Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2001 р. Середньовічні фортифікації Путивля

Віктор Вечерський

Система укріплень Путивля складається з кількох взаємопов’язаних елементів – городищ Коптева гора і Городок (VІІІ – Х ст.), Мовчанського монастиря-фортеці (ХVІ-ХVІІ ст.) і загальноміських укріплень (ХVІ-ХVІІ ст.).

Городище Коптева гора розташоване на вершині мисоподібного останця за східною околицею міста на правому високому березі Сейму. Від міста відділяє його широкий яр, по якому протікає річка Кринка, що впадає в Сейм.

Археологічними розкопами 1979-1983 років (О.Сухобоков) на північно-західному кінці гори відкрито укріплене поселення Роменської культури (VІІІ-Х ст.), яке з напільного боку відокремлювалося від плато земляним валом з ровом. Нині вал має висоту до 1 м. Схили понад Сеймом ескарповані на 1,5-2 м.

Городок – дитинець давньоруського Путивля, мисоподібний останець правого високого берега Сейму. У плані – витягнений з півночі на південь неправильний заовалений прямокутник площею 2,25 га. Від сучасного міста, що лежить на плато, відділений невеликим яром і валом заввишки до 3 м, висипаним у широтному напрямку. Цей вал був межею дитинця, а на північ від нього містився посад.

Фортеця на Городку виникла у VІІІ столітті як укріплений громадський центр – святилище навколишніх поселень Роменської культури. Археологічними розкопами виявлено рештки тогочасних укріплень у вигляді дворядного дубового частоколу.

Наприкінці Х століття київський князь Володимир Святославич заснував для оборони держави кілька фортець у Надсуллі й Надсейм’ї. Саме в цей час реконструйовано укріплення на Городку: замість частоколу на невисокому земляному валі поставлено лінію городень – дубових зрубів розміром 2,2 х 2,2 м з лесовим забутованням. Про наявність башт у давньоруський період відомостей немає.

На Городку був адміністративний і культовий центр міста і волості: княжий двір, житла дружинників та ремісників, собор.

Вперше Путивль згадано в Іпатіївському літописі під 1146 роком у зв’язку з княжими усобицями. У ХІІ столітті Путивль не раз відбивав напади половців. Укріплення Городка вдосконалювалися. На початку ХІІ століття, ймовірно після пожежі, збудували нову лінію городень значно менших розмірів – 2,0 х 1,8 м. На городнях влаштовано заборола, про які згадується в “Слові о полку Ігоревім”.

1239 року Путивль здобув і зруйнував один з монголо-татарських загонів Менґу-хана. Археологічними розкопами В.Богусевича (1959 – 1960 рр.) і Б.Рибакова (1965 р.) на Городку досліджено рештки мурованого храму 1237 року, зруйнованого татарами, а в 1980-х роках тут відкрито братську могилу оборонців Путивля 1239 року.

1356 року місто захопив литовський князь Ольґерд. А 1500 року Путивль у складі інших сіверських міст – володінь Рильського князя Василя Шем’яки піддався Москві. 1523 року після смерті Шем’яки його удільне князівство ліквідовано, і Путивль став державною фортецею – найважливішою на південно-західних рубежах. Стратегічне значення її визначалося тим, що біля її стін сходилися межі Московської і Литовської держав, а між ними клином до Путивля врізалося Дике поле, звідки повсякчас загрожували татари. Протистояння Путивля цим двом супротивникам, що дуже різнилися тактикою і характером військово-інженерного мистецтва, спричинилося до ускладнення системи оборони.

Місто належало до першої прикордонної лінії, створеної у ХVІ столітті, – “Путивльського рубежу”. Укріплення Городка зазнали щонайістотніших змін, бо його було перетворено на внутрішню цитадель дуже ускладненої загальноміської системи укріплень: до фортеці, яка займала територію первісного княжого дитинця, з півночі прибудували трохи менше площею прямокутне в плані укріплення. Первісна частина називалася Старим, Дерев’яним, або Верхнім городом, нова – Меншим городом, або Новим земляним городом.

У ХVІІ столітті Путивлеві надавалося великого значення, тож збереглося дуже багато описів його укріплень.

