2017 р. Звід пам’яток України

Сергій Федака, Степан Пеняк

Розмір зображення: 600:760 піксел

Мукачівський замок «Паланок», 14-17 ст.ст. (архіт., іст.). Пров. Куруців, 65 на Замковій горі. Мукачівський замок – цінна пам’ятка середньовічної оборонної архітектури України.

Споруджений на пагорбі висотою 68 м, що розташований на перехресті головних торговельних і військових шляхів, котрі вели в стародавні часи з Карпатської улоговини в Русь і від соляних копалень Трансільванії, Мараморощини – у Чехію, Моравію та Польщу. Основні функції будови полягали в охороні торгово-обмінних шляхів та прикордоння угорської держави.

Про час зведення фортеці точних даних немає. З утворенням Угорського королівства та розширенням його кордонів до карпатського передгір’я, у 10-11 ст.ст. на пагорбі біля Мукачева з’являється укріплення. Король Ласло (1077-1095) укріплює його кам’яними стінами, як форпост проти частих нападів половців. Угорська хроніка свідчить, що 1086 Мукачівський замок витримав п’ятиденну облогу та штурм половців хана Кутеска, які спустошили Закарпаття, однак замок взяти не змогли.

У 1307 угорським королем став Карл Роберт (1307-1342), який значно укріпив оборонні споруди замку. В кін. 13-поч.14 ст., в зв’язку з послабленням королівської влади, замок захоплює магнат Аба Омодей, який очолив феодальну фронду проти короля Карла Роберта. Після її розгрому замок знову стає власністю короля. Інтереси королівської династії та військово-стратегічне положення сприяли тому, що замок стає важливим оборонним пунктом всього північно-східного кордону держави.

Реконструкція замку була проведена з врахуванням останніх досягнень замкової архітектури. В цей період у будівництві замків переважав романський стиль, згідно з яким основним елементом цих споруд була квадратна вежа-донжон. Подібна вежа була зведена і в Мукачівському замку у південно-східній частині найвищої тераси Замкової гори. В грамоті, датованій 1321, згадується перший комендант фортеці Томаш – наджупан Березького і Угочанського комітатів, як свідчить про це тодішня грамота (1321). Замок будували майже впродовж трьох століть – з кінця 14 ст. до 1670, і він перебував на повному утриманні міста та домінії.

Значна роль в історії замку, а також Мукачева, належить подільському князю Федору Корятовичу. За роки свого князювання у Мукачеві (1396-1414) Ф. Корятович перетворив невеликий замок у потужну оборонну споруду. Тоді фортеця складалася з передзамку і головного двору, де знаходилася квадратна житлова баштадонжон, яку з часом стали називати Старою. У 1401 за наказом Ф. Корятовича вона була обнесена сухим ровом і кам’яною стіною завширшки 2,85-5,5 м і заввишки 8,85- 9,5 м з чотирма круглими баштами, три з яких збереглися до сьогоднішнього часу. Під Старою баштою викопали колодязь діаметром 2,5 м, глибиною 85 м. 1414, після смерті Ф. Корятовича, володаркою замку стала його жінка Ольга, після смерті якої в 1418 замок, як і вся домінія, перейшов у руки угорського короля Жігмонда. На той час в замку і його домінії часто мінялися господарі.

У 15-17 ст. замок значно перебудовувався відповідно до розвитку західноєвропейської оборонної фортифікації. Фортеця мала чотири зовнішні лінії оборони. Перша лінія – рів з водою довкола гори на відстані 50- 400 м, глибиною 6 і шириною 14 м, вода до якого надходила каналом з р. Латориці, за ним був споруджений дубовий частокіл, звідки в народі пішла назва «Замок-паланок». Друга лінія – 8-метровий земляний вал. Сам Паланок був третьою лінією оборони. А крутий схил – четвертою лінією оборони. Середній двір (800 кв. м) вимощений піщаником. У 1528 Іштван Баторі звів круговий бастіон Верхнього замку і 14-метрову оглядову башню.

Період турецького поневолення (майже 150 років) був одним із самих важких і в історії домінії Мукачівського замку. У 1557 почалась довготривала боротьба за володіння замком між королем Фердинандом І, з австрійської династії Габсбургів і Ізабелою, вдовою Яноша Заполяї. Восени 1557 річка Латориця змінила русло і текла вже не під г. Галиш, а під самою Змковою горою (нинішнє русло ріки). Це дозволило з часом обнести Замкову гору ровом, що наповнювався водою. В 1570 біля других воріт був споруджений підйомний міст. У 1595 на основі укладеного договору між угорським королем Рудольфом і трансільванським князем Жигмондом Баторі, домінія Мукачівського замку і весь Берегський комітат опинилися під владою Трансільванії, а господарем замку став трансільванський воєвода Жигмонд Ракоці. У 1624 у Середньому замку під арсеналом був добудований другий поверх, що з’єднував крило замку з другими будівлями.

Сучасний замок, який дійшов до наших днів, складається з трьох укріплених споруд, розділених ровами, через які первісно були перекинуті підйомні мости. Кожна з цих споруд, що знаходилися на нижній, середній і верхній терасах, була укріплена стінами й ровами. У 18 ст. передзамок (перша тераса) був додатково укріплений баштою, яка не збереглася.

