2011 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська, Дмитро Малаков, Інна Шулешко

576.1. Житловий будинок, 1895 – 97 (архіт.).

Вул. Ярославів Вал, 1. На червоній лінії забудови вулиці, у місці її зламу. Високий, гострий і стрімкий силует вежі зі шпилем акцентує перехрестя вулиць Ярославів Вал та Лисенка.

Садиба на розі вулиць Театральної (тепер вул. Лисенка) та Ярославового Валу сформувалася в кілька етапів, починаючи з серед. 19 ст., після знесення стародавніх валів «міста Ярослава». 1857 тоді ще не сплановану ділянку одержала Г. Калита, дружина генераллейтенанта Т. Калити – начальника артилерійських гарнізонів Київського військового округу. Цю землю надала міська управа замість їхньої забудованої садиби на вул. Рибальській на Печерську, яка підлягала знищенню у зв’язку з будівництвом нової Київської фортеці. Генерал просив компенсувати втрачуване в адекватному розмірі, тобто 824 кв. сажні (0,375 га), і обрав місце «в кращій частині міста», де, згідно з планом 1852, мали спорудити собор в ім’я св. Володимира, тому лише за особистою вказівкою імператора Миколи І тут розміщено приватну забудову.

1858 – 61 на ділянці зведено двоповерховий наріжний цегляний будинок, орієнтований видовженим чоловим фасадом на вул. Театральну (тепер вул. Лисенка, 2; див. ст. 238.3). Автором його проекту вважається арх. Ф. Голованов. Крім будинку на садибі стояли одноповерхові житлові флігелі, цегляна кухня, каретні сараї, стайні, льодовня.

На вул. Ярославів Вал до кін. 1890-х рр. виходив досить великий фруктовий сад. По смерті власниці за духівницею майно перейшло у спадок її дітям: колезькому секретарю Л. Калиті, підполковнику М. Калиті та дружині колезького регістратора О. Залозній. За купчою від 17 листопада 1892 садиба стала власністю поміщика М. Подгорського.

Новий власник у лютому 1895 та в січні 1897 взяв у Київському земельному банку дві довгострокові позики під заставу нерухомості на суму 117 тис. крб. У цей час поряд з наріжним особняком споруджено наявний чотириповерховий прибутковий будинок за проектом арх. М. Добачевського.

У кін. 1898 садибу купила А. Подгорська, з 1904 нею володів Л. Подгорський. 25 лютого 1907 ділянку придбав дворянин К. Ярошинський, який згодом приєднав до неї сусідні ділянки на вул. Театральній, 4 та 6. У 1910 йому належало вже 2300 кв. сажнів (1,05 га) землі. 19 квітня 1916 всю садибу придбав цукропромисловець Лев Бродський, який, як і попередній власник, не мешкав за цією адресою, а здавав нерухомість в оренду. У кін. 1918 садиба перебувала у спільній власності І. Дунаєва та Х. Гітельмахера.

На першому поверсі чолової частини містилася п’ятикімнатна квартира, на другому – четвертому поверхах – по одній десятикімнатній квартирі. Стелі багатьох кімнат прикрашало ліплення, особливою окрасою квартир були кахляні груби виробництва київської фабрики І. Андржейовського. З боку двору в двох рівнях розташовувалися невисокі приміщення, що призначалися для помешкань обслуги, які разом із кухнями прилягали до спільних для обох частин чорних сходів. Приміщення на першому поверсі будинку здавали під комерційні заклади. Зокрема, 1898 – 1911 тут містилася кондитерська «Біля Золотих воріт» («А lа роrte d’Or»), з 1912 діяв кінотеатр «Унікат-електробіограф» на 100 місць, який 1915 пристосовано під театр мініатюр. На поч. 1918 у будинку розміщувалися редакція української газети «Наша думка», на другому поверсі – приватні умебльовані кімнати, у підвалі – пекарня 1-го єврейського споживчого товариства.

Після націоналізації квартири перетворено на комунальні. Під час поточних ремонтів планування квартир змінено додатковими перегородками, частково втрачено паркетні підлоги, більшість кахляних груб, приладів відкривання, вітражне скло у вікнах парадної сходової клітки. У 1990-х рр. проведено ремонтно-реставраційні роботи в приміщеннях першого поверху.

Будинок три-, чотириповерховий з боку вулиці, семиповерховий з двору, з підвалом та мансардою, цегляний, зі складною формою плану. Складну об’ємно-планувальну структуру утворено різновисокими об’ємами з чітким функціональним розподілом приміщень: парадні сходи й житлові кімнати; службові приміщення й чорні сходи.

