2011 р. Звід пам’яток Києва

В’ячеслав Горбик, Наталія Логвин, Галина Скляренко, Лариса Шевченко

527.1. Анатомічний театр 1851 – 53, в якому працювали відомі лікарі та вчені (архіт., іст., мист.).

Вул. Б. Хмельницького, 37. На червоній лінії забудови вулиці, на невеликому узвишші.

Споруджений за проектом арх. О. Беретті. Входив до комплексу споруд, призначених для анатомічного театру – навчально-допоміжної установи медичного факультету Університету св. Володимира, що займали значну ділянку між сучасними вулицями Б. Хмельницького, Пирогова та М. Коцюбинського. Навчальні установи анатомічного театру засновано одночасно зі створенням медичного факультету університету 1841. Спочатку кафедра нормальної анатомії містилась у різних найманих будівлях міста, зокрема, на першому поверсі південно-західної частини головного корпусу на вул. Володимирській, 60.

Ініціатива спорудження нового, спеціально призначеного для кафедри анатомії комплексу, належала проф. О. Вальтеру, який був науковим консультантом зведення, виїздив 1852 до Москви, Санкт-Петербурга, Гельсінгфорса і Дерпта для вивчення подібних споруд. Урочисте відкриття відбулося 25 жовтня 1853. Комплекс складався з шести одноповерхових флігелів: два найбільші стояли на розі сучасних вулиць Пирогова та М. Коцюбинського, в глибині подвір’я розташовувалися ще чотири цегляні будівлі (не збереглися).

Ділянка, обнесена високою цегляною огорожею із брамами (розібрана в радянський час), мала пл. 2730 кв. сажнів, на ній був висаджений сад.

Зберігся головний корпус – одна з найкращих на той час спеціалізованих споруд, що одержала назву «палац науки». Центральний аттик над входом увінчував двоголовий орел і напис російською мовою: «Анатомічний театр. 1853 рік».

Підвал (п’ять відділень, розділених загальним коридором) призначався для дров’яного складу; двома великими печами в коридорі опалювали середню частину будинку. В одному з відділень зберігали посуд лабораторій, спирт та інші матеріали кафедри патологічної анатомії. На першому поверсі центральну частину займали вестибюль та анатомічна аудиторія, на другому поверсі у трьох залах містився анатомічний музей. Центральна зала музею поділялася балконом на два яруси.

В одноповерховому східному крилі було 13 кімнат різної величини, аудиторія для читання лекцій з патологічної анатомії й аудиторія для мікроскопічних демонстрацій, обладнана 1861 проф.патологоанатомом Ю. Мацоном і проф. нормальної анатомії О. Вальтером на зразок аудиторій Р. Вірхова у Вюрцбурзі й Берліні. У західному одноповерховому крилі містилася секційна зала з двобічним освітленням, розділена дванадцятьма чотирикутними колонами, з’єднаними арками, на три поздовжні частини. Торець крила з окремим входом займали приміщення для відспівування померлих і зберігання препаратів.

Будинок забезпечено водопостачанням та електричним освітленням (з 1893), в робочих приміщеннях влаштовано асфальтові підлоги. Трупи зберігали на подвір’ї, в коморах-льодовнях, у теплу пору року їх бальзамували.

У радянський час імперський герб у вигляді чавунного двоголового орла демонтовано і передано до Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка. 1928 фасади пофарбовано у жовтий і білий кольори. На місці східного флігеля 1938 зведено крило багатоквартирного будинку (вул. Пирогова, 2), у повоєнний період на розі з вул. М. Коцюбинського – будинок районної поліклініки.

Головний корпус анатомічного театру весь час використовувався кафедрами і бібліотекою медичного інституту. 1973 у ньому засновано Музей медицини. У листопаді 1982 після проведення реставраційно-оздоблювальних робіт тут відкрито Центральний музей медицини Української РСР, авторів і проектувальників якого відзначено 1983 Державною премією УРСР.

