1967 р. Історія українського мистецтва

В західних областях, в Галичині, на Поділлі і Волині, завдяки більшій тривкості матеріалу – каменю, збереглися окремі ансамблі забудов XVI – XVII століть. Найкраще уцілів ансамбль Старого міста у Львові [W.Łoziński. Sztuka lwowska w XVI – XVII wieku. Lwów, 1898].

Площу Ринок у Львові було забудовано більш пишними будинками, ніж тогочасні житла інших кварталів, які зберігали типологічну подібність і мали скромніший вигляд та менші розміри. На планування будинків значною мірою впливали форми й розміри земельних ділянок, що відводились під будівництво і були визначені існуючою системою податків. Забудова міста після пожежі 1527 року провадилась на основі існуючого вже планування. Садиби мали форму прямокутника завширшки 10 – 12 метрів по фронту вулиць і завдовжки 20 – 30 метрів у глиб кварталу.

За місцеположенням у межах кварталу було два типи ділянок – рядова і наріжна, які визначали й типи планування будинків. На рядових ділянках будинки мали кілька варіантів забудови, причому з боку вулиці було два приміщення. Звичайно одне з них було більшим, а друге – меншим, і використовувалися вони, залежно від професії власника, як конторські або торговельні складські приміщення.

В глибині кварталу будинки переважно мали троїстий поділ. За приміщеннями, які виходили на вулицю, розміщувалися сходова клітка й невеликі темні кімнати; з боку двору були більші за розміром житлові кімнати й коридор, по якому можна було пройти у двір. Таким чином, будинок у глибину кварталу досягав 25 метрів. Дах був двоскатний або й складнішої форми, яка давала можливість відвести воду в бік вулиці. На маленьких подвір’ях розміщувався одно- або двоповерховий флігель.

Будинки на наріжних ділянках з торця мали планування, подібне до рядових, з тією різницею, що приміщення з вільної від забудови сторони були освітлені. Вони, як правило, мали глибокі підвали. Стіни будівель робили з цегли, а фасади, що виходили на вулицю, часто облицьовували каменем.

Переважна більшість приміщень першого поверху перекривалася склепінням – півциркульним або хрестовим. Перекриття приміщення другого і третього поверхів, а іноді й кімнат першого поверху, що виходили у двір, робили плескаті по дерев’яних балках. Такого типу будинків було багато споруджено в XVI – XVII століттях не лише у Львові, а й у Кам’янці-Подільському, Луцьку, Бродах та інших містах.

Фасади споруд, які створювали суцільну забудову вулиць, найбагатше оздоблювались у Львові. Звичайно вони мали чітку систему горизонтальних членувань з карнизів, поясків, розвинуті віконні обрамування, багаті портали входів, а також вибагливе завершення аттіка. Важливу роль в оздобленні інтер’єрів багатьох львівських будівель відігравало орнаментальне різьблення на камені, яким звичайно вкривалась стіна з вікнами на вулицю.

Найцікавішими й найбагатшими на різьблення будинками Львова з тих, що збереглися до нашого часу, є так звана Чорна кам’яниця і будинок Корнякта.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 78 – 79.