Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Площа Ринок

Забудова середмістя Львова склалася в 16 – 18 ст. після пожежі 1527 р. Але містобудівні особливості, введення старих підвалів та елементів готичної архітектури в об’єми пізніших споруд, а також аналіз письмових джерел свідчать про походження розпланування з 14 – 15 ст.

Територія колишнього “міста серед мурів” розташовується в межах вулиць Лесі Українки, Підвальної, Братів Рогатинців та проспекту Свободи і являє собою в плані неправильний квадрат розміром 600:600 м. Мережа вузьких вулиць поділяє її на 23 прямокутні квартали, в яких монастирі єзуїтів, домініканців, тринітаріїв, кафедральний собор і Низький замок займали цілі квартали. До “середринкового” кварталу входила ратуша, до “ставропігіального” – комплекс Успенської церкви, до “синагогального” – синагога “Золота Роза”, до “вірменського” – собор з палацом вірменського єпископа та монастир вірменських бенедиктинок. Розміщення в центрі міста церковних та монастирських комплексів різних конфесій є характерною рисою українського середньовічного містобудування.

Осередком торговельного та громадського життя середньовічного Львова була площа Ринок, розміри якої (128,5:147 м) кратні давній мірі довжини – шнуру (43,2 м): приблизно три шнури становили її ширину по осі північ-південь, а три шнури, збільшені на дві ширини вулиць, – її довжину в напрямку схід-захід. З наріжників прямокутної площі виходять вісім вулиць, з яких Краківська та Галицька вели до однойменних міських брам. Периметр площі щільно забудований 44-ма три- та чотириповерховими житловими будинками-кам’яницями, розташованими, як це притаманно містам, закладеним на основі Магдебурзького права, на витягнутих у глибину кварталів парцелах з вузькими фасадними боками. Тут селилися найзаможніші верстви населення і, зокрема, з кінця XIV ст. знаходилася резиденція латинського архієпископа (будинок № 9).

Архітектурний ансамбль площі формувався протягом шести століть. На початковому етапі розбудови площу оточували 52 житлові будинки, про що свідчать письмові джерела, а також залишки межових мурів у підвалах. Перед входами до будинків знаходилися передпоріжжя з відкритими ґанками-підсіннями, що встановлювалися над висунутими за лінію фасадів підвальними приміщеннями (збереглися у 26 будинках). Після пожежі 1527 р. влаштування дерев’яних підсінь заборонялося спеціальним королівським указом. Виявлені в різні часи фрагменти готичного мурування, а також портали, що збереглися в підвалах та на перших поверхах деяких будинків, свідчать про появу мурованого житла у Львові принаймні у XV – на початку XVI ст. Центр площі займав “середринковий” квартал з будинком ратуші, перша писемна згадка про яку припадає на 1381 р., а подальша розбудова – на XV – початок XVII ст.

Хоча заснування кам’яниць сягає доби готики, їхній сучасний вигляд та розпланування остаточно склалися в добу Ренесансу та бароко. Рядовий будинок 16 – 18 ст. займав ділянку 43 м завдовжки і 8..10 м завширшки. Його тривіконну фасадну частину посідав головний корпус (завглибшки до 25 м), за яким розташовувався внутрішній двір. Двори, що утворювали незабудовану смугу всередині кварталів, розділялись межовими мурами, спорудження яких з метою пожежної безпеки передбачалося постановою львівського магістрату від 1383 р. Особливістю старовинних будинків є асиметричне розташування вікон на фасадах, пов’язане з внутрішньою розпланувальною структурою. У зв’язку з майновим розшаруванням суспільства з кінця XVI ст. простежується спорудження на кількох рядових ділянках багатовіконних будинків-палаців, що належали аристократичній верхівці й шляхетським родинам.

Архітектура найстаріших пам’яток житлового будівництва у стилі Ренесанс склалася в 2-й половині XVI – у XVII ст. Для них характерне застосування елементів ордерної системи (пілястри, портали, віконні облямування), чіткість горизонтальних членувань, підкреслених розвиненими карнизами, облицювання рустом. Ці риси притаманні наріжному будинку № 2, що на початку XVII ст. належав флорентійському купцеві Роберту Бандінеллі, будинку львівського радника Домбровського (№ 21), будинку бургомістра й доктора медицини Петра Гепнера (№ 28). На основі ордерного “каркаса” з іонічних і коринфських пілястр побудовано композицію фасаду наріжного будинку патриціїв Шольц-Вольфовичів (№ 23). Застосуванням суцільно рустованих площин фасадів, що викликають певні асоціації з архітектурою італійських палаців доби Ренесансу, вирізняються Чорна кам’яниця (№ 4), будинок Корнякта, або Королівська кам’яниця (№ 6), будинок венеціанського консула й купця Антоніо Массарі (№ 14). Фасади будинків відзначалися поліхромією: тиньк та білокам’яні елементи фарбувалися в різні кольори.

Доба бароко (кінець XVII – 2-а половина XVIII ст.) позначилася стилістичними й тектонічними змінами в оздобленні будинків, зокрема, підсиленням вертикальності членувань фасадів лопатками й пілястрами та видовженням пропорцій віконних прорізів. Для барокового декору характерні скульптурні алегоричні зображення, витончений рослинний орнаменту вигляді гірлянд, драперій тощо. Новим архітектурним мотивом стають балкони з майстерно виконаними металевими огорожами, підтримувані різноманітними кронштейнами.

