1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Своєрідну частину Києва становить Печерськ, центром якого є ансамбль відомого монастиря, заснованого ще в 30-х роках XI століття, коли майбутній митрополит Іларіон, духовник Ярослава Мудрого, «ископа печерку малу», в якій згодом молився Феодосій. Потім була влаштована трохи більша печерна церковка, але пізніше, коли братії побільшало, там, де нині церква Богородиці на Далеких печерах, збудували невелику дерев’яну церкву. Коли слава монастиря стала голосною, Святополк Ізяславич подарував йому значну територію, де і було закладено у 1073 р. велику муровану церкву.
Ансамбль Печерського монастиря за красою архітектури, органічним поєднанням з ландшафтом, за яскравим національним колоритом є шедевром української архітектури. Він створювався протягом майже 900 років, поєднавши споруди багатьох епох і стилів; лише XIX століття не тільки не додало нічого гарного, а, навпаки, зіпсувало його.
Комплекс монастиря займає два високі горби над берегом Дніпра, поділені широкою, в формі амфітеатру, западиною. Вже саме таке розташування відкривало великі можливості для просторової компоновки окремих частин ансамблю. Найвищий горб зайняв собор XI ст. з трапезною та келіями, оперезаними оборонними стінами з головною брамою і надбрамною церквою св. Трійці (1108 р.). В улоговині був розташований ансамбль Ближніх печер, а на другому горбі – ансамбль Дальніх печер. Кожне покоління, нічого не руйнуючи з попередніх споруд, додавало свої, дбайливо оберігаючи цілісність ансамблю. Цінність його полягає в органічному поєднанні природи і архітектури, стильовій єдності різних споруд, розташованих на дуже виразному рельєфі, в оправі буйної рослинності, якій контрастують блиск золота, сліпучо-білий колір стін і яскраві фарби живопису та кераміки.
Ансамбль складався так природно, як ростуть листки і гілки в рослини. До собору від брами веде трапецієвидна площа, обернена широким краєм до головного храму. Метою цього планувального прийому було зорово скоротити враження віддаленості храму від входу, наблизити його до глядача. Обіч площі розташовувалися келії, спершу дерев’яні, а згодом, в кінці XVII – на початку XVIII ст. вони були замінені мурованими, які повністю зберегли секційне планування попередніх. Замість зруйнованих татарами укріплень були збудовані нові, більші, в кінці XVII – на початку XVIII ст. замінені мурованими з церквою на Економічній брамі з баштами – Івана Кущика, Малярною, Онуфрієвською та Часодзвонною. Для архітектури цих споруд характерні декор з лекальної цегли та відсутність ліплених оздоб. Шедевром цього будівельного періоду є церква на Економічній брамі (1696 – 1698 рр.) та корпуси келій з Миколаївською церквою при шпиталі. Церква Онуфрія повторює план дерев’яної хрещатої одноверхої церкви, а на Економічній брамі – п’ятиверху. Остання поставлена на брамі, завдяки чому будівничий зміг надати їй великої імпозантності. Маси храму мають соковитий декор пілястрами з безліччю горизонтальних поясочків, карнизиків і поличок, профільованими різноманітної форми наличниками та вибагливого рисунка нішами. Бані поставлені тісно, а їх ярусні грушовидні вінчання створюють мальовничий і виразний силует. Цього майстер досягає тим, що вводить напружену гру ліній і форм, дуже винахідливо комбінуючи вертикалі й горизонталі, виступаючі форми і занурені площини, моноліт стін і дрібні деталі. Архітектуру храму можна оцінити, тільки обійшовши його навкруги. Як і в дерев’яних храмах, висотне розкриття внутрішнього простору зроблено тут з віртуозною майстерністю.
У 1718 році Печерський монастир згорів дотла. Після пожежі його відбудовують, але багатьом спорудам надають іншого вигляду. На Успенській церкві вимуровують високі фігурні фронтони, вкриті ліпними орнаментами, а на фасадах по фризу і на банях вміщують багатобарвні керамічні розетки й голівки путті. Так само, як і Успенський собор, Троїцька надбрамна церква, збудована в XII ст., одягнена в ліплені орнаментальні оздоби. Новий іконостас та розписи виконані в стилі барокко, що тоді став панівним на Україні; для них характерне замилування бурхливим рухом, патетичними жестами і яскравим колоритом. Розписи належать художникам Лаврської малярні на чолі з Феоктистом і Алімпієм Галиком. Додержання лінійної та повітряної перспективи, тонке відчуття ландшафту, щирість виразу ставлять розписи Троїцької церкви на одно з перших місць серед пам’яток українського живопису XVIII століття.
У 1744 р. І. Шедель закінчив будівництво великої лаврської дзвіниці за проектом Ф. Васильєва. З її спорудженням Лаврський комплекс дістав виразну вертикальну домінанту, за допомогою якої три окремі ансамблі було об’єднано в одну просторову композицію. В дзвіниці вражають добре знайдені пропорції та архітектурні деталі – карнизи і капітелі, виконані з кераміки.
Ансамбль Ближніх печер розташований в улоговині на невеликій терасі, відкритій у бік Дніпра. Особливу увагу привертає Воздвиженська церква, збудована в 1700 р. на кошти київського полковника Павла Герцика. В плані вона повторює Іллінську церкву на Подолі з тією тільки відміною, що у неї не одна, а три бані. З заходу до храму прибудована невелика трапезна з однією банею, а ще пізніше добудовано в одну лінію покої архімандрита. На верхній терасі підноситься оригінальна дзвіниця, мабуть, твір Григоровича-Барського. Нижній ярус полегшується помірним рустом, а верхній – декоративними колонками, що світлотіньовою грою створюють життєрадісний образ споруди. В оправі темної густої зелені особливо виділяються білі споруди ансамблю, залишаючи у кожного, хто їх бачив, незабутнє враження.
Від Ближніх печер можна піднятися на другу гору, де розташовані споруди Далеких печер. Центром композиції є церква Різдва Богородиці з дзвіницею. В українській архітектурі це унікальні споруди як за об ємно-просторовою композицією, так і за постановкою в ландшафті. Збудовані в різний час (церква – в 1696 р., а дзвіниця – в 1761 р.), вони, проте, являють непорушну єдність. Церква поставлена на платформі, ніби на високому стилобаті, до якої пологим пандусом піднімається площа. Перехід від площі до стилобата храму вирішено у вигляді відкритої аркади-галереї завширшки 4 метри. По осі аркади влаштовані парадні сходи, які ведуть на верхню терасу, де стоїть церква. Основне ядро храму складається з тридільної трибанної церкви, на рогах якої є ще чотири каплички з низенькими грушовидними банями. Над мініатюрними капличками підноситься основний масив будівлі, увінчаний трьома банями, з яких середня найвища. Здаля храм сприймається як цілий кущ стовпоподібних об’ємів м’яких мальовничих обрисів.
Проти головного входу стоїть дзвіниця, стиль якої характерний для Григоровича-Барського. Нижній ярус прорізаний великою брамою та двома вікнами в протилежних стінах. По осі стін, що обрамляють проїзд, і по діагоналі на рогах поставлені пілястри, що сильно виступають, точніше – контрфорси; вони увінчані на другому ярусі стрункими колонами й завершені шпилями, а центральна частина – трьохярусним барочним верхом. Завдяки такій композиції об’ємів дзвіниця має граціозний витончений силует; вона легко підноситься над Дніпром, ніби виростаючи з високої гори.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 51 – 60.