Лінія укріплень Старого города складалася з невисокого земляного валу і дерев’яної стіни – частоколу з бойовим обходом, стрільницями й покрівлею. Крутосхили з боку Сейму ескарпували. Всього було дев’ять дерев’яних рубаних башт: дві надбрамні й сім глухих, з них сім – шестигранних, одна – восьмигранна й одна – чотиригранна. Вони мали назви: Передні проїзні ворота, Башта на розі проти Воєводського двору, Мала башта, Задні проїзні ворота до річки Семі, Мала нова башта, Никитська, Фролівська, Іллінська, Вістова башти. Висота їх становила 6 – 8 м до покрівлі, висота наметових дахів – 4 – 5 м. Усі башти мали два-три яруси гарматного бою. На двох баштах були “вишки”, з яких спостерігали за місцевістю. Вони пов’язані з двома в’їзними вузлами. Виділялася розмірами і висотою Вістова башта, що сягала 27 м, була чотириярусною, а на її “вишці” висів Вістовий дзвін. Усі башти значно виступали вперед за лінію дерев’яних стін. Цікаве вирішення дістав головний в’їзд до Старого дерев’яного города: Передня проїзна брама розміщувалася у своєрідній “матні” типу старовинного “захаба” між Вістовою і висуненою вперед Тайницькою баштами. Не можна було в’їхати в браму, не зробивши двох крутих поворотів у зоні близького прицільного обстрілу з цих башт. Городова стіна Старого дерев’яного города сполучалася з Тайницькою баштою тарасами. Завдяки такому характерові в’їзного вузла в подорожнього, що їхав з Нового города в Старий, створювалося хибне враження щодо потужності й загальної структури укріплень, як це видно з опису Павла Алеппського середини ХVІІ століття. Таке незвичне інженерне вирішення із застосуванням тарас, яких більш ніде в Путивлі не бачимо, свідчить про те, що перед Передніми воротами в ХVІ столітті, коли ще не було Нового земляного города, містилася відвідна стрільниця, яку згодом, очевидно, на початку наступного століття, ліквідували. Рештками її можна вважати тараси з Тайницькою баштою.

У Старому городі в ХVІІ столітті були Воєводський двір, “Приказна ізба і двір, де живуть дяки”, як зазначалося в описах, погреби, житниці, лазня, куховарня, дерев’яний Спасо-Преображенський собор і три дерев’яні парафіяльні церкви.

Новий земляний город, відомий за давніми описами з 1626 року і реконструйований 1665 року, був укріпленням мішаного баштово-бастіонного типу. Тут слідні впливи новоєвропейської фортифікації, можливо, пов’язані з роботою в Путивлі 1621 року українського фортифікатора Онисима Радишевського. Висота земляного валу – понад 4 м, глибина рову – 4,26 м, ширина – 6,5 м. Це укріплення на північних кутах мало два бастіони характерних регулярних обрисів і два “виводи” (зовнішні укріплення типу равеліну) перед брамами. Даниною давнім традиціям оборонного будівництва були дерев’яні рубані башти: у бастіонах стояли Воскресенська й П’ятницька восьмигранні башти, посеред північного фронту валу – шестигранна Башта над передніми проїзними воротами, у західному валі – чотиригранна Іллінська надбрамна башта. Ці башти, споруджені 1665 року, тобто пізніше від башт Старого города, були вищі й масивніші, з обладнаними “вишками”. Прямокутні равеліни перед надбрамними баштами мали “во’роти”, щоб підіймати на ланцюгах звідні мости через рів. Артилерія в другій половині ХVІІ століття розміщувалася і в бастіонах, і на баштах.

Як основний конструктивний матеріал використовували дубові колоди діаметром 22-25 см. Вали і рови, згідно з давніми джерелами, “ослонены бревеньемъ сосновымъ и осиновымъ”. Судячи з описів, ці укріплення через кожні 10 – 15 років потребували серйозного ремонту.

У Новому земляному городі розташовувалися “градцкихъ и уездныхъ всякихъ чиновъ людей избы и кл¤ти для осадныхъ временъ”, дерев’яна церква Воскресіння, льодовня, всілякі господарські споруди, криниці. 1621 року Онисим Радишевський спорудив тут водопідіймач, яким помповано воду з Сейму в спеціальний басейн.

