Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Кам’яний і бронзовий вік

На завершення, варто навести й деякі міркування щодо характеристики обстежених та описаних археологічних об’єктів і пам’яток. У межах Карлівщини наявне єдине місцезнаходження остеологічних матеріалів пізньопалеолітичної епохи, позначене окремими знахідками у південно-східній частині м. Карлівки, по вул. Холодноярській і Торговій. Відомості про нього зібрав 1994 р. науковець Центру охорони та досліджень пам’яток археології Г. П. Заїка (1935–1997). Знахідки викопної четвертинної фауни виявлені на уступі тераси в основі правого корінного берега р. Орчика. На сьогодні ця ділянка всуціль вкрита житловою забудовою. При земляних роботах тут траплялися уламки бивнів мамонта, їх черепів, інші кістки. Нижче, край підошви тераси, під час поглиблення русла Орчика, у піщаних відкладеннях заплави на глибині 2–3 м також виявили кілька кісток викопних тварин [335]. Можливо, що ці знахідки мають відношення до досі невідомого місцезнаходження, пов’язаного з існуванням короткотривалого стійбища пізньопалеолітичної людини. Проте, поки що очевидних виробів із кременю пізньопалеолітичної доби тут не траплялося (див. ст. № 3). З днопоглиблення Орчика навпроти міста у збірці Карлівського історико-краєзнавчого музею наявні частина щелепи шерстистого носорога й уламок зуба мамонта [336].

У межах трьох територіальних громад на сьогодні також відомі сліди короткотривалого стійбища населення неолітичної доби (м. Карлівка, навпроти с. Попівки) з матеріалами києво-черкаської культури дніпродонецької спільноти неолітичних племен [337] (див. ст. № 4). Окремі уламки неолітичної кераміки траплялися під час розвідок О. К. Тахтая 1926 р. на дюнних місцезнаходженнях південніше с. Климівки, на території сучасної Харківської обл. [338] Ним же знайдений уламок рідкісної гранчастої мініатюрної талькової кам’яної посудинки ІV тис. до н. е. на різночасовому місцезнаходженні поблизу с. Петрівки сучасного Красноградського району в ур. Петрівські кучугури [339].

Більшість великих за масштабами курганів Карлівщини почали споруджуватися ще в енеолітичний час – з 2-ї пол. IV тис. до н. е. Це були перші монументальні споруди, котрі згодом набули обрисів величних поховальних насипів на вододілах, із яких відкривався огляд широких степових просторів, долин річок і струмків. У наступні епохи такі кургани добудовувалися племенами бронзового, а інколи й раннього залізного віків, пізніше в їх масиви впускалися захоронення племен та народів раннього і розвинутого середньовіччя. Енеолітичних курганів не так вже і багато, проте, на Карлівщині вони є. До прикладу, поряд із одним з насипів попівського курганного могильника І та майданом поблизу с. Голобородьківського (див. ст. №№ 51, 91) знайдені уламки ліпного енеолітичного посуду. У цьому разі беззаперечно стверджувати культурну приналежність поховальних споруд без проведення стаціонарних розкопок передчасно. Наведені факти, швидше, є підставою для обгрунтованих припущень. Відомо, що степові поховальні об’єкти енеолітичної епохи найчастіше відомі як кургани із низькою топографією, що вінчають невеликі миси над заплавами річок і заболоченими ділянками (наприклад: кургани IV та V поблизу с. Попівки, окремі насипи у складі могильників ІІ і ІІІ у с. Климівці, кургани могильників V біля с. Нижня Ланна та Х поблизу с. Федорівки, насип у с. Чалівці та курган ІІІ у с. Білухівці) (див. ст. №№ 102, 103, 153, 154, 175, 200, 235, 261). Та в основі значної кількості порівняно великих курганів району заввишки 1,5–2,5 м очевидно мають міститися найдавніші захоронення перших степових кочівників доби середнього та пізнього енеоліту (сер. IV – поч. ІІІ тис. до н. е.).

Для побуту, мисливської і суто військової діяльності енеолітичного степового населення були характерні відповідні знаряддя, виготовлені із різних порід каменю. Саме одне з них – пізньоенеолітичний циліндричний, дещо профільований, із вигином зверху кам’яний шліфований свердлений молот зі сланцю типу «Софіївка» [340] завдовжки 9,5 см виявили 2002 р. неподалік гирла р. Ланни, що в межах Федорівки. Знахідка пропонувалася для придбання фондово-закупівельній комісії Центру охорони та досліджень пам’яток археології Полтавської обласної ради, проте не була закуплена. Подальша її доля невідома.

