2011 р. Звід пам’яток Києва

Юрій Нельговський, Елла Піскова

Розмір зображення: 1150:2171 піксел

Генеральний план.

І. Центральний вхід.

ІІ. Ботаніко-географічні ділянки: 1. «Алтай».

2. «Далекий схід».

3. «Ліси рівнинної частини України».

4. «Кавказ».

5. «Карпати».

6. «Крим».

7. «Середня Азія».

8. «Степи України».

ІІІ. Видубицький Свято-Михайлівський монастир.

ІV. Звіринецькі печери.

V. Свято-Троїцький (Іонівський) монастир.

547. Центральний республіканський ботанічний сад АН УРСР (тепер Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАН України) 1935 (іст., містобуд.).

Вул. Тимірязєвська, 1. На високому правому березі Дніпра, в історичній місцевості Звіринець. Пл. – 132 га. На території саду розташовані ансамблі Видубицького Свято-Михайлівського монастиря (див. ст. 68) та Свято-Троїцького (Іонівського) монастиря (див. ст. 488), Звіринецькі печери (див. ст. 160), досліджено й локалізовано місце «Красного двору» – заміської резиденції великого князя київського Всеволода Ярославича.

Заснований як Ботанічний сад Інституту ботаніки АН УРСР, 1944 перетворений на Центральний республіканський ботанічний сад АН УРСР (ЦРБС). 1937 закладено розсадник дерев та чагарників на пл. 4 га. 1941 колекція деревоподібних та трав’янистих рослин налічувала бл. 1,1 тис. видів, сортів та форм; фонди оранжерейних рослин – бл. 1 тис. форм.

1941 – 43 під час тимчасової нацистської окупації Києва ботанічний сад був майже повністю знищений.

1944 – 45 під керівництвом акад. АН УРСР М. Гришка розроблено проект саду пл. 180 га (тепер зменшена). 1954 в «Київпроекті» виконаний новий генеральний план під керівництвом акад. архітектури О. Власова. В скоригованому арх. М. Холостенком плані було враховано зміни, пов’язані з практикою освоєння саду та новими науковими вимогами щодо його функціонування.

29 травня 1964 ЦРБС відкрито для відвідування, 1967 йому надано статус науково-дослідного інституту, у листопаді 1991 отримав назву – Центральний республіканський ботанічний сад ім. М. Гришка НАН України, з 1999 – сучасна назва. 1972 сад оголошено пам’яткою природи.

Сучасна функціонально-планувальна структура саду визначена рішенням генерального плану 1954. Експозиції створені за трьома основними принципами: ботаніко-географічним, за яким відтворено флору, рельєф і окремі типові пейзажі восьми ботаніко-географічних районів СРСР (пл. – 52 га); систематичним – колекції рідкісних рослин України, дендрарій, розкритий грунт; колекційним – квітково-декоративні рослини – багаторічні та однорічні (пл. – 4,2 га), плодові (пл. – 12 га), лікарські та ін.

Головний вхід розташований на початку вул. Тимірязєвської. Ділянка, що прилягає до головного входу та виконує роль вестибюля, вирішена у вигляді круглого партеру, в центральній частині якого розміщено декоративний басейн з фонтаном, по боках – майданчики для відпочинку. Від вхідної площі в різних напрямках розходяться декілька радіальних алей, в т. ч. головна, що веде до центральної частини саду, поєднані обхідною кільцевою дорогою, вільно прокладеною по периферії.

Регулярне планування головної вхідної площі та трасування радіальних алей вдало доповнене мальовничими абрисами інших доріг, алей та стежок, прокладених згідно з особливостями рельєфу. Враховуючи те, що на території ботанічного саду містяться ансамблі Свято-Троїцького (Іонівського) та Видубицького Свято-Михайлівського монастирів, в період цвітіння бузку його відвідує 200 – 250 тис. чол. на день, 1975 в інституті «Дніпромісто» розробили проект реконструкції саду (автори – О. Міщук, О. Родичкіна, Н. Сидорова, П. Фещенко). Ним було передбачено нове функціональне зонування: чітко виділені експозиційно-прогулянкова та заповідна території.

Особливе захоплення у відвідувачів викликає сад бузку, створений 1948, в якому понад 2 тис. кущів, розташованих на схилі, що спускається до Видубицького монастиря. Гірський сад є найкращим зразком альпійського ландшафту в ботанічних садах України. Серед інших ботаніко-географічні ділянки: «Крим», «Карпати», «Степи України», «Ліси рівнинної частини України», «Далекий Схід», «Алтай», «Кавказ», «Середня Азія»; дендрарій, декоративні монокультурні сади: «Сад бузку», «Розарій», «Формовий сад», «Ліани», «Сад піонів» та ін.; експозиції рослин за принципом господарського використання: технічні, лікувальні, харчові, кормові, квіткові тощо.

Створено колекції орхідей, розроблено принципи формування композицій з тропічних і субтропічних рослин для озеленення інтер’єрів. 1980 орхідея «Доротіс Красива» з Києва виросла і зацвіла у космічному апараті (перебувала там півроку). Загалом у колекціях ботанічного саду зібрано понад 13 тис. видів, форм та сортів деревоподібних, чагарникових і трав’яних рослин з усіх континентів помірної, субтропічної та тропічної зон світу.

