Культурні паралелі

Дерев’яні будівлі у слов’ян переважали майже до половини цього століття. Багатство лісів, які великою мірою вкривали слов янські території, представляло дешевий, легко доступний і дуже якісний будівельний матеріал. З дерева будувалися житлові, господарські, промислові, оборонні, громадські, культові та інші об’єкти. Свідчать про це найстарші збережені пам’ятки з XV і XVI століть в багатьох містах, різні літописні звісті, археологічні знахідки і, зокрема, сучасні етнографічні матеріали з сільського середовища [Сополига M Народне житло українців Східної Словаччини Братислава Пряшів 1983].

Найстарші дані про дерев’яні будівлі слов ян знаходимо в ділових паперах римського зодчого Вітрувія чи на рельєфах Траянового стовпа в Римі. Римський інженер-будівельник Марк Вітрувій Полліон написав близько 16-13 років до Р.Х. об’ємний твір “Де архітектура”, з якого довідуємося про слов’янські будівлі на узбережжі Чорного моря, що споруджувалися з горизонтальних балок, з’єднуваних на кутах і укладаних одна на одну до завершення основи будівлі. Рельєфи з другого століття, що знаходяться в Римі, зображають житла і спосіб життя населення Дакії, котра колись простягалася між Тисою, Дунаєм і Карпатами. На декотрих зображеннях дуже ясно видно зрубні конструкції будівель з горизонтально укладених балок. Інтересною є, зокрема, конструкція вежі з пірамідальною стріхою, яка являє собою якийсь прототип чотиригранної пірамідальної вежі – дзвіниці, котрі часто знаходимо й на дерев яних церквах Східної Словаччини [Sičynskyj V Drevene stavitelstvi na Makovici (východní Slovensko) Národopisný vestník českoslo-vansky roč XXIX (zakladatel Jifi Pohvka, fidi Jifi Horák a Karel Chotek) Praha 1937 1939 s 18].

На відміну від слов ян германські племена використовували у дерев яних будівлях переважно стовпові та каркасні конструкції. Так були, переважно, поставлені і дерев яні костьоли в Англії та Північній Європі Норвегії, Швеції і Данії. Цей спосіб побудови потрапив і до багатьох областей Німеччини, Австрії, Чехи і Польщі. Найбільше таких будівель збереглося в Норвегії.

Багато досліджень підтверджують, що між мурованими і дерев’яними будівлями у слов’ян не було суттєвої різниці, а їх розвиток проходив паралельно. Але будівлі з дерева, тобто, матеріалу з широкими можливостями конструкційно-технічних рішень, представляли такі архітектонічні форми, які подекуди досягали вершин народно-художньої творчості. Доказом того є якраз сакральна архітектура.

Дерев’яні храми, як ми вже скоріше зазначили, донині збереглися в Чехії, на Словаччині, в Польщі і Білорусії, у великій кількості вони зустрічаються в Північній Росії, та найбільше їх є на Україні, особливо в її західних областях. Якщо не зважати на кількість регіональних, або ж локальних специфік, дерев’яні сакральні будівлі у слов’ян можемо розділити на дві великі групи: східну і західну. Схід і Захід – це два взаємно відмінні, хоч і пов’язані між собою світи, дві автономні культури: візантійська і латинська. Це також два самостійні підходи до питання віри, які потім спричинили певні відмінності в церковному мистецтві окремих слов’янських регіонів та в архітектурі храмів і їх інтер’ єрів.

Храмова архітектура західних слов’ян освоїла переважно західноєвропейські зразки, тому у ній найбільше віддзеркалюються впливи світових історичних стилів. Тож і дерев’яні будівлі споруджувалися за зразком готичних, а пізніше барочних мурованих костьолів. Типічне горизонтальне планування західнослов’янських дерев’яних костьолів є, як правило, однокораблеве, що складається з двох зрубів. Перший зруб є прямокутний, другий (пресбитерій – місце при вівтарі) – найчастіше полігональний. На протилежній стороні пресбитерія знаходиться висока вежа, конструкцію якої творить балковий скелет. Оба зруби закриті стрімкою готичною стріхою, подібно як вежа і принагідні вежки на даху кос-тьола. В період 17 – 18 століть появляються також барочні куполи над вежею, а інколи й над храмовим кораблем. І євангелічні дерев’яні костьоли споруджені переважно в готичному стилі, але вони не мають веж і взагалі є простішими. Типічні західнослов янські види дерев яних костьолів на Словаччині знаходяться у Забрежжі на Ораві (XVI стол.), Трнові коло Жіліни (початок XVI стол.), в Тврдошині (XVII-XVIII стол.) і Гервартові коло Бардієва (XV стол.). Особливу підгрупу творять барочні будівлі з центральним горизонтальним плануванням у формі рівнобедреного хреста, як наприклад, в костьолах у Палудзі коло Мартина, Гронсеку коло Банської Бистриці, Істебному над Оравою і Кежмарку [Див.: Ковачовичова-Пушкарьова, Б. – Пушкар, І.: Дерев’яні церкви східного обряду… ц.т., с. 17-20].

Ще давно перед нами багато фахівців в області церковного мистецтва і релігії спостерегли, що східна модель християнства, презентована як католиками східного обряду, так і православними вірниками не була постигнута цивілізаційними недугами в такій мірі, як це сталося у західнохри-стиянському світі. І філософія життя вірників східного обряду була набагато виразніше поєднана з природою та чутливіша до твердих втручань людини. Більшість церков в порівнянні з латинськими костьолами є скромніші та інтимніші. Дерев’яні храми в русько-українських місцевостях на Словаччині, в Польщі і в Закарпатській області України засвідчують це твердження. Така скромність, правда, аж ніяк не є наслідком обмежених матеріальних, технічних та інших можливостей. Люд хоч і був бідний, але в цьому випадку вирішальними були врівноваженість міри між можливостями і реальною потребою, почуття до гармонії з навколишнім середовищем, а також дотримування християнської поміркованості на практиці [Tóth J . Gréckokatolícka cirkev…, s. 55; Brykowski, R. Lemkowska drewniana architektúra… s. 12-20]. Певним винятком з цих засад є північноросійські православні дерев’яні храми у лісистих краях Вологодської, Костромської, Новгородської і Архангельської областей. Внаслідок значної ізоляції від інших православних територій, а, можливо, і під впливом інших культур, тут виникали своєрідні будівлі, які зокрема зовнішньою архітектурою відрізняються від українських церков, але й інших слов’янських костьолів. За зовнішнім виглядом для російських церков характерні високі стріхи і вежі. Ці елементи, а зокрема так зв. “бочки”, тобто серцевидно сформовані стрішки, документують вплив ісламу. А тому декотрі дослідники виділяють північноросійські храми до особливої групи слов’янської церковної архітектури [Sičynskyj, V.: Drevéné stavby.., s. 31-32].

Як ми вже скоріше констатували, найви-датніші дослідники деревинних церков у словацько-польсько-українському прикордонні однозначно їх пов’язують із східнослов’янською, або ж українською, групою сакральної архітектури. Дерев’яні храми в русько-українських населених пунктах на Східній Словаччині документують спорідненість з адекватними спорудами в суміжних областях, яка полягає насамперед в урбаністичному і будівельно-конструкційному розв’ язанні, горизонтальному плані, внутрішньому оформленні і функціональному призначенні.