доручено співробітникам проектного відділу УСНРВУ (нині інститут „Укрпроектреставрація”) мистецтвознавцеві М.Дегтярьову та архітектору В.Корнєевій.
Під час історико-архівних та натурних досліджень було виявлено низку раніше невідомих документів та натурних даних, які по-новому вияскравили історичні факти і дозволили зробити кілька неочікуваних відкрить, а саме:
1. Досі вважали, що Ф.-Б.Растреллі кілька разів бував у Києві, вивчав його ландшафт, художні та архітектурні традиції, але, заклопотаний роботами на будівельних майданчиках Петербурга, доручив, згідно з своїми ескізами, розробку робочих креслеників та виконання задумів І.Мічуріну. Ці висновки опиралися на наявність креслеників планів печер Києво-Печерської лаври, виконані у Петербурзькій майстерні Ф.-Б.Растреллі і ним підписані. Вважали, що Ф.-Б.Растреллі сам виконав з натури схеми печер, щоб розробити проект їх укріплення, виконав тоді, коли у почті імператриці 1744 р. побував у Києві.
Тим часом виявлений в архівах кресленик планів печер Києво-Печерської лаври, ідентичний за рисунком, розташуванням та змістом написів, але виконаний рукою інженер-підполковника Київського гарнізону Д.Дебоскета (про це свідчить напис і дата – 1752 р.) доводить, що у майстерні Растреллі був накреслений згідно з фіксаційним креслеником Д.Дебоскета проект укріплення печер, підписаний Ф.-Б.Растреллі, який він подав на затвердження імператриці [ВР РНБ. – Ф.342. – № 490].
Ще одним доказом того, що Ф.-Б.Растреллі не бував у Києві, є виявлена його переписка з І.Мічуріним з приводу „всходу” на паперть. Ф.-Б.Растреллі вимагав зведення, згідно з його задумом, на паперть пандуса. вимощеного кам’яними плитами, „щоб каретою в’їжджати можна було”. Одночасно І.Мічурін доводив, що „крутість підйому, тіснота паперті та близкість колодязя того не дозволяють”, і наполягав на спорудженні дерев’яних сходів. І Растреллі змушений був з ним погодитись [Мердер А. Киевский храм Св.Апостола Андрея Первозванного. – К., 1898]. Коли б Ф.-Б.Растреллі хоч раз був у Києві і бачив сам місце для побудови храму, він не запроектував би пандус і означеної суперечки не виникло б.
2. Виявлені матеріали дозволили також дійти висновку, що проектуванням Андріївської церкви Ф.-Б.Растреллі, по суті, не займався. Перевантажений петербурзькими імператорськими замовленнями, він просто використав для неї один зі своїх ранніх варіантів проекту Смольного монастиря, який був відкинутий імператрицею як малоімпозантний та малий. Ф.-Б.Растреллі „відрізав від нього бічні крила, де розміщено було житлові та учбові приміщення, „прорізав” вхідний отвір та люкарни у бані та „додав” стилобат у вигляді підпірної стіни пагорба [Batovsky Z. Architekt Rastrelli o swuc pracach. -Lwów, 1939. – S.24]. Підтверджує це такий факт. Петербурзькою Канцелярією від строєній у запропонованому проекті Андріївської церкви „…усмотрено, что в высоте места средняя глава против пропорции купола и протчих глав будет мала” і 1751 р. „Растреліем учинен той средней главе… другой чертеж” і в Київ відправлено „как с прежнего, так и с объявленного другого чертежа копии, для строения по тому другому, а не по прежнему” [РДІА. – Ф.470. – Оп.75. – Cnp.7335. – Арк.7286]. На жаль, проектні кресленики ані „прежнего”, ані „другого” варіантів не збереглися. Але роздивимось обидва кресленики, умовно визначивши їх „Смольним” (виявлений кресленик раннього варіанту Смольного монастиря) та „Андріївським” (кресленик зі збірки „Альбертини”). Дійсно, щодо загального об’єму церкви центральна верхівка бані „Смольного” (вона підпорядкована бічним верхівкам) малувата, а на креслениках „Альбертини” вона пропорційна. Це дозволяє зрозуміти, що саме за кресленики знаходяться у Віденському зібранні „Альбертина” і чому вони не підписані та не мають написів.
