Передмова

Словаччина, завдяки своєму географічному положенню в центрі Європи і внаслідок складних історичних умов розвитку, стала перехрестям культур, які тут переливалися, взаємно збагачувалися та поширювалися далі в різних напрямах. На цій території на протязі довгих сторіч виникали цінні будівельні пам’ятки, що сьогодні, без сумніву, належать до скарбниці світової культури, їх визначну складову частину представляють дерев’яні культрві споруди, які своєю оригінальністю, технічно-художнім оформленням та суспільним значенням належать до найцінніших культурних скарбів Словацької Республіки і охороняються як національні пам’ятки [Президія Словацької національної ради постановою 234 від 27 листопада 1958 р. проголосила комплект 27 дерев’яних храмів на території Північно-Східної Словаччини за національні культурні пам’ятки. В районі Снини знаходиться 5 пам’яток (Улицький Кривий, Тополя, Руський Потік, Кальна Розтока і Грабова Розтока), в районі Михалівців – 2 об’єкти (Іновець і Руська Бистра), в районі Свидника – 11 об’єктів (Бодружал, Мироля, Прикра, Шеметківці, Потоки, Кориївці, Гінківці, Крайнє Чорне, Доброслава, Нижній Комарник і Ладомирова), в районі Пряшева – 1 об’єкт (Брежани), в районі Бардієва – 7 об’єктів (Ялинки, Козяни, Криве, Трочани, Фричка, Луків-Венеція і Гервартов), в районі Старої Любовні – 1 об’єкт (Граничне). Предметом нашого зацікавлення є теж церкви, які стали маєтком окремих словацьких музеїв. Новіші та менш цінні дерев’яні храми знаходяться й у декотрих дальших русько-українських селах].

Дерев’яні сакральні споруди представляють у слов’ян спільну будівельну культуру.

Наперекір тому в різних областях у них спостерігаються свої регіональні особливості, поєднані з етнічною та конфесіональною приналежністю їх творців і користувачів.

Предметною публікацією хочемо наблизити широкій громадськості унікальний комплект дерев’яних греко-католицьких, або ж православних, храмів, що збереглися в області Північно-Східної Словаччини в місцевостях з русько-українським населенням. Первісна, серед людей найбільш поширена, назва для означення цих сакральних споруд є “церква”, що одночасно точно виражає їх приналежність до східного релігійного обряду. В останньому часі, особливо серед греко-католицьких вірників, переважає пойменування “храм” (“Божий храм”). Словаки римо-католицько-го віросповідання й на означення храмів східного обряду найчастіше вживають термін “костьол” (“костьолик”), чим, напевно, хочуть вказати на спільну основу і єдність християнської віри.

Нам належить виразити безмежну пошану і вдячність своїм предкам, що у дуже скромних життєвих умовах створили цю прекрасну культуру, наперекір різним несприятливим впливам дбайливо її утримували та розвивали і майже у первісній формі передали сучасним та майбутнім поколінням. Народна архітектура русинів-українців Східної Словаччини, здається, як і пісня, зрослася з природою рідного краю. Вона стала виразним проявом генія народного творця, його майстерності, потягу до краси і гармонії з навколишнім середовищем. Сакральна архітектура є, крім того, вираженням пошани і любові до Бога, ласки до ближнього, виразом глибокої християнської віри і гордості за свої старослов’янські й стародавні русько-українські традиції. Вона – невичерпне джерело пізнання та натхнення для сучасних творців навколишнього середовища і культури взагалі. Дерев’яні церкви є вершиною народно-художньої і архітектонічної творчості русинів-українців. Люд їх створював з почуттям і любов’ю, на своє власне уподобання, бо вони мали служити передовсім його потребам.

Сакральні пам’ятки завжди викликали увагу фахівців, митців, та інших ентузіастів народної культури. Часто так було й на шкоду світських будівель. Інколи цей інтерес з різних ідеологічних причин придушувався. Забувалося про те, що й ці об’єкти є витвором людей, що в них відображається не тільки характер певної історичної епохи, а насамперед ум і майстерність їх творців.

Про дерев’яні храми в області Карпат існує багата література. Вони були предметом зацікавлення як представників національних і етнічних груп, на території яких вони зустрічалися (словаки, українці, поляки, росіяни, чехи), так і спеціалістів з інших країн. Автори окремих публікацій аналізують ці пам’ятки з різних аспектів: історичних, етнографічних, культурно-художніх, філософських, соціологічних, архітектонічно-технічних і тому под. Само собою зрозумілим є те, що при аналізі церков усі вказують на їх надзвичайно високу художню і естетичну вартість. Може якраз тому вже понад сто років не перестають дискусії про їх генезис і типологію, що часто мало й політичний підтекст. Об’єм і характер цієї публікації не дозволяє нам далі розвивати цю полеміку. Нашим намаганням є скоріше сприяти об” єднанню поглядів, що стосуються походження, характеру, а зокрема міжетнічних взаємозв’ язків цього феномена народної культури. Нашою метою є також викликати інтерес до охорони і збереження сакральних пам’яток не тільки з боку держави, а й теперішніх користувачів. Бо як свідчать наші дослідження, ці перлини народної архітектури заслуговують набагато більшої уваги.

Багата наявність дерев’яних церков у східнословацькій карпатській області була спричинена передовсім історичними, культурними, соціальними і природними умовами життя місцевого населення.