За доби раннього бронзового віку насипи стародавніх енеолітичних курганів істотно підсипалися й збільшувалися в розмірах у зв’язку зі влаштуванням чергових захоронень населенням ямної культурно-історичної спільноти доби раннього бронзового віку (сер. ІІІ – поч. ІІ тис. до н. е.). У цей час споруджувалися й нові, досить масштабні поховальні споруди, що мали на меті не тільки вшановувати померлих очільників родів і племен, а й позначати своїм місцезнаходженням території їх проживання чи кочівок. Частина з них отримали дещо приплюснуті форми при значних діаметрах і висоті. Більшість таких курганів на сьогодні вже втратили у висоті 1–3 м через руйнування шляхом розорювання чи з інших причин. На деяких із них виявлені уламки характерного ліпного ямного посуду (курганні могильники і кургани поблизу сс. Голобородьківського, Варварівки, Редутів, Федорівки та ін.) (див. ст. №№ 50, 182, 184, 214, 281).

Типово ямними поховальними пам’ятками родоплемінної еліти тогочасного суспільства є чимало порівняно великих курганів на вододілах Тагамлика й Орчика, корінних терасах останнього, Ланни й Берестової. Кілька з насипів і донині зберегли профільні обриси поховальних споруд ямного часу, зокрема, кургани ХVІІ та більший насип у складі могильника ХІІ поблизу с. Федорівки (див. ст. №№ 202, 220). З культовою діяльністю ямного населення пов’язане встановлення і використання у сакральній практиці та поховальному обряді кам’яних стел. Місцеві жителі розповідали, що уламки однієї з таких пласких гранітних плит – архаїчної скульптури з антропоморфним виступом, що нагадував втиснуту в плечі голову, знаходили у правобережних околицях с. Климівки в 1970-х рр. [341] Певно, цей факт у майбутньому може бути запорукою знахідок невеликої кількості нових стел, котрі були вигорнуті механізаторами із насипів розораних курганів і відтягнуті до сусідніх лісосмуг.

Менші кургани на краях підвищень перших терас річок також зводилися як некрополі окремих груп ямного населення, здебільшого започатковуючи своїм влаштуванням поховальні споруди, що використовувалися для здійснення захоронень упродовж всього бронзового віку, а то й пізніше. Вочевидь більшість курганів заввишки 0,7–1,5 м (а це, рахуємо, на століття раніше – з висотою 2,5–3,5 м) вздовж високих берегів Тагамлика, Орчика, Ланни саме й є такими пам’ятками, котрі використовувалися для здійснення захоронень доволі тривалий час у давнину. Про ямні старожитності нагадує знахідка у с. Варварівці в зруйнованому кургані ліпного горщика з яйцеподібним тулубом, характерного для пізньоямного часу, а також бронзової сокири тієї ж доби, що не збереглася [342]. Основні ямні захоронення були виявлені під час розкопок двох курганів В. М. Щербаківським у Карлівці 1913 р., а кілька таких поховань зруйнували у великому кургані в центрі села під час спорудження 1973 р. стадіону у Федорівці (див. ст. № 221) [343].

Не менше 5-ти захоронень дещо ранішого етапу в розвитку ямних старожитностей та пізньоямного часу були досліджені під час розкопок М. Я. Рудинського 1926 р. у Климівці. Так, у третьому з досліджених курганів, розташованому на землі І. Стонога, заслуговує на увагу типовий впускний пізньоямний поховальний комплекс, виявлений на глибині 1,62 м. Він містився в ямі з уступом (заплічками), влаштованій з поверхні існуючого кургану, розмірами 1,88 × 2,65 м, зорієнтованій за віссю північний захід – південний схід. На глибині 1,1 м посеред заплічків була споруджена поховальна камера з вертикальними стінками розмірами 1,12 × 1,68 м, перекрита дерев’яним накатником. Похований лежав зібгано на лівому боці головою на північний захід. Ліва рука, зігнута в лікті, викладена на коліна. В ногах знаходився великий шматок крейди, дрібні шматочки якої були розкиданими на дні ями. Це поховання виявилося безінвентарним [344].

В ямних захороненнях климівських курганів трапилося й кілька виразних зразків ліпного посуду тієї доби, зокрема, денна частина великої ліпної посудин з яйцеподібним тулубом, вкрита гребінцевим загладжуванням поверхні, скребок «зі світлого кременю видовжено-округлої форми», посудина яйцеподібної форми з «розчосами» гребінцевим штампом, що утворюють напівовальні фестончасті композиції тощо [345]. Всі ці знахідки на сьогодні зберігаються в колекції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського [346].

Певний час ямне населення карлівських степів черезполісно співіснувало на єдиній території з катакомбними племенами спочатку донецької, пізніше – інгульської катакомбних культур (кін. ІІІ – 1-ша чв. ІІ тис. до н. е.), за зверхності носіїв останніх. Тому в поховальному обряді, як і в речовому комплексі – матеріальній культурі – відзначалися певні прояви синкретичності. Прикладом типового пізньоямного поховального комплексу ямно-катакомбного часу, вірогідно, саме 1-ї чв. ІІ тис. до н. е., є досліджене у Микитенковій могилі – другому з розкопаних М. Я. Рудинським кургані – поховання 2.

