2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Миколи Козацького св. церква, 18 ст. (архіт). Вул. Першотравнева, 102.

Мурована одноверха церква з дзвіницею міститься на плато біля перетину вулиць Першотравневої та Дзержинського, неподалік західної межі історичного середмістя.

Завдяки висотній архітектурній композиції відіграє роль однієї з головних містобудівних домінант Путивля, візуально сприймається і домінує, з переважанням бічних ракурсів, у просторах прилеглих вулиць, у прозорах між садибною одно-двоповерховою забудовою, а також у панорамі міста, яка розкривається з північного заходу.

Церква, відома в літературі як «Микола Козацький», «Микола Великоріцький» та «Микола Кам’яний», заснована у 1735, а освячена у 1737. Первісно була тридільною, з прямокутними навою і бабинцем та гранчастим вівтарем. Наву вінчає високий тризаломний верх. Церква двоповерхова: у нижньому поверсі містився храм св. Миколи Великоріцького, у горішньому – холодна церква Введення в храм Божої Матері. У 1770 церкву капітально ремонтували, прибудувавши з заходу прямокутного плану п’ятиярусну дзвіницю, після чого заново освятили. Її знову ремонтували в 1838, реставрували у 1959 та 1984 – 88 рр. Наприкінці радянської доби в пам’ятці планували розмістити музей «Слова о полку Ігоревім». На поч. 1990-х рр. храм повернули релігійній громаді. У 2005 проводиться реставрація пам’ятки.

Довжина будівлі – 27,5 м, висота до хреста – 27 м. Приміщення згруповані вздовж вісі захід – схід. У нижньому поверсі вони перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками (вівтар – зімкнутим склепінням). Чітко виявлено лінійно-вісьовий принцип організації інтер’єру. Його підкреслюють приземисті півциркульні арки, які поєднують приміщення. У горішній холодній церкві бабинець перекрито циліндричним склепінням з розпалубками над вікнами, вівтар – напівлотковим склепінням, також з розпалубками.

Нава має високий тризаломний верх типу «восьмерик на четверику». Перехід від четверика до восьмерика здійснено за допомогою двоярусних тромпів. Ярусність верху, що складається з трьох восьмериків, які послідовно зменшуються за висотою і шириною, в інтер’єрі підкреслена масивними профільованими карнизами, розташованими в місцях переходу від нижнього до горішнього восьмерика. Завдяки цьому досягається максимальна виразність центричного висотно розкритого простору нави з так званою телескопічною перспективою верху.

Архітектурне вирішення екстер’єру пам’ятки дуже тектонічне. Воно враховує психофізичні особливості сприйняття архітектурної форми. Наріжники закріплені широкими пілястрами; ярусність основного об’єму, дзвіниці та церковного верху підкреслюють масивні багатообломні карнизи. Зовні переходи між ярусами восьмериків центрального верху утворюють дахи пружних криволінійних обрисів. Верхній восьмерик вінчає увігнутий восьмигранний наметовий дах з перехватом і маківкою. Таке саме вінчання має восьмерик дзвіниці. Бабинець накритий щипцевим дахом, вівтар – криволінійним з перехватом у нижній частині й завершенням типу «бочки», з глухим ліхтариком і маківкою.

Усі вікна мають лучкові перемички. У нижньому ярусі вони фланковані опуклими півколонками й вінчаються фігурними розірваними сандриками, виконаними контррельєфом. Усі вікна, розташовані вище, не мають облямувань. Північний вхід має дуже своєрідний портал: прямокутний дверний отвір фланкують гранчасті півколонки; над дверима – ніша для ікони з декоративним облямуванням й півциркульною бровкою.

Будівля зведена з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, зовні й в інтер’єрі потинькована. В інтер’єрі, крім орнаментів у восьмериках, мальовання та інші елементи декору не збереглися. Фасади мають двобарвне пофарбування: тло кольору жовтої вохри, членування й деталі – білі. Дахи по дерев’яних кроквах укриті покрівельною сталлю. Дзвіниця має плоскі перекриття по дерев’яних балках.

В образі цієї церкви втілилися традиції української народної архітектури: в мурованих конструкціях відтворено типовий український тридільний одноверхий храм. Про вплив традицій російської архітектури свідчить двоповерховість пам’ятки, а також конструктивне вирішення двоярусних тромпів.

Миколаївська церква в Путивлі є видатною пам’яткою пізнього етапу розвитку стилю українського відродження. Як пам’ятка архітектури національного значення має охоронний № 620.

[Державний архів Сумської обл., ф. Р-3343, оп. 1, спр. 126, арк. 52; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К., 2005. – С. 498 – 499; Левицкий И. Город Путивль / И. Левицкий // Труды XII археологического съезда в Харькове. – М., 1905. – Т. 3. – С. 153 – 154; Логвин Г. Н. Украина и Молдавия: справочник-путеводитель / Г. Н. Логвин. – М., 1982. – С. 410; Логвин Г. Н. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль / Г. Н. Логвин. – М., 1980. – С. 261 – 263; Пам’ятки архітектури й містобудування України: довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. – К., 2000. – С. 229; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1986.- Т. 4. – С. 24.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 991 – 992.