2011 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Рилкова

489.1.35. Набиральня та коректорська, 1897 – 98 (архіт.).

Корпус № 14. На економічному подвір’ї верхньої території Лаври. Прибудований до північно-східного прясла оборонного муру та Онуфріївської вежі (корпус № 83), прилягає до південно-східного торця палітурні (корпус № 15).

Споруджено за проектом арх. В. Ніколаєва на місці одноповерхового цегляного будинку зі службовими й житловими приміщеннями друкарського та келарського відомств монастиря. В новозбудованому корпусі розмістилися набиральня та коректорська, келії ченців і послушників, в одній із кімнат – шевська майстерня, яку в 1920-х рр. орендував монастир. У липні 1921 набиральню передано друкарні ВУАН, згодом переведено в будинок друкарні (корпус № 9). З 1920-х рр. до 1941 – житлові приміщення музейних працівників.

1942 – 43 будинок значно пошкоджено.

1948 проектною конторою Міністерства внутрішніх справ УРСР (автори Буслович і Солнцев) розроблено проект його відбудови як лабораторного корпусу Інституту чорної металургії АН УРСР. Згодом проведено капітальний ремонт з підсиленням фундаментів і стін, заміною дерев’яних перекриттів на залізобетонні тощо.

Будинок двоповерховий, цегляний, пофарбований, у плані трапецієподібний, завершений низьким двосхилим дахом з бляшаною покрівлею. Планування односекційне зі сходовою кліткою на центральній поперечній осі, коридорне з однобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі залізобетонні.

Вирішений еклектично з елементами класицизму. Композиція видовженого південно-західного фасаду симетрична відносно центральної осі, грунтується на поєднанні вертикальних і горизонтальних членувань. Бічні двоосьові частини підкреслено розкріповками, фланковано пласкими лопатками, рустованими на першому та фільончастими на другому поверсі, увінчано прямокутними дводільними аттиками.

Такими самими лопатками й аттиком виділено центральну частину фасаду з широким вхідним отвором і вікном над ним. Вінцевий і міжповерховий карнизи оздоблено сухариками. Горизонтальні членування доповнюють підвіконні та фризовий гурти простого профілю. Лучкові клинчасті перемички віконних прорізів акцентовано пофарбуванням.

Будинок входить до комплексу споруд друкарні і є складовою частиною історичної забудови монастиря.

З 1970 використовується як службовий корпус Інституту підвищення кваліфікації працівників культури (тепер Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України).

Література:

Архів «УкрНДІпроектреставрація» № 3835-П. Рилкова Л. П. Набиральня (Паспорт на пам’ятку архітектури). – К., 1987 (рукопис); НКПІКЗ, фонди, КПЛ – ПЛ-226; П-14; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 3132.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1295 – 1296.