Відколи наприкінці ХVІІ століття Путивль втратив своє стратегічне значення, укріплення на Городку лишилися без догляду і десь після 1730-х років почали швидко руйнуватися. Протягом ХІХ століття вони остаточно зникли з лиця землі.

Сучасна топографія добре зберегла рештки Старого дерев’яного города: ще цілі вал і рів північного фронту укріплень, щоправда, рів, дуже розмитий дощовими водами, перетворився власне на невеликий ярок. Добре прочитується на рельєфі, де колись містилися Передні й Задні проїзні ворота, башти. На місці Воєводського двору тепер стоїть скульптура “Ярославна”, встановлена з нагоди 800-річчя “Слова о полку Ігоревім”. Жодних слідів Нового земляного города нині немає, він зафіксований тільки на давніх планах і в описах.

Мовчанський монастир-фортеця міститься на південно-східній околиці Путивля на високій горі над Сеймом за 1 км від Городка. Про ці муровані укріплення, де в 1604 – 1605 роках знайшов собі притулок Лжедмитрій І, згадує його сучасник, француз Маржерет. Щодо часу спорудження цих укріплень однозначних письмових свідчень бракує. Проте за характером архітектурного вирішення ця друга цитадель Путивля повністю відповідає особливостям російського фортечного будівництва кінця ХVІ – початку ХVІІ століття і її можна датувати 1602 роком.

Давні укріплення фрагментарно збереглися в сучасному монастирському ансамблі: надбрамна башта, залишки двох круглих наріжних башт, значна ділянка оборонного муру, центральна споруда – пристосований до оборони собор Різдва Богородиці, мур зовнішньої лінії оборони біля підніжжя монастирської гори. Ці рештки дають змогу встановити вигляд однієї з небагатьох мурованих фортець на південно-західних рубежах Московської держави. Вона була невелика площею, периметр стін, що обгороджували територію її неправильним шестикутником, витягненим із заходу на схід відповідно до обрисів гори, становив не більш як 325 м. Чотиригранна надбрамна башта містилася із заходу, з боку міста. Висота мурів незначна – до 5 м, але товщина їх подекуди доходила до 4,5 м. Циліндричні наріжні башти, яких налічувалося не менше п’яти, були в поперечнику до 8 м. Мури й башти мали пояс почепних стрільниць косого бою, машикулі, а біля підніжжя – ніші-печури, призначені, щоб вести з них гарматний вогонь.

Дотепер добре збереглася й відкрита для огляду частина північного муру завдовжки близько 18 м, з наріжною баштою. Зі сходу до муру прилягає збудована в 1866 – 1869 роках Йоанівська церква, причому фортечний мур продовжується попід церквою до апсиди, в основі якої – кругла башта. Цей мур має почепні стрільниці косого бою, а також горішній ярус стрільниць пищального бою. Незвичайне надто часте розміщення стрільниць – через І цеглину (28-31 см). Товщина муру на цій ділянці 167 см, з внутрішнього боку до нього прилягають дві камери 7 х 7 м, перекриті зімкненими склепіннями. Певно, це сутерени церкви Йоана Предтечі, збудованої одночасно з муром 1602 року і зруйнованої “по ветхості” 1866 року. Наріжна башта (діаметром 6 м) зберігалася в первісному вигляді, зі стрільницями і ярусом машикулів, до 1876 року, коли її переробили під житло.

Поряд з цією, уже перебудованою, баштою тепер височіє монастирська надбрамна дзвіниця, перший ярус якої – це фортечна башта 1602 року. На північній і південній гранях четверика добре проглядаються штраби в місці прилягання оборонного муру, пізніше розібраного на цій ділянці. У товщі західної стіни над проїздом є хід, що вів на заборола. Ця башта первісно завершувалася, як і інші, наметовим дахом. 1700 року завершення розібрано, натомість надбудовано високого восьмерика, увінчаного стрімким шатром з маківкою, і башту перетворено на дзвіницю.

