Головне подвір’я

Тетяна Трегубова

267.1. Головне монастирське подвір’я, 12–20 ст. (археол., архіт., мист.).

Включає комплекс споруд, що займає північну й центральну частини історичної території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Утворює замкнене подвір’я, дістатися до якого можна крізь Святу браму дзвіниці, відбудованої 1997–98 (з пл. Михайлівської), та відновлену 1997 за проектом арх. І. Мельникова Економічну браму (з вул. Трьохсвятительської), а також крізь проходи, влаштовані у новій огорожі 1997–99 (з боку фунікулера та парку «Володимирська гірка»).

Композиційною домінантою головного монастирського подвір’я є Михайлівський Золотоверхий собор 12–20 ст., навколо якого по периметру розташовані трапезна з церквою Іоанна Богослова (1713–15), келії Варваринського (1898–1902) та Михайлівського (1849–52) відділень, келії півчих архієрейського хору (1894), господарський льох (1713), оточені муром 18 ст., з добудованими 1997 ділянками. До археологічних пам’яток цієї території належать фундаменти Михайлівського Золотоверхого собору 12 ст. й рештки надбрамної церкви 12 ст. Під час відбудови монастиря 1999 обабіч келій Варваринського відділення спорудили два ківорії над водорозбірними фонтаном і колонками (архітектори Р. Кухаренко, Ю. Лосицький).

Ансамбль головного монастирського подвір’я – унікальна за своєю історико-культурною цінністю пам’ятка 12–20 ст.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 675.