Будинок двоповерховий у середній частині, з одноповерховими бічними крилами і склепінчастими підвалами під усією будівлею, цегляний, тинькований, пофарбований у жовтий і білий кольори, з ризалітом незначного виносу по центру чолового фасаду і півкруглим виступом на дворовому фасаді на всю висоту об’єму, у плані наближений до прямокутника. У східному крилі приміщення розташовані обабіч коридора, у західному – планування анфіладне. Перекриття пласкі, у вестибюлі – склепінчасті. Покрівля скатна, бляшана. Оформлений у стилі пізній класицизм . Перший поверх по периметру фасадів і наріжні лопатки другого поверху рустовані. Віконні прорізи першого поверху прямокутні, другого – півциркульні, облямовані профільованими лиштвами з горизонтальними сандриками над ними. Двоповерховий об’єм увінчує карниз на невеликих кронштейнах.

Вестибюль (парадний вхід з боку вул. Б. Хмельницького) оформлено чотирма чотиригранними пілонами, з’єднаними арками та склепіннями. Двоє симетрично розміщених тримаршових чавунних сходів ведуть на верхній поверх, де містився анатомічний музей.

Первісне розпланування будинку в цілому збереглося. В ньому на другому поверсі розміщено три виставкові зали, в яких представлено діорами, інтер’єри різночасових лікувальних закладів і кабінетів відомих вчених-медиків.

Будинок – зразок архітектури доби пізнього класицизму навчального призначення.

В аркові отвори головного вестибюля із спеціальною підсвіткою, що підкреслювала їх основну змістову і декоративну роль в оформленні інтер’єра, 1982 було встановлено вітражі худ. І. Толкачова (техніка свинцевого паяння, розпис на склі). Під час реконструкції музею вітражі перенесено до виставкової зали і вмонтовано у віконні прорізи. При цьому вони втратили верхню півкруглу частину.

Вітраж складається з трьох композицій (бічні – пл. 5,4 кв. м, центральна – 11 кв. м) на теми античної міфології. В центрі зображено постать давньогрецького бога медицини Асклепія, який тримає в руках оповиту змією палицю, що символізує медицину. Навколо у круглих медальйонах – атрибути й символи різних історичних епох. Серед них – палаюча свічка і напис латинською мовою: «Сяючи іншим, згораю сам». На бічних частинах вітража представлено постаті міфічних дочок Асклепія – Гігією, яка вважалася покровителькою здоров’я, уособлювала медичну профілактику і чистоту, та Панакею – богиню лікування. Її постать оточено медальйонами з зображеннями сцен лікування хворих. Вітраж виконано у світлій біло-синьо-вохристій гамі, з великими площинами чистого скла.

Фронтальна композиція, геральдичні елементи, підкреслена графічність стилістичного вирішення надають твору монументальності й тектонічності.

В середній залі музею експонували колекцію нормальної анатомії (11530 одиниць), яку складали три збірки: з м. Вільно, О. Вальтера і В. Беца. Музейна колекція розвитку кісток (881 одиниця) була єдиною в Європі. У східній залі експонували препарати порівняльної анатомії, у західній – препарати патологічної анатомії (1238 одиниць).

1862 у цьому будинку проходив Другий з’їзд природодослідників.

У головній будівлі містилися кафедри нормальної анатомії, патологічної анатомії, загальної патології та судової медицини; у північно-західній будівлі – кафедри (з аудиторією) гістології (нормальної та патологічної) і загальної патології та спільна аудиторія (будинок не зберігся).

Кафедру нормальної анатомії створено 1841. Первісна назва – кафедра фізіологічної анатомії з мікрографією. 1923 її переведено на сучасну вул. Мечникова, 5. Першим завідувачем кафедри був проф. М. Козлов (працював у головному корпусі університету; див. ст. 527.5). Наступними завідувачами, які працювали в цьому будинку, були відомі лікарі та вчені.

1853 – 68 – Вальтер Олександр Петрович (1817 – 89) – анатом, хірург, учений, медичний інспектор цивільних лікарень у Варшаві (з 1874). В Університеті св. Володимира працював з 1843 – ад’юнкт кафедри фізіологічної анатомії з мікрографією та її завідувач з 1844, позаштатний професор кафедри (1869 – 72), завідувач хірургічної госпітальної клініки (1871 – 74). Ініціатор спорудження окремого будинку для анатомічного театру – одного з найкращих у світі на той час. Засновник і видавець щотижневої газети «Современная медицина» (1860 – 81) – першого науково-медичного публіцистичного видання у Києві. Одночасно – ординатор-хірург Кирилівської лікарні (1848 – 61). Учні – В. Бец, Ф. Ергардт та ін.