Це захоронення містилося в чотирикутній, з дещо вигнутими поздовжними стінками ямі розмірами 1,23–1,38 × 1,75 м та глибиною 1,1 м, зорієнтованій за довшою віссю з північного заходу на південний схід. У ній виявлений скелет жінки «середнього віку», за положенням кісток якої встановлена поза похованої: на спині, з розворотом на правий бік, головою на південний схід. Небіжчиця була вміщена до ями з дуже підігнутими нижніми кінцівками, заваленими вправо. Права рука була випростана вздовж тулуба, ліва – лежала зігнутою в лікті, її кисть була спрямована до зап’ястя правої. Біля кистей рук знаходився ліпний горщик з коротким вертикальним вінцем, дещо виділеною шийкою та округлим денцем. Його поверхня всуціль була вкрита рядами ялинкових відбитків крупнозубої гребінки. Біля правого плеча і черепа виявлені деталі намиста, що складалося з кістяних довших пронизок зі спіральними нарізками, пласких закруглених і циліндричних діжкуватих, виготовлених з кісток птахів та дрібних тварин, а також просвердлених ікол лисиці. Поряд знаходилася кістяна молоточкоподібна шпилька з бічними уступами та свердлиною для підвішування, виготовлена з кістки зайця, полірований стрижень якої був прикрашений вишуканим різьбленим візерунком із заштрихованих та вільних від орнаменту ромбів. Біля правого плеча похованої відзначена вуглина, а у вмісті заповнення трапилося геометричне знаряддя трапецієподібної форми із прозорого кременю [347]. Климівська шпилька є однією з найбагатше декорованих прикрас з-поміж художніх виробів ямної культури Дніпровського лісостепового Лівобережжя.

У кургані за номером ХІХ на землі Тр. Жили, друге з поховань було вміщене до підпрямокутної з вигнутими поздовжними стінками материкової камери із дещо скругленими кутами, зорієнтованої за віссю симетрії з південного сходу на північний захід. Її розміри становили 2,12 × 1,0 м. Похований лежав на спині головою на південний схід з підігнутими, заваленими вліво ногами; права рука випростана вздовж тулуба, кістки лівої й стоп ніг – не збереглися. Залишки скелету та дно ями навколо були рясно вкриті червоною вохрою. На кістках правої ключиці знаходився призматичний шматочок вохри, біля «лівого плеча» – платівчастий відщеп кременю завдовжки 5 см. У різних частинах ями трапилося ще 7 маленьких шматочків червоної вохри [348] (див. ст. № 154). Вірогідно, цей комплекс належав до кола захоронень інгульської катакомбної культури.

Курганні насипи на краях високих терас, а на Орчику – переважно другої тераси лівого берега, саме й містять поховання катакомбних археологічних культур фіналу раннього бронзового віку, що підтверджується проведеними розкопками. Вздовж берегів річки пролягала одна з контрольованих меж сезонних кочівок катакомбних племен, позначена зведенням ланцюжка курганів заввишки 3–4 м, що спостерігається й у сусідніх мікрорегіонах Полтавщини [349]. Принаймні, підтвердженням такого припущення є наявність їх останців, пошкоджених господарюванням ХІХ – ХХ ст. (курганні могильники біля м. Карлівки, сс. Климівки, Варварівки, Попівки, частина з курганів правобережних надорчикських груп навпроти Білухівки і Варварівки).

До речі, на розораних насипах деяких курганів поблизу сс. Голобородьківського, Попівки, Редутів, Федорівки виявлені уламки катакомбного ліпного посуду (див. ст. №№ 50, 91, 99, 182–184, 191, 210, 214), в тому числі великих і масивних ріпоподібних посудин, а неподалік насипу № 6 могильника І на північ від м. Карлівки (ур. Бурти) – частина обушка кам’яної свердленої полірованої сокири фінальної доби раннього бронзового віку (див. ст. № 6) [350]. На городах у с. Нижня Ланна знайдене вістря стіли з кременю донецької катакомбної культури [351]. Низькі миси надзаплави поблизу Климівки, Ланни та Федорівки були обрані за місця влаштування короткотривалих стійбищ скотарів – носіїв ямної й катакомбних культур (див. поз. №№ 129, 150, 188, 189). А над гирлом р. Ланни, навпроти північно-західної частини останнього села, в основі стрімкого схилу корінного берега р. Орчика в ерозійних відслоненнях населенням раннього бронзового віку, вірогідно, розроблялися прошарки вохристих конкрецій і піску червоного, темно-вишневого та коричневого кольорів [352] (див. поз. № 189). Фарба, виготовлена на їх основі, використовувалася як вохра у релігійних і поховальних обрядах.