Яскравим втіленням цих рис є будинок № 3, перебудований у 1771-1772 рр. за проектом П.Полейовського для магнатів Жевуських. Видовженість прорізів 1-го поверху підсилена розташованими над ними круглими вікнами. Балкон на всю ширину фасаду увінчаний фігурками геніїв і спирається на герми у вигляді лицарів у латах. Фасад завершує скульптурна композиція “Слава”, яку разом з іншими скульптурами виконав відомий львівський майстер Ф.Олендзький.

Він же у 1770-х роках брав участь у скульптурному оздобленні кам’яниці Нільських (№ 20), а також, здогадно, будинку № 40, де балкон підтримують незвично трактовані фігури атлантів з аскетичними обличчями. Оригінальні кронштейни балкону на будинку № 36 виконані у вигляді чоловічих масок з зооморфними тулубами. Вертикалізм архітектурних членувань та легкий рокайлевий декор фасадів притаманні іншим кам’яницям, перебудованим у XVIII ст. Найкращим зразком житлового будівництва в стилі бароко є палац Любомирських (пл. Ринок, 10).

Наприкінці XVIII ст. в архітектурному ансамблі площі з’являються ознаки класицизму з властивою йому симетрією побудови об’ємів. Найранішим прикладом є будинок № 29, споруджений у 1760-х роках полоненими гайдамаками для коменданта львівської фортеці Фелікса Коритовського на місці двох старовинних кам’яниць – Кампіанівської та Дибовичівської.

Яскравим взірцем споруди в стилі ампір є наріжний шестивіконний будинок № 45, побудований близько 1790 р. на підвалинах двох кам’яниць готичної доби, про що свідчить відкритий зондаж на головному фасаді.

Окрасою площі стали встановлені в її кутах чотири фонтани з кам’яними статуями Амфітріти, Адоніса, Діани й Нептуна, виконані відомим львівським скульптором Г.Вітвером у 1793 р.

Протягом 19 століття здійснено значні роботи з упорядження стлощі Ринок. У 1826 р. розроблено проект нівелювання колишнього коритоподібного профілю її поверхні і забрукування. У центрі на місці розібраної середньовічної ратуші та середринкових кам’яниць у 1827-1835 рр. постав великий чотириповерховий квадратний у плані будинок нової ратуші, зведений за участю архітекторів Й.Маркля, Ф.Трешера, А.Вондрашки, Ю. Глоговського. Після пожежі 1848 р. ратушу відновили з перебудовою 65-метрової годинникової вежі (архітектор – Й.Зальцман). Чіткі геометричні форми, сухість і простота архітектурних деталей втілшжи концепції пізнього класицизму з властивим йому підкресленням утилітарних засад в архітектурі. Випливи цього стилістичного напрямку відбилися на вигляді перебудованих у [18]30-60-х роках будинків № 5, 7, 8, 9.

Доба стилізаторства та еклектики втілилася в неоренесансній архітектурі будинків № 11, 22, 39, споруджених у 1890-х роках. Загалом XIX ст. позначилося збільшенням висоти забудови до чотирьох поверхів, введенням централізованих систем водогону й каналізації та ущільненням внутрішніх дворів, яке значно погіршувало умови проживання. У зв’язку з цим у 1891 р. міська рада ухвалила постанову, що передбачала санацію й регуляцію забудови центральної частини Львова, згідно з якою передбачалося розширення старих вулиць у межах середмістя та прокладання нових вулиць з площі Ринок через будинки № 16, 17 і № 28, 29. Але згубна для історичного середовища реконструкція не була здійснена через зросле усвідомлення великої цінності стародавньої забудови. За проектними червоними лініями постав лише торговельний дім Зіпперів (на пл.Ринок, 33), побудований 1912 р. за проектом архітектора М.Лужецького в модернізованих формах польського Ренесансу. Сусідня з ним кам’яниця Бачевських (№ 32) перебудована в 1923 р. архітектором Б.Віктором у стилізованих формах бароко.

Метод стилізації застосовувався й під час ремонтно-реставраційних робіт, що розгорнулися в перші десятиріччя XX ст. Зокрема, в будинку № 24, де під час Північної війни 1707 р. зупинявся російський цар Петро І, під час реконструкції 1919-1920 рр. в інтер’єрі збережено автентичні деталі дверних і віконних облямувань готичного та ренесансного періодів, а фасад значно модернізовано. У процесі реставраційних робіт 1930-х років, які грунтувалися на наукових засадах, було розкрито й експоновано готичні деталі в будинках № 16, 25, 26, відновлено ренесансну триярусну аркаду у дворі будинку № 6 тощо. З того часу й до сьогодні площа Ринок визнається видатною пам’яткою архітектури й містобудування.

Особливої цінності ансамблю площі надають багатство часових і стилістичних нашарувань з XIV до початку XX ст., єдність принципів формотворення житлового середовища, обумовлена середньовічним будівельним законодавством, та добра збереженість високохудожніх архітектурних і мистецьких цінностей.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 155 – 158.