Зібрав колекції воскових препаратів зародків та черепів різного походження, які демонструвалися в анатомічному театрі, виготовив досконалі препарати периферичних нервів людини, які й тепер зберігаються у музеї кафедри анатомії медичного університету. Наукові праці присвячено анатомо-фізіологічним аспектам; відкрив судиннозвужуючу дію симпатичних нервів. Автор підручників з анатомії (1852, 1870 – 72).

1868 – 90 – Бец Володимир Олексійович (1834 – 94) – анатом, гістолог, основоположник сучасного вчення про клітинну будову кори головного мозку.

Закінчив медичний факультет Київського університету 1860 (учень О. Вальтера). Помічник прозектора анатомії з 1860 (1861 – 62 перебував у закордонному науковому відрядженні), прозектор з 1863 і професор кафедри з 1868.

За виготовлення анатомічних препаратів людського мозку відзначений великою срібною медаллю Всеросійської мануфактурної виставки у Санкт-Петербурзі (1870) і срібною «Медаллю великих успіхів» Всесвітньої виставки у Відні (1873). Чл.-кор. Паризького антропологічного товариства (з 1879), член Імператорського товариства любителів природознавства, антропології й етнографії (з 1873), уповноважений член Лейпцизького етнографічного музею, почесний член Одеського товариства лікарів та ін. Брав участь у з’їзді російських природознавців у Санкт-Петербурзі (грудень 1867 – січень 1868), Антропологічній виставці в Москві (травень 1879), V Археологічному з’їзді у Тифлісі (вересень 1881), VII з’їзді природознавців і лікарів (серпень – вересень 1883).

Разом з істориком, професором університету В. Антоновичем видав 1883 1-й випуск книжки «Історичні діячі Південно-Західної Росії в біографіях і портретах» на основі колекції В. Тарновського. Видання було сприйняте в офіційних колах як вияв протесту проти російського уряду. 1890 відмовився балотуватися на посаду завідувача кафедри анатомії через загострення протистояння між групою прогресивних професорів, до якої належав, і реакційно налаштованими викладачами. Залишивши навчальний заклад, працював консультантом Кирилівської психіатричної лікарні в Києві, лікарем-консультантом Південно-Західної залізниці.

Розробив оригінальну методику виготовлення зрізів мозку крізь усю півкулю й отримання мікроскопічних препаратів. Зібрав унікальну колекцію препаратів головного і спинного мозку людей і головного мозку тварин, яка включала бл. 8 тис. зразків. У Відні вченому пропонували продати колекцію Дрезденській АН і видати за її рахунок атлас малюнків з препаратів, але він відмовився від пропозиції, 1891 подарував колекцію кафедрі анатомії (тепер вона зберігається в анатомічному музеї Національного медичного університету ім. О. Богомольця).

Наукові праці присвячено анатомії мозку, кісткової системи, питанням гістології, фотохімії тощо. Основоположник учення про цитоархітектоніку та мієлоархітектоніку головного мозку.

1874 описав великі пірамідальні нервові клітини кори головного мозку, які отримали в науці назву велетенських пірамідальних клітин Беца. Дослідження вченого в галузі центральної нервової системи мали велике значення для розвитку неврології та психіатрії.

1890 – 1902 – Тихомиров Михайло Андрійович (1848 – 1902) – анатом, декан медичного факультету у 1892 – 1902. Вивчав проблеми еволюційної морфології. Монографія вченого «Варіанти артерій і вен людського тіла у зв’язку з морфологією кровоносної судинної системи» не мала рівних у світовій анатомічній літературі, була перекладена багатьма мовами і не втратила свого значення до наших днів.

Виготовив велику кількість анатомічних препаратів, які зберігаються в музеї кафедри анатомії медичного університету.

1903 – 17 – Стефаніс Франц Адольфович (1865 – 1917) – анатом, лімфолог.

Закінчив медичний факультет 1893 (учень М. Тихомирова), працював на кафедрі до кінця життя. Організував навчальний музей кафедри, склав перелік експонатів і описав фундаментальний анатомічний музей (1899).

Досліджував питання лімфології, розробив новий напрям у вивченні лімфатичного русла внутрішніх органів. Першим у Російській державі почав досліджувати лімфатичні судини, створив нову класифікацію. Запропонував масу для ін’єкцій лімфатичних судин (маса Стефаніса) і сконструював оригінальний апарат для таких ін’єкцій. Виготовив неперевершені анатомічні препарати (центральної і периферичної нервової системи, кровоносної системи і внутрішніх органів).