У Микитенковій могилі в Климівці ще до розвідок 1926 р. було зруйноване катакомбне поховання, з якого до колекції Полтавського музею надійшов ліпний горщик з прямою короткою шийкою, випуклою верхньою та звуженою нижньої частинами тулуба, з пласким денцем (вис. 15,1 см), прикрашений горизонтальними рядами ялинкових відбитків прямого штампу, вкритий гребінцевим загладжуванням [353].

Ще одним дослідженим на Карлівщині катакомбним захороненням виявилася могила-кенотаф у Федорівському кургані з розкопок О. Б. Супруненка 1988 р. Вона впущена до масиву первинного насипу ямно-катакомбного часу. Складалася зі вхідного колодязя підовальної в плані форми (0,8 × 1,3 м) з похило пониженим на схід дном і прямовисними стінками, де зі сходу на глибині 0,5 м знаходився лаз до катакомби (0,45 × 0,85 м), закладений дернинами. Глибше лаз своєрідним дромосом із трьома сходинками опускався до глибини 2,1 м, з’єднуваючись зі склепінням поховальної камери. Камера являла собою підпрямокутну в плані споруду в материковому суглинку розмірами 1,1 × 2,2 м, з дном на глибині 2,4 м, зорієнтовану за довшою віссю з північного сходу на південний захід. Половина кутів камери була скругленими, друга – майже прямокутними. Висота камери становила 0,65 м, а загальна протяжність всієї підземної споруди 3,1 м. Цікаво, що катакомба була видовбана у сухому грунті під насипом кургану за допомогою землерийного знаряддя з розмірами робочої частини 2 × 2 см. У поховальній камері слідів захоронення не виявлено. Зі знахідок на вході трапилися тільки окремі хребці і таранна кістка коня [354].

До часу складання бабинських старожитностей (культури багатоваликової кераміки) кін. XVІІІ – поч. XVІ ст. до н. е. на базі степового ямного населення належить і кам’яний ідол із Федорівки, виявлений 1973 р. поряд із Федорівським курганом. Це – яскравий зразок давнього монументального мистецтва, що належить до групи стел з багатою іконографією [355]. Скульптура виготовлена з плити пісковику підпрямокутної форми висотою 133 см та призначалася для вівтарного комплексу на вершині кургану, була перевезена за кількасот кілометрів з Донбасу у надорчикські степи356. Верхня частина стели вкрита рельєфними і заглибленими зображеннями. Випукла іконографія лицевого боку передає руки людини, зігнуті в ліктях у молитовній позі, складені на грудях кистями до верху. Цей «антропоморфний сюжет» зближує лицевий бік ідола з групою передстепових скульптур так званого наталівського типу Орільсько-Самарського межиріччя [357]. Від кисті правиці відходить передана бойовою частиною вниз стріла з коротким древком, поряд – сліди рисунка лука, контури черевної діафрагми.

У центрі розміщена сцена за участю людини і тварини. Людина зображена з округлим виступом голови, піднятими до вверху руками, стопами ніг, а також хвостом і виступом фалоса. Фігура чоловіка повернута в бік тварини у профіль, з опущеною головою і довгим хвостом. Під ними – кругла заглибина, оточена рельєфним валиком. Все це нижче оповите поясом через усі сторони стели, за ним розміщена вислообушна сокира. На зворотній площині всі зображення виконані в техніці заглибленого рисунку: композиція так званого дерева життя у вигляді смуги-стовбура, від якої відходять під кутом уверх вигравірувані паралельні лінії. Кількість окремих графічних елементів усіх смуг і смужечок «дерева» налічує 365. Поряд розташоване зображення посоха-гирлиги. Основою дерева життя виступає дугоподібна заглибина на кшталт сідниць. Пояс перетинають рисунки стоп ніг людини, розвернуті до вверху й оконтурені канавкою, що немовби «висять» на поясі [358].

Зображення, нанесені на стелу, мають аналогії на численних скульптурах епохи раннього металу. А наявність композиції з хвостатим чоловіком і твариною ставлять Федорівську скульптуру в ряд із такою унікальною пам’яткою стародавнього монументального мистецтва, як Керносівський ідол [359]. Існують паралелі в зображеннях ідола на стародавніх надкурганних монументах Північного Причорномор’я, Подоння і Балкан, висловлені припущення та гіпотези дослідників щодо їх атрибуції, інтерпретації, знайдені аналогії подібних федорівській східнокатакомбних бойових сокир, зразків такої ж зброї з ямно-катакомбних поховальних пам’яток і території Малої Азії [360].