У центрі монастирської території – унікальний триверхий мурований собор Різдва Богородиці, що його звели російські майстри близько 1602 року. Ця споруда логічно завершує загальну систему оборони мурованої цитаделі, являючи рідкісний в архітектурі тип церковної споруди багатофункційного призначення. Собор був донжоном – найвищою баштою цитаделі і водночас – трапезною, теплим храмом, сховищем пороху і зброї. Типово російський храм з приділом, на підкліті, він несе в собі питомі риси московської архітектури останньої третини ХVІ століття. Але незвичайне те, що вівтарний обсяг, так само як основний об’єм храму й приділ, має вигляд четверика, а не напівкруглої апсиди. Це зумовлене функційними вимогами – пристосуванням до оборони. Вся споруда двоярусна: у підкліті – трапезна й тепла церква Софії Премудрості Божої, комори; в основному ярусі – собор з приділом. Вівтарна ж башта – триярусна. Горішній ярус – восьмигранна бойова камера над вівтарем собору – має три стрільниці, зроблені по сторонах світу. Звідси можна було прострілювати далекі підступи до Путивля. Увінчувало бойову камеру високе шатро з маківкою. У внутрішній стіні собору зберігся потайний хідник до бойової камери. За переказами, тут у 1604 – 1605 роках переховувався Самозванець.

З півдня і заходу будівлю оточувала відкрита галерея – гульбище, на якій можна було встановити гармати. З усього видно, що собор був задуманий як останній притулок оборонців цитаделі в разі успішного ворожого штурму – про це свідчить стрільничка нижнього бою, що збереглася у вівтарному обсязі.

Внаслідок подій Смутного часу Путивль на десятиріччя потрапив під владу Речі Посполитої, і лише за Деулінською угодою Росія повернула його собі. З 1618 року вживалися заходи для підсилення всіх міських укріплень. Спеціально відряджений з Москви О.Радишевський у 1621 році спорудив зовнішній оборонний мур Мовчанського монастиря. Він добре зберігся, проходить біля підніжжя північного схилу монастирської гори рівнобіжно річці Кринці, вздовж дороги, що веде в місто від Сейму. Цей мур мав захищати важливий, до того часу не укріплений, в’їзд у місто з боку Підмонастир’я. Висота муру нині до 2,5 м, товщина – 1 м. Є стрільниці для ручної зброї, а зрідка розміщені стрільниці значно більших розмірів, розраховані на великокаліберні гармати. Незначна висота муру і його розташування щодо рельєфу дають підстави для висновку про його призначення не лише як оборонної, а й підпірної стіни в основі пагорба, щоб перешкодити небезпечним зсувам ґрунтових мас.

У кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століття монастир-фортеця втратив військове значення, відтак собор перебудовано: четверики основного обсягу й приділу надбудовано восьмериками з пластичним вінчанням у формах “мазепинського бароко”. Впродовж ХVІІІ – ХІХ століть фортечні мури й башти поступово порозбирали на цеглу, на їхніх підмурках спорудили настоятельський корпус, трапезну та інші будівлі, що дійшли до нашого часу.

Споруди Мовчанського монастиря, хоч і дуже перебудовані – це єдиний збережений в Україні ансамбль російського фортечного зодчества початку ХVІІ століття.

У ХVІ-ХVІІ століттях Путивль, який займав територію на плато площею 230 га, був оточений півкільцем зовнішнього оборонного валу з ровом завдовжки 4300 м. Кінці укріпленої лінії впиралися в крутосхили берегів Сейму. Конструкції і габарити цих укріплень відомі з архівних джерел. Протягом ХVІІ століття вал і рів не менш як двічі реконструювали. До середини століття ширина й висота валу становили близько 2 м, ширина і глибина рову – до 4 м. 1677 року у зв’язку з військовими діями в Україні (Чигиринські походи) Московщина зміцнювала оборону своїх південно-західних кордонів, зокрема збільшено й потужність путивльських міських укріплень. Ширину рову довели до 9 м, глибину – до 6 м, ширину валу – до 4,5 м, висоту – до 4 м. Роботи провадились під орудою путивльського воєводи князя Василя Ґолицина. Путивльські стрільці виконали величезний обсяг земляних робіт, перемістивши більш як 100 тис. м3 ґрунту.

Півкільцевий вал мав шість брам: з півночі – Новгородську, на якій 1677 року спорудили шестигранну рубану однойменну башту з “вишкою”; із заходу – Борисоглібську й Конотопську; зі сходу – Глухівську й Рильську. На них надбрамні башти споруджено між 1677 і 1684 роками. Мовчанська (Підмонастирська) брама не мала надбрамної башти.

