2003 р. Звід пам’яток Києва
Стефанія Кілієвич
281.2. Десятинна церква, 989–996 (археол.).
Вул. Володимирська, 2. На Старокиївській горі.
Досліджували К. Лохвицький 1824, М. Єфімов 1826, Д. Милєєв 1908–14, М. Каргер 1938–39. Була головною спорудою Києва 10 ст. і першою мурованою церквою Київської Русі. Збудована візантійськими й місцевими майстрами. На утримання церкви Пресвятої Богородиці князь Володимир Святославич пожертвував десяту частину князівських прибутків (звідси й назва).
Являла собою хрещатий шестистовпний храм, оточений з трьох боків галереями. 1039 освячена вдруге. У Десятинній церкві було поховано князя Володимира Святославича та його дружину – візантійську царівну Анну, перепоховано прах княгині Ольги, перенесений з Вишгорода. У кін. 1240 під час навали Батия храм, в якому кияни знайшли свій останній притулок, був зруйнований.
1635 з ініціативи митрополита Київського Петра Могили було розчищено руїни і споруджено у південно-західному куті стародавньої будівлі невелику церкву, використавши частину давніх стін. К. Лохвицький провів перші розкопки, в результаті яких відкрив фундамент на всьому майданчикові церкви. Пізніше М. Єфимов здійснив ретельніші розкопки і склав досить точний план будівлі. Великомасштабні розкопки проведено археологічною комісією під керівництвом Д. Милєєва, що відкрила три апсиди й дослідила північну стіну храму.
Київська археологічна експедиція, очолювана М. Каргером, розкрила решту площі давньої церкви. Знайдені при цьому численні мозаїчні фрагменти, мармур, полив’яні плитки, різьблені деталі дають змогу відтворити розкішне внутрішнє оздоблення храму, в якому використано мармурові капітелі колон, шиферні різьблені плити. Стіни були прикрашені фресками і мозаїчними панно, підлога викладена мармуром, порфиром, полив’яними плитками.
1828–42 на місці стародавньої церкви за проектом арх. В. Стасова зведено нову церкву з тією самою назвою (розібрано 1935).
1982, до 1500-річчя Києва, контури давнього фундаменту Десятинної церкви викладено червоним кварцитом.
Матеріали досліджень зберігаються у Національному заповіднику «Софія Київська», Національному музеї історії України, Державному Ермітажі (Санкт-Петербург).
Література:
Каргер М. К. Древний Киев. – М.; Л., 1961. – Т. 2; ПВЛ. – М.; Л., 1950. – Ч. 1.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 715 – 716.