1999 р. Звід пам’яток Києва

Стефанія Кілієвич

Розмір зображення: 689:613 піксел

План [фрагмент археологічної карти київського дитинця С.Р.Кілієвич]

Городище Кия, кін. 5 – 8 ст.

(археол.).

У центрі міста, у північно-західній частині Старокиівської гори, на території Національного музею історії України. За літописними та археологічними джерелами ототожнюється з «Градом Кия» – городищем, заснованим князями племені полян, братами Києм, Щеком, Хоривом і названим на честь старшого з них. Дослідили В. Хвойка (1907 – 08), Д. Милєєв (1909), Ф. Мовчанівський (1936), М. Каргер (1939), С. Кілієвич (1958), П. Толочко, В. Гончаров, В. Харламов (1971, 1982).

Площа 2 га. Товщина культурного шару – 1,5 – 4 м. В оборонній системі городища вдало поєднуються штучні укріплення з природними перешкодами. З трьох боків гора мала стрімкі схили, з півдня майданчик городища оточували високий вал і глибокий рів, які відділяли її від решти території нагірного плато. Відкрито язичницьке святилище, житла 5 – 8 ст. (одне з них мало вальковану піч, заповнену череп’яними посудинами кін. 5 – б ст.), господарські ями. Залишки палацових споруд, досліджені в центрі городища і за лінією укріплень у північно-східній частині гори, ототожнюються вченими з пам’ятками, які згадуються у літопису під 945 р.

«Град Кия» займав домінуюче положення серед інших поселень Київської височини і за своїм характером поступово набував рис міського центру, що формувався, – ядра Київського дитинця. Частина території в межах стародавнього «града» у 9 – 10 ст. стає дитинцем давнього міста, княжою резиденцією. З півдня та південного сходу з дитинцем межував могильник 9 – 10 ст. Тепер пам’ятка входить до заповідної зони міста.

Матеріали обстеження зберігаються в Національному музеї історії України та в Інституті археології НАН України.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 322.