Ботанічний сад – зразок садово-паркового мистецтва, його паркові ландшафти вдало доповнені й збагачені пейзажами, у формуванні яких використано великі простори як власне ботанічного саду, так і віддаленого міського оточення, окремих його просторових домінант.

З ботанічним садом пов’язана діяльність видатних учених, представників української і світової науки. Під час проектування і розбудови основних напрямів діяльності використано результати наукових досліджень багатьох вітчизняних ботаніків і лісівників, передусім академіків АН УРСР – Д. Зерова, А. Криштофовича, В. Липського, В. Любименка, П. Погребняка, А. Сапєгіна, М. Холодного, членів-кореспондентів Є. Кондратюка, М. Попова та ін. Деякі з них у різні часи були співробітниками Ботанічного саду та Інституту ботаніки АН УРСР (містився на вулицях Великій Житомирській, 28 і Терещенківській, 2).

На території саду розташовано: братський корпус та лікарня 1912 – 16 Свято-Троїцького (Іонівського) монастиря (див. ст. 488.2, тепер – лабораторний корпус № 1); майстерні, поч. 1900-х рр. (див. ст. 488. 6, тепер відділ природної флори – лабораторний корпус № 2); лабораторні корпуси – № 3 (1936 – 38) та № 5 (1981), зведені в центральній частині саду. У цих будинках працювали відомі вчені.

1944 – 64 – Гришко Микола Миколайович (1901 – 64) – ботанік, акад. АН УРСР (з 1939). Директор Інституту ботаніки АН УРСР (1939 – 44), голова Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР (1945 – 48), Українського відділення Всесоюзного сільськогосподарського товариства (1940 – 48), професор Київського сільськогосподарського інституту (1939 – 41, 1945 – 46) та Київського університету (1944 – 48). Засновник і перший директор (1944 – 58), потім – старший науковий співробітник відділу культурної флори (1958 – 64) Ботанічного саду. Розробив його науковий проект і принцип закладання насаджень, здійснив значну роботу, зокрема з організіції експедицій в різні регіони України (Крим, Карпати й ін.) й СРСР (Кавказ, Далекий Схід, Середня Азія й ін.) з метою збирання цінних зразків рослин. Завдяки його керівництву у важкі повоєнні роки вдалося створити унікальний за розмірами, складом колекцій, вдалим розміщенням ділянок й експозицій Ботанічний сад, налагодити зв’язки з аналогічними закладами Європи, Азії, Африки, Америки, Австралії. Наукові дослідження стосувалися проблем генетики, селекції, інтродукції та акліматизації рослин.

Працював спочатку в старому, а з 1950 – в новому адміністративному корпусах. В останньому – 1950 – 58 у кабінеті директора на другому поверсі (тепер кімната № 23).

1965 – 88 – Гродзінський Андрій Михайлович (1926 – 88) – ботанік, фізіолог рослин, акад. АН УРСР (з 1979), у 1957 – 65 – старший науковий співробітник, заступник директора Інституту ботаніки АН УРСР. З 1965 – директор і завідувач відділу алелопатії Ботанічного саду, одночасно (з 1974) – академіксекретар Відділення загальної біології АН УРСР, голова Ради ботанічних садів України і Молдавії (з 1967). З ім’ям вченого пов’язаний новий етап розвитку саду, відзначений поглибленням і розширенням фундаментальних досліджень, наслідком чого стало надання йому 1967 статусу науково-дослідного інституту. Під керівництвом ученого було започатковано нові напрями наукових досліджень, засновано низку структурних підрозділів закладу. 1965 він розпочав фундаментальні дослідження у галузі хімічного взаємовпливу рослин, заснував відділ фізіології рослин (з 1988 – відділ алелопатії). З його ініціативи 1966 створено лабораторію цитології, 1980 – відділ лікарських рослин і фітотерапії (пізніше – відділ медичної ботаніки), 1983 – лабораторію біоіндикації і хемосистематики. Відзначений премією ім. М. Холодного АН УРСР (1977).

Працював у кабінеті директора в новому адміністративному корпусі, а також у кабінеті завідувача відділу алелопатії, у лабораторному корпусі № 5.

1960 – 63 – Зосимович Володимир Павлович (1899 – 1981) – генетик і селекціонер, чл.-кор. АН УРСР (з 1961). У цей період завідував відділом генетики, який з 1963 переведено до Інституту ботаніки. За участь у створенні нової форми і виведенні сортів цукрового буряку з однонасінними плодами відзначений Ленінською премією (1960).

1959 – 65 – Кондратюк Євген Михайлович (1914 – 92) – ботанік, чл.-кор. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1981), науковий співробітник Інституту ботаніки АН УРСР (1949 – 59, 1965 – 70). У 1965 – 70 – завідувач кафедри ботаніки Української сільськогосподарської академії (тепер – Національний аграрний університет), 1970 – 87 – директор Донецького ботанічного саду АН УРСР.