У лютому 1751 р. Ф.-Б.Растреллі, за вказівкою Канцелярії, виконує кресленики не всієї церкви, а тільки „средней главы… другой чертеж” та відправляє його до Киева І.Мічуріну, якому для роботи необхідні були не тільки окремі частини будівлі, а й загальний кресленик її зі зміненою верхівкою. Зробити їх у Київській креслярській майстерні було не важко. Погоджувати, як інші, розроблені ним самим, кресленики не було потреби – це був просто свій підручний робочий матеріал і написів або підписів він не вимагав. Вірогідність такого припущення підтверджується порівняльним аналізом графічної манери виконання цього кресленика та поіменованих креслеників І.Мічуріна, що збереглися донині. Ця манера ідентична: однакова схема прокладки тіней, умовна „посадка” верхів на основний об’єм – без показу частки даху між ними, однакова манера облямування тощо. Отже, з великою мірою вірогідності можна вважати, що у зібранні „Альбертини” зберігаються робочі креслення Андріївської церкви, виконані за ескізами Ф.-Б.Растреллі після узгодження їх розмірів завершення центральної бані у майстерні І.Мічуріна. На жаль, не вдалося дізнатися, з чиєї ініціативи – Ф.-Б.Растреллі чи І.Мічуріна – з кутів Андріївської церкви знято рустовку, яка показана на проекті „Смольного”, на проекті „Альбертини” та існує і на креслениках, в натурі на стилобаті церкви, хоча, найвірогідніше, це, з якихось причин, була ініціатива І.Мічуріна.
Ще одним підтвердженням того, що Андріївська церква була збудована за проектом Ф.-Б.Растреллі з багатим декором верхів, відображеним на кресленику І.Мічуріна, крім виявлених письмових документів, є виявлений у процесі досліджень виконавчий кресленик фасаду Андріївської церкви, складений київським міським архітектором А.Меленським 1800 р. для розробки проекту ремонту церкви [ДАКО. – Ф. 1. – Оп. 319. – Спр. 334, 546]. На кресленику добре видно ще збережені на той час декоративні завершення верхівок бань церкви, ідентичні зображеним на кресленику „Альбертини”.
3. За результатами натурних досліджень пам’ятки вдалося реабілітувати незаслужено звинувачених у недоброзичливості керівників робіт з заміни дерев’яних конструкцій бань – церковного старосту інженера Я.Кривцова та підрядчика Є.Мороховця.
25 червня 1892 р., після удару блискавки, який значно пошкодив завершення центральної бані, було обстежено конструкції завершень і виявлено їх аварійний стан. Деревина їх, ще первісна, з плином часу зруйнувалась, цинкове покриття зазнало корозії. Необхідна була повна заміна конструкцій завершень. Розроблений проект пропонував заміну дерев’яних конструкцій металевими. Роботи виконувались під керівництвом Я.Кривцова підрядчиком Є.Мороховцем. У серпні 1895 р., коли ремонтні роботи просунулись настільки, що верхня частина риштування була знята, київська громадськість підняла питання про те, що нова баня відрізняється від первісних форм. І, незважаючи на те, що Я.Кривцов доводив, що „перед уничтожением старого купола были сняты с него чертежи, фотографии и точные шаблоны, и новый купол построен согласно этим последним”, верхівка була „выправлена согласно с прежним ее видом не грушевидным, а луковицеобразным…”
4. У дослідженнях 1974 – 1977 рр. виявлено, що частина металевих конструкцій першого, заміненого абрису верхів збереглася у горищному просторі бані, що дозволило відновити цей абрис. Порівняння силуету її з силуетом завершення на кресленику І.Мічуріна з „Альбертини”, довели, що претензії громадськості щодо „искажения” були даремні. Шаблони, зняті з первісної бані Я.Кривцовим та Є.Мороховцем, були вірні. А відчуття „искажения” виникло від того, що первісна конфігурація передбачала зорову зміну об’єму та форми завершень завдяки накладному декору. Доки старе дерев’яне завершення існувало, аналізом його форм та пропозицій після зникнення декору ніхто не займався, на це не звертали уваги. Коли після ремонту на завершення було звернуто загальну увагу, виникло відчуття „искажения” від непропорційності форм, позбавлених декору.
Також безпідставними були претензії до Я.Кривцова та Є.Мороховця у тому, що у бані круглі вікна ніби стали значно меншими, а виправляти це довелося „шелевками”.
Відчуття малого розміру віконних отворів виникло також через відсутність декору. При наявності на бані декоративних ребер вікна своїм обрамленням майже торкалися до них. Відсутність ребер призводила до відчуття невідповідності, дрібноти вікон щодо маси бані, тому при „виправленні” верхів і вікна було штучно збільшено. Відновлення декору завершень при реставрації ліквідувало ці розбіжності, вікнам і їх декору повернуто їх первісні розміри та пропорції.
Отже, при виконанні історико-архівних та натурних досліджень ліквідовано „білі плями” з історії зведення та життя пам’ятки. Проте повне завершення дослідження пам’ятки ще не завершено: своїх дослідників ще чекає її живопис. Незважаючи на те, що відомі прізвища майстрів, які працювали над полотнами самої церкви, її іконостаса та кафедри, атрибутовано лише незначну частину цих полотен, не встановлено повністю первісний вигляд усіх полотен у зв’язку з наявністю пізніших записів.
І все таки з повною вірогідністю можна ствердити, що Андріївська церква – одна з таких пам’яток, вигляд якої, завдяки зусиллям реставраторів, став такий, як вона була зведена, а і історія її спорудження та життя в основному розкриті.
Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 25 – 29.