1990 р. Паспортна інформація
Комплекс споруд Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка (Університет Св. Володимира)
Пам’ятка історії, архітектури
1837-1932 рр.; 1845-1847 рр.; 1941-1945 рр.
Розміщення:
м. Київ, Старокиївський район, вул. Володимирська, 60, бульвар Шевченка, 14.
Загальний опис:
До складу комплексу споруд Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка входять:
Будинок Київського університету Св. Володимира (1837-1843 рр., архітектор – В. Беретті; нині Головний корпус (“червоний”) університету на вул. Володимирській, 60) – став ядром архітектурного комплексу, що сформувався в середині ХІХ – 1-й половині ХХ ст.;
Перша чоловіча гімназія (1850 р., архітектор – О. Беретті; нині корпус гуманітарних факультетів (“жовтий” корпус) на бульварі Т. Шевченка, 14);
Пансіон Левашової (1840-і рр., архітектор – О. Беретті; нині ректорат університету на вул. Володимирський, 64);
Бібліотека (1914-1929 рр., архітектор – В. Осьмак; нині бібліотека НАН України на вул. Володимирський, 62);
Корпус гуманітарних факультетів (1932 р., архітектори – В. Осьмак, П. Альошин; нині бібліотека університету на вул. Володимирський, 58);
Ботанічний сад загальною площею 22,5 га (1839-1841 рр., професор Р. Траутфеттер; нині Ботанічний сад ім. академіка О. Фоміна).
Історична довідка, відомості про дослідження:
Київський університет св. Володимира було відкрито у 1834 р. Спочатку він розміщувався в приватних будинках на Печерську. У 1834 р. було оголошено конкурс на складення проекту київського університету. Споруду було збудовано у 1837-1843 рр. в стилі пізнього класицизму за проектом та під керівництвом професора Петербурзької академії мистецтв В. Беретті. Оздоблювальні роботи виконані під керівництвом його сина, архітектора О. Беретті.
В листопаді 1943 р. гітлерівські загарбники спалили будівлю університету. Проект відновлення з реконструкцією було складено у 1944-1945 рр. під керівництвом професора П.Ф. Альошина. У 1954 р. було закінчено відновлювальні та ремонтно-реставраційні роботи.
У різні роки в університеті вчились і працювали: поет і художник Т. Шевченко, композитори М. Лисенко та Л. Ревуцький, історики й філософи М. Костомаров, М. Максимович, М. Драгоманов і Є. Тарле, художник М. Ге, математики О. Шмідт, М. Чеботарьов і Н. Боголюбов, письменники К. Паустовський, М. Рильський та ін.
В липні-серпні 1941 р. тут знаходився штаб винищувального батальйону, що був складений з викладачів, студентів та співробітників університету.
Реставраційні роботи:
Головний корпус університету горів у 1943 р. і був реставрований у 1944-1945 рр. за проектом архітектора П.Ф. Альошина.
Періодично провадяться ремонтно-реставраційні роботи.
Облікова інформація:
Взято під охорону згідно постанови Ради Міністрів УРСР № 970 від 24.08.1963 р.
Основна бібліографія, архівні дані:
Київ. Провідник / За ред. Ф. Ернста.- К.: Вид-во ВУАН, 1930.- 797 с.
Всеобщая история архитектуры: В 12-ти томах.- М.: Стройиздат, 1968-1972.- Т. 3.- 688 с. ; Т.6.- 568 с. ; Т.10.- 592 с.
Київ. Енциклопедичний довідник.- К.: Голов. редакція УРЕ, 1981.- 736 с.
Закревский Н. Описание Киева: В 2-х томах.- М.: Издательство Московского археологического общества, 1868.- Т. 1.- 455 с. ; Т.2.- 495 с.
Сементовский Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников.- Киев; СПб.: Изд-во Н.Я. Оглобина, 1900.- 304 с.
Альошин П.Ф. Батько і син Беретті // Архітектура Радянської України.- 1938.- № 3.- С. 39-50.
Бутник-Сіверський Б.С. Архітектор В.І. Беретті в Києві.- К.; Львів: Держтехвидав України, 1947.- 97 с.
Логвин Г.Н. Украина и Молдавия: Справочник-путеводитель.- М.: Искусство, 1982.- 454 с.
Нельговський Ю. Місто заповідне // Пам’ятники України.- 1982.- № 1.- С.33-35.
Комплекс споруд Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка (університет св. Володимира). Головний корпус (“червоний”)
Пам’ятка історії, архітектури
1837-1843 рр.; 1845-1847 рр.; 1941-1945 рр.
Розміщення:
м. Київ, Старокиївський район, вул. Володимирська, 60.
