1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України

С. Таранушенко

Троїцька церква, збудована в 1773 р.

[«Киевская старина», 1892, № 5;

Макаренко Н. На родине последнего гетьмана запорожского П. Калнышевского. Покровская церковь в Ромнах, построенная Калнышевским. «Искусство и художественная промышленность». 1901, VIII]

Церква триверха, тризрубна. План її складається з трохи видовжених в напрямку схід – захід шестикутників – бабинця й вівтаря та центрального восьмигранника, витягнутого по осі південь – північ.

В Державному історичному архіві в Києві в справах Запорізької Січі зберігається справа, в якій занотовано: «5 серпня 1772 р. титарі сторгували 130 дубів для Пустівійтівської церкви» [Фонд 229. Опис 1. Одиниця збереження 231, аркуш 12]. В «Описі» церкви 1827 р. записано, що «церковь – о трех главах, первоначально купола покрыты были гонтою, а вся церковь ошелевана. Но в 1818 г. купола и вся церковь покрыты вновь черным железом, окрашены зеленою краскою, свнутри выбелена, пристроены к церкви притворы, пономарня и ризница». На цвинтарі «состоит колокольня деревяная в один ярус покрыта дранью». Близько 1887 р. церкву ремонтували; при цьому лутки старих дверей з різьбленим написом викинули. З цього можна зробити висновок, що в цей час збудували нову дзвіницю, сполучили її притвором з бабинцем.

Церква в Пустовійтівці в 1929 р. була нами обслідувана, обміряна, зафотографована, але обмірні кресленики не збереглися.

Церкву будував один з кращих майстрів того часу. Про це свідчать обробка деревини (дуб), складання зрубів, рубка замків. Стан збереження її бездоганний.

Будівля висока, одна з найбільш імпозантних і величавих на Лівобережжі. Могутні форми її не позбавлені граціозності, але не м’якої, розманіженої, а мужньої.

Зовні зруб стін центральної дільниці значно вищий за зруби вівтаря і бабинця. Верх центральної дільниці теж домінує: він масивніший і вищий за бокові верхи.

Зруб стін вівтаря і бабинця стрункий і високий. Якщо дивитися на будівлю зі сходу, то висота зрубу здається вдвічі більшою за ширину. В таких же пропорціях витримано й форми зрубу стін центральної дільниці. Корпус зрубів обшито вертикально. Приблизно на половині висоти зрубів вівтаря й бабинця будівлю підперізує пояс, що об’єднує зруби і підкреслює горизонталь. Над поясом прорізані вікна на одному рівні і однієї величини у всіх зрубах. В крайніх зрубах вікон по троє (по сторонах світу), а в центральному – в кожній зовнішній грані. Після прибудови приділів вікна з півдня й півночі в центральному зрубі та західне в бабинці були зашиті. Вінчає зруби чітко прорисований карниз, що складається з чвертьвалків та поличок з сухариками.

Грані перших заломів усіх зрубів плоскі. Заломи бокових верхів стрункі, помірної висоти, а залом центрального верху особливо стрімкий і дуже високий. Енергійним рухом він виносить вгору масу восьмерика. Восьмерики усіх верхів виглядають стриманішими в пропорціях. У них горизонтальні розміри переважають висоту. Вагомість їхніх мас, співвідношення з масами зрубів стін знайдено з великим тактом. Восьмерики прорізані вікнами по сторонах світу, але у вівтарі на захід, а в бабинці на схід вікон немає. Другі заломи перекриті дахами, які в контурах утворюють красиві хвилясті лінії. Вони полегшують маси верхів і переходять в глухі ліхтарі спокійних пропорцій; завершують їх грушовидної форми главки з кованими визолоченими хрестами.

З різних точок силует будівлі сприймається іншим і щоразу ефектним; та найбільш вражає акорд, який створює контур верхів, коли розглядати їх з півдня чи півночі. Приділи, паламарня, ризниця, і особливо дзвіниця, порушили первісний вигляд пам’ятки, зменшили цілісність сприйняття. Всередині збереглися первісні форми, що виявляють художні здібності майстра, розмах його творчої уяви. Інтер’єр залитий світлом. Увесь об’єм будови розкривається гранично чітко і ясно.

Висота зрубу стін вівтаря всередині сприймається, як і зовні, вдвоє більшою за його довжину. Західні кути верху зрубу стін зміцнено короткими, різьбленими ригелями, якими і починаються вузькі грані першого залому. Пазухи за ригелями закривають похилі клини. Інші два різьблені ригелі зв’язують східну грань зрубу стін з південною та північною. Перший залом вівтаря стрімкий, помірної висоти. Його плоскі грані правильної форми переходять у стрункий восьмерик. М’яко окреслені грані другого залому переводять об’єм верху в невеличкий і неглибокий глухий ліхтар.

З центром вівтар сполучає високий просвіт. Нижня половина просвіту ширша, верхня (над стяжкою) вужча, але контури обох однакові: в верхніх кутах цих частин вирізано щось подібне до «гуська» в карнизах. Загальне враження від вівтаря – гармонійна стрункість, широкий розмах, енергійне, але без напруження нарощування висоти дільниці.

Бабинець подібний до вівтаря. Тільки просвіт до центра має відміну; контур верхньої половини такий же, як і у вівтарі, а нижня половина має форму прямокутника.

Центр вищий і просторіший, ніж східна чи західна дільниці. Його складові елементи такі ж, як у вівтаря, але могутніші, виконані з більшим розмахом. Високий, стрункий зруб стін переходить у динамічний, стрімкий і високий перший залом, що енергійним рухом високо підіймає об’єм восьмерика. Восьмерик має, в протилежність залому, спокійно-урівноважену в пропорціях, чітко окреслену форму.

Другий залом центрального верху, його форма в цілому і кожна грань окремо сприймаються не тільки зменшеними, але й м’якшими, значно послабленими у порівнянні з формами першого залому. Другий залом не такий стрімкий, як перший, але він енергійніше звужує об’єм верху і переходить у ліхтар – раніш світловий, а зараз глухий – з зашитими вікнами. Він і завершує центральну дільницю.

Межу зрубів стін, з одного боку, і першого залому, з другого, підкреслюють ригелі. Весь об’єм, верху майстер трактує як суцільну форму.

[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 240 – 242]