Розвинений в глибину ділянки. Планування першого поверху дворядне, анфіладного типу, з окремими входами з вулиці та з двору. Перекриття пласкі по дерев’яних балках, над підвалом і в проїзді – цегляні склепінчасті. Дах з боку вулиці високий чотирисхилий з лускатою бляшаною покрівлею та мансардним вікном, огороджений і завершений ажурними гратами, над дворовою частиною – двосхилий.

В архітектурі споруди використано модернізовані форми стилів готика та ренесанс. Композиція тинькованого, пофарбованого чолового фасаду асиметрична. Південно-східне наріжжя оформлено тригранним еркером другого – третього поверхів, завершеним циліндричним еркером-напіввежкою з високим конічним дахом і шпилем. Консолі еркера оформлено скульптурами крилатих химер, виконаних з гіпсу на металевому каркасі. Під еркером – арковий отвір проїзду, з кам’яними кулями, що обмежують хідники, та двостулковими дерев’яними набірними воротами з хвірткою у центрі.

Хрещате склепіння та верхню частину стін проїзду прикрашено ліпленням у стилі ренесанс: ритмічною орнаментальною смугою стилізованого виноградного листя та зображеннями драконів. Праворуч в арці – отвір парадного входу з набірними дерев’яними дверима. На порозі в техніці тераццо – напис латиною: «Salve» («Вітаю»). Інший вхід та великі вікна зі стрілчастими перемичками на першому поверсі чолового фасаду оформлено на зразок трифорія. Прямокутні віконні прорізи другого поверху розміщено у два яруси. На третьому поверсі вікна зтроєні стрілчасті з профільованими архівольтами, в еркері – лучкові. Архівольти стрілчастих прорізів на четвертому поверсі еркера прикрашає пишний ліплений декор з рослинними мотивами – виноградна лоза з листям. Еркер завершено фризом і карнизом великого виносу на декоративних кронштейнах. Вишукана огорожа балконів у стилі готика виконана з гіпсу на металевому каркасі.

З південно-східного боку до чолового прилягає восьмиповерховий дворовий об’єм з підвищеною тильною частиною, завершеною трикутним щипцем, куди вписано трипелюсткове віконце.

Фасади у цегляному стилі прорізано прямокутними вікнами. Карниз і пояс над другим поверхом підкреслено широкою орнаментальною смугою.

У вестибюлі – гранітні парадні сходи з масивним дерев’яним поруччям, яке спирається на гіпсові балясини. У декорі інтер’єрів використано мотиви готики, ренесансу, мавританського стилю. Стіни парадної сходової клітки вздовж маршів прикрашає ліплений рослинний орнамент. Оформлення плафонів кімнат утворено розетками, бордюрами та багатопрофільними карнизами з рядів іоників, стилізованих пальмет, листя аканта та ін. Частково збереглося первісне опорядження квартир: вбудовані шафи, фільончасті стулки дверей, паркетні підлоги, фурнітура, груби й каміни, облицьовані майоліковими кахлями київського заводу І. Андржейовського. Кахлі серійні, з рельєфним рисунком у стилі неоренесанс, з мотивами бароко і рококо.

Найбільш цікавим є камін, в оформленні якого використано велику розетку, кахлі і рельєфні зображення грифонів, на цокольній частині – наріжні кахлі з чоловічими погруддями, трактовані у традиціях стилю ренесанс.

Будинок являє архітектурну, містобудівну, мистецьку цінність, є однією з кращих споруд міста останніх років 19 ст.

15 березня 1918 сім кімнат квартири № 3 було реквізовано, у них розмістилася редакція української газети-тижневика «Наша думка» – органу організації закордонних українців. Видавець: Головна рада буковинських, галицьких і угорських січових стрільців. Відомі № 1 – 19, що вийшли з 11 березня до 6 жовтня.

Тепер на першому поверсі – виставкова зала Національного заповідника «Софія Київська», антикварний салон, у підвалі – складське приміщення.

Література:

ДАК, ф. 35, оп. 1, спр. 25; ф. 100, оп. 1, спр. 412; ф. 143, оп. 2, спр. 1814, 2704; ф. 163, оп. 6, спр. 152; оп. 7, спр. 1513; оп. 41, спр. 6263, 6282, 6448, 6452; ф. Р-330, оп. 1, спр. 1684, 1941; ДАКО, ф. 1, оп. 295, спр. 55470; ф. 41. оп. 1, спр. 702, 2109; ф. 1636, оп. 1, спр. 152; Ивашко Ю. Городецкий не имеет отношения к химерам // Сегодня. – 2001. – 29 марта; Кальницький М. Таємниця «замку» на Ярославовому валі // Янус – Нерухомість. – 1999. – № 5; Сердюк О., Шулешко І. Київські кахлі // Образотворче мистецтво. – 1993. – № 3 – 4.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2026 – 2028.