Поселення Канака-I
О.В. Лисенко, І.Б. Тесленко
Поселення з гончарним центром у пригирловій частині Канакської балки («Канака-I»), раннє середньовіччя. Розташовується приблизно за 4,2 км до південного заходу від с. Привітне та за 4,5 км до північного сходу від с. Рибацьке, в лівому борті пригирлової частини Канакської балки, приблизно за 100-200 м від її гирла, на південнозахідному схилі гори Стаурнин-Бурну (Ставра, Ардич-Бурун), на висоті до 40 м над рівнем моря, на відстані до 0,3 км від берега моря.
Об’єкт виявлений в 1957, 1961–62 рр. у процесі археологічних розвідок під керівництвом О.Л. Якобсона і М.А. Фронджуло. В 1962 і 1970 рр. тут було розкопано кілька теплотехнічних споруджень [Фронджуло, 1968, c. 138-143; Якобсон, 1979, c. 49-51, мал. 1]. В 1992 р. розвідувальним загоном Гірсько-Кримської експедиції (кер. В.Л. Миц) Кримської філії Інституту археології НАНУ уточнено площу поселення та проведено магнітометричне обстеження території гончарного центру [Миц, Смекалова, Татарцев, 1992, c. 58].
Поселення займає вершину та схили прибережного пагорба (загальна площа – близько 5 га). В його межах зафіксовані залишки крепід, а також 7-10 садиб (стіни складені з місцевого каменю на грязі). Гончарний центр перебуває побіля південно-західної окраїни селища. На його території функціонувало не менше 5-7 випалювальних горнів, три з яких розкопано. 2 теплотехнічних спорудження практично повністю зруйновано, 1 – «піч № 5» – гарної збереженості.
Належить до типу двокамерних горнів із висхідним рухом полум’я. Топкова камера впущена до схилу, топка периферичної дії з передтопковою ямою, орієнтована на південний схід. Конструктивні елементи горна споруджені із сирцевих плінф, північна стіна передтопкової ями обкладена каменями. Топкова камера складається з одного подовжнього та чотирьох пар поперечних каналів. Подовжній канал дещо зрушений до заходу, перекритий клинчастим склепінням завдовжки – 3,90 м, завширшки – 0,69-0,70 м, заввишки – 1,75 м (топка дещо нижче – від 0,85 до 1,25 м). Поперечні канали завширшки 0,25-0,31 м починаються на висоті 0,36-0,38 м. Розмір поду – 3,6x3,6 м, товщина 0,30 м. Він прорізаний 48 продухами, розташованими попарно над боковими каналами. Склепіння випалювального блоку, можливо, було циліндричне, заввишки 1,70-1,80 м при загальній висоті горна не менше 4 м. Гончарний центр спеціалізувався на виробництві амфор «причорноморського типу», фляжок і глечиків-ойнахой.
Наразі пам’ятник значною мірою пошкоджений внаслідок масштабних земляних робіт, не погоджених з органами охорони культурної спадщини.
Однак на його території ще збереглися доступні для дослідження археологічні об’єкти. Серед знахідок – уламки покрівельної черепиці, піфосів, амфор, кухонних посудин та посудин для їдалень. За артефактами об’єкт датується друг. пол. VIII – перш. пол. X ст.
Матеріали розвідок зберігаються в Кримської філії Інституту археології НАНУ.
Література:
Мыц В.Л., Смекалова Т.Н., Татарцев С.В. Отчет об археологических разведках в Канакской балке в 1992 г. – Симферополь, 1992. – Архив Крымского филиала Института археологии НАНУ. – Инв. № 247. – Папка № 546. – 23 с. – 19 ил.
Фронджуло М.А. О раннесредневековом ремесленном производстве в ЮгоВосточном Крыму // АИСК. – К., 1968. – С. 133–151.
Якобсон А.Л. Керамика и керамическое производство средневековой Таврики. – Л., 1979.
Джерело: Матеріали до тому «Звід пам’яток історії та культури України. ». – К.: 2015 р., с. 649 – 650.