Чоловік із хвостом і піднятими до верху руками – це служитель культу – брахман (жрець); розміщений поряд рисунок тварини зображує коня. Заглибина круглої форми з валиком передає пупок оголеного чоловіка, вигляд якого й вособлював провідний сюжет стели. Скульптури наталівского типу зі втягнутими у плечі головами та молитовно піднесеними до обличчя руками, зі змиренням і покірністю в скупих індивідуальних рисах, зображають служителів культу – брахманів. Їх головним проханням, зверненим у молитвах до духів і богів у скотарському суспільстві, було послання худоби. А з отриманням служителями культу особливих знань, вибором шляху подвижництва, а, відповідно, відмовою від їжі й аскезою, дослідники саме і пов’язують появу «виснажених» сюжетів на ідолах з Керносівки, Наталівки, Федорівки, Новочеркаська і Сватового. Риси виснаженої людини – ребра, хребет, лопатки, насамкінець – куприк, з яким зображуються «хвостаті» служителі культу, могли бути вособленням жерця-подвижника, що дійшов до вищого знання (символ чого – виснаження) [361].

«Шаманські» сцени злягання чоловіка і тварини на Керносівському ідолі, зображення коня та людини з підкресленням її статевої належності досить добре узгоджуються із образом верховного чоловічого божества, яке виливає сім’я дощу, сприяє силам розмноження. Контури стоп ніг людини на звороті стели відображають магічні та релігійно-космогонічні уявлення, інтерпретуються дослідниками як вмістилища душ померлих, реальне втілення (аватара) даючого життя сонячного або ж символи верховного чоловічого божества типу бога-героя Індри – Вішну – Геракла [362].

Зображення стоп на Федорівській стелі, що перетинають пояс, вважаються фахівцями, разом із рисунками сокир та посохів, атрибутами влади. Вміщений поміж контурами стоп на стелі пояс за вертикаллю перетинає стовбур уявного дерева життя. Такі зображення вважаються одним із найбільш розповсюджених втілень універсальних знакових комплексів давнини, символізують просторову структуру, потрійне членування світу, відповідають уявленням про його динамічну цілісність [363]. Існує гіпотеза щодо календарних основ графіки зображеного на ідолі дерева життя, підтверджена відповідними розрахунками. Вона узгоджується з уявленнями про погляди на час, основи календаря, пов’язаного з виробничо-господарською календарно-обрядовою символікою кочівників епохи раннього та середнього бронзового віку [364].

Становлення антропоморфного чоловічого образу в мистецтві скотарів Північного Причорномор’я і Подніпров’я співпало в часі з формуванням патріархальних відносин, в яких чоловік отримав особливий статус. Воно супроводжувалось також впровадженням ранніх форм релігії – культу предків, вождів, племінного божества, котрі втілювались уже в суто людських образах. Пошкодження Федорівського ідола стало наслідком і завершенням низки обрядів, покликаних «відправити» його своєрідним посланцем до небесних сил. Отже, ця стела, вірогідно, є однією з ранніх скульптур «універсального» божества з тілесними атрибутами людини, близького ведійському Пуруші365, схожого на образи ведичних богів Індри та Вішну чи супутні їм персонажі з відповідними атрибутами.

Стела належить до групи монументів-ідолів, безпосередньо не пов’язаних із конкретними похованнями. Вважається, що такі скульптури знаходились у центрах святилищ на курганах, присвячених культу племінного божества, що об’єднувало в собі функції культурного героядеміурга, творця всього сущого, вособлювало небесні й атмосферні явища, пов’язані з небесними світилами та погодою, що виступали гарантами благополуччя скотарів. На певному етапі розвитку культ племінного бога перетворився на пошанування бога-воїтеля, подібного ведійському Вішну – Індрі. Такі ідоли могли встановлюватися на фінальній стадії розвитку ямного суспільства, у час завершення панування в Лівобережному лісостепу катакомбних племен, у середовищі яких побутували подібні кам’яні сокири, дерев’яні палиці-гирлиги, існували зображення стоп ніг божества, вміщені на дні могил [366].

В останній час скульптури із зображеннями божеств почали вважатися пам’ятками пізньокатакомбних чи бабинської культур, як і відтворені за їх поясами вислообушні сокири. Час їх побутування припадає на фінальний етап розвитку культури катакомбних племен і початок складання бабинських старожитностей, однією з основ яких саме й було пізньоямне населення Подніпров’я [367]. Хронологічно використання в обрядах стели може бути віднесене до поч. XVII ст. до н. е. Її поява співпадає з військовими походами пізньокатакомбних воїнів у північно-східному, південному та південно-західному напрямках, першими контактами з населенням Балкан, Мікенської держави й країн Передньої Азії [368].