Друга тераса розташована на 10 м вище першої. На ній знаходився так званий Нижній замок, будівництво якого було завершено в 1670. Підхід до Нижнього замку захищали дві башти (товщина стін 3,5 м).

На третій терасі (вища на 10 м другої) був споруджений Середній замок, шо включав кріпосні стіни, рів і чотири башти. Тут знаходились приміщення коменданта, лицарська зала, арсенал, казарми, кухня.

Вузький тунельний прохід, прокладений під одною зі збережених башт, з’єднує Середній замок з терасою (вищою від попередньої на 6 м), де розташований Верхній (Старий) замок, повністю перебудований у 17 ст. Тут забудована тераса з дво- та триповерховими будівлями, в яких жили володарі замку. Вони утворюють невеличкий двір з колодязем. До будівель з південного сходу прилягала замкова каплиця.

1625 Мукачівську домінію разом із замком придбав за 300 тис. форинтів, з правом успадкування, трансільванський князь Габор Бетлен, який провів значні ремонти й укріпив фортифікаційні споруди. Після смерті Бетлена (1629) імператор Фердинанд ІІ продав домінію Мукачівського замку Дьєрдю І Ракоці (1633) за 200 тис. форинтів. Саме в роки їх володіння були споруджені вищезгадані укріплення замку, починаючи з 1633 до 1711 рр. Разом з усіма спорудами, ровами та кріпосними стінами замок займає площу 13930 кв. м. Крім численних казематів, розташованих під будинками, та восьми бастіонів, житлові та складські приміщення нараховують понад 120 приміщень.

Після смерті Дьєрдя І Ракоці замок перейшов у володіння його вдови Жужанни Лорантфі, яка продовжила реконструкцію замку. У північній частині Середнього замку були зведені дві башти: західна – башта Лорантфі, і східня – башта Ракоці. У Середньому замку добудований третій поверх і встановлено 7 башт, внаслідок чого перебудований замок набув вигляд типового середньовічного укріплення з міцними бастіонами. У 1685 домінія Мукачівського замку переходить у спадщину синові Ж. Лорантфі – трансільванському князю Дьєрдю ІІ Ракоці. Після його смерті (1660) у замку поселяється вдова князя – Софія Баторі з сином Ференцом І Ракоці, котрий одружився на доньці хорватського бана (правителя) Петра Зрінського (Зріні), Ілоні Зріні. Після своєї невдалої участі в антигабсбурзькій змові (1670-1671), Ференц І Ракоці відійшов від політичного життя, і невдовзі помера (1676). Вдова Ілона Зріні залишилася в замку разом зі своїми дітьми – сином Ференцем ІІ Ракоці та донькою Юліаною. Згодом Ілона Зріні виходить заміж за угорського антигабсбурзького повстанця Імре Текелі.

Коли останній опинився в турецькому полоні, складні політичні протиріччя спричинили до облоги Мукачівського замку австрійськими військами (1685), і весь тягар оборони замку ліг на плечі Ілони Зріні. Семимісячна облога фортеці носила активний характер, але всі атаки австрійських військ були успішно відбиті. Наприкінці квітня 1686 генерал Каправа зняв облогу замку. 15 січня 1688 Ілона Зріні змушена була підписати капітуляцію Мукачівського замку, а 17 січня цього ж року замок був зайнятий військами імператора Леопольда І.

Леопольд І наказав відбудувати замок відповідно до вимог фортифікаційної науки того часу, зокрема, були знесені високі башти і донжон, зведені Ф. Корятовичем. Внаслідок цього Мукачівський замок набув вигляду низького укріплення з витягнутими гострокутними бастіонами і кількома лініями польових укріплень. На місці заповненого рову з водою і частоколу спорудили цегляні зіркоподібні укріплення з бастіонами, редутами і ровом, від чого замок став найміцнішою фортифікаційною спорудою на сході Австрійської імперії.

У роки визвольної війни (початок 18 ст.) фортеця довгий час була резиденцією Ференца Ракоці ІІ (сина І. Зріні). Після придушення повстання Ракоці замок був конфіскований Габсбургами. У 1781 фортеця втрачає своє військове значеная, імператор Йосиф ІІ з 1789 до 1897 р. розміщує тут в’язницю, де утримують переважно політичних в’язнів.

Після цього замок довгий час пустував і руйнувався. У 1834 в замку через пожежу вибухнув пороховий склад, від чого згоріли всі дерев’яні споруди. Згодом замок був відбудований і покритий черепицею. Але башти вже не відновлювались за винятком однієї, котра височіла над церквою (відбудована на половину висоти). 1922-1927 рр. у замку здійснювались реставраційні роботи, після яких тут розміщувались чехословацкі військові казарми. 1939 їх змінили угорські вояки. У радянський час споруду пристосували під профтехучилище. 1980 з нагоди 35-річчя возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, у дев’яти відреставрованих приміщеннях Верхнього замку було відкрито Мукачівський філіал Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Музей діє дотепер і містить експонати, що висвітлюють історію Мукачівського замку, м. Мукачева і району від найдавніших часів до наших днів.

Джерела і література

Сова П. Архітектурні пам’ятники Закарпаття. – Ужгород, 1961; Троян М. В. Мукачевский замок. – Ужгород: Издательство «Карпати», 1982. – 56 с.; История Венгрии. – Т. 1.– Т. 2.– Москва, 1971, 1972.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Закарпатська область. – К.: 2017 р., с. 295 – 298.