Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Дегтярьов, Людмила Рилкова

489.1.33.3. Вежа Південна (Годинникова), 1698 – 1701 (архіт.).

Корпус № 89. У складі південного відрізку оборонного муру верхньої території Лаври.

Зведена як фортифікаційна споруда з бійницями для вогню, що вівся з флангів. Годинник на вежі встановлено у 1760-х рр. лаврським підданим, годинниковим майстром П. Чернявським. За описом 1786, «при годиннику» був дзвін вагою понад 30 пудів (відбивав години) та п’ять малих дзвонів вагою 35, 30, 25, 20 та 15 фунтів. 1816 годинник з боєм перенесено на Велику лаврську дзвіницю, але вежа зберегла назву Годинникової. Первісно мала гонтове покриття, яке 1785 замінено на бляшане. 1797 вежу тиньковано й побілено.

У 18 ст. втратила фортифікаційне значення у зв’язку з будівництвом Печерської цитаделі й поступово перетворилася на господарську будівлю.

1925 – 26 проведено капітальний ремонт, під час якого стіни вежі було стягнуто у двох рівнях сталевим обруччям. 1973 під керівництвом архітекторів М. Говденко та О. Годованюк здійснено реставрацію пам’ятки: укріплено стіни ін’єктуванням розчину в тріщини, замінено пошкоджені елементи конструкції бані, відновлено декор фасадів тощо.

Двоярусна, восьмигранна, цегляна, тинькована, побілена, завершена дерев’яною з бляшаною покрівлею банею барокової форми з банькою та маківкою, увінчаною хрестом на кулі.

На гранях вежі прорізано по одному вузькому вікну-бійниці з півциркульною перемичкою. Стіни завершено карнизом складного профілю. Вхід у споруду – з північного боку.

Вежа – цінний зразок фортифікаційного мистецтва України кін. 17 – поч. 18 ст.

Література:

ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 727; Асеєв Ю. С., Богусевич В. А. Воєннооборонні стіни ХІІ віку в Києво-Печерській лаврі // Вісник Академії архітектури УРСР. – 1951. – № 4; Дегтярьов М. Про одну фортифікаційну споруду Києво-Печерської лаври // Нар. творчість та етнографія. – 1989. – № 4; Щербина В. Головні будівлі Києво-Печерської лаври // Нові студії з історії Києва Володимира Івановича Щербини. – К., 1926.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1294 – 1295.