На Карлівщині віднайдені рештки зруйнованих поховань бабинської культури (культури багатоваликової кераміки) середнього бронзового віку кін. XVIІI – поч. XVI ст. до н. е. Зокрема, такі впускні захоронення виявлені під час руйнування курганів у складі могильника ІІ біля с. Варварівки, на одному з курганів могильника VIII неподалік с. Попівки, а скупчення кераміки з валиковою орнаментацією «біля колгоспної бані», пов’язане зі зруйнованим підкурганним захороненням, що трапилося в межах тієї ж Варварівки [369] (див. ст. № 98, 221, 279). Кілька так званих «довгих» курганів, котрі науковці традиційно пов’язують із поховальною практикою бабинських племен, відомі у карлівських степах. Це два насипи видовженої форми висотою близько 0,4 м і розмірами 10 × 17 та 15 × 26 м могильника ІІ неподалік с. Варварівки, що складають окремий курганний некрополь цієї культури, курган ІХ висотою 1,2 м і розмірами 28 × 40 м біля с. Попівки, а також подібний, хоча дещо менший насип поблизу с. Тагамлицького (див. ст. №№ 107, 124, 279).

1986 р. рештки типово бабинського розораного курганного могильника з п’яти невеликих курганів видовжених форм оглядалися у надсхиллі високого берега над колишнім с. Весняне, приєднаним до с. Варварівки, край автодороги до с. Білухівки [370]. На їх насипах траплялися уламки ліпного посуду з домішками в тісті піску та залишками валикової орнаментації. Сліди стійбища бабинських племен відкриті у верхів’ї р. Сухого Тагамлика – у північно-західній частині с. Павлівщини371 (див. ст. № 86). У с. Климівці, в збірці громадського музею на поч. 1980-х рр. знаходився короткочерешковий бронзовий кинджал, характерний саме для старожитностей бабинських племен, а на учнівську екскурсію вихованців місцевої школи з с. Чернещини, влаштовану 1988 р. на розкопках Федорівського кургану, тамтешні вчителі приносили невеличкий ліпний горщик із вишуканою валиковою орнаментацією, знайдений буцімто між останнім селом і Климівкою.

Більш масово у мікрорегіоні представлені поховальні, а поодиноко поселенські старожитності раннього, розвинутого і пізнього етапів зрубної бережнівсько-маївської культури доби пізнього бронзового віку, що часом супроводжуються знахідками на поверхні поселень, стійбищ та насипах курганів уламками ліпної кераміки богуславсько-білозерської культури фіналу бронзового віку.

Кераміка зрубної культурно-історичної спільноти племен (сер. XVI – ХІІІ ст. до н. е.), а то й рештки вигорнутих розорюванням захоронень, виявлені як біля, так і на насипах курганів (м. Карлівка, сс. Варварівка, Володимирівка, Голобородьківське, Давидівка, Максимівка, Нижня Ланна, Попівка, Редути, Федорівка) (див. ст. №№ 6, 47, 50, 58, 85, 91, 94, 98, 171, 183, 184, 191, 201, 203, 210, 214, 223, 275, 281). Уламки зрубного ліпного посуду бережнівсько-маївської культури домінують в мікрорегіоні на надзаплавних поселеннях чи місцезнаходженнях поблизу сс. Климівки, Нижньої Ланни, Павлівщини, Попівки (див. ст. №№ 86, 90, 151, 169, 170), що вказує на наявність значної кількості поховальних комплексів цього часу у більшості з курганів, котрі збереглися.

Найрепрезентативнішими в науковому плані виступають зрубні поховання з климівських курганів із розкопок М. Я. Рудинського. Більш раннім з-поміж захоронень (вірогідно, доби складання старожитностей культури) можна вважати поховання 3 кургану на землі І. Стонога. Це було дуже скорчене лівобічне чоловіче поховання зі східною орієнтацією, взяте монолітом для Червоноградського музею. В головах похованого знаходилася реберчаста посудина – гострореберна миска діаметром 15,3 см, з виділеним відігнутим вінцем, прикрашена під ним та вигином ребра горизонтальними відбитками шнурового штампу. Плічка посудини орнаментовані смугою з 9-ти заштрихованих трикутників вершинами до верху, нанесеними тим же штампом. Візерунок у давнину був заповнений білою пастою [372]. Посудина експонується у Красноградському краєзнавчому музеї [373].

До дещо пізнішого етапу розвитку бережнівсько-маївської зрубної культури належить колективне поховання 1 з першого кургану на землі Тр. Жили. Влаштоване воно на невеликій (0,22 м) глибині від поверхні, в центрі насипу. Це було захоронення трьох осіб, в дуже зібганій позі на боці зі східною орієнтацією. Біля похованих в головах містилися дві ліпні посудини-чаші банкової форми слабкого випалу, з дещо розширеними до верху стінками, висотою 11,6 та 12,6 см. Поряд виявлені уламок тонкого відщепу з кременю, частина ще одного ретушованого з обох боків відщепу, пісковикове пласке точильце у вигляді високої трапеції зі скругленими краями й отвором для підвішування висотою 7,3 см [374].