Загальний опис:
Споруда являє собою великий чотирикутний замкнений корпус із внутрішнім подвір’ям, композиція якого збудована на двох вісях, що взаємно перетинаються – головній та другорядній. Головна вісь закріплена восьмиколонним іонічного ордера портиком, що завершується аттиком, другорядна – проїздами.
Споруда вирішена у формах ампіру. Художню виразність та монументальний характер головного фасаду підкреслює більш пластичний задній фасад (обернений у бік ботанічного саду) з півкруглими апсидами на флангах та ризалітом, що увінчаний фронтоном, в центральній частині. Бічні фасади вирішені скромніше і є ланкою, що пов’язує головний та задній фасади. Університет має три поверхи, один з яких – цокольний – оброблено великим рустом. До портика ведуть широкі сходи у вісім щаблів, а з боків портика зроблені пандуси.
Внутрішня розпланувальна структура поверхів – центрично-кільцевого типу, коридорної системи: головного та тильного корпусів – однобічної, двох інших – з двобічним розміщенням аудиторій. Великі зали фіксують головні вузли плану та групи приміщень (переважно аудиторій), функціонально пов’язаних між собою. У центрі тильного корпусу розташований реакційний зал, а його наріжні частини закріплені ідентичними за розплануванням церквою та костелом з виступними півциркульними апсидами на тильному фасаді.
У конструктивному вирішенні втілені новаторські для свого часу конструкції і матеріали: цегляні стіни, підсилені металом; капітелі, бази колон, модильйони карнизу, сходинки та огородження внутрішніх сходів; два торшери головного входу, виконані в чавунному литві.
Чорний колір чавунних деталей та червоне пофарбування фасадів символізують барви стрічки ордена св. Володимира.
Інтер’єр вирішено в єдиній стилістиці з екстер’єром. Приміщення перекриті хрещатими та коробовими склепіннями; широко використані колони, антаблементи, облямування дверей та інші архітектурні форми у дусі класицизму.
Споруда університету мала великий вплив на формування та подальший розвиток Києва 30-40-х років ХІХ ст. Це відобразилося у чіткому плануванні центральної частини міста та впровадженні у її забудову великомасштабних споруд.
На цоколі однієї з колон портика, перед головним входом в будинок Університету, 17.05.1961 р. встановлено меморіальну дошку з горельєфним портретом молодого Тараса Шевченка, під ним накладними літерами текст:
“У цьому будинку в 1845-1847 роках працював співробітником Археографічної комісії Тарас Шевченко”.
Автори: скульптор О.О. Ковальов, архітектор В.Г. Гнєзділов.
Матеріал – бронза, литво. Розміри дошки: 1,501,100,08 м.
Праворуч від центрального входу в будинок Університету, в ніші, яка знаходиться в цоколі, у 1970 р. встановлено меморіальну дошку з текстом:
“Тут у грізні липнево-вересневі дні 1941 року перебував штаб винищувального батальйону викладачів, студентів, співробітників Київського ордена Леніна державного університету ім.Т.Г. Шевченка”.
Матеріал: мармур білий. Розміри дошки: 0,500,70 м.
На фасаді будинку на рівні цокольного поверху в травні 1973 р. встановлено пам’ятний знак, до якого від тротуару веде доріжка з гранітних плит.
Пам’ятний знак зроблено з бронзи у вигляді величезної розгорнутої книги з горельєфним та скульптурним зображенням студентів-воїнів (9 фігур).
У правій нижній частині контррельєфний текст:
“Студентам, викладачам, працівникам Київського ордена Леніна державного університету, які загинули в боях за свободу і незалежність Радянської Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945”.
Автори: скульптор М.П. Мащук, архітектор А.Ф. Ігнащенко.
Матеріал – бронза, литво. Розміри знаку: 2,02,20,2 м.
Будівник – Київська міжобласна науково-реставраційна виробнича майстерня Держбуду УРСР; замовник – Управління культури Київського міськвиконкому.
Історична довідка, відомості про дослідження:
Головний (“червоний”) корпус Університету св. Володимира було збудовано 1837-1843 рр. в стилі пізнього класицизму за проектом архітектора В.І. Беретті, внутрішні оздоблювальні роботи були закінчені під керівництвом його сина О.В. Беретті.
У 1845-1847 рр. співробітником Київської археографічної комісії, що розміщувалася в університеті, працював Т.Г. Шевченко. Ця Археографічна комісія або Тимчасова комісія для розгляду давніх актів являла собою наукову установу, створену у 1843 р. при канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора для збирання й видання історичних документальних матеріалів.
