2017 р. Звід пам’яток України

Наталія Сліпченко

Ансамбль споруд церкви св. Миколая Чудотворця, 1604, перша половина 18 ст. й дзвіниці (архіт., мист.). Посеред старої забудови села на пагорбі, в оточенні дерев.

Збудована у 1604 як церква «хатнього типу», двозрубна, перекрита стелею, від якої до нашого часу збереглися: загальний план, зруби стін на всю висоту та стеля бабинця, вікна другого ярусу. У першій половині 18 ст. і до 1751 стіни нави та вівтаря були підняті на два вінці, у наві та вівтарі влаштовані коробові склепіння, в зрубі під опасання розрубані вікна, над бабинцем поставлено високу вежу, завершену шпилем. Ймовірно, в період цієї перебудови церкву розмальовують.

Дубові високі підвалини покладені на кам’яний підмурівок. Стіни зведені з високих дубових брусів, врубки в канюк з навкісним зубом. Піддашшя й дахи покриті лемехом.

Церква належить до типових для Верхнього Потисся «хатніх» церков з вежею над бабинцем, двозрубна, тридільна. Спільний прямокутний зруб нави й бабинця поперечна стіна ділить на квадратну наву й прямокутний бабинець, в якому довжина стіни (по осі захід-схід) дорівнює 0,5 діагоналі розбивочного квадрата нави. До п’ятистінка примикає маленький, майже квадратний вівтар з гранчастою східною стіною. Піддашшя, що спирається на випусти вінців зрубів, обходить всю церкву і на заході біля входу є трохи ширший. Церква накрита спільним високим дахом із заломом – острішком. Висота до гребеня даху дорівнює діагоналі нави. Над бабинцем виростає каркасна вежа, висота якої до підхрестового яблука дорівнює двом довжинам п’ятистінка. Вежа завершується восьмигранним шпилем з горизонтальним фартухом, на який поставлені чотири маленькі шпилі на каркасних вежечках. Такий же шпильок стоїть на гребені даху над вівтарем.

В зрубі підопасання церква освітлюється вікнами арочної форми, а надопасання – маленькими прямокутними з трикутними вирізами. Проріз дверей у бабинець арочний, з високим надпоріжником. Церква має суворий мужній образ, який створює моноліт, схований під одним дахом. Її вертикальний зліт виражає вежа, декорована шпилями.

В інтер’єрі нава й вівтар перекриті коробовими склепіннями. Зберігся чотириярусний іконостас 18 ст. Його різьба має традиційний характер – досить плеската у вищих ярусах, більш глибока у нижніх, складається з вертикальних (по формі колон) переплетінь виноградної лози, листя аканту та квітів. Царські врата мають наскрізну соковиту різьбу. Вся різьба посріблена і частково розмальована. Живопис ікон ремісничої роботи. Стіни та склепіня всіх приміщень церкви були розмальовані невідомим майстром. Стінопис клейовий на каолінових грунтах, майже знищений.

Розміщення живописних сцен є традиційним для закарпатських храмів. На склепінні нави зображені євангелісти у фігурних картушах, в центрі – «Новозавітна Трійця». Між ними – небо із зорями й місяцем. Цей стінопис перемальований в кінці 19 ст., перед тим заклеєний газетами. Але на стінах нави, вівтаря й бабинця під набілом зберігся стінопис 18 ст., який за своїм стилем нагадує живопис Олександрівської церкви. Над заломом стін намальовані постаті святих, в наві – страсті, видно «Несіння хреста», «Моління про чашу», в бабинці – «Страшний суд» та «Повернення розвідників», «Усекновіння голови Івана Хрестителя». Головний художній засіб майстра – контурна лінія та штрих, якими він будує форму. Колорит насичений, яскравий.

На захід від церкви стоїть маленька дерев’яна, на дев’яти дубових стовпах каркасна дзвіниця. Одноярусна, зашальована внизу вертикально дошками. Простір під восьмибічним наметовим дахом відкритий. Дах покритий лемехом.

Джерела і література

Могитич І.Р. Громадські споруди. В кн.: Народна архітектура Українських Карпат 15 – 20 ст. – Київ: Наукова думка, 1987. – С.224-225, 235.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 376 – 377.