Захоронення пізніших етапів бережнівсько-маївської зрубної культури також представлені на Карлівщині рештками родового некрополя, дослідженого 1988 р. у Федорівському кургані. Це рештки 4-х поховань різного стану збереженості, виявлені на глибині близько 0,5 м у верхній частині насипу ІІ, що супроводжувалися переважно ліпним посудом. Перше з них являло собою скупчення кісток людини та вуглин, поряд із якими знаходився вміщений верх дном зглажено-реберчастий ліпний горщик із нанесеними чорною фарбою овальними плямами та смужкою на кшталт загостреного променя. За 0,5 м на схід знаходилися рештки поминального вогнища і тризнової відправи375. Вірогідно, до зрубного часу належить зруйноване у 1970-х рр. в кургані могильника біля с. Володимирівки безінвентарне широтно зорієнтоване захоронення у скорченому положенні, а також рештки некрополя на першому кургані могильника VІІІ поблизу с. Попівки, представлені уламками ліпної кераміки банкових форм та скупченнями потрощених і кальцинованих кісток людей (див. ст. №№ 47, 98). З-поміж окремих знахідок відзначимо невеличку зрубну бронзову сокирку-кельт з околиць с. Варварівки, що зберігається у Карлівському історико-краєзнавчому музеї [376]. У Климівському громадському музеї історії села на поч. 1980-х рр. був представлений сабатинівський бронзовий ніж з виділеною двосторонньою неврюрою та кільцевим упором [377], а в колекції Полтавського державного республіканського історико-краєзнавчого музею до Другої світової війни знаходився кам’яний полірований товкач – пест для подрібнення руди майстра-бронзоливарника того ж часу, знайдений у с. Климівці [378].

Матеріали кінця пізнього – фінального етапів бронзового віку з поселень чи решток стійбищ засвідчують існування вздовж Орчика певної кількості сельбищних пам’яток населення цього часу (з переважанням саме недовготривалих скотарських стійбищ). Вони залишені носіями богуславсько-білозерської культури ХІІ–Х ст. до н. е. в околицях Варварівки та Нижньої Ланни (див. ст. №№ 169, 170, 276). Поодинокі знахідки уламків ліпного посуду фіналу бронзового віку виявлені й на насипах курганів могильників І та ІV біля с. Попівки, могильника ХІІІ поблизу с. Федорівки, засвідчуючи місцезнаходження в їх масивах впускних захоронень цього кочового населення (див. ст. №№ 91, 94, 203).

335 Кулатова І. М., Супруненко О. Б. Звіт про обстеження пам’яток археології на території м. Карлівка Полтавської обл. – Арк. 3–4;

Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 13.

336 Повідомлення В. А. Пилипця, 2021 р. // Особистий архів О. Б. Супруненка.

337 Повідомлення Г. П. Заїки, 1994 р. // Особистий архів О. Б. Супруненка.

338 Тахтай О. Археологічна Орчанщина в долішньому Лівобережжі: рекогносцировка. 1926 рік. – Арк. 53–56.

339 Тахтай А. Передісторичні розшуки в межах Полтавської округи в роках 1926–1928 / А. Тахтай // Антропологія. – К., 1928. – Вип. 2. – С. 253; Лугова Л. М., Ткаченко О. М. Археологічна спадщина О. К. Тахтая в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. – С. 212. – Рис. 1: 4. – Кол. вкл. IV.

340 Клочко В. І. Озброєння та військова справа давнього населення України (5000 – 900 рр. до Р. Х.) / В. І. Клочко; МКіТ України, НДІ пам’яткоохор. дослідж. – К., 2006. – С. 44, 58. – Рис. 19: 4.

341 Повідомлення Г. М. Коваленка, 2005 р.

342 Сидоренко Г. О., Махно Є. В., Телегін Д. Я. Довідник з археології України: Полтавська область. – С. 50;

Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 10, 50. – Рис. 8.

343 Супруненко А. Б. Археологические исследования Полтавского краеведческого музея (к 100-летию со дня основания). – С. 13;

Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 15.

344 Там же. – С. 24.

345 Рудинський М. Археологічні збірки Музею. – С. 40.

346 Лугова Л. М., Ткаченко О. М. Археологічна спадщина О. К. Тахтая в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. – Кол. вкл. VI: 5, 6.

347 Рудинський М. Досліди на Полтавщині. І. Климівка. – С. 150. – Рис. 1;

Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 20–21, 71.

348 Рудинський М. Досліди на Полтавщині. І. Климівка. – С. 146.

349 Супруненко О. Б., Шерстюк В. В. Кургани Нижнього Припсілля / О. Б. Супруненко, В. В. Шерстюк; Інститут археології НАНУ; Центр охорони та досліджень пам’яток археології Полтавської обласної ради; [наук. ред. С. А. Скорий]. – К.: 2011. – С. 6, 400.

350 Фонди Карлівського історико-краєзнавчого музею, інв. № 1375.

