Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Дегтярьов, Людмила Рилкова

489.5.1. Башта водонапірна, 1879 – 80 (архіт.).

Корпус № 113. З півдня від південно-західної частини оборонного муру верхньої території Лаври (корпус № 92), на подвір’ї лікарні братської та прочанської (корпус № 111).

Призначалася для розміщення технічного обладнання (насоса, залізного резервуара, чавунних труб) з метою постачання монастирю дніпровської води з Київського фортечного водогону. Зведена за проектом арх. В. Сичугова. У зимовий період 1879 – 80 у верхній частині споруди під дахом змонтовано великий резервуар для води, виготовлений із спеціального заліза на варшавському машинобудівному заводі «Шольце, Реппган і К°» (зберігся). Цими роботами за своїм проектом, а також проведенням водогону до деяких споруд Лаври керував військовий інж., штабс-капітан І. Запорожський. Водогін почав діяти з весни 1880, щоденно подавав понад 9 тис. відер води. За постановою Військової ради, яку у вересні 1881 затвердив російський імператор, земельну ділянку офіційно передано з військового інженерного відомства у власність монастирю. 1884 встановлено водоміри, виготовлені фірмою «Кенеді» (Лондон). 1906 здійснено ремонт. 1914 старий бак на 1,3 тис. відер води замінено на новий більшого об’єму, у зв’язку з чим було перероблено дах.

Башта двоярусна, цегляна, у плані восьмикутна, увінчана сферичною банею з восьмисхилою бляшаною покрівлею.

Міжповерхові перекриття пласкі. Прилеглі до внутрішньої поверхні стіни й відокремлені від приміщення першого ярусу гвинтові дерев’яні сходи ведуть на другий ярус.

Оздоблена у цегляному стилі. Чотири хрещатоподібно розміщені розкріповані грані споруди завершено півкруглими кокошниками з круглими вікнами. Фасади декоровано орнаментальними фризами та лиштвами великих тристулкових вікон першого ярусу, пласкими фігурними лиштвами здвоєних вікон – другого, пласкими нішами з аркатурним завершенням і вміщеними в них рельєфними хрестами, наріжними тричвертєвими колонками в оформленні розкріповок на другому ярусі. Всі декоративні елементи виконано з цегли та підкреслено кольором пофарбування.

Пам’ятка – цінний зразок споруди технічного призначення у цегляному стилі.

2010 відремонтована й пристосована під церкву, освячену в ім’я преподобного Сергія Радонезького. Територію благоустроєно.

Література:

Архів ДержНДІТІАМ, інв. № 1455 (Ист.-архит. обоснование развития КПГИКЗ). – К., 1979 (рукопис); НКПІКЗ, фонди, КПЛ – ПЛ-418, 1181; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 2568.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1403.