З 1845 р. до її обов’язків увійшло й виявлення і дослідження археологічних пам’яток. Ця робота інтенсивно провадилася у 1845-1848 рр. У роботі комісії брали участь відомі вчені М. Владимирський, Буданов, М. Довна-Запольський, М. Іванішев, В. Іконников, І. Каманін, М. Костомаров, О. Лазаревський, О.І. Левицький, М.О. Максимович та ін.
У 1845-1847 рр. співробітником комісії як художник, збирач фольклорних та етнографічних матеріалів був і Шевченко. Вже влітку 1845 р., під час поїздки по Київщині та Полтавщині, він виконував завдання комісії – змальовував архітектурні та археологічні пам’ятки, збирав народні пісні й легенди, хоча юридично дійсним членом комісії став лише 10.12.1845 р. Шевченко за завданням комісії їздив на Полтавщину й Чернігівщину. Результатом цих поїздок стали малюнки “Будинок І.П. Котляревського в Полтаві”, “Воздвиженський монастир у Полтаві”, “У Седневі” тощо.
Наприкінці березня – на початку квітня 1846 р. Шевченко повернувся до Києва й в травні-червні разом з художником М. Сашиним змалював краєвиди та історичні пам’ятки Києва. У червні-липні разом з художником О. Сенчилом-Стефановським брав участь у розкопках могили Переп’ятихи поблизу Фастова. До Києва Шевченко повернувся наприкінці жовтня 1846 р. Після арешту поета комісія заднім числом ухвала виключити його з числа співробітників під тим приводом, що без їх згоди виїхав на початку 1847 р. з Києва (насправді його звільнили у зв’язку з арештом у справі Кирило-Мефодіївського товариства).
У 1973 р. на головному фасаді споруди з нагоди 30-річчя звільнення Києва на гроші, зібрані викладачами і студентами на суботниках, недільниках та в студентських будівельних загонах, встановлено пам’ятний знак студентам, викладачам, співробітникам університету, що загинули за свободу і незалежність радянської Вітчизни в 1941-1945 рр.
На кінець липня 1941 р. всі члени партійного бюро університету добровільно пішли до Червоної Армії. Загинув секретар партійного бюро І. Ващенко, заступник секретаря по організаційній роботі Х. Ситковський, секретар комітету комсомолу Ф. Ященко, член партійного бюро М. Ростік.
У новому складі пішов на фронт обраний у 1940 р. на другій університетській комсомольській конференції комітет комсомолу. Багато з членів його віддали своє життя за Батьківщину.
Близько 200 кращих активістів, комуністів, комсомольців, відмінників навчання послав університет у перші дні війни у Перший зведений комуністичний полк народного ополчення. Велику відвагу вони виявили в запеклих боях за Київ, що розгорнулися в районі Голосіївського лісу .У цих боях загинули голова профкому вузу А. Валандюк, член комітету комсомолу О. Ярошенко, аспірант-комсомолець О. Толбін, студент О. Щуляк, секретар комітету комсомолу хімічного факультету Ф. Ященко та багато інших.
Випускник юридичного факультету 1940 р. Я. Батюк став одним з активних організаторів підпілля на Ніжинщині. Він був страчений разом зі своїми 14 товаришами за два дні до звільнення Ніжина частинами Радянської Армії. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Колишній секретар комсомольської організації Київського державного університету, а потім аспірант, доцент кафедри астрономії, другий секретар Сталінського райкому Компартії України Я.М. Остафів став одним з видатних керівників підпілля на Ровенщині. Багато викладачів та студентів університету віддали своє життя в боях за Батьківщину на всіх Фронтах Великої Вітчизняної війни.
В липні-серпні 1941 р. в Університеті знаходився штаб винищувального батальйону, що був складений з викладачів, студентів та співробітників університету.
Винищувальні батальйони формувались у відповідності з постановою РНК СРСР від 29 липня 1941 року.
Бойовою діяльністю винищувальних батальйонів країни керував Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР. При ньому з перших днів війни був створений штаб винищувальних батальйонів на чолі з генерал-майором Г. Петровим.
Штаби винищувальних батальйонів були також при НКВС республік, управліннях внутрішніх справ областей.
У червні 1941 р. винищувальні батальйони діяли на Україні в Ленінградській, Московській, Архангельській, Ярославській, Воронезькій, Тульській, Курській, Калінінській областях та Північно-Осетинській АРСР. В серпні-вересні було закінчено формування батальйонів в Сталінградській, Івановській, Вологодській, а в жовтні – в Рязанській та Горьковській областях.
Винищувальні батальйони постійно знаходились в полі зору партійних органів, міських комітетів оборони і Центрального штабу. Активну участь у створенні і бойовій діяльності батальйонів приймали комсомольські організації.