351 Кучеренко К. Життя і заняття населення краю найдавнішого періоду історії Карлівщини / Кучеренко Кирило // Полтавщина – земля моя свята: зб. кращ. мат-лів ІХ обл. краєзн. конф. учнів. молоді / Полтав. обл. центр туризму і краєзн. учнів. молоді. – Полтава: ТОВ «Фірма «Техсервіс», 2018. – С. 51–53.

352 Кулатова И. Н., Супруненко А. Б. Отчёт о разведках и охранных раскопках в Поворсклье и Поорелье в 1987 г. (Полтавская область). – Арк. 71.

353 Рудинський М. Археологічні збірки Музею. – С. 40. – Табл. ІІІ: 11; Сидоренко Г. О., Махно Є. В., Телегін Д. Я. Довідник з археології України: Полтавська область. – С. 16. – Табл. 3: 1.

354 Супруненко А. Б. Федоровский идол и курган. – С. 18–19, 20. – Рис. 6: 1–2.

355 Памятники материальной культуры древней и средневековой Полтавщины: каталог выставки / Полтавське обласне управління культури; Полтавський краєзнавчий музей; [сост. кат.: Гороховский Е. Л., Кулатова И. Н., Луговая Л. Н., Моргунов Ю. Ю., Супруненко А. Б.]. – Полтава, 1985. – С. 13–14. – № 41.

356 Нікітенко І. С., Супруненко О. Б., Куцевол М. Л. Петрографічне дослідження кам’яних стел доби енеоліту-бронзи з Полтавського краєзнавчого музею. – С. 111.

357 Ковалева И. Ф. Социальная и духовная культура племен бронзового века (по материалам Левобережной Украины) / И. Ф. Ковалева. – Днепропетровск: Изд-во Дн. ГУ, 1989. – С. 42.

358 Супруненко А. Б. О Фёдоровском идоле и кургане. – С. 82–83.

359 Крылова Л. П. Керносовский идол (стела) / Л. П. Крылова // Энеолит и бронзовый век Украины: сб. науч. тр.; АН УССР, Ин-т археол. – К.: Наукова думка, 1976. – С. 36–46.

360 Супруненко А. Б. Федоровский идол и курган. – С. 35–42.

361 Там же. – С. 71.

362 Шилов Ю. А. Фёдоровский идол и семантика костяных пряжек раннесрубного периода. – С. 19–21.

363 Топоров В. Н. Первобытные представления о мире (общий взгляд) / В. Н. Топоров // Очерки истории естественнонаучных знаний в древности: сб. науч. ст. – М.: Наука, 1982. – С. 26.

364 Супруненко А. Б. Антропоморфная стела эпохи раннего металла из Полтавской области. – С. 155–156.

365 Чмыхов Н. А., Довженко Н. Д. О древнейшем индоиранском компоненте в сложении скифской монументальной скульптуры / Н. А. Чмыхов, Н. Д. Довженко // Древнейшие скотоводы степей Юга Украины: сб. науч. тр. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 138.

366 Телегін Д. Я., Потєхіна І. Д. Кам’яні «боги» мідного віку України / Д. Я. Телегін, І. Д. Потєхіна; Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. – К., 1998. – 46 с., вкл.;

Супруненко А. Б. О Фёдоровском идоле и кургане. – С. 72–73.

367 Довженко Н. Д. Проблеми дослідження найдавніших мегалітичних пам’яток України. – С. 108–135;

Супруненко О. Б. Федорівка с., Карлівський р-н. Культовий комплекс / О. Б. Супруненко // Полтавіка: Полтавська енциклопедія в 12-ти т. – Т. 12: Релігія і церква. – Полтава: Полтавський літератор, 2009. – С. 654.

368 Супруненко А. Б. Федоровский идол и курган. – С. 72–73.

369 Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 10.

370 Там же.

371 Юренко С. П. Отчёт о работе разведгруппы Левобережного Славяно-Русского отряда… 1977 г. – Арк. 11.

372 Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 22–23. – Рис. 31: 6.

373 Прохватіло Р. В. Ранньозрубний горщик із Климівки у колекції Красноградського краєзнавчого музею. – С. 146– 149. – Рис. 1–2.

374 Рудинський М. Досліди на Полтавщині. І. Климівка. – С. 144, 146. – Табл. ХХХІ: 1;

Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 18–19. – Рис. 28: 5.

375 Там же. – С. 28–29, 30;

Супруненко А. Б. Федоровский идол и курган. – С. 16–18, 19. – Вкл. І.

376 Карлівський історико-краєзнавчий музей, без інв. №: з нових надходжень.

377 Супруненко А. Б. Археологические памятники Карловского района… – С. 17.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Полтавська область. Карлівщина Карлівська, Ланнівська та Мартинівська територіальні громади). – К.: 2021 р., с. 74 – 86.