Із заходу й сходу місто захищали оборонні монастирі: Борисоглібський (біля Борисоглібської брами, з напільного боку, не зберігся) і вже згадуваний Мовчанський. Обидва стояли на горах коло Сейму на відстані прямої видимості (2200 м). Посередині між ними до річки виходила дводільна цитадель на Городку.

Півкільцевий вал московські містобудівники протрасували – при розширенні міста в першій половині ХVІ століття – радіусом, кратним модулю, що дорівнював довжині Старого дерев’яного города – 100 мірних махових сажнів (176 м). Центром побудови абрису ліній укріплень була Вістова башта на Городку.

Наявність у Путивлі дерево-земляних і мурованих укріплень пов’язана з тим, що для оборони проти татар, які не вміли штурмувати фортець, досить було дерев’яних укріплень, а для протистояння західним сусідам – Литві і Польщі, з їхнім високим рівнем військово-інженерного мистецтва, потрібні були потужні муровані або бастіонної системи земляні укріплення.

Півкільцевий вал довкола Путивля зруйновано наприкінці ХVІІІ століття під час перерозпланування міста. Нині жодних слідів його не лишилося.

ДЖЕРЕЛА

План Путивля и других городов кон. ХVІІ в. // РДВІА. – Ф.349. – Оп. 27. – Спр. 6.

План Путивля 1782 г. // Там само. – Ф.418. – Спр.487.

Планы Путивля 1782 – 84 гг. // РДАДА. – Ф.1356. – Оп.1. – Спр. 2049 – 2053.

План укрепления в Путивле, называемого “Городок”, 1848 г. // РДВІА. – Ф.ВУА. – Спр. 18821. – Арк.5.

Росписной список Путивля 1626 г. // РДАДА. – Ф.210. – Дела десятен. – Кн. 39. – Арк. 130 – 135.

Росписной список Путивля 1668 г. // Там само. – Книги Белгородского стола. – Кн. 65. – Арк. 491 – 504.

Строельная книга Путивля // Там само. – Дела разных городов. – Кн.76. – Арк.190 – 197.

Сметный список Путивля 1676 г. // Там само. – Книги Севского стола. – Кн.13. – Арк. 421 – 436.

Строельная книга Путивля 1677 г. // Там само. – Книги Белгородского стола. – Кн. 73. – Арк.161-168.

Сметная книга Путивля 1684 г. // Там само. – Дела разных городов. – Кн.8. – Арк. 25 – 40.

Алеппский П. Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине ХVІІ века. – Москва, 1896. – Вып.11.

Археологія Української РСР. – К., 1975. – Т.3.

Вечерский В. Крепость-монастырь в Путивле: история и современность // СиА. – 1985. – №1. – С.23.

Вечерський В. Путивльська твердиня // Пам’ятники України. – 1987. – №2. – С.42 – 43.

Вечерский В., Ленченко В. Путивль: проблемы реконструкции детинца // СиА. – 1987. – №2. – С.22 – 24.

Вечерский В. Путивль – пограничная крепость Русского государства ХVІ – ХVІІ вв.: (К вопросу о структуре города и характере укреплений) // Древнерусский город Путивль: Тезисы докладов научной конференции. – Путивль, 1988. – С.29 – 33.

Вечерський В. Твердиня на Сеймі // Наша культура. – Варшава, 1988. – №2. – С.4 – 5.

Левицкий И. Город Путивль // Труды ХІІ Археологического съезда. – Москва, 1905. – Т.3.

Мышлаевский А. Крепости и гарнизоны в Южной России в 1718 г. – Санкт-Петербург, 1897.

Нефедовский Е. Путивль: Историко-краеведческий очерк. – Х., 1966.

Преображенский П. Путивльский Молчанский монастырь. – Москва, 1884.

Рябинин И. История о Путивле, уездном городе в Курской губернии. – Путивль, 1911.

Сухобоков О. Древнерусский Путивль: летопись и археология // “Слово о полку Игореве” и Путивльщина: Тезисы докладов и сообщений. – Путивль, 1987. – С.5 – 7.

Сухобоков О. К возникновению и ранней истории Путивля // Древнерусский город. – К., 1984. – С.120 – 123.

Джерело: Пам’ятки України, 2001 р., № 1-2, с. 20 – 29.