1917 – 22 – Старков Арсеній Вікторович (1874 – 1927) – анатом, акад. УАН (з 1921), голова лабораторії для дослідження нервової системи при Фізикоматематичному відділі ВУАН (з 1921).

1922 емігрував, позаштатний акад. ВУАН. Автор низки топографо-анатомічних праць.

1922 – 23 – Цешковський Федір Олександрович (1879 – 1924) – анатом. Розробляв питання судинної анатомії й варіанти розвитку органів. Очолював кафедру до 1924, яка за нього переїхала в інше приміщення.

Кафедру патологічної анатомії засновано 1845. Первісна назва – кафедра фізіології хворої людини з патологічною анатомією. Перший завідувач – проф. М. Козлов. Містилась у головному корпусі університету, з 1853 – у цьому будинку. 1888 переміщена в медичні корпуси університету на сучасному бульв. Т. Шевченка, 17 (див. ст. 527.7). Завідувачами кафедри під час її перебування в анатомічному театрі були відомі лікарі та вчені.

1854 – 74 – Мацон Юлій-Фердінанд (Юлій Іванович; 1817 – 85) – патологоанатом і терапевт, організатор і перший директор Олександрівської міської лікарні (1874 – 85), Київської міської санітарної комісії (1871 – 75).

Ад’юнкт кафедри окремої терапії з 1852, завідувач госпітальної терапевтичної клініки у 1865 – 66, декан медичного факультету у 1868 – 69, голова Товариства київських лікарів у 1872 – 81.

Поклав початок клініко-анатомічному напряму в патологічній анатомії. Вивчав захворювання печінки і нирок, проблеми запалення, клінічної діагностики. 1854 вперше в університетах України застосував мікроскоп. 1860 сформулював гіпотезу про морфологічну сутність запалення і визначення «круп», 1869 відкрив зірчасті клітини печінки.

1876 – 88 – Мінх Григорій Миколайович (1835 – 96) – патологоанатом і епідеміолог, голова Товариства київських лікарів у 1882 – 86. Завідував кафедрою до 1895, останні роки працював у медичних корпусах університету на сучасному бульв. Т. Шевченка, 15.

Брав участь в експедиціях з вивчення епідемії чуми у Росії, Персії, на Кавказі (1879 – 80), здійснив дослідження стосовно патології, етиології і поширення прокази на півдні Російської імперії й у Туркестані (1880 – 85), Єгипті та Палестині (1890). Ризикуючи життям, вводив собі кров хворих зворотним тифом, щоб довести її інфікованість. Першим серед патологоанатомів вивчав морфологію крові. З 1888 працював у нових медичних корпусах.

Кафедру загальної патології засновано 1869, у 1888 переміщено в один з медичних корпусів університету – сучасний бульв. Т. Шевченка, 15; 1923 – 54 знову функціонувала в цьому будинку, з 1926 мала назву – кафедра патологічної фізіології.

З 1954 міститься в новозбудованому морфологічному корпусі на просп. Перемоги, 34.

1869 – 87 першим її завідувачем був Хржонщевський Никанор Адамович (1836 – 1906) – патофізіолог, засновник і завідувач кафедри гістології, ембріології і порівняльної анатомії Харківського університету (1867 – 69), декан медичного факультету Університету св. Володимира (1869 – 72), голова Товариства київських лікарів (1869 – 72 і 1886 – 92) і Київського товариства природодослідників (1870 – 72).

Один з основоположників гістофізіології. Наукові праці присвячено дослідженню будови і фізіологічних функцій легенів, нирок, печінки, шкіри, нервової системи.

Пізніше розташовану в будинку кафедру очолювали відомі лікарі та вчені.

1923 – 31 – Вашетко Микола Памфілович (1880 – 1960) – патофізіолог, заслужений діяч науки УРСР (з 1960), завідувач кафедри загальної патології з українською лектурою (1918 – 31), завідувач аналогічної кафедри Київського ветеринарного інституту (тепер – Національний аграрний університет; 1936 – 41, 1944 – 60). Досліджував токсикози, роль нервової системи в регуляції обмінних процесів, патологію нирок тощо.