У 1959 – 65 – директор і завідувач відділу флори та рослинності (тепер відділ природної флори) Ботанічного саду, що у зазначені роки став однією з провідних ботанічних установ України і СРСР. Було завершено його будівництво, значно поповнилися колекції, широко розгорнулися дослідження теоретичного і прикладного характеру.

Під керівництвом Є. Кондратюка проведено значні роботи з підготовки Ботанічного саду до його відкриття 1964 для масових відвідувань. Здійснював дослідження флори та систематики вищих рослин, проблем теоретичної та прикладної ботаніки, започаткував і очолив нову галузь ботанічної науки – промислову ботаніку.

Працював у кабінеті директора на другому поверсі нового адміністративного корпусу.

1957 – 60 – Погребняк Петро Степанович (1900 – 1976) – вчений у галузі лісівництва і грунтознавства, акад. АН УРСР (з 1948), директор Інституту лісу АН УРСР (1946 – 56), віце-президент АН УРСР (1948 – 50), голова Ради по вивченню продуктивних сил УРСР АН УРСР (1948 – 52).

У 1957 – 60 – завідувач відділу екології рослин Ботанічного саду, одночасно – завідувач відділу екології та географії Інституту ботаніки АН УРСР (1944 – 45), засновник і голова Українського товариства охорони природи (1950 – 62). Під його керівництвом відбувалася розбудова ділянки «Ліси рівнинної частини України». Один із основоположників порівняльної фітоекології, створив наукову школу в лісівництві, відому як українська типологічна. Досліджував проблеми екології рослин, лісової типології, гідрології, грунтознавства, заліснення пісків.

Під час роботи в Ботанічному саду працював у лабораторному корпусі № 3.

1944 – 45 – Попов Михайло Григорович (1893 – 1955) – ботанік, чл.-кор. АН УРСР (з 1945). У ці роки працював заступником директора Ботанічного саду, одночасно – професор Київського університету. Досліджував проблеми флористики, ботанічної географії, екології, систематики та еволюції вищих рослин, прикладної ботаніки. Брав участь у розробці наукового проекту і формуванні основних напрямків дослідницької роботи Ботанічного саду, створенні ділянки «Ліси рівнинної частини України».

Працював у кабінеті заступника директора нового адміністративного корпусу.

З Ботанічним садом пов’язана також діяльність Криштофовича Африкана Миколайовича (1885 – 1953) – геолога, палеоботаніка, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), який у 1945 – 48 працював завідувачем відділу Інституту ботаніки АН УРСР. Брав активну участь в обговоренні проекту Ботанічного саду, при плануванні якого вважав за необхідне відобразити неогенову історію флори України, досліджував питання відображення в саду третинного лісу України.

У різні роки в корпусах Ботанічного саду розміщувалися окремі відділи Інституту ботаніки АН УРСР. У них працювали відомі вчені.

Сапєгін Андрій Опанасович (1883 – 1946) – ботанік, цитолог, генетик і селекціонер, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1943).

Віце-президент АН УРСР (1939 – 45), директор Інституту ботаніки АН УРСР (1944 – 46). У 1934 – 46 – завідувач заснованого ним відділу генетики та селекції рослин інституту, що певний час розміщувався на території Ботанічного саду.

Холодний Микола Григорович (1882 – 1953) – ботанік, мікробіолог та фізіолог, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), співробітник, завідувач відділу Інституту ботаніки АН УРСР (1931 – 49), якому 1971 присвоєно ім’я вченого.

У кін. 1930-х – на поч. 1940-х рр. працював у лабораторії інституту, що розміщувалась у теперішньому лабораторному корпусі № 3.

15 жовтня 1991 на лабораторному корпусі № 5 встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом А. Гродзінського (ск. Б. Климушко).

12 травня 2000 на пошанування засновника і першого директора Ботанічного саду акад. М. Гришка на початку центральної алеї (партеру) встановлено пам’ятний знак у вигляді необроблених гранітних брил, на одній з яких – бронзова меморіальна дошка з барельєфним портретом ученого (ск. Б. Климушко, арх. Л. Лось).

Література:

Андрей Михайлович Гродзинский. – К., 1986; Андрій Опанасович Сапєгін. – К., 1969; Доброчаєва Д. М., Кондратюк Є. М. Пам’яті Петра Степановича Погребняка // Укр. ботан. журнал. – 1977. – Т. ХХХІV. – № 1; Євген Михайлович Кондратюк. – К., 1986; Микола Миколайович Гришко. – К., 1977; Николай Григорьевич Холодный. – К., 1982; Сад над Славутичем: Путеводитель по Центральному ботаническому саду имени Н. Н. Гришко Академии наук Украины / В. В. Кваша, Н. А. Кохно, В. Г. Собко, Т. К. Майко. – К., 1993; Сады, парки и заповедники Украинской ССР / И. Д. Родичкин, О. И. Родичкина, И. Л. Гринчак и др. – К., 1985; Станиславский Ф. А. Африкан Николаевич Криштофович. – К., 1985; Шулькевич М. М., Дмитренко Т. Д. Киев. – К., 1978.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1875 – 1877.