Винищувальні батальйони були першими добровільними формуваннями, створеними в перші дні війни за ініціативою партійних організацій. Вони відрізнялись від інших добровільних формувань, конкретно, від народного ополчення та робочих батальйонів тим, що мали з моменту своєї організації конкретну задачу вести боротьбу з ворогами парашутистами, шпигунами і диверсантами, тоді як народні ополченці й робочі батальйони були резервом Червоної Армії, за рахунок якої йшло поповнення діючої армії.
До початку червня 1941 р. загрозлива обстановка склалась на підступах до столиці Радянської України. Ось як діяв батальон Ленінського району м. Києва в складі 620 бійців.
В липневі-вересневі дні першого військового року “червоний” корпус Університету став штабом винищувального батальйону, в який увійшли студенти і викладачі цього учбового закладу.
Батальйон 20 червня 1941 р. вступив в бій проти гітлерівських військ. За п’ять днів бойових дій серпня біля села Жуляни цей батальйон розгромив піхотний батальйон ворога, захопив багато автоматів, кулеметів, протитанкових мін, гранат, а також важливі штабні документи й прапор.
В критичний момент боїв під Києвом батальйон знаходився на самій важливій дільниці оборони міста – в районі Голосіїва, де не тільки стримував наступ ворога, але й неодноразово переходив в контратаку, діяв рішуче і сміливо.
Бійці та командири батальйонів виконали поставлену перед штабом оборони задачу по забезпеченню евакуації цивільних організацій населення на лівий берег Дніпра. Батальйон підірвав міст, а потім вів бій з частинами німецької армії в районі Борисполя.
Командував батальйоном Солодкий Йосип Адамович. Винищувальний батальйон влився в 2-гу роту народного ополчення, якою командував I.Н. Iванов-Потьомкін.
Реставраційні роботи:
У 1943 р. будинок Головного корпусу університету постраждав від пожежі. Проект відбудови зроблено у 1944-1945 рр. під керівництвом архітектора П.Ф. Альошина.
Періодично провадяться ремонтно-реставраційні роботи.
Облікова інформація:
Взято під охорону згідно постанови Ради Міністрів УРСР № 970 від 24.08.1963 р.
Основна бібліографія, архівні дані:
Архівні джерела, іконографічний матеріал.
Киевский университет за 50 лет.- К.,
Київ. Провідник / За ред. Ф. Ернста.- К.: Вид-во ВУАН, 1930.- 797 с.
Т.Г. Шевченко в документах і матеріалах.- К., 1950.
Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка.- К., 1959.
Всеобщая история архитектуры: В 12-ти томах.- М.: Стройиздат, 1968-1972.- Т. 3.- 688 с. ; Т.6.- 568 с. ; Т.10.- 592 с.
Т.Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії.- К., 1975.
Шевченківський словник: У 2-х тт.- т. ІІ.- Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка АН УРСР Голов. ред. укр. Ради енциклопедії.- К., 1977.
Київ. Енциклопедичний довідник.- К.: Голов. редакція УРЕ, 1981.-736 с.
Закревский Н. Описание Киева: В 2-х томах.- М.: Издательство Московского археологического общества, 1868.- Т.1.- 455 с. ; Т.2.- 495 с.
Левицкий О.И. Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов.- К., 1893.
Левицкий О.И. Археологические экскурсии Т.Г. Шевченко в 1845-1846 гг. // Киевская старина.- 1894.- № 2.
Сементовский Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников.- Киев; СПб.: Изд-во Н.Я. Оглобина, 1900.- 304 с.
Альошин П.Ф. Батько і син Беретті // Архітектура Радянської України.- 1938.- № 3.- С.39-50.
Иванов И. Т.Г. Шевченко – историк-археолог // Исторический журнал.- 1939.- № 4.
Бутник-Сіверський Б.С. Архітектор В.І. Беретті в Києві.- К.; Львів: Держтехвидав України, 1947.- 97 с.
Марченко М.І. Українська історіографія (з давних часів до середини XIX ст.).- К., 1959.
Биленко С.В. Истребительные батальоны в Великой Отечественной войне.- М.: Воениздат, 1969.
Сваричевський А.В. Археографічна подорож Т.Г. Шевченка на Поділля // Народна творчість та етнографія.- 1973.- № 2.
Тутянська О. Київський університет 16 листопада 1973 р.
Колесник А.Д. Народное ополчение городов-героев.- М.: Наука, 1974.
Логвин Г.Н. Украина и Молдавия: Справочник-путеводитель.- М.: Искусство, 1982.- 454 с.
Нельговський Ю. Місто заповідне // Пам’ятники України.- 1982.- № 1.- С.33-35.