1922 – 23 – Кронтовський Олексій Антонінович (1885 – 1933) – патофізіолог, випускник Університету св. Володимира (1911), професор і завідувач кафедри бактеріології (1921 – 22). Вивчав питання порівняльної та експериментальної патології пухлин, спадковості та конституції, розробив методи культивування тканинних культур поза організмом.

1931 – 41, 1944 – 50 – Татаринов Євген Олександрович (1892 – 1950) – патофізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1943), професор Пермського (1923 – 25) і Саратовського (1925 – 30) університетів.

Одночасно з 1931 – завідувач відділу експериментальної морфології Інституту експериментальної біології й патології МОЗ УСРР, 1934 – 50 – Інституту клінічної фізіології АН УРСР. Після Великої Вітчизняної війни був деканом лікарського факультету, очолював учену медичну раду і відділ науки медичного інституту, голова Українського товариства патологів.

Наукові праці присвячено питанням реактивності, запалення, крововтрати, імунітету й алергії, гематології, механізму канцерогенезу. Автор трьох розділів тритомного посібника з патологічної фізіології за ред. О. Богомольця (1933, 1940).

1950 – 54 – Комісаренко Василь Павлович (1907 – 93) – патофізіолог, ендокринолог, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1960), директор харківського Українського НДІ ендокринології та органотерапії (1937 – 40), заступник наркома охорони здоров’я УРСР (1940 – 43), уповноважений Військової ради Південно-Західного фронту (1941 – 44), завідувач лабораторії Інституту експериментальної біології і патології МОЗ УРСР (1945 – 65; з 1953 – Інститут фізіології АН УРСР), директор організованого ним Київського НДІ ендокринології та обміну речовин МОЗ УРСР (1965 – 86, нині носить ім’я вченого), голова правління товариства «Знання» (1947 – 54), голова Українського комітету захисту миру (1960 – 75), член Всесвітньої Ради Миру (з 1962).

Досліджував механізм впливу гормонів на організм, проблеми імунітету й алергії. Запропонував і впровадив у медичну практику ряд нових препаратів.

Кафедру судової медицини створено 1842 під назвою – кафедра державного лікарськознавства, яка включала кілька медичних дисциплін.

Першим її завідувачем у 1842 – 53 був І. Леонов (працював у головному корпусі; див. ст. 527.5). 1920 кафедру переведено в Жовтневу лікарню (тепер Олександрівська клінічна лікарня).

У цьому корпусі завідувачами кафедри працювали відомі лікарі та вчені.

1853 – 57 – Мерінг Фрідріх Фрідріхович (1822 – 87) – хірург, терапевт і гігієніст, гласний Київської міської думи (з 1871), завідувач кафедри окремої патології та терапії з 1857, завідувач госпітальної терапевтичної клініки в 1855 – 64 і факультетської терапевтичної клініки в 1864 – 86. Брав участь у боротьбі з епідемією висипного тифу в Києві 1856.

1857 – 89 – Ергардт Федір Федорович (1828 – 95) – лікар, учений, випускник медичного факультету (1853), помічник прозектора анатомії (з 1853), прозектор анатомії (з 1854), ад’юнкт (з 1857) і професор (з 1859), завідувач судово-медичного відділення Київського військового госпіталю (з 1862), декан медичного факультету в 1865 – 68, 1875 – 83, 1887 – 89. З цим ученим пов’язаний розвиток судової медицини в університеті. Він брав участь у багатьох складних судових справах. Опублікував низку досліджень, присвячених переважно розгляду судово-медичних експертиз.

1889 – 1913 – Оболонський Микола Олександрович (1856 – 1913) – лікар, учений, професор (з 1893), секретар (з 1898) і декан медичного факультету (1902 – 13). Почав створювати судовомедичний музей кафедри, у формуванні колекцій якого брало участь багато випускників університету. Почесний член Паризького антропологічного товариства (з 1889). Автор «Посібника при судово-медичному дослідженні трупа і дослідженні речових доказів» (1884), яким користувалося кілька поколінь лікарів.

1914 – 20 – Таранухін Василь Андрійович (1873 – 1920) – лікар, учений, випускник медичного факультету (1899, учень В. Підвисоцького). З 1914 одночасно працював завідувачем клінічного відділення Київського військового госпіталю. За Української Держави – голова Комітету судово-медичної експертизи при Міністерстві народного здоров’я (вересень – грудень 1918).

