1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

За 46 кілометрів на південь від Глухова лежить Путивль. Дорога до нього пролягає серед рівних полів, що розстелилися від обрію до обрію. Огляд Путивля треба почати з «городища», або «городка», як звуть його путивляни. В XII ст. він був оточений дерев’яними стінами і ровом з боку поля. Місто, розташоване на перехресті великих доріг (що вели на північний схід у Володимиро-Суздальську землю, на схід – у половецькі степи, на південний схід – у Тмуторокань і на Кавказ), швидко зростало і в XII ст. стає столицею князівства, хоч і не такого могутнього, як Галицьке або Чернігівське. Десь тут стояла і плакала Ярославна, дружина князя Ігоря, що пішов у нещасливий похід на половців.

Під час археологічних досліджень в Путивлі на городищі було виявлено фундаменти оригінального храму, зовсім незвичайного для XII – XIII ст. В плані він був тридільним чотиристовповим і, крім того, мав ще дві апсиди – з півдня й півночі, однакові розмірами з центральною, аналогічною храмам сербської архітектури. Можливо, що храм мав тільки одну баню. Є підстави гадати, що його масив, завдяки такому планові, був розчленований, а силует – пірамідальний. Опорні стовпи не хрещаті в плані, а восьмигранні; тому, мабуть, його інтер’єр відзначався просторістю підбанного середохрестя. Вона мала складного профілю пучкові пілястри, подібні до тих, які були в П’ятницькій церкві в Чернігові. Наявність в Путивлі храму такої оригінальної архітектури свідчить, що в період феодальної роздрібненості кожне князівство прагнуло не тільки здобути політичну незалежність, але й заявити про свою самостійність в галузі мистецтва.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 126 – 128.