Ще під час навчання на п’ятому курсі брав участь в експедиції Д. Заболотного в Південну Монголію і Китай для вивчення чуми, по закінченні університету – ще в кількох наукових експедиціях з вивчення і ліквідації вогнищ чуми. Досліджував питання патогенезу, імунології, лікування і профілактики інфекційних захворювань.

1920 кафедру очолив Шепель Георгій Олексійович (1876 – 1939) – лікар, учений, випускник медичного факультету (1902), помічник прозектора кафедри гістології (1903 – 06, під час російськояпонської війни служив військовим лікарем на Далекому Сході у 1905 – 06).

Потім – професорський стипендіат (з 1906) на кафедрі судової медицини, позаштатний помічник прозектора (з 1909), приват-доцент і прозектор (з 1914), професор (з 1919) цієї кафедри, її завідувач до 1935.

Після спорудження нових медичних корпусів у цьому будинку містилися в різний час кафедри біології, мікробіології, соціально-економічних дисциплін, бібліотека Київського медичного інституту.

Кафедру біології створено 1924. Містилась у цьому будинку до 1954, з того часу – у морфологічному корпусі інституту.

Першим її завідувачем у 1924 – 30 був Вотчал Євген Пилипович (1864 – 1937) – ботанік, акад. ВУАН (з 1921), професор київських політехнічного (1898 – 1922) і сільськогосподарського (1922 – 32) інститутів, завідувач кафедри біології сільськогосподарських рослин ВУАН (1921 – 37).

1930 – 39 кафедру очолював Чернояров Михайло Васильович (1889 – 1972) – цитолог вищих рослин, професор.

За нього розпочалися систематичні наукові дослідження на кафедрі.

Основний напрямок його досліджень вивчення гаметогенеза та запліднення у рослин та тварин, редукційний поділ у рослин.

Після відкриття 1954 морфологічного корпусу інституту на просп. Перемоги, 34 до нього перейшли кафедри і музеї.

Тут залишилася медична бібліотека, на другому поверсі розташовувалася читальна зала, бібліотека для студентів.

1965 за наказом МОЗ УРСР при Київському медичному інституті засновано Музей історії медицини УРСР, що створювався на громадських засадах з 1962. У липні 1973 відкрито першу залу музею у цьому будинку, 1982 – експозицію у повному обсязі. За постановою Ради Міністрів УРСР від 28 серпня 1989 перетворений на Центральний музей медицини УРСР (з 1991 – України).

Указом Президента України від 15 лютого 1999 музею присвоєно статус Національного. Підпорядкований МОЗ України. Вивчає і популяризує історію розвитку української медицини від найдавніших часів до сьогодення.

1991 праворуч від входу в будинок встановлено бронзову меморіальну дошку з переліком імен і років, в які працювали вчені В. Бец, О. Вальтер, П. Перемежко (перший завідувач кафедри гістології в 1868 – 90, корпус якої знесено), Ф. Стефаніс, М. Тихомиров, Н. Хржонщевський.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4770, 4818; ф. 352, оп. 5, спр. 1829; Альошин П. Ф. Батько і син Беретті // Архітектура Рад. України. – 1938. – № 3; Бец В. А. Анатомический театр императорского университета св. Владимира. 1840 – 84. – К., 1884; Биографический словарь профессоров и преподавателей университета св. Владимира (1834 – 1884) / Сост. и под ред. В. С. Иконникова; Велигоцкая Н., Жиздринская А., Коломиец Н. Монументально-декоративное искусство в архитектуре Украины. – К., 1989; Грандо А. А. Медицина в зеркале истории. – К., 1990; Историко-статистические записки об ученых и учебно-вспомогательных учреждениях императорского университета св. Владимира. 1834 – 1884 / Под ред. В. С. Иконникова. – К., 1884; Киевские губернские ведомости. – 1853. – 5 сент.; Київ: Провідник. – К., 1930; Краткий отчет и речь, читанная в торжественном собрании императорского Университета св. Владимира 10 июня 1854 г. – К., 1854; Проф. Н. А.Оболонский (Некролог) // Киевская мысль. – 1913. – 15 марта; 125 лет Киевского медицинского института. – К., 1966; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1635 – 1638.